Серед насельників Успенської Святогірської пустині XIX — поч. XX ст. була особлива когорта священнослужителів із числа білого духовенства, направлених у святу обитель за розпорядженням єпархіального управління під начало настоятеля монастиря.
Одним із таких батюшок був ієрей Іоанн Федоровський, який через хворобу указом Харківської духовної консисторії від 26 жовтня 1872 р. був призначений у Святогірську Успенську пустинь і протягом 38 років проживав у келіях при лікарні в Охтирському лікарняному хуторі.
Останні 12 років, розбитий паралічем, він був прикутий до ліжка. Незважаючи на те, що о. Іоанн видавався психічно хворим, серед братії обителі та благочестивих паломників він здобув любов і шану як богоугодна людина, до якої зверталися за настановами, просили поради, приходили за втіхою.
Спочив старець 23 серпня 1910 р., був відспіваний у лікарняній церкві та похований на монастирському цвинтарі неподалік лікарняного хутора. Під час здійснення чину ієрейського поховання над труною о. Іоанна сказав слово архімандрит Арсеній (Чаговцов)[1]. Він же підготував публікацію про новопреставленого отця Іоанна, яка була надрукована у вересневому номері журналу «Віра і розум» за 1910 р. під назвою «Ієрей-страстотерпець. Вінок на могилу о. Іоанна Федоровського».
До дня вшанування отця Іоанна Федоровського ця публікація з коротким життєписом ієрея-страстотерпця та словом на його могилі архімандрита Арсенія розміщена на сайті Святогірської Лаври у розділі «Історія» під рубрикою «Публікації минулих років».
[1] Архімандрит Арсеній (у миру Андрій Чаговцов, 1866–1945), відомий місіонер-проповідник, після 7 років служіння в Американській Православній Місії, за станом здоров’я, 6 липня 1910 р. указом Харківської духовної консисторії був визначений у Святогірську Успенську пустинь, де перебував майже півроку. На початку 1911 р. був переведений на посаду помічника єпархіального місіонера, а потім місіонера-проповідника Харківської єпархії.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский