Які вони, ангели? Наскільки Ангели Хранителі люблять нас? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних 21 листопада 2020 р. Тоді ж він поділився випадками явлення ангелів, що сталися нещодавно, і навів один з доказів буття Божого. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Нинішній день, брати і сестри, — день особливий. Собор чесного Архістратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних. Соборами називають зібрання вірних для похвали чи то Божої Матері, чи то Спаса всіх, чи то того чи того угодника Божого… Сьогодні ми зібралися, щоб тріумфувати і радіти разом з Архістратигом Михаїлом та з усіма Небесними Силами безплотними, адже сьогодні не тільки собор людський — сьогодні собор ангельський складає торжество й по-особливому служить роду людському в день свого свята.
Сили безплотні, Ангельські Сили. Ми називаємо їх безплотними, тому що вони є духовними істотами. Але все-таки вони мають деяку матеріальну сутність, тому що досконалий Дух — це тільки Бог, у Трійці славимий, Отець, Син і Дух Святий. Вседосконалим Духом є тільки Творець світу. А все Ним створене має деяку матеріальну сутність, нехай і ефірну, духовну, напівповітряну, або повітряну — можна так висловитися, наскільки наш мізерний розум людський та наша мізерна мова дає змогу це висловити. Вони здатні з’являтися людям, і описи їхніх явищ видимим чином ми неодноразово зустрічаємо і в тексті Старого Заповіту, і у Святому Письмі Нового Заповіту, і в житіях святих, трапляється таке навіть у нашому земному житті, з нашими сучасниками.
Яка ж якість і природа, властивості цих службових духів Господніх, створених Богом для славослів’я Творця і для служіння роду людському? Часто ми самі можемо з легкістю відповісти на це запитання. Наприклад, дивлячись на немовля, в його чисті очі, ми говоримо: «Ангельський погляд». Дивлячись на його не замутнене гріхом, чисте, усміхнене, відкрите обличчя, говоримо: «Як ангел». Про добру людину, прикрашену чеснотами, милосердну, теж говоримо: «Ангел, а не людина». Якщо хор прекрасно співає, не просто дотримуючись нот, а душу вкладаючи у свої піснеспіви, так що ті із сердець співаків виходять та виражаються в голосах, — ми говоримо: «Ангельський спів».
Тобто, брати і сестри, ми навіть з цих малих прикладів, про які я вам сказав, можемо зрозуміти сутність ангелів. Це найдобріші істоти.
Про те, наскільки добрі до нас ангели, вказує опис митарств блаженної Феодори. Там сказано, що Ангел Хранитель Феодори та Ангел, посланий від Бога за її душею, проводили її по митарствах. І ось на митарствах біси розкривали хартії та показували гріхи, силкуючись захопити душу Феодори. А Ангел Хранитель пред’являв список з її чеснотами. Причому часом з такими чеснотами, які не помітні для людей. Через Ангела Хранителя Господь рахує навіть кожен крок, який ми проходимо в хресній ході або на шляху до храму Божого. Навіть кожен такий крок має цінність і зараховується Ангелом Хранителем, щоб потім протиставити його тому чи тому гріху, необережному погляду, необережному слову, які ми сіємо в нашому житті, не помічаючи.
І ось, брати і сестри, такий момент цікавий.
Ангел Хранитель завжди перебував з блаженною Феодорою. Він бачив її і праведність, і гріховність. Він бачив її і чесноти, і неправди. Але чомусь неправди записували тільки біси, а в Ангела Хранителя жодної неправди не було записано. У нього було записані тільки чесноти. Тобто ангел — це настільки світла істота, яка радіє кожному доброму слову, добрій думці, добрій справі нашій і таку має до нас довіру й таку любов до нас, що він гріхи, як ніби їх не було, не записував і не запам’ятовував. А ось чесноти бачив і записував, про них радів і потім протиставляв ці чесноти гріхам, які бісівські зборища пред’являли, намагаючись забрати у свої чіпкі пазурі душу блаженної Феодори.
Ангели навколо нас
Дивлячись на цей приклад, згадаймо, брати і сестри, слова Священного Писання: «Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх. Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього» (Пс. 33:8–9). «Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його» — це про Ангелів Хранителів наших сказано, які, безсумнівно, сьогодні разом з нашим собором присутні на богослужінні.
Яке почуття перше в нас має бути? Звичайно ж, почуття покаяння і почуття провини перед цим ангелом, тому що ми часом забуваємо про його постійну присутність поруч з нами і віддаляємо його від себе, і ображаємо його смородом гріхів своїх й неправди своєї.
Свого часу блаженний Андрій Константинопольський, Христа заради юродивий, проходячи містом, одних будинків кути цілував, а інших будинків кути бив палицею. І запитали, чому він так чинить. Він відповів: «У будинках, кути яких я бив палицею, живуть благочестиво, по-християнськи, і Ангели Божі з ними там перебувають й живуть із ними. А біси не мають доступу в дім й чекають на кутах, коли хоч якийсь гріх, хоч щось погане в цьому домі вчинять і вони матимуть владу увірватися всередину та творити з людьми, які там живуть, усе що завгодно. Я не кути будинків бив — я бісів бив, які, як злі пси, стоять на кутах таких будинків», — говорив святий Андрій.
«А чому ж ти цілував кути будинків грішників?» — запитували його. Андрій відповідав: «Там люди живуть нечестиво та Бога забули, і біси там радіють, як у себе вдома живуть у цих сім’ях. А Ангели Хранителі стоять і плачуть на кутах. Ось тому я й цілував кути цих будинків. Ангели стоять, не відходячи. Чекають, коли якусь чесноту люди, які живуть в будинку, звершать. Чекають, коли люди почнуть каятися у своїх беззаконнях та виправляти життя своє».
Зауважте, брати і сестри: не йдуть ангели від таких будинків, але чекають, коли їм можливо буде увійти. Бо як гріх є смердючою приманкою для бісів і принаджує їх з пекла, і дає владу їм творити все беззаконня в цьому світі, так само чеснота своєю пахучістю привертає Небесні Сили для допомоги роду людському в справі спасіння.
Що ми знаємо про ангелів?
Неодноразово у Святому Письмі ми, брати і сестри, читаємо про Ангельські Сили. Свого часу святий Діонісій Ареопагіт, дослідивши Святе Письмо (зокрема видіння, що були пророку Ісаї та іншим пророкам, які бачене описали в Старому Завіті), а також видіння, що були апостолу Павлу та Іоанну Богослову, яким Діонісій Ареопагіт був співрозмовником, склав ієрархію Ангельську.
Усього є дев’ять чинів Ангельських. До перших і старших чинів належать Серафими, Херувими і Престоли. До других — Господства, Сили та Влади. До третіх — Начала, Архангели та Ангели.
Першим з архангелів є Михаїл Архангел, бо коли Денниця, який уявив себе вищим за Бога, в гордині своїй відпав від Бога сам і повів за собою частину ангелів, які стали бісами, змінивши прекрасний свій вигляд на потворний… У той час, коли відпадала частина ангелів і було сум’яття, то архангел Михаїл вигукнув: «Мі́каель!» («Хто́ як Бог!»), тобто — хто може зрівнятися з Богом?! — і очолив інших ангелів, скинувши з небес Денницю.
І так й названий він був: Михаїл («хто як Бог»).
Досі він очолює Небесне воїнство. Його пишуть на іконах у військових обладунках, з мечем або зі списом у руках.
Іісусу Навину він явився також у військових обладунках, щоб допомагати йому. Іісус Навин запитував у нього: «Хто ти — від наших чи з ворожого стану?» І архангел відповів: «Я Михаїл, Воєвода Сил Небесних» (див. Нав. 5:13–15).
Ми знаходимо, брати і сестри, у Святому Письмі та Переданні неодноразове явлення людям архангела Гавриїла, особливого посланця, слуги Господнього. Він був посланий до Іоакима та Анни, благовістуючи про прийдешнє народження від них Пречистої Діви Марії. Він являвся і Самій Божій Матері в храмі Єрусалимському, годуючи Її та наставляючи. Він явився і Захарії, благовістуючи про народження від нього Іоанна Предтечі. Він же явився Божій Матері напередодні Успіння, сповіщаючи про Її відхід з цього земного світу скорботи, плачу й клопоту у світ горній.
Під час Благовіщення Архангел Гавриїл явився Божій Матері, питаючи в Неї — а через Неї в усього роду людського — згоди на спасіння людського роду. І почувши від Неї смиренну відповідь: «Я — Раба Господня; хай буде Мені по слову твоєму» (Лк. 1:38), — послужив благовісті великого чуда, втілення Бога, Спасителя нашого Господа Іісуса Христа, в роді людському.
Ми, брати й сестри, читаємо в книзі Товіта про архангела Рафаїла, який, мандруючи з Товієм, наставляв його та зцілив його батька і наречену.
Ми чуємо і про інших архангелів: Єреміїла, Ієгудиїла, Селафіїла (архангел молитви), Уриїла, Варахіїла.
Ми віримо, що Бог є
Один з них одного разу явився людині, яка була надто одержима цікавістю та хотіла глибоко проникнути розумом в устрій світу і Богокерування світом. Смиряючи її допитливий розум, архангел сказав: «Зваж полум’я вогню, вкажи на початок вітру, поверни вчорашній день». А потім продовжив: «Я ж не сказав тобі порахувати усі обителі безодні морської. Я тобі не сказав виміряти рай. Я не просив тебе вказати, скільки джерел у безодні. Ти б міг на це відповісти: „Я цього не бачив, я цього не знаю“, — тому я вказав на речі, з якими ти стикаєшся щодня. Але ти не можеш відповісти, скільки важить вогонь, де починається вітер, і не можеш повернути вчорашній день. Тож змирися своїм людським розумом та не намагайся осягнути те, що ти вмістити не можеш, — премудрість управління цим світом його Творцем».
Святі отці кажуть: те, що неможливо довести, як двічі два чотири, що Бог існує, — це один з доказів Його буття. Якби ми розповіли, яким є Бог, де Він перебуває, який вигляд має, — все з подробицями, то це свідчило би про те, що це проєкція нашої людської уяви, нашої людської вигадки на вічність — ось ми придумали, змалювали собі все так, і тому з легкістю це все описуємо…
Те, що збагнути, осягнути немічним нашим людським розумом буття Боже неможливо, — ось це і є доказ буття Божого. І в нас, брати й сестри, є таке почуття і така чеснота, як віра. Ми віримо, що Бог є.
Адже хто з вас бачив розум? Але ж розум існує, і він проявляється по-своєму, і коли ми мислимо, і в словах, у справах наших. Ми чуємо слова, бачимо справи, але ж ми не бачимо сам розум. Хіба не так? Так само і Бог невидимий та незбагненний.
Хто бачив, брати і сестри, яка вона — любов? Або пішли б у супермаркет та два кілограми любові купили б, га? Але ми знаємо, що любов проявляється у світі: і у відносинах між батьками та дітьми, і в нашому ставленні до людей, яким ми за щось вдячні й намагаємося оточити цих людей любов’ю. Любов існує? Існує.
Ми чуємо, брати і сестри, вимовлене слово і через нього розуміємо ту чи ту думку, яка в голові співрозмовника зародилася та виразилася словом. Але де це слово? Як кажуть: вилетить — не зловиш… Візьміть і торкніться слова або спробуйте його побачити! Ми його не бачимо, але воно є, і через слово ми спілкуємося одне з одним, і через це слово можна висловити любов, підтримку людині, розрадити її. Але можна, брати й сестри, і вбити людину словом. Тобто знову ж таки: слово невидиме, але воно є.
Творець непорушних законів
Ось так і Господь. Він невидимий, але Він є.
Ми ж віримо в любов, у розум, у дар слова, яких ми не бачимо. Чому ж ми ставимо під сумнів існування Бога, Який так само проявляється в цьому світі Своїми діями?
Багато хто скаже: «Якими ж діями проявляється Бог у світі?» Хіба ви не бачите навколишню природу? Ми сьогодні вихваляємо Ангельські Сили, службових духів Божих. А подивіться на творіння навколо — Господь не тільки ангелів створив, Він створив весь цей тварний світ. Ви хіба не замислювалися, чому у Святому Письмі говориться, що Господь створив Всесвіт, «яже не подвижится» (Пс. 92:1). Як це «не подвижится»? Тобто поклав такі закони, які незмінні. Часом учені відкривають ті чи ті закони фізики, хімії, якісь інші закони природи (як вони називають їх) і за це отримують ступені академіків, професорів… Але ви їх тільки відкрили! А Хто їх, ці закони, заклав у цю природу? Ви отримуєте чини, грамоти, нагороди всілякі, повагу від людей. Невже не гідний поваги Той, Хто всі ці закони заклав у природу?
«Створив Всесвіт, яже не подвижится» — це не означає, що Всесвіт закостенілий і нерухомий. Він весь перебуває в русі, але в самих законах існування Всесвіту є непорушність. Адже ми ж знаємо, що сонце сходить на сході і заходить на заході. І так щодня. І вирахувала людина, що саме 24 години триває цей добовий цикл. Людина вирахувала, скільки днів у році, тобто за скільки Земля робить повний оберт навколо Сонця.
Ми ж бачимо, брати й сестри, що весна заступає зиму, після весни завжди настає літо, а потім — осінь. Але чи бачили ви коли-небудь, щоб ці пори року переплуталися? Щоб після зими одразу настало літо, а після літа почалася весна, потім знову зима, потім осінь… Ні. Усе на своєму місці, усе в своїх часових рамках.
Чудо навколо
Подивіться на рослини. Зараз ми бачимо зів’ялу природу, ми бачимо опале листя. Але ж ми знаємо, що мине зима, і ця кожна промерзла гілочка знову оживе, дасть цвіт, що ми знову побачимо, як квітами вкриваються наші поля і луки.
Ми кидаємо насіння в землю, знаючи, що воно проросте. А Хто ж дав життєву силу цьому насінню, яке згниває та при своєму згниванні дає нове життя? Ось так людина ховається в землю, щоб у воскресіння мертвих воскреснути. Господь прообраз заклав: дивись, людино, — зерно згнило, але воно виросло колосом, і не одне зерно з’явилося, а багато зерен. Набагато кращеє виросло, аніж ти сіяв. Ти усього лиш одне зернятко кинув, а отримав цілий колос. Ти посадив одну картоплину — а зібрав у врожайний рік піввідра з одного куща. Ти зернятко яблуні посадив і прищепив гілку до дерева, яке виросло, щоб воно стало культурним, і потім з нього яблука мішками збираєш…
Хіба це не чудо примноження речовини? Ми в Євангелії читаємо про те, як Господь п’ятьма хлібами наситив 5000 чоловік (див. Мф. 14:15–21; Мк. 6:34–44; Лк. 9:12–17; Ін. 6:1–14). П’ять хлібів так примножилися, що 5000 наїлися, та ще й укрухи зібрали. А хіба не так, брати і сестри, ми саджаємо одну картоплину, а отримуємо багато; саджаємо одне зерно, а отримуємо колос; саджаємо одне зернятко яблуні, а отримуємо щороку безліч яблук?
Хіба це не чудо життя та примноження речовини? І таке тільки Господь може звершити.
«Споживіть і побачите, що благий Господь» (Пс. 33:9). Ми, брати і сестри, забуваємо дякувати Богові за все це чудо, яке оточує нас.
А хіба це не чудо — саме по собі наше з вами існування? Це чудо.
Які існують Ангели Хранителі?
Господь усе творіння Своє і прикрасив, і премудро влаштував. Але, напевно, немає іншого творіння у Бога, яке б Він так цінував, як людину. Настільки Господь цінує і дорожить нами, що кожному з нас від купелі хрещення представлено Ангела Хранителя. І під час вінчання подружній парі дається Ангел Хранитель — наставник сім’ї, добрий порадник, який повчає подружжя мудрості у стосунках одне з одним, мудрості у вихованні дітей, повазі до батьків.
Ми, брати і сестри, знаємо, що Ангел Хранитель дається кожній освяченій домівці, у кожного храму є Ангел Хранитель престолу. Ми знаємо, брати і сестри, що до хворої людини приходить ангел, і служить їй, і сидить біля її ліжка. Ми знаємо, що Ангели Хранителі даються кожному селу, кожному монастирю, кожному місту, кожній державі.
Тобто ангелів — службових духів, які нам служать, — безліч, і їх набагато більше, ніж людей.
Від розуміння всього цього й усвідомлення їхнього служіння нам і доброго ставлення до нас у нас народжується почуття подяки — не тільки до ангелів, а й до Бога, Який усе це влаштував.
Сьогодні день нашого спільного вдячного вихваляння Творця, коли ми разом з Ангельськими Силами, Собором Ангельським, славословимо Бога. Небесні Сили і ми оспівуємо Бога, в Трійці славимого.
Чудо на Афоні
Зовсім нещодавно, брати і сестри, було таке чудо на Святій Горі Афон. Один паломник уночі почув спів, що доносився з храму. Думаючи, що запізнився на богослужіння, він прибіг до храму, але храм виявився зачиненим. І паломник встиг цей спів записати на диктофон.
Хто шукає в інтернеті бруд, той його знайде; хто святість — знайде там святість. І ось в інтернеті є цей запис Херувимської пісні, яку ангели співали на восьмий глас візантійського розспіву. Причому вчені, які досліджували цей запис, сказали: це не підробка, це справжній запис. Мало того, людина не може так співати, тому що людині для того, щоб співати, регулярно треба вдихати повітря. І спів, хочеш або ні, але розбивається такими дихальними паузами. А в співі на цьому записі немає дихальних пауз, він суцільним потоком легким таким ллється, і голоси виконують візантійським розспівом Херувимську пісню в храмі зачиненому, в якому не було жодної людини.
Тобто по сьогодні явлення ангелів бувають.
Ангельське поминання
Я пригадую, брати і сестри, випадок, який розповідали мені в дитинстві. Жив у селі в нас такий дідусь Ігнатій Лютик (я ще застав його). Дідусь був благочестивий, як усі старі люди воцерковлені. Але тоді радянський час був і всього лише один храм на район. Треба сказати, що в батьківські суботи народу набивалося повний храм — а це був великий старовинний храм XVIII століття. У такі дні церква людьми набивалася так, що по холодних стінах (храм не опалювався) потоки води текли. Народ не в комфорті, як ми, а в холодному храмі стояв і молився Богу.
І ось цей дідусь Ігнатій подумав: «Це ж скільки народу збирається та скільки батюшці записок на батьківську суботу подають! Та хіба батюшка встигає все це читати? Пом’януті бувають мої родичі чи не пом’януті залишаються?..» І він задумав зробити так. Узяв поминання своє, книжечку — як у нас називали по-сільському, граматку, — та, обгорнувши обкладинку фольгою, подав у вівтар. І на службі став недалеко від солеї, навпроти Царських врат, поклавши у серці: «Буду дивитися. Моя граматка помітна, фольгою обгорнута, блискуча. От якщо батюшка візьме її і буде читати, ну тоді я буду подавати у вівтар і надалі, нехай поминають. А якщо батюшка не візьме мою граматку, тоді який сенс її подавати у вівтар, якщо вона не читається? Краще я сам її вичитаю і точно знатиму, що родичів моїх усіх пом’януто».
І ось він потім зі сльозами розповідав, кажучи: «Люди добрі, я і батюшці каявся, і вам каюся. Прийшов час заупокійної єктенії. Батюшка стоїть поминає записки, і раптом праворуч від батюшки як блискавка вдарила. І поруч із батюшкою встав ангел, узяв моє поминання, обгорнуте фольгою, вичитав усе, потім повернувся до мене у бік Царських врат, вклонився і щез. Я простояв службу зі страхом, боячись зрушити з місця, і холодний піт мене проймав. Але відтоді я сказав: моє діло подати; якщо батюшка й не вичитає, є Ангел Хранитель престолу, який за мою віру і за мою довіру до Церкви Божої не залишить моїх батьків та інших родичів не пом’янутими».
Молитва до ангелів і з ангелами
Ось так, брати і сестри, ангели беруть участь у нашому житті, являють себе навіть у наші дні.
Замисліться: чому третій канон, який ми читаємо, готуючись до Причастя, — це канон Ангелу Хранителю? Не апостолам первоверховним, не Іоанну Предтечі, а Ангелу Хранителю. Тому що для нас значимо, щоб під час нашого читання правил напередодні Причастя, щоб під час нашого богослужіння Ангел Хранитель охороняв нас, оберігав, наставляв на всяку добру думку, клопотав за нас перед Богом, щоб ми могли не на осуд, гідно причаститися Святих Христових Тайн і з’єднатися з Христом.
Чому ще ми йому читаємо канон? Ми хочемо, щоб наш охоронець і наш помічник порадів нашій добрій справі й доброму наміру. Не так часто ми тішимо своїх Ангелів Хранителів…
І ось подумайте: ми сьогодні разом з ангелами зараз співати будемо в храмі, Творця прославляти. Але водночас, брати і сестри, усвідомлюючи, що наші Ангели Хранителі поруч із нами тут присутні, моліться кожен своєму Ангелу. Моліться за свою душу, моліться за своїх близьких, моліться за все, за що ваша душа і серце болить. Моліться про те, що у вас в думках і у переживаннях ваших. І Ангел Хранитель буде чути ваші молитви і віднесе їх до Престолу Божого, щоб перед Богом клопотати за нас, грішних, клопотати про наше спасіння. Клопотати і за наше земне благополуччя, за те, щоб тут, на землі, ми жили з Богом, у Його благодаті, і за те, щоб ми успадкували вічний шлях спасіння, що веде до Царства Небесного.
І як сказав архангел Рафаїл, наставляючи Товію: «Велике діло молитва, поєднана з постом і милостинею, бо милостиня очищає людину від усякого гріха» (див. Товіт. 12:8–9). Тому творіть і милостиню посильну матеріальну, наскільки можете, творіть і милостиню духовну, яка є молитвою Богові за всіх, хто дорогий нам, і за весь світ, — тому що ми, брати й сестри, до цього і покликані: вимолювати свою душу і вимолювати весь світ.
Це велика відповідальність. Але в цьому ми маємо помічників — Ангелів Божих, духів безплотних, створених Богом на поміч нам.
Як переживати цей час?
Я наведу слова, які колись сказав мирянин, Сергій Георгійович, благодійник, на кошти якого збудовано храм у селі Богородичному, з котрого, по суті, й почався Богородичанський скит. Сергій Георгійович виявляв діяльну допомогу й турботу, разом зі своїм братом і кошти жертвували, даючи милостиню, і самі брали участь у будівництві, переживаючи за зведення храму. І я пам’ятаю, як він радів освяченню храму.
Одного разу Сергій Георгійович приїхав у монастир. Він любив братію, братія оточила його. Він був сердечник, дещо огрядний. Брати винесли йому стілець поставили, з любов’ю він з братами розмовляв. І тоді сказав так, зітхнувши: «Браття, вам важче, ніж нам, мирянам». Один монах сказав: «Ну, у кожного свій шлях, у кожного свій хрест. У вас свої труднощі, у нас свої труднощі». А він глянув на нього і задумливо вимовив: «Ні, браття, вам важче, ніж нам. Ви повинні за наші гріхи Богу молитися і своїх не набути».
Я думаю, що це не тільки ченцям сказано. Ці слова, напевно, для кожного з нас. Сказані мирянином, але видно, як кажуть — від Бога сказані, сказані у Дусі Святому.
Ми всі повинні за чужі гріхи молитися і своїх не набути.
Тому дай, Боже, нам молитвами наших Ангелів Хранителів, любов’ю й милосердям Творця світу, Бога, у Трійці славимого, бути, брати й сестри, живими розумом, душею, серцем у відношенні до Бога, у відношенні один до одного, у відношенні до всього, що коїться навколо нас.
Ми повинні не просто переживати, не просто розповідати новини один одному. Ми повинні усе це переживати молитовно, через призму молитви пропускаючи все, про що б ми хотіли Богу виговоритися, розмовляти про це все з Богом.
І Ангели Хранителі в цій добрій справі були й завжди будуть нашими помічниками, допомагаючи нам спасати свої безсмертні душі, а через спасіння своїх душ ми станемо причиною спасіння для інших.
Не дай Бог бути причиною спокуси для інших. А бути причиною для спасіння — це, брати і сестри, велике наше покликання, яке ми носимо в імені «християнин». І дай, Боже, нам такими бути, щоб потім, коли ми відійдемо від цього земного світу, про нас сказали: «Ангел був, а не людина», — і заспівають вічну пам’ять. І що довше будуть згадувати наші чесноти, то більше й більше, брати і сестри, ми будемо радіти там, у вічності. Не тільки своїм доброчестям, а й милосердям Божим, молитвами Ангела Хранителя, милостинею за нас наших близьких і добрим молитовним словом за наші душі.
Допомоги Божої, брати і сестри, усім нам в тому, щоб бути нам людьми Божими і ввійти в єдиний собор з Ангельськими Силами, і так славословити Творця у покаянних, але подячних почуттях. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский