Коли християнин уподібнюється Симеону Богоприїмцю? Які на нас чекають зустрічі з Богом, а які залежать від нас самих? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Стрітення Господнього, 15 лютого 2019 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
В цей день, брати і сестри, говорячи про історію свята Стрітення Господнього, ми спершу зануримося у глибину віків, у період ще до пришестя Христового. У III ст. до Різдва Христового в Єгипті царював Птолемей II Філадельф. Імператор цей по-особливому ставився до наук. При ньому було створено знамениту Олександрійську бібліотеку. Він звідусіль, звідки тільки міг, збирав книжки.
Бажаючи приєднати до Єгипту Сирію, він завоював і землі Іудеї. Познайомившись там зі старозавітною релігією і дізнавшись, що в Єрусалимському храмі зберігаються старозавітні книги, в яких записано високі заповіді Господні, він побажав мати ці книжки грецькою мовою у своїй бібліотеці. Крім того, в Олександрії було безліч іудеїв, які жили там уже давно і вже не вміли читати по-єврейськи. Тож переклад цих книг був необхідний і їм.
Імператор звернувся до Єрусалимського первосвященика, і той, обравши від кожного коліна Ізраїля по шість богословів — загалом 72 чоловіка, — послав їх до Єгипту, щоб вони займалися перекладом Святого Письма. При цьому він вручив їм найдавніший і найбільш вивірений список Святого Письма, написаний на тонкому пергаменті золотими літерами. І ось, оселившись на острові Фарос, у відчуженні від усього, 72 тлумачі займалися перекладом. Згодом цей переклад назвуть перекладом Сімдесяти тлумачів.
Серед цих богословів був і священник Єрусалимського храму Симеон. Йому дісталося перекладати книгу пророка Ісаї. Новозавітні тлумачі називають пророка Ісаю старозавітним євангелістом — настільки точно в його книзі пророчо описується пришестя Христове. І ось священник Симеон перекладав книгу пророка Ісаї. І він дійшов до слів: «Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14). Симеон уже записав слово «Діва», але тут задумався, розмірковуючи: «Не може діва зачати в утробі! Тут помилка». Він узяв ніж, щоб зчистити написане і потім записати «жінка». Але Ангел Господній явився цьому праведному чоловікові, утримав його руку та сказав, що все написане вірно і що він, Симеон, не помре доти, доки не побачить Пречисту Діву, Яка народила Спасителя світу, Месію.
Як каже церковне передання, відтоді святий праведний Симеон прожив близько 300 років, і щодня він у немочі своїй старечій відвідував храм Єрусалимський, очікуючи цієї обіцяної йому ангелом розради, коли прийде Пречиста Діва й принесе на руках народжене Нею Немовля.
Стрітення
На 40-й день після Різдва Христового Божа Матір, взявши на руки народженого Нею у Віфлеємській печері Спасителя світу, разом з праведним Іосифом Обручником прийшла до Єрусалимського храму, щоби виконати повеління закону Мойсея про посвяту первістка Богові й про подальший викуп цього первістка. При цьому слід було принести в жертву всепалення і в жертву за гріх агнця і молодого голуба або горлицю. Будучи бідними, Божа Матір та Іосиф Обручник принесли до храму жертву бідних — два молодих голуба.
У цей час в храмі священнодіяв Захарія, батько Іоанна Предтечі. Богородиця смиренно стояла серед жінок, які чекали на молитву очищення, тримаючи на руках своїх немовлят. Пречиста Діва не потребувала цієї молитви, але смиренно прийшла, щоб виконати закон Мойсея. Прозрівши духом Її дівочу чистоту й непорочність і що Вона не має потреби в молитві очищення, Захарія поставив Богородицю разом з дівами. Нечувано було це, і стали нарікати священники храму Єрусалимського на такий його вчинок, але Захарія сказав: «Ця Діва вища за всіх дів світу».
У той же час був у храмі Єрусалимському й праведний Симеон. Він побачив славу Господню, що сяяла на Божій Матері та Немовляті Христі, і було йому відкрито, що 80-річний старець Іосиф Обручник — це лише удаваний батько Немовляти, удаваний Її чоловік. Симеон узяв на руки Христа Спасителя і, тремтячи усім своїм єством — бо тримав на руках своїх втіленого Владику, — звернувся до 40-денного Немовляти як до Бога: «Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко, по глаголу Твоему, с миром…» (див. Лк. 2:29–32). Він ніби говорив: «Я чекав на Тебе, Спасителя світу, 300 років. 300 років я чекав цього часу, щоб взяти Тебе на свої руки. Я вірю у воскресіння мертвих і в життя майбутнього віку. Тому знаю, що, відходячи сьогодні від цього світу, я йду у вічність, уготовану праведним і люблячим Тебе».
З радістю, з тріумфом, тремтячи всім людським складом, тримаючи на руках Спасителя світу, він звертається до Божої Матері та зі співчуттям промовляє до неї пророчі слова: «Тобі меч пройде душу». І на Христа вказуючи, сказав: «Лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання» (див. Лк. 2:34–35), — немов би кажучи, що багато хто буде про Нього сперечатися, хтось назве Його ошуканцем та буде розпинати Його, хтось визнає Його істинним Месією та піде за Ним.
Багато пророкувала і 84-річна вдова Анна, донька Фануїлова, яка невідступно служила при храмі Єрусалимському. Сім років тільки прожила вона в шлюбі після дівоцтва, а весь інший час життя провела біля храму, сяючи праведністю.
Безліч наших зустрічей з Богом
Кожен з нас, брати і сестри, сьогодні, згадуючи подію Стрітення Господнього, в душі своїй говорить: «Ну який же щасливий святий праведний Симеон! Адже він зустрівся із Самим Господом за життя, він на руках тримав Христа Спасителя! Яка щаслива людина!» Але, брати і сестри, це щастя доступне кожному з нас. Багато хто скаже: «Ну як же? Вже минув час земного життя Христа Спасителя, вже Він розіп’явся, і воскрес, і сів праворуч Бога Отця». Але, брати і сестри, ми безліч разів у житті можемо зустріти Господа та прийняти Його. Багато хто скаже: «Як?». А просто. Якщо ти подав милостиню жебраку, ти вже зустрівся з Христом і Йому милостиню подав. Якщо ти пожалів сироту, то ти вже з Христом зустрівся і вже Самого Христа пожалів. Якщо хто зробив добру справу, пам’ятайте: де чеснота, там завжди Бог, — а значить той зустрівся з Богом. Ти вийшов, і сонце побачив, і порадів сонечку — ти зустрівся з Творцем цього сонця. Якщо, брати і сестри, на нас дощик капає і ми дякуємо Творцеві за це благо, то й тут ми зустрічаємося з Богом.
Коли священик окроплює нас свяченою водою, ми забуваємо і про старість, і про хвороби, і про своє становище в суспільстві, і усмішки дитячі в кожного на обличчі, кожен тягнеться до крапельок цілющої вологи. Чому? Бо не просто вода в цей момент нас торкається, але Господь, обходячи, кожного з нас благословляє благодаттю Своєю і освячує.
І чи смирився ти — Христа зустрів, бо де смирення, там Господь. Старець Тихон Афонський говорив, що Господь щоранку кожну людину благословляє Своєю Творчою десницею, але якщо бачить людину смиренну, то таку благословляє обома руками — так Господь цінує смирення, яким ми часто нехтуємо.
І якщо ми, брати і сестри, помолилися від щирого серця, з серцем покаянним і смиренним перед Богом, — це ми з Богом розмовляли і Бога зустріли. Якщо ми щиро посповідалися та відчули після Сповіді таку розраду, таке полегшення, наче тягар із себе скинули, і радість таку відчуваємо, що хочеться увесь світ обійняти й любити, — це Бог зараз щойно тебе розв’язав і дарував тобі цю розраду, тому що не буває радості без причини радості. А причина радості — Господь, Який розв’язує і прибирає від тебе тяжкий тягар гріховний.
До Причастя ми готувалися: говіли, постили, намагалися для Бога попрацювати заради спасіння своєї душі, — і ми підходимо до Чаші часом зі сльозами, і Тіло та Кров Христові приймаємо… Але ж на амвон не просто священник виходить із Чашею — це з Царських врат виходить Сам Господь, готовий кожного з нас обійняти, з кожним з нас з’єднатися, наповнити сенсом життя кожного з нас, дарувати нам сили для боротьби з гріхом та неправдою. І через Причастя Святих Христових Тайн Він утверджує нас в стоянні в істині та дає розуміння і розсудливість про цю істину навіть зовсім простим, богословськи не освіченим людям, але людям побожним.
Про посмертну зустріч
Тож і ми, брати й сестри, можемо, як праведний Симеон Богоприїмець, зустрітися з Христом.
Однак також у кожного з нас буде зустріч із Христом після нашої смерті. Тоді ми перед Престолом Божим, брати і сестри, стоятимемо або з радістю, як Іоанн Богослов, котрий завершує «Апокаліпсис» словами жаги зустрічі з Христом: «Так, гряди, Господи Іісусе!» (Одкр. 22:20), — або із соромом, не сміючи підвести свої очі на люблячі очі Христові, що промовлятимуть: «Людино, хіба не Я тебе сотворив з праху земного? Хіба не Я вдихнув у тебе душу живу? Людино, хіба не Я дав тобі заповіді, і не тільки дав заповіді, але Я розіп’явся за тебе, очистивши тебе від гріхів твоїх, і пролив кров Свою на всесвітньому жертовнику — Хресті святому. За твою душу Я воскрес і посадив разом з божеством праворуч Отця прийняту плоть людську. Людино, скільки добра Я тобі дарував: і земля вирощувала плоди, джерела давали воду, яку ти пив. Ти вдихав повітря, яке Я створив. Ти милувався веселкою, сходом сонячним і заходом, зоряним небом, котрі усі — Моє творіння».
І так Господь — може, не словами, але одним поглядом — буде говорити це. А ми стоятимемо із соромом, думаючи про даремно прожите своє життя, безтурботно проведені дні, безцільно витрачені години, які ми могли б витратити на щось не гріховне, а благе, добре, рятівне й корисне і для нашої душі, і для інших.
Але ця зустріч після смерті кожного з нас із Богом за молитвами Церкви може змінитися з гіршого на краще. Господь за милостиню наших родичів, за заупокійні їхні молитви може пощадити, пожаліти нашу душу, любов’ю Своєю покрити наші гріхи. Адже, як говорив святитель Феофан Затворник, Господь більш милостивий, ніж суворий.
Чи все може Бог?
І буде ще одна зустріч усього світу та кожної людини з Богом. Вірила людина чи не вірила в Бога, виконувала заповіді чи ні, читала хоча б ці заповіді чи не читала, молилася чи вважала молитву марним проведенням часу… — кожна людина постане на Страшний Суд і буде судима Богом. І тут у нас, знову ж таки, є розрада від святителя Феофана Затворника, він говорив: «На Страшному Суді Бог буде шукати не гріхи, за які людину треба було б покарати. На Страшному Суді Бог шукатиме чесноти, за які людину можна було б виправдати».
Буде ця зустріч кожного з нас із Богом, коли буде загальне воскресіння мертвих та життя майбутнього віку настане. І те, якою буде наша доля, залежить від того, брати і сестри, як часто ми будемо зустрічатися тут з Богом.
Тому що Господь усе може, Він всемогутній. Він не може тільки одного. Філософи, ніби насміхаючись, кажуть: «Чи може Бог створити такий камінь, який Він не зміг би підняти?» Так, і Він створив цей камінь. Цей камінь — людина, тому що не може Бог людину спасти насильно, Бог не може спасти людину без самої людини. Усе Господь може, одного не може — без нашої участі, без нашого бажання спасти нашу душу. Має бути наша співпраця з Богом, співучасть наша у справі нашого спасіння.
Про радість Причастя
Ось, ми, брати і сестри, сьогодні прийшли до храму Господнього. Кожен з вас сьогодні в міру свого благоговіння зустрів Христа Спасителя та прийняв Його у своє серце. А дехто з вас зараз також прийматиме Святі Христові Тайни. Зараз Христос вийде назустріч вам, як колись Він вийшов назустріч Симеону Богоприїмцю. А ви з благоговінням, зі смиренням, як Божа Матір, з великою радістю, як Симеон Богоприїмець, зі словами розради, як Анна, донька Фануїлова, з тихим смиренням, як Іосиф Обручник, дивіться на це чудесне дійство — як через прочинені Царські врата до вас іде Сам Бог. Іде Сам Бог, щоб оживити вашу душу, щоб дарувати вам безсмертя, щоб ви не втратили Небесне Царство.
Причастя Святих Христових Тайн — це велика радість і велика втіха. І знаєте, коли люди найбільше відчувають, що Причастя — це велика радість і велика втіха? Я як священник багаторазово соборував і причащав людей, які вже стояли, як кажуть, на Божій дорозі, стояли на порозі смерті. Вони вже ледве дихали, вже, здавалося, і сил у них не було розмовляти, але, причащаючи їх Святих Христових Тайн, я раптом бачив, як усмішка осіняла виснажені їхні лики, і сльози, скупі такі, короткі сльози хворої, немічної, вже помираючої людини, сльози радості й утіхи котилися з очей… І вони потім говорили: «Яка радість, яка втіха! Батюшка прийшов і на Соборуванні та Причасті зі мною аж дві години молився!» Люди, перебуваючи на порозі смерті, такої, здавалося б, трагедії, раділи.
А чому? Тому, що через Причастя Святих Христових Тайн вони з’єднувалися з Богом, і вони раділи, що, виявляється, вони Богу потрібні, що Бог прийняв їх до Себе, обійняв та вже від них не відступить, разом з ними пройде митарства. Адже святі отці кажуть, що якщо людина в день смерті прийняла Причастя, то вона митарства проходить як блискавка, біси не сміють доторкнутися до душі, освяченої прийняттям Святих Христових Тайн.
Тому наші благочестиві пращури, діди й прадіди, бабусі й матері, намагалися на хворобливому одрі й на смертному одрі прийняти Святі Христові Тайни, щоб у цей час страждань відчути радість і бути втішеними Богом.
Час співпрацювати з Богом!
І ми, брати і сестри, в цей день причетні до цієї радості. І дай, Боже, кожному з вас відчути цю втіху, що Бог сьогодні виходить до кожного з вас, Бог любить кожного з вас, жаліє кожного з вас.
А те, що буває попускається Богом у цьому світі, — страждання, хвороби, скорботи — це все для очищення нас від гріхів наших. Бог за один гріх не карає двічі. І якщо ми щось терпимо — чи то скорботу, чи то хворобу, чи то страждання… — покірливо, зі смиренністю, то вже у вічності Господь з нас не спитає. Він скаже: «Ти за гріхи свої потерпів на землі, увійди в радість Мою».
Як говорила преподобна велика матінка Анастасія, засновниця Покровського монастиря в Києві: страждання, скорботи і хвороби — це суть затаєна милість Божа.
І дай Боже, усім нам, брати і сестри, очищаючись від гріхів наших покірливістю, смиренністю, з надією на волю Божу, молитовно брати участь у справі спасіння нашої душі, співпрацювати із Самим Богом.
Адже уявіть: творячи чесноти, живучи за заповідями Господніми, ми з вами, брати і сестри, стаємо рабами Божими. А бути рабом Божим — це велике звання, тому що це означає бути рабом Любові.
І дай Боже, щоб страх Божий жив у кожному з нас. Страх Божий — це не тваринний страх перед якимось покаранням. Страх Божий — це боязнь з любові до Бога образити Його гріхом своїм. Це коли ти боїшся образити гріхами своїми і неправдою своєю любого Бога, Який любить нас. Чому і зветься він не просто страхом, а страхом Божим. І недарма про нього кажуть: «Початок премудрості — страх Господній» (Притч. 1:7).
Дай Боже, щоб, як Господь з любов’ю вийде зараз назустріч нам, і ми з такою ж зустрічною любов’ю поринули назустріч до свого Творця, зустрічаючи Його з радістю, як Симеон Богоприїмець.
А наприкінці служби будуть, брати і сестри, читатися подячні молитви, зокрема ми почуємо і молитву святого Симеона. Ми завжди після Причастя читаємо ці слова: «Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко…» Для чого ми читаємо їх? Для того, щоб пам’ятати, що під час Причастя ми прийняли Христа. Прийнявши Христа, ми в цей момент уподібнилися Симеону Богоприїмцю, праведнику Божому. І доля наша у вічності така ж, як і доля святого праведного Симеона, — в радості нескінченній з Богом й з усіма святими. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский