Про що ми проповідуємо, приносячи у Вербну неділю в храми гілочки верби? Чому народ зустрів Христа під час Його входу в Єрусалим? Кого символізує осля, на якому сидів тоді Господь? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Входу Господнього в Єрусалим (Вербну неділю), 20 квітня 2008 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Вже, брати і сестри, наближалися до кінця дні земного життя Спасителя і Господа нашого Іісуса Христа. За кілька днів до Своєї вольної Страсті, до розп’яття, Господь, виконуючи пророцтва, здійснює те, про що згадує сьогодні Церква. Він урочисто входить до граду Єрусалима.
Потрібно пам’ятати, що вчора Церква святкувала подію воскрешення святого праведного Лазаря Чотириденного. Господь, ніби завіряючи Своїх учнів у догматі про воскресіння мертвих і життя майбутнього віку, про який проповідував, — всупереч вченню саддукеїв, які заперечували воскресіння мертвих, — воскресив Лазаря.
Воскрешення Лазаря було вражаючим, оскільки воскрешено було чотириденного мерця, який вже смердів. Саме селище, де відбулася ця подія, було недалеко від Єрусалима — буквально за три-чотири кілометри. Багато народу стікалося тоді в град Єрусалим до Пасхи, щоб відзначити свято біля Храму Господнього.
Звістка про те, що сталося, розлетілася одразу всюди. Усе місто тільки й говорило про це диво. І ось Господь у супроводі Лазаря Чотириденного прямує з села Віфанія до граду Єрусалим. Але хода Його була не такою, як зазвичай Він ходив по Палестині зі Своїми учнями. Він посилає двох апостолів до найближчого села і каже: «Коли підійдете до села, то побачите ослицю прив’язану і осля біля неї. Відв’язавши, приведіть до Мене. І якщо питатимуть, куди їх ведете, то скажіть, що вони потрібні Господу».
Учні пішли та знайшли все так, як сказав їм Господь, — знайшли ослицю прив’язану і осля й на запитання «Куди ви їх забираєте?» сказали: «Вони потрібні Господу». І ніхто не заперечив. Учні, взявши це осля, привели до Спасителя.
На осля постелили одяг. Бідні рибалки, апостоли Христові, постелили убогий свій одяг на спину віслюка. На нього сів Христос. І так в’їжджав у град Єрусалим, показуючи Своє смирення і ще раз ніби акцентуючи увагу всіх, що Царство Його не від світу цього (див. Ін. 18:36).
Не на урочистій колісниці, не на розкішному коні, як завойовник, в’їжджав Господь до Єрусалима — але як бідний селянин. Адже віслюк був приналежністю селян, віслюків вони використовували як тяглову силу у своїй праці. Це смиренна тварина, і Спаситель обирає її для в’їзду, щоб і цим підкреслити, що Царство Його не від світу цього.
Народ, який чекав на Його пришестя в Єрусалим, вийшов назустріч. Багато хто хотів бачити Самого Христа-Спасителя, тому що багато чули про Нього як про Чудотворця великого, як про Пророка, вчення Якого зовсім інше, не таке, як в архієреїв, книжників, фарисеїв і саддукеїв. Хотіли вони бачити й воскрешеного Ним Лазаря, який йшов за Христом разом зі святими апостолами. Це все спонукало безліч народу вийти з міста Йому назустріч.
***
І ось Господь сходить на гору Єлеонську та з гори дивиться на град Єрусалим.
Натовпи тріумфуючого народу зустрічають Його біля стін міста й вздовж дороги. А Він, дивлячись на Єрусалим, пророчо говорить плачучи: «Єрусалиме! О, коли б зрозумів ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру!» (див. Лк. 19:42). І пророчо говорив про руйнування міста Єрусалима, яке відбулося в 60-ті роки I століття. Це руйнування було страшним. І Господь, Бог Всеведець, прозрівав і зруйновані в майбутньому стіни Єрусалимські, і зруйнований Єрусалимський храм, і розсіяння народу, побиття мешканців Єрусалима, які вони накликали на себе за Богоубивство, коли вимагали розп’яття Христа Спасителя та волали: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Лк. 27:25).
***
Натовпи народу тріумфують. Чому ж вони тріумфують? Потрібно розуміти історичні реалії того часу.
Місто Єрусалим завоювали римляни. Палаци Давида й Соломона, що височіли колись у Єрусалимі, були зруйновані. Натомість із Храмом змагалася своєю пишністю зведена преторія, де перебував римський намісник. Єрусалим вже втратив значення великої столиці великого народу-богоносця. Та й багато хто з євреїв ухилився в язичництво. І від самої старозавітної релігії в багатьох залишилася тільки зовнішня форма, без внутрішнього змісту. Як говорив Господь: «Гроби розмальовані. Зовні гарні, а всередині повні всякої нечистоти» (див. Мф. 23:27), — ось такий стан був у більшості єврейського суспільства.
І раптом до міста наближається Той, Хто воскрешає мертвих, Хто п’ятьма хлібами насичує п’ять тисяч, творить чудеса зцілень… Нібито предковічна слава Єрусалима воскресла, і нібито стародавні зустрічі царів Єрусалимських воскресли в пам’яті народній. Вони думали, що ось нарешті йде земний цар народу єврейського, який врятує його від римського панування, від приниженого становища підлеглості й рабства. Вони думають, що нарешті знову відновлюється земне царство Ізраїлеве.
Древні пророки говорили про прихід Небесного Царства, використовуючи для зрозумілості у своїх пророцтвах епітети про царство Ізраїльське. Вони говорили про вічне, нескінченне Небесне Царство, про Царя слави, Який дарує безсмертя й вічне життя віруючим у Нього. Але через націоналістичні настрої ізраїльського народу ці пророцтва настільки викривилися й оземлилися в його свідомості, що люди чекали тільки земного щастя, земного благополуччя, земного панування (пророки передвіщали вознесіння народу Божого над усіма народами).
Так провіщення пророків через патріотичні, національні почуття народу набули земних форм. Абсолютно народ не думав про вічність, про виправлення своєї моральності, про духовність.
Тому Господь і був скорботний, коли в’їжджав до Єрусалима.
Народ же навколо тріумфував. Зрізали гілки дерев — тому що традиційно переможців та царів радісні натовпи зустрічали з гілками в руках як із символами перемоги, слави, особливої пошани, особливої урочистості. І ось вони різали гілки дерев й постилали на шляху Христа Спасителя. Деякі й одяг свій постилали.
І так усе місто прийшло в рух (див. Мф. 21:10), і Господь входить до Єрусалима, входить на територію Храму Господнього. Тут Він бачить безліч міняльників грошей, торговців худобою, які сиділи і навколо Храму, і на подвір’ї Храму; шум торгівлі, ревіння худоби порушували побожне ставлення до служби Божої… І Господь виганяє з Храму міняльників та торговців.
Під час зустрічі Христа в Храмі немовлята, які ще годувалися молоком, — церковнослов’янською «ссущії», — вигукували: «Оса́нна Синові Давидовому!» І народ увесь вигукував: «Осанна у вишніх! Благословен Грядущий в ім’я Господнє!» (див. Мф. 21:9; Мк. 11:9–10; Ін. 12:13) «Осанна» — слово сирійське, воно означало «даруй спасіння», або просто «спасіння». Тобто так вигукував народ: «Спасіння у вишніх! Благословен Грядущий в ім’я Господнє! Благословен Цар Ізраїлів!»
***
Чуючи таке від немовлят і натовпів народу, бачачи незбагненну владу Христа, якою Він виганяє торговців з Храму, не можуть усього цього терпіти книжники й фарисеї, котрих завжди викривав Господь, називаючи їх гробами розмальованими. Не можуть терпіти і кажуть: «Не чуєш, що ці кажуть про Тебе?» Спаситель відповідає їм словами пророцтва: «„З уст немовлят і грудних дітей Ти сотворив хвалу“ (Пс. 8:3) Що іще вимагаєте?»
Не знаючи, як ще досадити, вони починають Його спокушати: «Якою владою ти це робиш?» Тоді Він каже: «Скажіть Мені: звідки був Іоанн Предтеча — від людей чи від Бога?» Фарисеї лукаво міркували між собою: «Якщо скажемо, що від людей, — народ розгнівається на нас, бо вважає його пророком Божим. Відповімо „від Бога“ — Він скаже: „Чому ж ви його не послухали?“» І тоді фарисеї лукаво сказали Спасителю: «Не знаємо». — «Ну тоді і Я вам не скажу, якою владою роблю це».
І багато інших спокус Йому пропонували — все шукали, як би в чомусь вловити Христа.
Підходили і саддукеї, приводячи запитання про жінку і сімох братів померлих, яких вона по черзі була дружиною, та говорили: «А хто ж у воскресіння мертвих буде її чоловіком?» І Він говорив, що у воскресіння мертвих усі як ангели — не одружуються і не виходять заміж.
Спокушали і підносячи Йому срібняки, кажучи: «Чи потрібно платити податки кесарю?» — знаючи націоналістичні, патріотичні віяння в народі, цим хотіли вловити. Господь відповів: «Чиє зображення на монеті?» — «Кесаря». — «Ну то віддайте кесареве кесарю, а Богу Боже».
Все намагалися якось Його вловити. Але Господь відкрито викривав їх перед усім народом. І не покаяння, не почуття власної провини у них у відповідь виникло — злість в них росла і росла. І вже вони хотіли вбити і при народі Його, але боялися натовпу народного. Їм потрібен був ще час, щоб заразити натовп народний наріканням й ненавистю.
А найбільше ненависно їм було чути слова «Царство Моє не від світу цього». Адже вони чекали царства земного, де вони будуть владиками, князями, шанованими всіма земними народами. І раптом почути, що зруйнувалося все їхнє сподівання й очікування, і ті вчення, які вони народу говорили!
***
Ненависть зростала. А Господь, любов’ю обіймаючи тих, хто був вірний Йому, все не перестає їх повчати й повчати: саме в ці дні — сьогодні, завтра… — Господь наводить Своїм учням безліч притч, кажучи їм про Царство Боже.
Він наводить і притчу про десять дів зі світильниками, з яких п’ять мудрі й п’ять юродиві; і притчу про злих виноградарів, які побили і слуг, і сина доброго господаря. Спаситель наводить й інші притчі, безліч притч Він наводить саме в ці дні, ніби бажаючи більше й більше наставляти Своїх учнів. Більше й більше наставляти, щоб вони укріпилися у вірі і в збереженні того вчення, яке Він їм проповідував.
І сама хода на осляті була неспроста. Вона була передбачена за століття до цієї події пророками Софонієм і Захарією, який говорив: «Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9:9).
Саме Його сидіння на осляті було символічним: молоде осля уособлювало язичницькі народи, на яких Господь возсяде Своєю славою і Своїм істинним вченням. А ослиця, що йшла позаду, символізувала народ іудейський, який думав про свою обраність, велич, хизувався ними, але замість них за свою духовну мертвотність почув страшні, викривальні слова Христа Спасителя: «Ви кажете, що ви чада Авраама? Я вам скажу, що батько ваш диявол і ви похоті батька свого виконувати хочете. Він людиновбивця був споконвіку і в істині не стоїть, бо нема істини в ньому. Коли неправду говорить — своє говорить, бо він лжець і батько неправди. Ось, залишається вам дім ваш пустий», — каже Господь — але все не слухають, все лукавством, злістю, двоєдушністю, лестощами шукають приводу, як би Його вбити!..
Невдовзі вони знайдуть цей привід, знайдуть серед Його учнів зрадника, який зрадить уночі, без народу Христа на розп’яття. Народ вони потім переконають, що тільки вони праведники та що вони правильно роблять, вбиваючи Христа.
***
Вони вбивали Того, Хто викривав їх. Так часто і ми з вами, брати і сестри, вбиваємо голос совісті, що викриває нас, коли ми робимо якесь діло неподобне і богопротивне. Той голос, який вклав у нас Сам Господь як закон Свій, який наставляє нас на всяке добро. Ми його часто вбиваємо, переступаючи через цей закон совісті та роблячи неправду. Ось так і тоді народ єврейський вбивав Христа, роблячи неправду і при цьому ще виправдовував себе.
Ми сьогодні, брати і сестри, чуємо зі сторінок Євангелія, як народ, піднімаючи гілки, вигукує: «Осанна в вишніх! Благословен Грядущий в ім’я Господнє!» Але мине три-чотири дні — і будуть волати вже: «Розіпни, розіпни Його!» Як мінлива людська природа, як схильна вона до гріха і до всякого зла й до всякої неправди! Як добро може змінюватися на зло! І це ми можемо бачити навіть у власних душах, коли ми, відкидаючи життя за заповідями Господніми, живемо за примхами своїми, за похотями своїми, за злою своєю невиправленою волею.
Господь, в’їжджаючи в Єрусалим, скорботний сьогодні. Він пророкує про погибель Єрусалима, плаче за Єрусалим. І бажав би Спаситель, як птаха збирає своїх пташенят, вкрити всіх крилами, обійняти. Та тільки сам народ цього не захотів.
***
І ми сьогодні, брати і сестри, прийшли в храми Божі назустріч Христу Спасителю. Ми прийшли з гілками в руках. Ці гілки являють собою не тільки знамення перемоги, а ще й символ загального воскресіння мертвих.
У наших краях Неділя ваій зветься ще Вербною неділею, бо перші гілки, які розпустилися, — гілки верби — приносять цього дня в храми Божі. І як ця верба після зимового, мертвотного періоду оживає, розквітає, молодим листям прикрашається, так і у загальне воскресіння мертвих всі померлі воскреснуть за всесильним повелінням Божим, мановінням Його всесильної волі промислительної про нас, грішних.
Буде загальне воскресіння мертвих. І ця гілка верби як символ воскресіння від смерті, від тління сьогодні приноситься нами у храми Божі.
***
Христа зустрічали фарисеї, саддукеї, книжники — зустрічали з лукавством, злобою. Вони вийшли назустріч Йому тільки заради пустої цікавості або щоб знайти щось у Христі таке, за що можна було б Йому докорити, звинуватити Його.
Але вийшли зустрічати Христа і немовлята незлобиві. Йшли за Спасителем Його послідовники, святі апостоли. Йшов Лазар Чотириденний, воскрешений Ним. Йшло безліч майбутніх християн — тих, хто залишаться вірними заповідям Христовим, Його слову, Його вченню, і назвуться Його ім’ям — християни.
І ми сьогодні, брати й сестри, прийшли не як книжники, не як фарисеї, не як мертвотні серцем — а з живим серцем, з покаянням у своїй невиправленості, своїй гріховності, своїй невідповідності високим ідеалам вчення Господнього. Ми сьогодні прийшли із серцем покаянним та смиренним. І гілки принесли як символ нашої віри — цим ми ніби говоримо: «Господи! Тоді Тебе зустрічали з гілками, але в багатьох серця були нещирі. Прийми сьогодні наші гілки, прийми сьогодні наші щирі по відношенню до Тебе серця. Прийми нашу віру, хоч слабку, крихку, хитку, але сповнену любові по відношенню до Тебе як до Істинного Спасителя, Який може і земне благополуччя нам дарувати, але найголовніше — і вічне буття наше влаштувати».
Христос прийшов на землю і жив із нами заради того, щоб дарувати нам безсмертя. І символ цього безсмертя — гілка, що була мертвотною, а сьогодні ожила, процвіла. Ми прийшли в храми Господні, цією вербою проповідуючи Христове вчення про воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.
***
Сьогодні, брати і сестри, Христос, зі скорботою дивлячись на наше гріховне життя, наше боговідступництво, при цьому вірить нам. Наша віра по відношенню до Нього мала і слабка, а Господь нам вірить, адже не дарма Він благословляє сьогодні відкривати нові храми, в які приходять нові послідовники Його святого вчення. Але пам’ятайте, яке викриття було книжникам, котрі вчення знали, але не виконували: дотримуючись зовнішньої форми, вони забували про внутрішній духовно-моральний зміст вчення Христового. Пам’ятайте про їхню долю, про їхнє викриття Христом Спасителем та не наслідуйте їх! Наслідуйте немовлят, наслідуйте учнів Христових!
Нехай наш народ буде як осля, на якому Господь буде сидіти! Нехай земля наша буде підніжжям ніг Його! Нехай по землі нашій сила Господня, Його благословення і благодать розливається! А для того щоб так було, необхідно, брати і сестри, не формально прийти до храму і поставити свічку, а щиро підійти до Сповіді, розповісти Христові про гріхи свої, про неправду свою, покаятися в них, повинитися, оновитися через Сповідь; укріпитися та обожитися через прийняття Святих Тайн Господніх, до яких Господь особливо закликає нас у дні Великого посту.
***
Згадаймо, що саме в нинішній день книжники й фарисеї ставили Господу запитання: «Яка заповідь найбільша?» І Спаситель відповідав їм: «Перша і найбільша заповідь — возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм. І рівна їй заповідь: возлюби ближнього твого, як самого себе» (див. Мф. 22:37–40).
Брати й сестри, поставимо ці дві заповіді у своєму розумі й у серці та, якщо побачимо стосовно них якусь невідповідність, покаймося! Щоб Пасха Христова для нас була святом найсвітлішим, найрадіснішим.
Повірте, що якщо в гріхах Великдень зустрічати — тієї радості не відчуєш. А ось коли після Сповіді, коли зі щирим наміром більше гріхи й неправди свої не повторювати приходиш до свята Пасхи Христової — це таке торжество, це така радість, це така втіха!..
Однак, брати і сестри, перш ніж до цієї втіхи й радості прийти, нам необхідно пройти шлях Страсної седмиці. І переживати разом із Христом зраду, і брати участь у Тайній Вечері, і плакати на Страсних Євангеліях разом з Ним, як плакав Він у саду Гефсиманському… І скорбіти разом з Божою Матір’ю біля плащаниці, і чекати на воскресіння Його, а разом з Ним — і на воскресіння всього світу, яке ми сповідуємо, брати й сестри, нинішнього дня, святкуючи сьогоднішнє торжество, будучи, за обіцянкою Божою, спадкоємцями блаженної вічності, нескінченного буття і Небесного Царства. Ми сьогодні, з торжеством піднімаючи гілки в руках своїх, говоримо: «За неложним словом Христовим очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього нескінченного віку». Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский