Радість Божої любові

Де можна відчути Божу любов? Чому Святий Дух названий Утішителем? Що є важливою умовою для спасіння? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Пʼятидесятниці (День Святої Трійці), 7 червня 2020 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Скільки доброго і світлого зроблено в цьому світі з прикликанням імені Пресвятої Трійці! Скільки розпочато цими словами священицьких проповідей, які, вразивши людей, що переступили поріг храму, змусили їх по-іншому подивитися на своє попереднє життя і почати життя з Богом у Дусі Святому!

Неодноразово читання Святого Євангелія разюче впливало на душу людини, і вона, замислюючись над євангельськими словами, змінювала свій світогляд. Не раз, брати і сестри, ми, стикаючись з людиною, яка живе духовно, полонилися красою її душі, її доброчесного життя і назавжди прилипали до цієї людини — чи то духівника, чи то віруючої молитовниці-мами, чи то доброї сусідки, які не лише словом, а й прикладом свого життя сіяли в нас те насіння, яке дало плід духовного життя, через що сьогодні ми стоїмо в храмі.

Прикликанням Пресвятої Трійці в цьому світі звершувалися чудові й славні чудеса. Досить згадати, як у V столітті у Візантійській імперії до тривалого мору, під час якого мерли сотні й тисячі людей, додався страшний землетрус. Люди, боячись, щоб їх не привалило зруйнованими будинками, храмами, вийшли з міст у поля. І до нас збереглося історичне свідчення, що, коли народ у розпачі вже не знав, що робити, стоячи на полі за містом Константинополем, раптом на очах у всіх невідома сила взяла юного отрока та підняла від землі в повітря. Підняла настільки, що він незабаром зник з поля зору. Люди стояли в подиві. Через деякий час так само тихо й спокійно цей отрок був опущений на землю. Натовп обступив хлопчика та запитував його: «Де ти був? Що ти бачив?» І він сказав: «Я був у Небесному Царстві. І я чув спів ангелів, які вихваляли Святу Трійцю, співаючи: “Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний”». Тоді народ вигукнув в один голос: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!» І щойно народ це вигукнув, як негайно припинився землетрус. Свідоцтво про це збереглося в історії за підписом тисяч людей.

З того часу в наших храмах ми, брати і сестри, часто чуємо ці слова. Ними починається будь-яке церковне богослужіння, а часом й посеред богослужіння ми чуємо прикликання Святої Трійці, який колись чув юний отрок як спів ангельський: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас».

Ми можемо по-різному чути ці слова. Хтось за звичкою, машинально перехреститься і зробить три поклони. Хтось зі скрушеним серцем, а то й зі сльозами вигукне про себе ці слова. І в міру нашої духовної участі в чутті цих слів буде відповідна дія Божа в нашій душі та в нашому суспільстві. Адже наші внутрішні потрясіння і потрясіння зовнішні, суспільні, світові можуть припинитися так само, як припинився від прикликання імені Святої Трійці землетрус тоді у Візантії.

Без чого неможливо вести духовну боротьбу?

«Святы́м Ду́хом вся́ка душа́ живи́тся», — чуємо ми, брати і сестри, на всенічному бдінні. Здається, намагаємося і дотримуватися постів, і молитися, подавати милостиню, творити добрі справи… Але чому ж ми не відчуваємо в собі горіння Духа Святого? Чому душа наша не горить тим вогнем, що спалює гріховні пристрасті, як дія Духа Святого була у святих угодників Божих та праведних?

Та тому, брати і сестри, що ми, творячи добрі справи і намагаючись дотримуватися постів й молитовних правил, паралельно як належне і звичне чинимо гріхи. Ми ніби розпалюємо багаття благочестя і одразу гасимо його водою гріховною. Наші думки не мають чистоти — навіть стоячи в храмі, ми думаємо про щось земне, суєтне, а то й гріховне… Немає, брати й сестри, у нас чистоти думки, немає чистоти сердечної в нас. Чому? Та тому що, якщо ми і просимо Духа Святого, аби Він прийшов, аби Він у нас вселився («Царю́ Небе́сный, Уте́шителю, Ду́ше и́стины, И́же везде́ сы́й и вся́ исполня́яй, Сокро́вище благи́х и жи́зни Пода́телю, прииди́ и всели́ся в ны́…»), але одразу, після вселення Духа Святого через покаяння, прагнення на таїнстві Сповіді очистити свою душу, піднімаються зсередини нас, з нашої душі надбані нами гріховні пристрасті. І всередині починається боротьба. Ця боротьба може тривати у людини все життя. Боротьба за те, щоб бути з Богом і бути Божим.

І борючись за те, щоб стяжати чистоту душі своєї, ми, коли впадаємо в бруд гріха, знову омиваємося слізьми покаяння та встаємо, ніби воскресаючи від умертвіння гріховного, знову воскресаючи до духовного життя.

А боротися, брати і сестри, неможливо без допомоги Божої, без дії Духа Святого. Ми не можемо стяжати чисту совість, не живучи за заповідями Божими. Ми не можемо стяжати чисту совість без щирого каяття. Ми не можемо стяжати чисту совість без прагнення набути чесноту і відкинути гріх. Ми без Бога не можемо примиритися з нашим ближнім, тому що тільки Бог дає нам сили прощати один одного «седмьдесят крат седмерицею» (Мф. 18:22) і не робити іншому того, чого собі не бажаєш (див. Мф. 7:12).

Тільки у світлі Божественного слова ми, брати і сестри, можемо своїй душі приліпити світло духовне. Як говорив преподобний Серафим Саровський: «Мета християнського життя — набуття благодаті Духа Святого. Як купець торгує тим товаром, який приносить прибуток, так і християнин повинен жити таким життям, творити такі справи, говорити такі слова, мати такі думки, які дарували б йому силу благодаті Духа Святого, які зробили б його духоносною людиною». Адже ми просимо Духа Святого: «Прииди́ и всели́ся в ны́…». Але вселення Духа Святого після чого відбувається? Для вселення Духа Святого ми маємо попередньо очистити свою душу. А потім Дух Святий з милосердя Божого дає остаточне очищення душі: «…и очи́сти ны́ от вся́кия скве́рны».

Що сталося в П’ятидесятницю дві тисячі років тому?

Ми сьогодні відзначаємо День Святої Трійці, свято Творця і Сотворителя нашого, Який промишляє і дає життя нам й усьому живому. Історія цього свята почалася в п’ятдесятий день після воскресіння Христового.

Господь після Свого вознесіння дав благословення апостолам не відлучатися з Єрусалима. І вони перебували завжди разом, єдинодушно відвідуючи храм Єрусалимський і перебуваючи в Сіонській горниці, де на Таємній Вечері було вперше звершено таїнство Причастя.

І ось настав п’ятдесятий день після воскресіння Христового. Цього дня якраз було старозавітне свято П’ятидесятниці, і для участі в ньому до Єрусалима зійшлося безліч людей з усіх країн і народів. У це свято старозавітна Церква згадувала дарування Мойсею на Синаї старозавітних заповідей, які були викарбувані силою Божою на кам’яних скрижалях і які кожен з нас знає (див. Вих. 19–20). Дарування цих заповідей і святкував народ єврейський та всі, хто прийняв старозавітну релігію. Безліч людей зібралися для цього в Єрусалимі, і в храмі відбувалися урочисті богослужіння та принесення жертв.

День був святковий. Апостоли перебували в Сіонській горниці. Вранці, о третій годині дня (по-сучасному це значить 9 годин ранку; тоді доба ділилася на нічні та денні години, лік денних годин починався від нашої шостої години ранку), здійнявся шум ніби від бурхливого вітру. Цей шум чули всі люди, які перебували в Єрусалимі. І ось не було урагану, не було вітру, але був шум ніби від урагану, і він зосередився біля Сіонської горниці, де перебували апостоли. І безліч народу зібралося біля неї, приваблені цим дивом.

А в горниці після цього шуму, який нібито звертає увагу апостолів на особливе дійство, зійшов на них у вигляді окремих вогняних язиків Дух Святий, Третя Іпостась Святої Трійці, Який раніше, під час хрещення Христа Спасителя, Сина Божого, на Йордані, сходив на Нього у вигляді голуба, вказуючи на чистоту, непорочність Христа, символізуючи примирення людини з Богом, як та голубиця, що прилетіла з оливковою гілкою в дзьобі до Ноєвого ковчега, що зупинився на горах Араратських.

Тепер Дух Святий, Дух Вседосконалий, приймає вигляд вогненних язиків та сходить, спочиваючи на кожному з апостолів, даруючи їм особливі дари пророцтва, духовного відання і знання мов різних народів.

Вони вийшли з горниці до безлічі народу, що зібрався. При цьому люди чули від апостолів кожен свою мову. І вони думали: «Чи не прості це галілейські мужики-рибарі? Як же ми від них, неписьменних, невчених людей, чуємо кожен свою мову?» А присутні були і з Єгипту, і з Лівії, з Риму та з інших країн…

Тоді апостол Петро, якого часто називають вустами апостолів, звернувся до всіх і розповів їм про Христа Спасителя, про істинного Месію, та про ту жорстокість, з якою Його розіп’яли, про Його воскресіння і вознесіння на небо, про Його обітницю послати Духа Утішителя, Який наставить на всяку істину (див. Ін. 16:13).

І тоді присутні запитали: «Що робити нам?» І відповів апостол Петро: «Пока́йтеся, и да крести́тся ки́йждо ва́с во и́мя Иису́са Христа́ и приими́те благода́ть Свята́го Ду́ха» (див. Деян. 2:38).

І три тисячі мужів прийняли хрещення. З того моменту почала зростати кількісно Церква Христова. Ось чому зветься цей день ще днем народження Церкви.

Чому в День Святої Трійці храми прикрашають зеленню?

Сьогодні, брати і сестри, у храмі ми бачимо під ногами посипану траву, гілки дерев. А наприкінці служби, коли читатимуться особливі колінопреклонні молитви, багато хто з нас буде припадати на принесені нами букети і молитися Богові про наше життя, просячи здоров’я духовного і тілесного собі й близьким, просячи миру усьому світові, просячи упокою для душ наших померлих. Ми слухатимемо ці молитви, як за старих часів говорили, «на листу».

Чому ж зелень сьогодні прикрашає храм? Це була традиція старозавітного народу — день П’ятидесятниці святкували, прикрашаючи свої житла гілками, квітами і травою на спогад про 40-річну свою мандрівку пустелею, коли вони жили оточені природою, в простих шалашах із гілок дерев. Святкуючи дарування заповідей Мойсею на Синайській горі, вони згадували свою подорож, коли жили посеред природи, і, на згадку про це, прикрашали так оселі.

Але є ще одна причина, чому ми прикрашаємо зеленню храми і домівки наші. Для того, щоб згадати перебування Адама і Єви, первозданних людей, у раю, у земному Едемі, де людина мала спілкування з Богом. У саду земному, Едемі, насадженому Богом для первозданної людини, відбувалося посеред краси природи і світобудови Божої спілкування Бога і людини. І ось воно відновлюється — ми, брати і сестри, знову стаємо здатні спілкуватися з Богом. Мало того, ми здатні єднатися з Ним у таїнстві Причастя, приймаючи у себе Тіло і Кров Христові та через це отримуючи сили для боротьби з гріхом.

Радість покаяння

Ми, брати і сестри, спілкуємося з Богом через дію Духа Святого.

Дух Святий — істинний Бог, Одна з Осіб Пресвятої Трійці. Адже не дарма апостол Петро Ананії та Сапфірі, які приховували і злукавили, сказав: «Ви збрехали не мені, ви збрехали Духу Святому» (див. Діян. 5:3–4), — називаючи Його особистістю. «Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мф. 28:19), — сказав Господь апостолам, вказуючи на три Особи Святої Трійці. І сповідуємо ми, брати і сестри, Єдине Божество в трьох Особах.

Людським розумом неможливо осягнути таємницю Троїчності Божества. Але для легшого її нами розуміння Господь, творячи цей світ, заклав у нього ніби ікони Своєї Троїчності і Своєї єдності в Трьох Особах.

Візьмемо сонце. Нещодавно цей приклад наводив у своїй проповіді Блаженніший Митрополит Онуфрій. Сонце — це, зокрема, безпосередньо саме небесне тіло, як прообраз Бога Отця. З цього небесного тіла, ніби невпинно народжуючись, виходять промені і посилаються на землю, як посланий був Син Божий, Друга Іпостась Святої Трійці, чому ми Його і називаємо Світлом Тихим святої Слави і чому ми говоримо «світло Христове». І тепло, що виходить від сонячного світила, разом з променем і через промінь подається нам — це образ дії через Сина Божого Духа Святого, Який виходить від Отця.

Господь назвав Святого Духа Утішителем (див. Ін. 14:16, 26; 15:26; 16:7). Наскільки Він утішний для нас, брати і сестри, це кожен з вас знає. Хто на Сповіді щиросердно, без лукавства каявся в гріхах своїх, себе звинувачуючи, а не когось іншого, той отримував таку розраду, що сльози сорому в нього перетворювалися на сльози радості. І не тільки в нього були сльози. Адже часом ми бачимо, як і священик з нами, усміхаючись, плаче — від радості, що людина знайшла в собі сили перебороти свою гріховну природу та прагне бути Божою, очистити свою душу для вселення в неї Духа Святого.

Кожен християнин переживав таке почуття і тому прагне знову й знову прийти на Сповідь, якщо щось знову накопичується гріховне. Господь недарма встановив для нас таїнство Покаяння, щоб ми могли оновлюватися силою Духа Святого.

Адже Сповідь та інші таїнства церковні звершуються не завдяки авторитету і довершеності священика — Сам Бог діє через таїнства, а ми лише служителі та свідки цього великого дива, яке творить Господь з душею людини, відроджуючи її. І не знайти нам, брати і сестри, для відродження нашої безсмертної душі іншого місця, як храм Божий, та іншої дії, як таїнство Покаяння.

І цю розраду, радісне почуття душі, яке після покаяння на Сповіді настає, дає нам дія Духа Святого, Утішителя.

Святий Дух — Утішитель

А яку розраду бачать священики, коли приходять у дім до людини, яка вже лежить на смертному одрі. Уже, здавалося б, яка може бути тут розрада? Кругом сльози, плач, люди розуміють, що з дня на день піде від них люба людина: чи то батько, чи то мати, чи то хтось інший близький… І люди запрошують священика, щоб підтримати свого близького через таїнства церковні — через Сповідь, Причастя, Єлеосвячення, або Соборування, в якому прощаються ті гріхи, про які людина забула. Ті гріхи, про які пам’ятає, людина сповідує, а ті, про які забула, прощаються в таїнстві Соборування. Так через Сповідь і Єлеосвячення людина прагне максимально очиститися перед тим, як прийняти Тайни Христові, Причастя.

Мені як священнослужителю доводилося приходити в такі домівки і бачити людину, яка вже була, здавалося, на останньому подиху. Але коли її сповідували, соборували і причащали, вона потім з полегшенням зітхала і, усміхаючись, говорила: «Батюшка! Спаси Вас Господи!». А своїм родичам з радістю сказала: «Тепер мені нічого не страшно!» — людина відчула, що вона не сама, вона з Богом, що вона Богу потрібна. І ще раділа: «А зі мною батюшка аж дві години молився!».

Здавалося б, звідки бути розраді у людини, яка помирає? А тут людина втішена і ще й усміхається та інших підбадьорює!

Скільки, брати і сестри, ми бачили радісних й втішених поглядів і чули захоплених вигуків на Пасху Христову, коли на слова священика «Христос Воскрес!» увесь храм громом відгукується: «Воістину Воскрес!». І діти, кричачи «Воістину Воскресе!», аж підстрибують і не можуть стримати сміх від радості.

Звідки така радість, яку дитяче чисте серце відчуває і яка змушує дітей не спати, а нас, побачивши все це торжество, — усміхатися, ставати причетними до цієї радості?!

А скільки, брати і сестри, радісних вигуків і побажань «Батюшка, бризніть ще!» ми чуємо під час окроплення народу святою водою? Водою, яка стає після молитви священика нетлінною, — і ми всі знаємо про це диво та сприймаємо його як норму життя. Потрапляння кількох крапель святої води на наше обличчя раптом приносить нам очисну радість і відчуття спілкування з Богом. Чому так? Це Дух Утішитель торкнувся вас, брати й сестри, і кожного, як дитину, по голові погладив, кожного приголубив, утішив. У якому б ми духовному стані не були, Господь у цей момент люблячою Своєю присутністю торкається кожного з нас як Своєї дитини, Свого творіння, як тієї істоти, яку Бог любить і заради якої розіп’явся, якій дарував заповіді та життя вічне. Ми, брати і сестри, знаємо цю втішну і радісну дію.

Не без дії Духа Святого відбувається і таїнство Хіротонії, коли архієрей, поклавши руки на молодого диякона, читає особливі молитви в присутності всього народу, на Божественній літургії, — і диякон, який схилив коліна перед Престолом, за наступністю від апостолів, які отримали дар Святого Духа, також отримує дар Духа Святого. У чому проявляється цей дар? Юнак, який учора мав дерзновіння тільки приймати окроплення святою водою, у день своєї хіротонії, ставши священиком, уже освячує воду, і вона роками не псується, не зотліває.

Мало того, та сугуба благодать, яку він прийняв, відбивається радістю на церковному народі. Я згадую останню священицьку хіротонію, після якої молодий ієромонах, прочитавши Євангеліє, почав на хресній ході кропити народ освяченою водою, і народ не тільки усмішок не міг стримати — радісний сміх відкрито лунав з вуст народу! І це не було якимось блюзнірством, це був надлишок, переповненість радістю і втіхою!

Умова досягнення святості

І ось смуток сучасного світу, часом істерика, і напруженість, і якась озлобленість, що виникає через це, дратівливість знищуються тут, у Церкві. Люди це відчувають та розуміють, що ані хвороби тілесні, ані хвороби духовні, ані пристрасті всередині тебе, ані гріх не можна перебороти без живого життя в Церкві, без церковних таїнств.

Адже всі ми хрещені в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

А дехто з нас і пострижений у чернецтво, а декого висвячено на священиків і єпископів. І в цьому для нас, священнослужителів, теж втіха: адже це довіра до нас Бога! Бог довіряє нам настільки, що приймає нас як Своїх, доручаючи нам стадо Христове, зібране Його жертвою, Його кров’ю, Його Божественним словом — проповіддю святих апостолів, святістю життя багатьох тих, хто живуть у Церкві.

Святі угодники Божі різні несли подвиги. Хтось був преподобним пустельником, хтось жив у гуртожитньому монастирі, хтось був архієреєм, патріархом, хтось був благовірним князем, хтось був просто мирянином-праведником, хтось був воїном… Безліч святих у Бога, але у всіх у них є одне спільне, спільний знаменник: вони всі були людьми церковними. Святість їхня не без Церкви.

І чистота совісті нашої не може бути без Церкви й без життя церковного. Так, ми люди грішні, і кожен з нас має свої невиправленості, помилки, гріхи. Ми часом грузнемо у пристрастях, але ми це несемо в церкву не для того, щоб осквернити церкву, а для того, щоб позбутися цього. І Церква має всі засоби для позбавлення нас від цього бруду. Церква має всі засоби для того, аби нас, які через гріхи відлучилися від Бога й втратили мир духовний, знову поєднати з Богом. І через це єднання з Богом, через відродження нашої чистоти совісті, чистоти духовної, чистоти помислів, чистоти діянь, нас, брати і сестри, споріднити один з одним у тій радості й розраді, які знає тільки людина церковна, той, хто живе церковним життям.

І ця радість, ця розрада — всього лише тінь, запорука, обіцянка тієї радості й тієї розради, які ми в повноті матимемо у вічному бутті з Богом і з Його святими.

Бог любить нас

Сьогодні, брати і сестри, Дух Божий приходить у світ. Сьогодні Свята Трійця відкривається нам у повноті Свого Божества, ніби нагадуючи нам слова з книги Буття. Бог перш ніж створити людину, найвище творіння, робить пораду. І є слова в книзі Буття: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1:26). Якщо Бог не троїчний в Особах, то до кого були звернені ці слова?

У Іоанна Богослова ми читаємо: «Бог є любов» (1 Ін. 4:16). А любов не може бути одна, їй потрібен предмет або істота, на яку вона б виливалася. Любов і єдність Святої Трійці стали причиною творіння нашого світу і людини. Відповідною любов’ю в нинішній день і ми, брати і сестри, наповнимо свою душу, своє серце, свій розум! Відв’яжемося від земних пристрастей, з огидою подивимося на гріх, з покаянням усвідомимо свої помилки! І як Бог, створюючи нас, довіряв нам, так ми сьогодні довіримо свої душі Його всесильному дійству благодаті. Благодаті, яку дарує нам Свята Трійця: Отець, Син і Дух Святий, — даючи нам силу жити з Богом і в Бозі та бути Божими не лише в цей день свята, а й цілу вічність.

І ми, наповнюючи сьогодні храми, свідчимо, що не просто віримо в Бога — ми любимо Бога, ми довіряємо Богові та знаємо, що Бог нас любить, і Церква, Мати наша, теж нас любить, і пастирі церковні, наші духівники, нас люблять й бажають нам добра, а не зла.

Нас сьогодні до храмів привело серце наше, наша любов, наше бажання молитися, бути з Богом, зцілити душі свої, за чим послідує зцілення і наших тіл. Сьогодні ми прийшли до храмів, аби не відчувати себе нікому не потрібними безпритульними сиротами, які перебувають у зневірі та відчаї. Ми сюди прийшли просто для того, щоб купатися в морі любові Божественної, любові наших пастирів до нас, любові один до одного, коли ми зібралися і стоїмо разом у храмі, єдинодушно молячись до Творця нашого і Сотворителя.

Так людина в наш жорстокий час скучила за любов’ю! Так кожній людині хочеться, щоб її як у дитинстві приголубили, притиснули до себе і сказали добре слово, як мамка колись робила!.. А Господь сказав: «Якщо й мати забуде про чадо своє, Аз не забуду про тебе» (див. Іс. 49:15). Так Господь сказав кожному з нас. Він не сказав, хороших це стосується чи поганих… Він до всіх нас це сказав!

І ось ми за цим словом прийшли, тому що тут, у Церкві, і є добро, ласка, захищеність, сила, цілюща і для душі, і для тіла.

Кожен з вас, брати і сестри, не просто так стоїть у храмі. Кожен з вас стоїть на тому місці, яке є початком шляху для зустрічі з Богом. З Богом, Який зовсім поруч, поруч із нами. А чи захочемо ми бути з Богом, бути поруч із Ним, це залежить від живого почуття кожного з нас, від нашого сердечного поруху до Бога, від нашої щирості в молитві, нелукавства на Сповіді, покаянного почуття, яке не виправдовує себе і не звинувачує когось іншого. Ось тут, у цю хвилину починається, брати і сестри, наше вічне буття.

Сьогодні, брати і сестри, ми перебуваємо в спілкуванні з Богом, а в Бозі — один з одним, складаючи Церкву Христову, яка сьогодні святкує свій день народження. Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian