Преосвященний єпископе Арсеніє, возлюблений у Христі брате!
Волею Божою, благою й досконалою, спрямовуючою кожну людину до вічного спасіння, ти сьогодні отримав благодать святительського служіння. Віднині ти закликаєшся бути єпископом Церкви Христової, яку Він придбав Своєю Пречистою Кров’ю (див. Діян. 20, 28). З цього моменту тобі належить усім життям являти в собі образ «Первосвященника Великого, Котрий пройшов небеса» (Євр. 4, 14), приступати з дерзновінням до престолу благодаті (див. Євр. 4, 16), служити Богові «в праведності і святості» (Єф. 4, 24).
Важкий шлях служителя Божого, бо, окрім звичайної внутрішньої боротьби зі спокусами, що властиво кожному християнину, він повинен особливим чином «терпіти немочі безсильних і не собі догоджати» (Рим. 15, 1), як про це свідчить великий Апостол язи́ків: «Хто знемагає, з ким би і я не знемагав? Хто спокушається, за кого б я не палав?» (2 Кор. 11, 29). Осмислюючи висоту та складність архієрейського служіння, у кожного, хто на початку цього шляху, мимоволі з глибини душі вириваються слова пророка Мойсея: «Господи! Пошли іншого» (Вих. 4, 13). Але ми, відроджені від води і Духу (Ін. 3, 5), з досвіду знаємо, що всесильна благодать Божа «немощная врачует и оскудевающая восполняет», а сила Божа посилається людині тоді, коли вона починає усвідомлювати свої немочі: «Коли я немічний, — каже святий Павло, — тоді сильний» (2 Кор. 12, 10).
Згідно з православним віровченням, єпископ — продовжувач і наступник апостольського служіння в Церкві, заснованої Пастиреначальником як боголюдський організм, як живий, благодатний, таємничий союз людей з Богом і один з одним у Христі. «Багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени» (Рим. 12, 5). Разом з тим, Господу було завгодно, не порушуючи внутрішньої єдності Святої Церкви, виділити в ній за Своїм обранням особливих людей для несення різних служінь, серед яких виняткове місце займає єпископство. Єпископ — провісник і вчитель Євангелія, роздавач усім чадам церковним дарованої Богом благодаті. Тому богоносний вчитель древньої Церкви священномученик Ігнатій, єпископ Антіохійський вчить, звертаючись до мирян та кліру: «Нічого не робіть без єпископа… не думайте, аби вийшло щось похвальне у вас, якщо робитимете це самі по собі» (Послання до Магнезійців, 7).
Єпископ — не лише звершувач церковних таїнств і богослужінь. Він є пастирем і вчителем, наставником і батьком ввірених йому людей Божих. Архіпастир не має права на недбайливість, він повинен постійно пильнувати. «Пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами, пасти Церкву Господа…» — сказано в Діяннях Апостолів (Діян. 20, 28). Це означає, що, пильнуючи себе, за настроєністю свого серця та розуму, архіпастир повинен невпинно дбати про цілісність і духовне улаштування свого словесного стада, доглядаючи «не примусово, а охоче і богоугодно, не для ганебної користі, а щиро, і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові» (1 Пет. 5, 2-3), щоб бути «взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті», як пише про це своєму учневі Тимофію Апостол Павло (1 Тим. 4, 12).
Протягом десяти років ти несеш послух намісника Свято-Успенської Святогірської обителі, яка милістю Божою і старанністю братії та благодійників відроджується. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 березня 2004 року монастирю надано статус Лаври, що свідчить не лише про ту роль, яку відігравала обитель у минулі століття, а й про ті високі завдання, які покладає на обитель уся повнота нашої Церкви. Лавра — не просто великий монастир, а взірець для інших монастирів. Такими були і є Києво-Печерська, Почаївська, Троїце-Сергієва та Олександро-Невська Лаври. Сподіваємося і віримо, що Святогірська Лавра буде гідним продовжувачем славних традицій і стане духовним центром, місцем молитовного подвигу та християнського просвітництва. Від тебе, як намісника, а нині єпископа залежить дуже багато. У своїх діяннях будь мудрий, добросердий і доступний, згадуючи слова святителя Василія Великого, що «предстоятель слова має все робити і говорити з обачністю і після довгого випробування… і засвідченні навіть тих, які йому ввірені… він не має бути сприйнятливим до слави людської і прив’язаний до честі, що перевищує міру, але має виправляти тих, які віддають йому таку честь». Це ідеал служителя Вівтаря Господнього, який ти повинен завжди мати перед собою і до якого закликаю тебе прагнути усе своє життя.
До останнього подиху будь вірним обітницям, засвідченим тобою сьогодні перед нами — єпископами, духовенством та народом Божим.
А тепер з благоговінням і страхом Божим прийми архієрейський жезл, символ твого пастирства, мудрості та сили, з побажанням, аби благословення Небесне спомагало тобі в архіпастирських трудах, і приклич благодать Господню на тих, хто тут предстоїть та чекає твого першого архієрейського благословення.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский