14 березня 2024 р. на 85-му році життя після нетривалої хвороби у лікарні м. Слов’янська помер один з найстаріших насельників Святогірської Лаври монах Марк (у миру Олександр Миколайович Іванов).
Майже чверть століття, з 2000 р., отець Марк трудився у святій обителі, виконуючи послух у столярній майстерні, за профілем тої спеціальності, яку отримав у миру.
1 січня 2020 р. з благословення митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, священноархімандрита Свято-Успенської Святогірської Лаври, митрополит Святогірський Арсеній постриг послушника Олександра Іванова в іноки з іменем Олексій, а 4 січня 2022 р. — в мантію з іменем Марк, на честь преподобного Марка Гробокопателя, Печерського.
Братія, яка до останнього його подиху була поряд з ним, свідчить, що протягом останнього тижня здоров’я отця Марка різко погіршилося, через що стала нагальною госпіталізація. Перед від’їздом до лікарні, 10 березня, монах Марк посповідався та причастився. Наступного дня, 11 березня, у супроводі братії отця Марка було доставлено до Слов’янська. Інтенсивна терапія позитивних результатів не дала, і ввечері 14 березня настала криза, що близько 8 години вечора переросла у важкий напад. Ієродиякон Фадей (Челпан), який був поряд, одразу повідомив про це духівнику отця Марка архімандриту Дисидерію (Москальову), і той почав читати канон на відхід душі. Після прочитання канону о 9 годині вечора до Лаври прийшла звістка, що отець Марк помер.
Лаврська братія зустрічала новопреставленого отця Марка 15 березня в Успенському соборі. Труну з тілом раба Божого монаха Марка встановили в центрі храму. Митрополит Арсеній сказав слово про отця Марка, який понад 20 років трудився в обителі, у столярній майстерні, зокрема виготовляв для померлих труни, чому й був названий на честь преподобного Марка Гробокопателя, який готував могили для братії в Києво-Печерській Лаврі. Усю ніч, чергуючись, братія читала по покійному псалтир.
Відспівування новопреставленого монаха Марка звершив митрополит Арсеній в Успенському соборі 16 березня. Звернувшись до всіх з надгробним словом, владика сказав: «Господь знає, кого і коли забирати до Себе. Ні для кого не секрет, що всі ми тут, на землі, живемо тимчасово. Ми ховаємо рідних та близьких, знайомих і сусідів, ми чуємо про смерть людей, значимих для цього суспільства й багатих. Як говориться у Святому Письмі: багатий і убогий, цар і воїн — усі перед Богом постають у рівній гідності та на всіх однаково чекає закінчення цього земного життя та вступ у вічне буття», — сказав владика.
Проте, зазначив він, люди по-різному ставляться до цього життя. «Для когось земні розваги та задоволення — межа всіх сподівань. А хтось дивиться за межу цього земного буття та простягає свій розум далі, у вічність», — продовжив архієрей.
Владика Арсеній коротко нагадав життєвий шлях монаха Марка. Олександр (так звали отця Марка у миру) прийшов до монастиря вже у літньому віці. Він був простим робітником. Працював на заводі, разом з дружиною тримали господарство в селі. Коли онуки прийшли послушниками до Святогірської Лаври, слідом за ними потягнувся в монастир й дідусь.
«Трудився у столярні. Основним послухом його було — робити хрести та труни, не лише для тих, хто помирав у монастирі, а й для бідних мешканців Святогірська, Тетянівки, Богородичного… Працював, не шкодуючи себе. І на богослужіннях ніколи не сідав, незважаючи на вже літній вік, — до всього намагався підходити з самовіддачею. Прийнявши постриг, він з трепетом ставився до свого чернечого звання. При постригу назвали Марком — на честь преподобного Марка Гробокопателя, Печерського», — розповів намісник Лаври.
Він також вказав на особливу чесноту покійного, якій можна повчитися всім нам, — отець Марк у всьому бачив Божу волю і тому спокійно ставився до різних випробувань. «Навіть коли були обстріли і ми сиділи у підвалах, — зазначив владика Арсеній, — отець Марк міг пожартувати, підбадьорити інших. Він дуже спокійно ставився до бід та скорбот, у всьому покладаючись на волю Божу».
«Є званні, а є вибрані (див. Мф. 22:14). До кожного з нас було звання. Але втримати це звання та стати обраним не кожному вдається. Отцю Марку вдалося — він не тільки почув Божий поклик, але й відгукнувся на нього, всім серцем прийняв волю Божу про себе і поєднав зі своєю волею, зі своїм бажанням. Господь сказав: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть іго Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий” (Мф. 11:28–30). Ось це іго, цей тягар, цю науку: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем”, — вручивши себе у послух та обравши життя не по власній волі, а по волі Божій, явив монах Марк», — підсумував митрополит Арсеній.
Після закінчення чину відспівування братія та всі присутні у храмі зі скорботою попрощалися з отцем Марком. Після останнього прощання братія винесла труну з Успенського собору і на руках пронесла її територією Лаври, проводжаючи в останню путь.
Погребіння новопреставленого монаха Марка було звершено на братському кладовищі Всіхсвятського скиту. Як і хотів отець Марк, висловлюючи своє побажання владиці Арсенію, щоб місце його поховання було на горі, поряд з другом, який трудився з ним у монастирській столярні і пішов раніше — Павлом Федотовичем. Його заповіт було виконано братією опівдні 16 березня 2024 р.
Нехай Господь упокоїть душу новопреставленого раба Божого монаха Марка. Вічна йому пам’ять!
* * *
Короткі біографічні відомості
Олександр Миколайович Іванов народився 23 лютого 1940 р. у селищі Олексієво-Дружківка Костянтинівського району Донецької області у сім’ї робітника. Був єдиним сином батьків Миколи Омеляновича та Ганни Михайлівни. Закінчив школу у м. Костянтинівка. У 1959–1962 pp. служив у лавах Радянської армії. Навчившись столярній справі, працював на заводі у м. Костянтинівка. Одружився. Від шлюбу з дружиною Раїсою мав доньку Валентину. Родина часто відвідувала Святогірську обитель. Тут якийсь час на послуху були його онуки. Намісником Лаври у Миколаївському храмі на Святій Скелі Олександра було повінчано з його дружиною Раїсою. Прийшовши до монастиря в 2000 р., Олександр Іванов трудився в обителі до останніх своїх днів, прийнявши після смерті дружини чернечий постриг.
Матеріали по темі:
— Намісник Святогірської Лаври здійснив постриг в іноки
— Чернечий постриг у Святогірській Лаврі
Фотоальбом на 
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский