Що дає терпеливе перенесення скорбот? Які подарунки можна принести Божій Матері у день Її народження? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Різдва Пресвятої Богородиці в 2019 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Відрадно, брати і сестри, в нинішній день бачити переповнені храми. Сьогодні безліч народу зібралося у церквах Божих, аби вшанувати особливе свято — день народження Божої Матері. Сьогодні ми, Її діти, зібралися, щоб привітати свою люблячу, захищаючу від усякого зла, навчаючу всякій чесноті, готову пробачити всякий гріх і неправду нашу, готову пригорнути й утішити нас в скорботі Царицю Небесну, Матір Господню і Матір нашу благодатну.
Подарунки Божій Матері
Ми прийшли святкувати подію Її Різдва і принесли Їй подарунки. Хтось сьогодні приніс квіти для прикрашення храму, хтось приніс покаяння в гріхах своїх. Хтось сьогодні приніс просто своє любляче серце і, може, й слів не має, як виразити любов до Цариці Небесної, — тому просто в сльозах розчулення прикладається до Її чесного образу та з любов’ю дякує Божій Матері за всі ті благодіяння, які Вона дарувала роду людському.
Однак кожен з нас, принісши подарунок, чекає утішання від Божої Матері. Як маленька ще дитина, яка не вміє доладу ані читати, ані малювати, ані писати, намалює на аркуші паперу якісь каракулі в день народження матері — квіточку якусь, — з любов’ю їй принесе, подарує і знає, що мама візьме той листочок, усміхнеться, пригорне голівку дитини до своїх грудей, по-материнськи поцілує і з таким теплом скаже їй слова вдячності, як ніхто в світі не може сказати, окрім мами. Так і Божа Матір сьогодні кожного з нас готова притиснути до Своїх Материнських грудей, кожного втішити, кожному допомогти, вгамувати скорботу кожного, перемінивши її на радість. Але для цього, брати і сестри, ми маємо бути по відношенню до Божої Матері як діти.
Як буває на відстані тривалої розлуки або вже приходячи на цвинтар, ми цілуємо фотографію своєї мами та з любов’ю і особливим розчуленням дивимося на зображення її дорогого обличчя, так і тут, у храмі, люблячи Саму Божу Матір, ми цілуємо Її чудотворний образ та інші ікони й перед ними виливаємо свої сердечні почуття.
Тисячоліття очікування
Історія Різдва Божої Матері була незвичайна.
На Її народження людство чекало протягом тисячоліть. Свого часу Адам і Єва, переступивши заповідь послуху та деградувавши душами своїми, вигнані з раю, отримали обітницю від Бога: «Сім’я жінки зітре главу змія» (див. Бут. 3:15). Народивши первістка, Єва раділа, думаючи, що нарешті народила того, хто позбавить їх від розлучення з Богом, від цих наслідків гріховної деградації та духовного розкладення. Вона говорила про першого свого сина: «Ось, придбала людину перед Богом» (див. Бут. 4:1). Але вона не знала, що це був Каїн, перший на землі братовбивця, який потім проллє кров свого рідного брата Авеля.
Тисячоліттями чекало людство, коли народиться Та, через Яку звершиться рада Святої Трійці — втілення Бога Всемогутнього; Та, через Яку прийде Бог, щоб спасти світ.
І ось у невеликому галілейському місті Назареті жили Іоаким і Анна. Це місто було незначущим, воно підпорядковувалося місту Капернауму. Жителі Назарета не були особливо шановані через малість, незначущість свого селища. І потім, коли йшлося про Христа Спасителя, говорили: «Чи може бути з Назарету щось добре?» (див. Ін. 1:46). Але ось у цьому Назареті жило подружжя Іоакима та Анни.
Згодом Церква назве їх Богоотцями. Однак мало хто, брати і сестри, помічає, що та печатка смиренності, з якою вони прожили все своє земне життя, ніби відбивається і на їхньому поминанні в Церкві. У кожному храмі на кожному відпусті наприкінці служби обов’язково виголошується: «…святих праведних Богоотців Іоакима і Анни…». А потім вже додається: «…і всіх святих». І потім просимо у Бога, щоб Він помилував і спас нас.
Ганьба через бездітність
Описувач житія батьків Діви Марії каже, що в ті часи не було на землі людей праведніших за Іоакима та Анну.
Вони були досить багаті й знатні за своїм родом. Вони мали і дім, і достаток. Іоаким походив з роду самого царя Давида. Анна походила з роду самого первосвященика Аарона. Рід був знатний, і всього, здавалося б, вистачало їм. Вони старалися служити Богу Ізраїлеву. Кожного святкового дня, залишаючи собі на прожиток малу частину, відокремлювали від свого достатку дві частини: одну жертвували на храм Єрусалимський, іншу роздавали нужденним.
Проте одна була скорбота в них: не було в їхньому домі ані дитячого сміху, ані тупоту дитячих ніжок, ні белькотіння дитини, що обіймає шию своєї матері… Вони були бездітні.
Мало того, це не викликало у їхнього оточення співчуття. Звичайно, були люди праведні, які співчували їм, але більшість за спиною говорили: «Видно, у них є якісь утаєні гріхи, за які їм Бог не дав потомства». Народження дітей вважалося в народі Ізраїльському благословенням Божим, і навпаки — відсутність дітей, переривання роду означало, що це люди грішні і тому Господь викорінює їхній рід на землі.
Хтось так тільки думав про Іоакима й Анну, хтось шепотів у них за спиною, а хтось говорив прямо, не криючись. Але при цьому Іоаким і Анна були людьми праведними, не нарікали, нікого не осуджували, прощали всі образи, роздавали щедру милостиню і молилися Богу.
І так вони прожили 50 років й старі вже були в шлюбі. Але одного разу Іоаким пішов до Єрусалимського храму на свято на службу, аби принести жертви Богу Ізраїлеву. І раптом він почув від священика, до якого підійшов із жертвами, слова грубі по відношенню до себе: «Мабуть, негідний ти, Іоакиме, приносити жертву Богові Ізраїлеву, адже тобі Бог не дав дітей. Видно, є в тебе якісь утаєні, несповідані гріхи». А єврей з коліна Рувимова, який стояв позаду в черзі, щоб теж принести жертви, чуючи це, ще додав: «Що ти попереду мене йдеш приносити жертви?! Я маю благословення Боже — в мене є діти. Я раніше за тебе маю приносити жертви, а ти переді мною йдеш! Ти недостойний і не благословенний Богом!»
У страшній ганьбі, у соромі, у журбі сердечній Іоаким вийшов з храму та тільки повторював: «Для всіх свято, а для мене горе непомірне». І так йшов він, повторюючи, і сказав: «Я не повернуся у свій дім. Піду в пустелю, де пастухи пасуть отари мої, і буду там, у пустелі, молити Бога, щоб Він відійняв від мене ганьбу».
І Іоаким пішов у пустелю. Сорок днів, наклавши на себе найсуворіший піст, приймаючи лише хліб і воду, він сидів та плакав, просячи Бога Ізраїлева відняти ганьбу від нього.
Анна, яка чекала свого чоловіка вдома, так й не дочекавшись, дізналася від тих, хто прийшов з Єрусалима, що трапилося в храмі і що Іоаким сказав, що піде в пустелю і в дім не повернеться. Почувши про це, Анна й зовсім була уражена скорботою. Але нікого не звинувачувала вона — себе одну вважала винною у своєму безплідді, називаючи себе безплідною смоковницею.
І пішла в сад, гірко плачучи. Служанка Анни Юдиф хотіла втішити її — але хто може втішити горе, яке глибше за море? І сиділа Анна в саду й плакала. І підняла очі до неба, просячи Бога про позбавлення від непліддя… І тут на очі їй потрапило гніздо з малими пташенятами. Гніздо, поряд з яким щебетала пара птахів. Гніздо, наповнене життям… Скорбота настільки пронизала її серце, що криком заволала Анна до Бога: «Господи! Дерева, трава — й ті приносять плід. Птахи, звірі втішаються своїми дітьми. Одна я неплідна, як сухе дерево, не можу радіти за чад своїх і не можу принести плід Тобі. Але прошу Тебе, Господи!.. Я не знаю, про що плакати: чи то про неплідність свою, чи то про своє вдівство, бо чоловік пішов від мене через цю ж скорботу… Прошу Тебе, Господи, позбавити мене неплідності. Я дитя, яке народиться, присвячу Тобі!»
Тут не було ані нарікання на Бога, ані самолюбного, якогось егоїстичного страждання — але покаяння, смиренність, терпіння в скорботі. А святі отці кажуть, що скорбота з терпінням очищають серце. І цю скорботу і терпіння, очищаючи серця свої від гріхів і пристрастей, Іоаким і Анна пронесли через 50 років. Ще раз повторюся: за святими отцями, терпіння скорботи сприяє очищенню серця та зростанню людини в чеснотах.
Радісне пророцтво
І коли Анна так молилася, перед нею постав архангел Гавриїл і сказав їй: «Анно, молитви твої почуті Богом, крик твій пройшов крізь небеса, а сльози твої впали біля престолу Вседержителя. Ти понесеш в утробі і народиш Преблагословенну Доньку, і наречеш Її Марією. У Ній благословляться всі племена земні».
Анна, вражена баченням небожителя, Ангела Господнього, поспішила не по сусідах, не по родичах, щоб поділитися радістю, — маючи тверду віру в те, що сказане архангелом звершиться, Анна поспішила з Назарета до Єрусалима, в храм Єрусалимський, щоб принести вдячність Богу за таке утішання.
Святі отці кажуть, що ненарікаюче, смиренне терпіння скорботи завжди приносить плід великого утішання.
Іоакиму в пустелі також явився архангел Гавриїл і сказав: «Іоакиме, Бог почув твої молитви, і піст твій прийнятий Богом. У вас з Анною народиться Донька, Яку наречете Маріює. А на знак істинності моїх слів поспішай зараз до Єрусалима — там біля Золотої брами храму ти зустрінеш свою дружину Анну».
Іоаким, залишивши пустелю, поспішив старечими ногами своїми до храму Єрусалимського. І у Золотій брамі, яка зазвичай використовувалася під час урочистих входів, подружжя зустрілося й впало на коліна, проливаючи сльози радості й подяки Богові. Помолившись Богу, втішившись, вони повернулися додому. Протягом року в них народилося немовля, якого вони за словом архангела нарекли Марією. І на сімейній раді вони вирішили виконати дану Анною обітницю — присвятити дитя своє Богові.
Різдво Богородиці
Ми, брати і сестри, пам’ятаємо, що в ніч Різдва Христового ангели, спустившись на землю, співали: «Слава у вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2:14). Сьогодні не ангельські істоти у світлому вбранні оточують дитячу колиску — сьогодні убілені сивиною старці Іоаким і Анна, від яких віднято було ганьбу, в радості схилилися над колискою Тої, Котру нині шанує весь світ.
До трьох років Божа Матір жила з батьками, які наставляли Її не тільки словами та любов’ю своєю, а й своєю праведністю і житієм благочестивим. Коли Їй виповнилося три рочки, виконуючи обітницю, вони вбрали свою Доньку в найкращі шати і, взявши за руки, як два ангели хранителі, повели до храму Єрусалимського посвятити Її Богові. Першу черницю в світі, Божу Матір. При цьому Її оточували діви зі свічками, безліч родичів зібралися, які раділи, що віднято ганьбу не тільки від цього праведного подружжя — Іоакима й Анни, — а й від них, усіх їхніх родичів. Маючи в цей день замість скорботи радість, співаючи псалми, вони йшли до храму Єрусалимського.
І, як ми знаємо, трирічна Божа Матір з легкістю піднялася сходами храму до духівника Свого, первосвященика Захарії. І той прийняв Її і на очах у всіх звершив дивовижне дійство: ввів Її у вівтар храму — у Святе святих, куди лише раз на рік входив тільки первосвященик, і не без жертовної крові. Він ввів Її у Святе святих, пророкуючи духом велич Божої Матері, Чеснішої від Херувимів і незрівнянно Славнішої від Серафимів — як назве Її потім Церква.
Через кілька років після цього помер у віці 80 років святий праведний Іоаким. Свята Анна переселилася в храм Єрусалимський, ближче до своєї Доньки. Жила поруч із Нею, наставляючи Її своїм материнським словом, любов’ю і благочестям. Через кілька років померла мирно, при храмі живучи, і свята праведна Анна. І Божа Матір залишилася за земними мірками сиротою.
Однак у віруючих людей не буває сирітства. Після смерті наших земних батьків ми, брати і сестри, маємо своїм батьком Бога.
Своєю ж матір’ю християнський рід шанує Божу Матір, тому що ми в особі Іоанна Богослова вручені Їй при Хресті. Христос розп’ятий сказав Своїй Матері про Іоанна: «Ось, син Твій», — а Іоанну мовив: «Ось, Мати твоя» (див. Ін. 19:25–27). Так і ми, брати і сестри, послідовники Христа, Матір Божу звемо своєю благодатною Матір’ю.
Сльози покаяння — теж подарунок Цариці Небесній
А скільки Її Материнської любові вилито на рід людський — неможливо вилічити!
І сьогодні не тільки наш храм переповнений народом. Сьогодні і в селах, і в містах, і в монастирях — скрізь безліч народу шанує нинішнє свято, свято особливе — Різдво Божої Матері.
Ми сьогодні вітати прийшли свою благодатну Маму з днем Її народження. Пам’ятаєте, як ми вітаємо з днем народження один одного? Скільки добрих слів намагаємося сказати, які подарунки принести, обираємо букети квітів, накриваємо стіл, щоб розрадити того, хто в нинішній день народився. І святкуємо, і радіємо про народження людини, яка, можливо, й не зовсім праведна, має гріхи і пристрасті, але яку ми любимо і яка любить нас…
То якщо ми просту людину можемо з такою пошаною, з такою любов’ю в день її народження шанувати і проявляти різні знаки уваги до неї, то які знаки уваги, які молитви, які добрі слова, які слова вдячності, які подарунки ми маємо сьогодні принести, брати і сестри, Божій Матері!
Ми в нинішній день приносимо Їй не тільки слова радості й любові, але ще й сльози покаяння — це теж подарунок Цариці Небесній… Матері знають: усякі бувають діти. Бувають діти благополучні, за яких матері радіють. Є діти хворі, нещасні, уражені важкою недугою, і їхні матері, люблячи їх, усе життя хрест несуть, печалячись за своїх дітей. А є діти неслухняні, зухвалі, самочинні, про яких серце материнське мучиться, через яких і вдень, і вночі ллються материнські сльози. Ми знаємо такі приклади в житті.
Так і ми, брати та сестри, різні тут стоїмо у храмі. Є й слухняні, є й хворі, є й зухвалі, жорстокі, самочинні, які не розуміють того, що самі собі робимо боляче, і Божій Матері болю завдаємо… Адже кожен наш гріх — це язва на Тілі Христа, Який за нас прийняв на Себе і бичування, і удари тростиною, і обплювання, і знущання, вінчання терновим вінцем, і цвяхами пробивали Його руки й ноги, і копієм прободали Його ребра… І оцтом, коли Він відчував спрагу, поїли Його. Кожен гріх — це язва на Тілі Христа, Який розіп’явся за нас.
І підходячи до ікони Божої Матері, бачачи Царицю Небесну, Яка притискає до Себе Богонемовля, ми повинні зрозуміти, що ми це Немовля гріхами своїми уражали. Ми гріхами своїми завдавали болю Йому і Його Матері, Яка з такою любов’ю притискає втіленого через Неї Бога Істинного!
Нехай кожен з нас усвідомить це, зі здриганням серця свого, здриганням душі своєї. І помисли наші нехай, нарешті, відірвуться від усіх земних удаваних задоволень, від усіх цих удаваних радощів, які скорботу заподіюють Божій Матері і нам потім тільки скорботу, горе й порожнечу приносять.
Любов Богородиці
Ми в нинішній день, брати і сестри, приносимо в дар Божій Матері ще сльози покаяння. Нехай краще будемо плакати ми про гріхи свої, виправляючись, ніж Матір Божа буде кривавими сльозами плакати за нас невиправлених.
У нинішній день, брати і сестри, свято живого серця кожного з нас до живої серцем Божої Матері. Сьогодні ми оживляємо душі свої, сьогодні оживляємо уми свої, сьогодні серця свої оживляємо. Сьогодні, брати і сестри, ми приходимо до тями. Як блудний син, який повернувся до батька, ми приходимо до Отця Небесного і, прикладаючись до ікони Божої Матері, просимо Її милостивого заступництва.
Цариця Небесна прожила важке життя, сповнене скорбот, страждань у крайній їхній мірі. Але при цьому Вона зберегла любов до Бога та любов до кожної людини. І донині любов ця росте все більше й більше.
Святі отці кажуть: коли угодники Божі йдуть з цього земного світу у світ вічності, вони і там зростають у чеснотах у світлі благодаті Божої, як зростали в чеснотах у благодаті Божій тут, на землі. Вони вдосконалюються там більше і більше за словом Господа: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5:48).
Тому незважаючи на те, що світ сьогодні деградує, що гріх у нашому світі розливається, як вода, і наче нормою життя стає, любов Божої Матері робиться дедалі більшою й більшою, Материнські Її молитви перед Богом за рід людський стають все більш й більш дерзновенними.
Настав час прокинутися
І ось час настав нам, брати і сестри, прокинутися та разом з молитвами Божої Матері, з Її любов’ю свої молитви, свою любов, покаяння, чесноти спрямувати сьогодні до Бога, сумуючи про безпліддя своє духовне, про безпліддя своє доброчесне, як колись про безпліддя плакала свята Анна. Так сьогодні нам кожному, брати і сестри, треба зітхнути і заплакати, щоб сказав кожному з нас Ангел Хринитель, як сповістив Анні архангел Гавриїл: «Почута молитва твоя, зітхання твоє пройшло небеса, а сльози твої впали біля престолу Божого».
І за те терпіння в найглибшому смиренні й неремствуванні нехай Господь кожному з нас за молитвами Божої Матері, Утішниці нашої, пошле утішання, радість сердечну, виконання молитов наших і прохань, що спрямовані на благе і на спасіння наших безсмертних душ, які прагнуть не тільки в храмі сьогодні бачити ікону Божої Матері, а й у Царстві Небесному побачити Пречисту Владичицю нашу Богородицю та зрадіти великою радістю вічного й нескінченного буття, перебування з Нею, з Її святими батьками та з усіма святими у Царстві люблячого нас Отця Небесного на віки віків. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский