Преподобні Святих Гір

У чому можна наслідувати преподобних отців Святогірських? І чи все в нас є для цього? Чому любов народу до Святих Гір лишається незмінною? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Собору всіх преподобних отців Святогірських у 2011 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Святими ці прекрасні місця стали завдяки тому, що у святість зодягнулися душі багатьох преподобних мужів, які жили тут протягом багатьох століть. Вони і привернули славу, благодать, святість цьому місцю, і тому воно ще у давні часи було наречено Святі Гори. Коли безліч було храмів, монастирів, соборів, святинь, народ саме це місце назвав Святі Гори, відчуваючи тут особливу силу Божу, відчуваючи благодать Господню на цьому місці, відчуваючи тут особливу присутність Божу, і Божої Матері, і святих угодників Божих.

Є таке прислів’я: «До порожнього колодязя народ по воду не ходить». Навіть у безбожні часи, коли монастир закрили і розігнали братію, кого згноївши на каторзі, кого розстрілявши, — все одно це місце народ шанував, все одно народ приїжджав сюди молитися.

***

Таємно приїжджали, бо за це люди були гнані. І все ж це місце не залишали зовсім і в безбожні часи, приїжджаючи сюди, молячись, просячи Бога, Божу Матір, Святогірських угодників Божих. І невідступно благодать Божа і сила Божа перебувала на цьому святому місці. Безбожники думали, що, закривши обитель, вони знищили святість цього місця. Ні. Тому що в цій землі, як добре насіння, були посіяні мощі угодників Божих, які трудилися тут, молилися тут, улаштовували цю святу обитель, служили людям у ділі спасіння. І вони, як добре насіння, посіяне в благодатну землю Святих Гір, проросли, даруючи стократні плоди.

Плоди ці — і Свята Лавра на Святих Горах, і безліч ченців, які і в наші дні тут зібралися. Це і безліч паломників, які день у день їдуть і їдуть у Святі Гори. Скільки мільйонів народу тут поперебувало! Скільки людей тут очистило свої безсмертні душі від гріхів на сповіді! Скільки людей тут отримали зцілення біля чудотворної ікони Божої Матері та біля мощей преподобних Святогірських! Скільки, брати і сестри, людей, які одного разу приїхали сюди просто, може навіть як туристи, з цікавості, а стали церковними людьми і повсякчасними шанувальниками цього святого місця! Скільки людей змінило своє життя з гріховного на життя за заповідями Божими, на життя християнське, почувши якесь добре слово на проповіді від священників чи від свого духівника на сповіді або прочитавши якусь книжку, яку купили у Святогірській Лаврі та яка змусила їх змінити погляди на життя та на свою безсмертну душу!..

Думаю, тому, про що я кажу, від кожного з вас я можу почути підтвердження, бо кожен з вас власним досвідом пройшов цей шлях любові до Святих Гір. І цю любов до Святих Гір із серця не викинеш.

І святкуючи сьогодні пам’ять угодників Божих Святогірських, ми, брати і сестри, сповнюємося невимовної радості, тому що нам Святі Гори рідні, це рідний наш благодатний дім. Але дім не буває без господарів, які в ньому живуть. І ось, Святогірська Лавра має господинею своєю Божу Матір, а розпорядники Сей Великої Пані — святі угодники Божі, преподобні Святогірські, на пам’ять яких ми сьогодні зібралися.

***

Якими словами їх вшанувати, які їхні чесноти возвеличити?

Згадаймо преподобного Іоїля (Озерянського), архімандрита, який жив у XVII столітті. Незважаючи на тяжкий час, часті набіги татарські, розорення цього місця, убивство братії, полонення братії… — він сам томився з братією в полоні у татар два роки, — отець Іоїль не полишив цього місця: звільнившись із полону, він знову тут оселився й жив тут до самої кончини.

Згадаймо преподобного Рафаїла, який похований під Святою Скелею і могила якого завжди шанувалася народом, особливо у дореволюційні часи. За радянських часів вона, на жаль, була загублена, тому що тут був санаторій, і тільки приблизно можна вказати місце його поховання… Преподобний Рафаїл за 100 років до скасування кріпосного права дав волю всім монастирським селянам. І ще літописець записав про нього: «А по смерті своїй нічого не залишив, усе ще за життя бідним та жебракам роздав». І місцеве селянство, прості селяни ще до прославлення його Церквою шанували цього святого праведного мужа та завжди відвідували його могилу.

Кого згадати ще? Преподобного Іоанна Затворника. Житіє його багато хто з нас, брати і сестри, ледь не напам’ять знає. Він був земляк преподобного Серафима Саровського. І ще в дитинстві, граючись із племінником святого Серафима в Курську, чув, як той хвалився, що у нього дядько в Сарові у затворі подвизається. І в маленького 8-річного Іоанна Затворника — подумайте, у 8-річного хлопчика! — така любов до святості була, що він тоді вже казав у відповідь на ці розповіді: «Ось так добре жити, так добре спасатися!» Потім Господь його дитячу мрію виконав самою справою — Іоанн 17 років прожив у затворі, молячись за нас із вами.

Кого ще згадати? Преподобних Феодосія і Кіпріана. Ці угодники Божі, будучи духівниками, коли на Успіння і на Миколин день сюди притікало стільки народу, що було по 15–20 тисяч лише причасників, вони по три доби, забуваючи себе, не спали і не їли — тільки заради того, щоб послужити народу на сповіді. І як духівники досвідчені — а отця Феодосія називали духівник духівників — вони давали добрі поради. Це і було причиною того, що безліч народу стікалося — не тільки, щоб посповідатися, а й щоб почути з вуст цих молитвеників старче слово.

Преподобного Лонгина згадаймо, брати і сестри. Він був скитоначальником на Святому місці в скиту преподобного Арсенія Великого. Про цього благодатного мужа в житії коротко говориться, що він спав на жорсткому ложі і жорстке узголів’я у нього було під головою. Але коли ми віднаходили його мощі, ми побачили, на якому узголів’ї він все життя спав! Замість подушки в нього була велика цеглина, зашита в наволочку! Це було узголів’ям преподобному Лонгину, який, попираючи плоть, підносив у собі дух і був прикладом для братії не тільки словом, а й ділом свого подвижницького життя.

Згадаймо преподобного Іоанникія, якого коли відспівували, то за плачем народним не було чути служби церковної — так народ шкодував про відхід цього доброго пастиря!

Згадаймо преподобного Ісаакія прозорливого. Коли хотіли на тій горі, де стоїть пам’ятник Артему, збудувати храм і питали в нього: «Батюшка, благословіть нам на тій горі церкву поставити». Тоді він, дивлячись з-під руки, сказав: «Ні, браття, нічого там не будуйте. Я там не бачу церкви, я там бачу здорову чоловічину». Хто за чоловічина? Не розуміли сучасники.

Отець Ісаакій помирає 1903 року, а у 1926 році ставлять пам’ятник цьому революціонеру, і були ще живі свідки прозорливих слів отця Ісаакія.

Йому говорили свого часу: «Ми Вас, батюшка, поховаємо біля Іоанна Затворника». — «Ні, ховайте мене на Всіхсвятському кладовищі. Все одно я за церквою лежати буду». І справді, потім навпроти його могили побудували Всіхсвятський храм, і могила опинилася просто за вівтарем.

Згадаймо преподобного Германа Святогірського. Коли ми в’їжджаємо через міст до Лаври, то бачимо скульптуру, що зображає Божу Матір — Ігуменю Святих Гір. У 1859 році отця Германа призначили настоятелем Святогірської пустині, і він схопився за голову: «Господи, та як же я потягну ігуменство!» Успенський собор тільки будувався, сотні братії, тисячі прочан, величезне господарство… Впавши в смуток, отець Герман хотів навіть відмовитися від ігуменства, вважаючи, що не під силу йому воно. Але святому явилася Божа Матір з Миколою Чудотворцем, а збоку стояв Герман, патріарх Константинопольський, — небесний покровитель отця Германа. І сказала Божа Матір, вказуючи на тростину у Своїй руці: «Що ти сумуєш, малодушний? Не ти ігумен в цьому монастирі, Я тут Ігуменя. А все, що ти тут твориш, твориш з Моєї волі, як тростина в Моїй руці».

Скульптура ця біля в’їзду в Лавру нагадує нам про це явлення святому Герману Богоматері. 31 рік він пробув настоятелем цієї святої обителі. І цей Успенський собор збудовано цим преподобним мужем.

Преподобний Арсеній, архімандрит Святогірський, настоятель, найближче чадо преподобного Філарета (Данилевського), ігумена Глинського. Святий Арсеній збудував Покровський храм над святою брамою, він тричі мав бесіду з преподобним Серафимом Саровським, мав листування з Оптинськими старцями. Недарма кажуть про таких: «У святих і друзі святі».

Про кого ще згадати? Про наших преподобносповідників. Це ігумен Іоанн (Стрєльцов), який 12 років каторги відбув і набув такої любові, що коли в нього запитували: «Батюшко, та як же Ви там на каторзі були? Адже кримінальники кругом і охоронці, і доглядачі…» А він, усміхаючись, говорив: «Такі хороші люди навколо всі були! Жодної поганої людини мені не зустрілося. Такі всі навколо добрі були — і охоронці, і співкамерники, і співтабірники». Це говорила людина, у якої на допиті було вирвано частину бороди зі шкірою, у якої на допиті було вибито всі зуби… Незважаючи ні на що, він зберігав любов до людей. І таким був до самої смерті.

І багато духовних чад його тут стоять, яким отець Іоанн говорив за життя: «Хоч ви мене в селі Покровському і поховаєте, та все одно перенесете мощами у Святі Гори. Мене принесете, самі туди приїдете і будемо там у Святих Горах разом з вами Богу молитися». І сьогодні мощі ігумена Іоанна стоять у нас у храмі. І ми, за словом його, зібралися, щоб молитися Богу разом з ним.

Згадаймо і схиархімандрита Михаїла, нетлінна правиця якого у розрізі ризи лежить у гробниці. Її Господь зберіг нетлінною як свідчення праведності та святості отця Михаїла. Він багато пережив у своєму житті. До 1961 року не давали йому спокою гонителі Православ’я, але отець Михаїл при цьому молився, зі смиренням звершував богослужіння і таїнства у себе вдома. І безліч зцілень звершив. «Ще відкриються Святі Гори, ще обитель процвіте», — казав він прозорливо, вторячи словам святого ігумена Іоанна, який говорив: «Святогірська обитель ще процвіте і прославиться. А дзвони будуть такі, що до Красного Лиману буде чуть».

Так говорили преподобні отці, люблячи це святе місце.

Преподобний Трифон, настоятель Святих Гір, при якому у 1922 році закривали монастир. Він мученик безкровний: на його очах рубали іконостас Успенського собору на дрова, щоб топити навколишні школи і сільради; братію на його очах топили в Дінці, рубаючи сокирою по голові й опускаючи в ополонку. Послушнику Тимолаю відрубали пальці на руках. Ченцю Іпатію порубали всю голову шашкою. Безліч преподобних постраждало в ті страшні роки гонінь. І отець Трифон був гнаний. Після гонінь, після тюремного ув’язнення він помер у 1939 році в старості у селі Сватова Лучка… Але й після смерті влада не давала спокою його безсмертній душі: у день похорону отця Трифона сватівська влада розпорядилася закрити місцеву церкву. І коли безліч народу несли його труну на цвинтар, у цей час божевільний натовп, глумлячись, скидав з церкви хрести. І люди підняли скинутий зі старовинного сватівського храму кований хрест і поставили на могилі цього подвижника. І могила його була шанована. А нині мощами своїми він спочиває у рідній Святогірській обителі, де він і утішання бачив у братії, подвижницьки налаштованій, але де він і безліч скорбот та горя прийняв для своєї душі, ставши безкровним мучеником.

***

І ось сьогодні, брати і сестри, ми кожного з преподобних Святогірських згадуємо. Ми всім їм сьогодні молимося. Усього лише 17 преподобних явлено, але в день Страшного Суду відкриється, скільки тут святих за всі віки було насправді. Коли їхні безсмертні душі з’єднаються з їхніми святими мощами, коли вони в білосніжному вбранні йтимуть у Небесне Царство до Престолу Вседержителя, тоді ми побачимо безліч, сонми преподобних, які здіймаються з цього святого місця у горнє нескінченне Царство Небесне.

І ми, брати й сестри, в нинішній день стоїмо і думаємо: ну якщо преподобні угодники Божі, які у святості життя пожили, так любили це святе місце і до смерті тут подвизалися — як же нам не любити його?! Не любити це місце, нехтувати ним, забуваючи про свою безсмертну душу, нам гріх і перед людьми, і перед преподобними, і перед Божою Матір’ю, і перед Трійцею Святою, Яка дарувала цю благодать на це святе місце.

Адже пророкували старці Святогірські: «Процвіте обитель Святогірська й прославиться». І дай Боже, щоб це процвітання було не тільки зовнішнє — у благоустрої храмів, наведенні зовнішньої краси, — але щоб водночас і насельники, які живуть в обителі, і ті, хто сюди приїжджає як прочани, дивлячись на цю зовнішню красу, замислювалися про красу свою внутрішню й намагалися б відповідати зовнішньому своїм внутрішнім станом.

Недарма, брати і сестри, преподобні молилися за це місце. Недарма вони пророчо передрікали йому славу та благодать. Недарма, брати і сестри, Божа Матір назвалася Ігуменею цього святого місця. Усе це заради нас із вами, які зараз стоять у цьому святому храмі, що не тільки побудований святими, але в цьому ж храмі, на тих місцях, на яких ми стоїмо, стояли ті, кого ми сьогодні прославляємо. І якщо вони, в цьому храмі молячись, змогли не тільки спасти свої безсмертні душі, а й прославити святу обитель величчю святості, — то що нам заважає, брати й сестри, пожити хоча б по совісті нашій, сповідуючи гріхи свої, усвідомлюючи свою недостойність і хоч трохи до чогось святого й доброго прагнучи.

Ніщо не заважає, крім нашої недбайливості, крім нашого небажання.

Так само дзвонять дзвони святогірські, так само звучить братський хор, так само звершується Божественна літургія, так само ієромонахи схилилися над аналоями, сповідуючи кожного, хто бажає очистити свою душу покаянням… Усе це є! Усі засоби для спасіння, які мали преподобні мужі Святогірські, є й у нас. Але яким буде наше, брати і сестри, життя, якою буде наша кончина, яким наш стан у вічності буде — залежить від кожного з нас.

Тому що Господь всемогутній, Він усе може. Одного тільки не може Він: спасти людину без самої людини. Якщо людина цього не захоче — не силкує Господь людину, а тільки запрошує: «Якщо хочеш, прийди до Мене в блаженну вічність».

І ми, брати і сестри, в нинішній день кожен, заглянувши у свою душу, в своє серце, у свою совість, постараємося те, в чому нас сумління викриває і підказує, посповідати на сповіді, відкривши свою душу духівникові, постаратися хоча б трохи бути в цьому земному житті Божими.

І якщо ми зробимо один крок назустріч до Бога, то всю іншу відстань Господь Сам подолає нам назустріч, бачачи навіть малий наш рух до Нього, до нашого Творця, в любові до Якого і жили, і спочили, і нині шановані угодники Божі преподобні отці Святогірські, котрим слава на віки вічні.

І дай Боже, брати й сестри, щоб ніколи храми, які вони побудували, не були порожніми, але наповнювалися, і не натовпами просто туристів, які подивитися приїхали, а живими душами, людьми з живою свідомістю, живою совістю, живими почуттями, людьми, які усвідомлено живуть своє життя і розуміють, як його прожити із сенсом. Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian