Чому нас повчає розп’яття? Чому так шкідливе ремство? Як зробити свій життєвий хрест спасительним? Про це розповів митрополит Святогорский Арсеній у проповіді на свято Хрестовоздвиження у 2011 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, брати і сестри, ми чуємо у храмах Божих читання Святого Євангелія, в яких розповідається про страждання Христові, про Його Розп’яття. З якої причини в цей день священнослужителі зодягаються у ризи, в які зазвичай зодягаються в дні Великого посту, напередодні Страсної седмиці, коли згадуються страждання Христові? Чому на сьогодні церковним уставом встановлено суворий піст, як у дні Великого посту? Чому сьогодні читається Страсне Євангеліє й усі стихири говорять про страждання Христові?
З якою подією в історії Церкви пов’язане сьогоднішнє богослужіння і нинішнє дванадесяте свято?
У соборних храмах напередодні цього свята звершується особливий чин Воздвиження Чесного Хреста Господнього. З якої причини та у зв’язку зі спогадом чого раз на рік звершується це незвичне дійство?
Як віднаходили Хрест Христовий
У IV столітті святий рівноапостольний Костянтин Великий видав Міланський едикт, і цим було припинено гоніння на християн, яке тривало протягом 300 років. Християни отримали свободу віросповідання й почали повсюди будувати храми та оновлювати святі місця, пов’язані із земним життям Христа Спасителя, життям апостолів, життям святих мучеників, які постраждали під час гонінь.
Мати імператора Костянтина рівноапостольна цариця Єлена з особливими царськими повноваженнями відправилася на Святу Землю, де, розшукуючи святині та пам’ятні місця, пов’язані з Христом Спасителем, споруджувати на цих місцях розкішні храми. Так, з IV століття стоїть Храм Воскресіння Христова, або як його називають — Храм Гробу Господнього, — в Єрусалимі, де щорічно буває сходження Благодатного вогню.
Коли свята Єлена прибула до Єрусалиму, то, розшукуючи Гроб Господній, де звершилося таїнство Воскресіння Божого, вона розшукувала і Хрест Христовий — цей всесвітній жертовник, на якому звершилося відкуплення гріхів усього світу.
Свята цариця довго не могла дізнатись, де знаходиться Хрест. Врешті-решт, їй вказали на одного вже престарілого, ветхого роками іудея на ім’я Іуда. Він знав, де сховано Хрест Христовий, але вперто не хотів казати. Тоді Єлена пригрозила йому царською владою, царським покаранням, і він, убоявшись її гніву, сказав, що після розіп’яття Христа Спасителя та двох розбійників хрести скинули у кам’яну цистерну.
Що таке кам’яні цистерни? У зв’язку із засушливим кліматом Палестини у скельному ґрунті вирубали такі особливі ємності на кшталт басейнів, які у дощовитий час наповнювалися водою, і цю воду люди використовували для своїх потреб. Однак деякі цистерни лишалися порожніми. І ось Хрест Христовий та хрести розбійників були скинуті на дно такої видовбаної у скелі порожньої цистерни. Язичники ж наказали закидати цистерну сміттям та зробили у цьому місці звалище, аби з боку християн не було ніякого шанування ані хрестів, ані цього святого місця.
Цариця Єлена побажала розчистити цю цистерну, але ніхто з народу не хотів лізти в смердючу помийну яму. Тоді цариця наказала принести зі скарбниці золото та, не шкодуючи, стала жменями кидати його на це місце. І народ кинувся за золотом і став вичищати цистерну.
На самому її дні було знайдено три хрести, там же лежав й терновий вінець і цвяхи. Але який із хрестів був Хрестом, на якому розіп’яли Христа Спасителя, важко було взнати. В цей час з міста вийшла похоронна процесія. Передання каже, що несли на погребіння єдиного сина вдовиці, яка невтішно та гірко плакала, лишаючись одна в цьому світі… Тоді патріарх Єрусалимський Макарій у присутності імператриці Єлени та безлічі народу, який зібрався побачити віднайдені хрести, наказав по черзі класти хрести на покійного. Як виявилося, спершу поклали хрести, на яких були розіп’яті розбійники, — і нічого не сталося. І ось третім поклали Хрест, на якому було розіп’ято Христа, — і взнали про це з того, що як тільки древо цього Хреста торкнулося мертвого юнака, він раптом воскрес і, на подив усього народу, почав говорити.
Це сталося завдяки силі Божій, яка перебуває в ньому з моменту Розп’яття Христа Спасителя, коли Він омив його Своєю Пречистою Кров’ю. Відтоді Древо Хресне називають Животворящий Хрест Господній.
На чудо воскресіння юнака, на велике чудо обрітення Хреста зібралися тисячі народу. Усі, дізнавшись про велику силу, що точиться від Хреста, тіснилися, щоб доторкнутися до нього хоч на мить або хоча б здалеку побачити Хрест Христовий. Тоді патріарх Макарій, ставши на підвищеному місці, почав на всі сторони підносити хрест, благословляючи ним народ. Він підіймав хрест, а народ, падаючи ниць, вигукував: «Господи, помилуй!».
На згадку про це ми воздвизаємо у храмах Хрест Господній на чотири сторони, а хор при цьому співає 100 разів «Господи, помилуй!» — подібно до патріарха Макарія, який піднімав спасительне Древо, і до народу, який вигукував ці слова.
Донині багато частинок Хреста Господнього рознесено по всьому світу. Найбільша частина зберігається у Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі. Храм вкриває під своїми склепіннями і печеру, де воскрес Христос Спаситель, і камінь помазання, і гору Голгофу, на якій був розіп’ятий Христос Спаситель, і місце обрітення Хреста…
Жертва Христова
Чому таке велике значення для всього світе має жертва Христова, брати і сестри?
Пам’ятаєте про води потопу, які поглинули розбещене людство, і тільки праведний Ной зі своєю сім’єю зостався та дав продовження людському роду? Точно такого ж безумства досягло людство й до часу пришестя у світ Христа Спасителя. Ми знаємо з історії, з підручників ще шкільних, що у той час був рабовласницький лад: людину продавали як річ, як худобу, та поводилися з нею відповідно. Тоді безумство служіння язичницьким ідолам було таке, що у жертву приносили немовлят і дорослих людей, заколюючи або спалюючи живцем перед ними, приносячи цим умилостивні жертви бісам, що були в цих ідолах.
Безумство людське тоді дійшло вже до краю, так що навіть язичницькі філософи говорили: людство може врятувати тільки Бог. Вже язичницькі уми дійшли до розуміння, що ніяк не можна вже людство виправити, як тільки якщо Господь переродить його.
А як людство треба було переродити? Знищити потопом чи іншою якоюсь смертоносною стратою? Ні. Господь являє тут любов і милосердя. Він посилає Сина Свого Єдинородного, Який втілюється від Пречистої Діви, і Друга Іпостась Святої Трійці, живучи тут, на землі, приймає на Себе гріхи всього світу, тобто кожної людини окремо — і злочинця, і розбійника, і блудника… — всіх-всіх людей, які чим-небудь у світі згрішили перед Богом, перед своєю совістю.
Гріхи кожної людини Господь Іісус Христос узяв на Себе, і тому ми читаємо у Письмі, що коли Він молився в Гефсіманському саду, то краплі поту Спасителя були як краплі крові. Вчені кажуть, що таке буває, коли людина переживає величезну напруженість усіх своїх духовних і фізичних сил. Тоді від підвищеного тиску лопаються найтонші кровоносні судини, і кров надходить у капіляри поту та проступає разом з ним. Так піт робиться кривавим.
Ось таку страшну напругу пережив Господь у Гефсіманському саду, коли на Нього, безгрішного і чистого, були звалені терзання душ і гріховні докори сумління кожної окремої людини. І ось цей тяжкий вантаж Він поніс на Собі на Голгофу.
Він Сам узяв на Себе гріхи всього світу, щоб світ не загинув. І не жертовною кров’ю ягнят або тельців — Своєю Кров’ю Син Божий омиває гріхи всього світу, на Хресті як на всесвітньому жертовнику приносячи Себе в жертву, аби світ жив.
І даючи заповіді цьому світові та потім воскреснувши, Він дає світу нове життя. Він дає нове життя усім тим, хто за Ним піде, хто назветься Його ім’ям — християнами і, озброївшись силою віри, стане жити за Його живоносними словами.
І ми, брати і сестри, згадуючи ці події, схиляємося перед любов’ю Божою, тому що Господь не просто взяв гріхи всього світу — Він узяв на Себе прокляття, якого світ був достойний за гріхи.
Узяв тому, що, як було сказано у Святому Письмі та вченні іудеїв: «Проклятий усякий повішений на дереві» (див. Втор. 21:23). І ось Він висить, розіп’ятий за нас на дереві, приймаючи на Себе прокляття та зцілюючи людство від смертоносної хвороби гріха. І даючи нам, брати і сестри, по нинішній день можливість уникнути гріховної смерті за допомогою сповіді, таїнства соборування, єднання з Ним у причасті Пречистих Його Тайн — Тіла і Крові Його.
Господь дає Себе в жертву та єднається з нами, щоб ми, очистившись від гріхів, мали єднання з Богом, мали запоруку вічного нескінченного життя.
Своїми гріхами ми ранимо Господа
Ми сьогодні, брати і сестри, згадуючи Воздвиження Хреста Господнього, згадуємо і страждання Христові — адже вони нерозривно пов’язані з Хрестом Господнім.
І ось ми дивимося на Хрест Господній, дивимося на Божу Матір та Іоанна Богослова, які стоять біля Хреста. Бачимо рани на руках і ногах Христових, увінчану терновим вінцем главу Христа Спасителя, з-під якої точаться краплі крові. Бачимо Його побитого, понівеченого, бачимо Христа, над Яким глумляться, сміються. Чуємо слова Його: «Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк. 23:34).
Своїми ранами, Своїми язвами, виглядом Свого страждання Господь ніби благає нас не грішити більше, не ранити Його гріхами своїми, як ранами та язвами, не глумитися над Його розіп’яттям, над Його смертю хресною, яка з любові до нас звершена.
Ми, брати і сестри, сьогодні стоїмо перед розп’яттям, бачимо ці страждання і чуємо голос Христа, Який повчає нас пробачати образи, як Господь пробачив нам гріхи, взявши їх на Себе. Тож і ми повинні кривдників своїх прощати, дивлячись на Хрест Христовий!
Сьогодні Господь словами «Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять» навчає нас любити не тільки ближніх своїх, а й ворогів своїх.
Сьогодні Господь і Його плачуча Матір, Яка стоїть біля Хреста, навчають нас найглибшому смиренню і покаянню.
Як зробити свій хрест Хрестом Христовим?
Ми сьогодні, брати і сестри, чуємо заклик Христовий: «Якщо хто хоче йти за Мною, хай візьме хрест свій та йде за Мною» (див. Лк. 9:23). Що це за «хрест свій»? У кожного з нас є свій хрест. Це і скорботи, і тяготи нашого земного життя. Це і наш послух, і наші пости, наші бдіння, добрі справи, які ми із самопримусом творимо через те, що ми Христові. Свій хрест, брати і сестри, — це також переживання своїх гріхів і пристрастей, з одними з яких ми народилися, а інші набули протягом свого гріховного життя.
Однак свій хрест безплідний, якщо ми його не зробимо Хрестом Христовим, якщо ми не преобразимо свій життєвий хрест у Хрест Христовий. Як це зрозуміти? Якщо ми, брати і сестри, будемо сумувати, плакати і нарікати на Бога, і знаходити причину й провину в усіх інших, а не звинувачувати себе за свою гріховність, то ми анітрохи користі не отримаємо.
Якщо ж ми усвідомлюватимемо власну гріховність та скажемо: «Господи, та за гріхи наші ми маємо ще й більше терпіти. Слава Тобі, Господи, що Ти милостиво нас караєш! Дякуємо Тобі, милосердний Господи, що Ти не погубив ще цей світ, який знову в божевіллі живе!»… Якщо ми будемо так мислити, тоді хрест скорбот, хвороб, труднощів у цьому житті перетвориться на Хрест Христовий.
І ще: якщо ми будемо тільки «з-під палиці» смирятися, каятися в гріхах своїх, — бо так духівник каже, бо так мати каже, бо так намісник каже… — не прикладаючи серця і душі, то ми теж свій хрест не зробимо Хрестом Христовим.
Якщо ми, брати і сестри, не усвідомимо власну гріховність й будемо у гріхах своїх, у пороках своїх і в пристрастях звинувачувати час, суспільство, політичну й економічну ситуацію, брак прикладу у священиках чи у батьках, чи у ближніх, — що, мовляв, усі так живуть, і я так живу!.. Якщо ми так будемо залишатися у своїй гріховності, то це нам на осуд буде.
А якщо ми, брати і сестри, будемо серцем скорботним і смиренним (див. Пс. 50:19) звинувачувати себе, плакати перед Богом про гріхи свої, то тоді наш життєвий хрест стає Хрестом Христовим.
Коли ми, брати й сестри, не будемо в усьому, що з нами в житті трапляється, звинувачувати всіх і вся та не нарікатимемо на Бога, і на ближніх, і на життя, а говоритимемо: «Господи, на все свята воля Твоя, а по гріхах своїх я і більшого достойний!», — коли ми віддамо своє життя у волю Божу (як і в «Отче наш» молимося: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі») — тоді і страждання, і хвороби, і скорботи в цьому житті зовсім по-іншому сприйматимуться нами та стануть легкими!
Пам’ятаєте, як Господь сказав: «Візьміть іго Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем. … Бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:29–30)? Ось коли ми з покаянням, з усвідомленням власної негідності, зі звинуваченням самих себе, з віддачею себе у волю Божу, з любов’ю до ближнього починаємо звершувати земний шлях, то тоді усе в наших очах преобразиться!
Пам’ятаєте ігумена Іоанна (Стрєльцова)? 12 років каторги відбув преподобний ігумен Іоанн. Але коли його запитували: «Батюшко, що ж там було на каторзі? Як же Ви там страждали?» — він відповідав: «Нічого я не страждав. Прекрасні люди мене оточували. І співкамерники, і співтабірники, і доглядачі — усі такі прекрасні люди були!» А в нього на допитах були вибиті всі зуби, і частина бороди в нього не росла, тому що свого часу на допиті йому її вирвали разом зі шкірою.
Пам’ятаєте, як Христос говорив на Хресті: «Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять»? І ось Його раб ігумен Іоанн, наслідуючи Христа, точно так само говорив. І для нього всі люди були прекрасні, і усіх він жалів, і всіх йому було шкода, і всіх він любив.
Ось так, брати й сестри, навіть у стражданнях, навіть на каторзі людині легко буває, якщо вона за Христовим словом живе.
І навпаки. Коли в наріканнях, у осудженні, в якійсь безнадії, у відчаї людина перебуває, вона весь світ ненавидить, усі їй не такі — навіть найближчі й найрідніші. І навіть вона сама собі не така і, сама на себе ненавистю озброюючись, руки на себе накладає, завершуючи життя самогубством.
«Чим ти думаєш спастися?»
Сьогодні ми з вами, брати і сестри, стоїмо біля Хреста Христового. Скільки ми бачимо в зображеному розіп’ятому Христі Сині Божому прикладів для власного відродження в духовному житті! Скільки прикладів для того, щоб нам задуматися! Скільки прикладів для того, аби на те, що ми вважаємо нормальним життям, поглянути здоровим оком і сказати: «Та ні, таке життя ненормальне! І таке життя можна тільки з покаянням й надією на милосердя Боже звершувати».
Свого часу святитель Філарет (Дроздов) приймав іспит у студентів. Одного запитує: «Чим ти думаєш спастися?» — «Вашими молитвами, Ваше Високопреосвященство!» — «Ах ти підлесник, людиноугодник! Ти ще такий юний, а вже настільки догідливий!»
Зайшов другий студент. «Чим ти думаєш спастися?» — «Я смиренням буду спасатися!» — «А ти вважаєш, що воно в тебе є? Самовпевнений гордець».
Зайшов третій студент. «Чим ти думаєш спастися?» А той схилив свою голову, очі його наповнилися сльозами, і він сказав: «Тільки лише милосердям Божим!». Ось так і нам, брати й сестри, як тому студенту, зараз схилити голову треба…
Яке в нас покаяння, яке в нас смирення?!.. Ми сьогодні каємося, а за поріг храму вийшли — і знову здорово за своє ж беремося, як пес до своєї блювотини повертаємося (див. 2 Пет. 2:22)! Губи нафарбуємо, красивий одяг зодягнемо, а самі як гроби розмальовані, за словом Христовим, — зовні прекрасні, а всередині повні бридоти і нечистоти (див. Мф. 23:27).
Нам тільки, як той студент, треба схилити голову і сказати: «Господи, та я тільки Твоїм милосердям можу спастися! Адже нічого доброго у мені немає!»
Святитель Інокентій Херсонський, коли в нього запитали: «Владико, яка людина хороша?» — задумавшись, сказав: «Та людина хороша, яка усвідомила себе нехорошою. І те ця людина тільки починає ставати хорошою».
Як не зробити свій хрест важким
Ми, брати і сестри, всі з вами кожен беремо свій життєвий хрест. Хрест, який дарує нам Господь. Як ми його пронесемо в цьому житті, це залежить від нас. Але пам’ятайте, що кожному з нас не дається хрест понад силу. Важчим цей хрест ми будемо робити самі, якщо ми будемо нарікати, всіх звинувачувати, всіх ненавидіти, а себе, таких «хороших», жаліти. От тоді хрест стане важчим та навіть розчавити нас зможе! І спасіння нам не принесе, а лише тільки загибель. На дно пекельне потягне нас цей життєвий хрест, якщо ми його будемо з наріканнями на Бога й на людей, з образою на всіх і вся нести.
А якщо ми будемо в Бога просити про допомогу в несенні хреста, будемо в гріхах своїх каятися, віддавати себе в волю Божу, смирятися, то таким «серцем скорботним і смиренним Бог не погордує» (Пс. 50:19). І тоді Господь зробить хрест наш легшим за легкий і нестиме не тільки хрест наш, а й нас разом із хрестом на Своїх Божественних руках, у Своїх обіймах любові Божественної. Але так буде, якщо ми будемо хрест нести, як ніс Свій Хрест Христос Спаситель, — молячись за всіх, люблячи всіх, жаліючи всіх, а себе приносячи в жертву за всіх.
Ось якщо ми будемо так наслідувати Христа Спасителя, то хрест свій понесемо з легкістю, і хрест наш буде нам на спасіння, і ним ми райські врата собі відчинимо. І Господь Хрестоносець нас зустріне у брамі райській з Безплотними Силами, мучениками, преподобними, іншими угодниками Божими, з Пречистою Своєю Матір’ю. Зустріне як Свого сина чи доньку, з обіймами Батьківськими Він зустріне нас, коли ми переступатимемо поріг вічного буття в райських оселях з Богом, ім’ям Якого ми називаємося християни та Якому життям своїм маємо бути подібні.
І заповіді Божі, брати й сестри, — це той засіб і той маяк, за допомогою яких ми свій життєвий хрест можемо зробити Хрестом Христовим і знайти правильний шлях до вічного і нескінченного буття. Адже воно не є жеребом лише обраних — Бог пропонує його усім. І від нас залежить, чи твердо ми станемо на цьому шляху, і чи відчиняться перед нами райські врата, чи побачимо ми славу Божу в нескінченній вічності.
Це залежить від кожного з нас, брати і сестри. По мірі нашого старання, по мірі нашого покаяння, по мірі нашого прагнення.
І нехай милосердний Господь по молитвах Своєї Пречистої Матері та всіх угодників, які від віку просіяли в цьому земному світі, допоможе нам нести свій життєвий хрест і дарує нам розум до правильного життєвого хрестоношення. Амінь.
Проповідь архієпископа Святогірського Арсенія у свято Хрестовоздвиження. 27.09.2011 г.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский