Матір усього людства
Чи існує найсильніша молитва? Що таке смерть? Чому Богородиця молиться за нас? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Покрови Божої Матері у 2019 р. Тоді він також розказав про явлення Богородиці, яке було у Святогір’ї. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Багато свят Цариці Небесної, і ми з особливим теплим, сердечним почуттям відзначаємо їх як свята своєї Матері по благодаті. Однак свято Покрови Божої Матері — це особливе свято, свято якогось дитячого почуття захищеності, дитячої відданості своєї душі Цариці Небесній, коли ми молимося, щоб Вона не залишила, покрила Своїм чесним Омофором і позбавила нас від усякого зла, наставляючи на всяку чесноту.
Дитині буває приємно пригорнутися до своєї матері, відчути її пестливу руку на своїй голові, почути втішні добрі слова, настанови, напучення — щоб зростала хорошою, доброю, була на радість батькам та іншим оточуючим… Дитина все це, тулячись до матері, тихенько слухає, перебуваючи під покровом не просто її материнства, але її материнських молитов, бо, мабуть, найважливіше, що є в нашому житті, брати і сестри, — це молитви матерів наших.
Адже недарма ж кажуть, що молитва материнська небеса потрясає і зо дна моря дістає. І багато хто з нас, що тут стоять у храмі, вимолені чи то мамами, чи то бабусями. Їхньою материнською молитовною любов’ю було посіяно в наших душах насіння благочестя, яке, прорісши і давши плід, привело сьогодні нас до храмів Божих.
І ось як дитині приємно бути під молитовним покровом матері, так і ми нині ввіряємо свої душі молитовному покрову Цариці Небесної.
Що сталося у Влахернському храмі?
Божа Мати явила Своє чудо Покрови у давнину. Кінець IX – початок X століття. За переданням, Константинополь оточили вороги. І не було змоги урятуватися від страшної ворожої навали, тому що війська, яке охороняло місто, було для цього недостатньо. За сказанням древніх візантійських літописців, вороги, що оточили місто, творили на очах у людей, які стояли на міських стінах, усілякі безчинства. Вони розпинали тих, хто не встиг сховатися, волочили дружин і матерів, грабували та спалювали монастирі, храми і будинки, розташовані за стіною міста.
Здавалося, нема жодної надії на порятунок. І ось народ зібрався на всенічне бдіння у Влахернському храмі.
Чому саме в цьому храмі зібрався народ Божий тоді на молитву разом з імператором Левом Мудрим та з патріархом? Тому що Влахернський храм особливо шанувався у столиці Візантії — Константинополі. У цьому храмі зберігалися великі святині: чудотворна ікона Божої Матері, написана ще апостолом та євангелістом Лукою, Риза Пресвятої Богородиці, Її Омофорій, або, як називали його по-народному, Омофор (покров з Її глави), та частина поясу. І завжди вважалося, що цей храм знаходиться під особливим молитовним заступництвом Цариці Небесної.
І ось безліч народу зібралося в цьому храмі, усю надію свою молитовну поклавши на Пресвяту Богородицю. Люди старанно молилися, плачучи за те лихо, яке спіткало їхнє місто, і перебуваючи у відчаї, бо не знали, що чекає на них. Серед народу був і Андрій, Христа ради юродивий, Константинопольський, за церковним переданням, він був родом слов’янин. З ним стояв його учень, юнак Єпіфаній, який потім прийме чернечий постриг, а ще згодом стане патріархом Константинопольським.
І ось під час всенічного бдіння Андрій, Христа ради юродивий, раптом побачив, як розверзлися склепіння храму. І він побачив Божу Матір, Яка стояла біля Престолу Вседержителя та молилася за народ християнський і за мешканців міста. Її оточували ангельські сили, апостоли, пророки, святителі… На кінець Своєї молитви Цариця Небесна зняла з голови Своєї покривало і, піднявши його на руках, розпростерла над усім народом, що молився, покриваючи його на знак Свого материнського молитовного покриву та заступництва.
Андрій у страху й трепеті запитав Єпіфанія: «Чи бачиш, чадо?». І той відповів: «Бачу, отче! І жахаюся!»
Наслідком цього видіння було те, що патріарх Константинопольський з дерзновенністю узяв Ризу Пресвятої Богородиці та, спустившись міськими стінами до самого краю морського прибою, з дерзновенністю умочив Ризу у водах морських. І раптом посеред нічної тиші та безвітря звідкись узялася буря, і розкидала кораблі завойовників, і потопила багатьох з них. А вороги, що залишилися, бачачи нестачу сил для взяття міста, просили миру.
Чому ми молимося Богородиці?
Живучи на цій землі, в юдолі скорботи, хвороби, плачу, де лиха за лихом часом зазнаємо, ми, брати і сестри, сподіваємося на Ту, Котра нас втішить, позбавить, допоможе, зцілить… Тому що біди народу від інших народів, біди народу від самого себе, біди та скорботи і від ворогів, і навіть від людей близьких, скорботи від чужих та скорботи від своїх і родичів, хвороби, немочі, страждання… Але найголовніша скорбота у нас, брати та сестри, від самих себе! Адже корінь зла та джерело гріха гніздиться в нашому серці і часом кидає нас у ті чи ті гріхи, піддаючи душі наші спустошенню, безблагодатності, смутку, мукам духовним, стражданням сердечним, тому що ми відчуваємо совість, що викриває нас.
І ми усвідомлюємо нестачу своїх духовних сил для боротьби з гріхом та з пристрастю, яка оселилася в нас, недостатність своєї праведності, аби ми могли дерзновенно благати Бога і просити Його благодатної допомоги для духовного й тілесного зцілення. І, як часто буває в сім’ях, діти, люблячи і поважаючи за строгість батька, звертаються до матері, яка м’якістю свого материнського серця та любов’ю завжди почує, не засудить, допоможе, виклопоче нам те, чого ми потребуємо. Так і тут: ми звертаємось до своєї Матері.
Та тільки наша молитва має бути не просто машинальним повторенням якихось слів. Іноді з подивом слухаєш людину, яка запитує: «А яка молитва найсильніша?» Наче ось це формулювання прочитаю словесне — і тут одразу мені має допомогти!..
«Серцем скорботним і смиренним Бог не погордує» (Пс. 50:19). Будь-яка молитва — чи то тривала, чи то коротка — якщо з живим серцем, з живою вірою, з твердою надією на Божу поміч твориться, якщо вона з любов’ю до Бога і до Божої Матері, з покаянням та скрухою серця вимовляється, якщо вона сльози навертає на очі наші від розчулення й усвідомлення нами своєї недостойності перед Богом — цю молитву Бог чує і виконує, та Божа Матір, наша спільна Матір та Заступниця старанна, її чує та виконує.
Покров — хмарина
Ми, брати і сестри, Покров Пресвятої Богородиці згадуючи, називаємо та порівнюємо його з хмариною, що покриває.
Здавалося б, ну чому саме із хмариною порівнюється Покров Божої Матері? Та коли хмара опускається на землю, то найбеззахисніші звірі можуть спокійно, не боячись хижаків, у безпеці під покровом туману пересуватися, харчуватися.
Такий, як хмарина, Покров Пречистої ми бачимо, брати і сестри, під час Успіння Божої Матері. Адже коли було погребіння Цариці Небесної після Її славного Успіння, ті, хто не увірували у Христа та гнали Церкву Христову, змовилися побити камінням ходу, яка йшла ховати Матір Божу.
Однак коли апостоли та віруючі, оточуючи одр з тілом Пречистої Цариці Небесної, йшли до місця погребіння, раптом опустилася хмарина. І ті, хто були озлоблені проти них, чули спів, чули рух безлічі народу, але, як засліплені, не бачили нікого, бо хода була вкрита хмарним покровом.
Але тоді, щоб явити Своє милосердя і милість не тільки до тих, хто Її шанував, а й навіть до тих, хто ненавидів, Цариця Небесна звершила наступне диво. На якусь мить ніби розступилася пелена хмарна. І тоді один з іудеїв на ім’я Афоній, побачивши одр з тілом Божої Матері, який несли апостоли, ринувся у злобі до одру, щоб перекинути його. Він вже ухопився за край одра, та раптом ангел, незримо з’явившись, змахнув мечем і відтяв його зухвалі руки. І вони, руки Афонія, залишилися, відсічені, висіти, ніби приліпившись до одра, на якому лежало тіло Божої Матері.
Апостол Петро, якого називали вустами апостолів і який був дерзновенний сам по собі, підхопив Афонія, що корчився в пилу й кричав від болю, підвів до одра Божої Матері та обрубки його рук приклав до приліплених до одра кистей. І диво здійснилося: руки зрослися.
Афоній потім прийняв християнство. Він усе життя зберігав вдячність Божій Матері. Помер він мученицькою смертю, постраждавши за Христа, сповідуючи Його істинним Богом.
Покровський храм Святих Гір
У цьому Покровському храмі, під склепіннями якого ми, брати і сестри, знаходимося, у другій половині ХІХ ст. було явлення Цариці Небесної. Сам цей храм побудови 1850 р. бачив диво та явлення Божої Матері.
Коли читався тут акафіст Покрову Пречистої та братія зійшлися на сходку на середину храму, щоб співати 13-й кондак, і отець Герман стояв по середині, керуючи співом, раптом через відкриті Царські врата він побачив, як на горньому місці у сяйві небесної слави постала Божа Мати з піднесеними молитовно руками. За описом архімандрита Германа, Її оточували легкі хмарини. Бачачи це видіння, він то бліднув, то його кидало в піт. Видіння це тривало протягом всього співу 13-го кондака. При завершенні співу видіння зникло, але легкі хмарини, якими оточена була Божа Матір, ще деякий час ширяли в повітрі на горньому місці вівтаря цього храму.
А коли за радянських часів цей храм розділили перегородками і в кімнатах, що вийшли, поселили сім’ї червоноармійців, то вони змогли тут перебути лише дві доби. Не переночувати — перебути, бо щоночі під склепіннями храму лунав жіночий плач, такий, як коли тужать, голосять по небіжчику. Вони зрозуміли, що сама Божа Мати плаче за наругу над святинею, за божевіллям тих, хто храми перетворював на прості житла, без благоговіння і без страху Божого входячи у ці намолені святі стіни.
Потім безбожники постаралися осквернити храм. У ньому робили і грязелікарню, у ньому робили і бібліотеку, на стінах якої було розвішано атеїстичні безбожні гасла. Але ось, брати і сестри, за клопотанням Божої Матері ми знову чуємо в цих стінах молитву, і самі беремо участь у цій молитві, як колись тут молилися наші отці та матері, діди та прадіди. У цьому храмі ми, брати і сестри, присутні при великому чуді Божественної Євхаристії, причащаємося Тіла та Крові Христових…
Богородиця любить нас
Нині, брати і сестри, Божа Матір тут покриває нас і, за словами піснеспіву церковного, «невидимо за ны молится Богу» («Дева днесь предстоит в церкви, и с лики святых невидимо за ны молится Богу, Ангели со архиереи покланяются, апостоли же со пророки ликовствуют: нас бо ради молит Богородица Превечнаго Бога», кондак Покрову Божої Матері. — Ред.). Тому що кожного з нас Їй шкода. Які б ми не були — добрі чи погані, праведні чи грішні.
Адже мати любить своїх дітей, бо вони її діти. Так і Цариця Небесна на кожного з нас дивиться як на Свою дитину. Вона радіє, коли в нас все гаразд і коли ми живемо доброчесним життям. Але Вона ж, відчайдушних єдина Надія, не полишає нас, але вимолює наші душі, коли ми в безумстві, в засліпленні перебуваємо і чинимо беззаконня, гріхами своїми розпинаючи Сина і Бога Її. І, наслідуючи любов Свого Сина, Який на Хресті говорив про тих, хто Його розпинав: «Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк. 23:34), — Вона, люблячи нас безмірною материнською любов’ю, молиться за нас і чекає, коли ми з гріховних шляхів, як від бридоти, як від того, що ображає велич Божу, як від того, що наносить рани Її Материнському серцю, відвернемося і станемо на шляхи благочестя.
Як радісно матері буває, коли дитина просить у неї прощення, часом зі сльозами, щиро, за те чи те погане діло, яке вона накоїла! Буває, що й пожурить, і викаже мама дитині, бо, як мама, має і виховувати, наставляти. Але одразу й пожаліє, прижме до себе, втішить, заспокоїть і скаже слова, які, начебто, за формою прості, але мають силу материнської любові і тому нам на все життя запам’ятовуються: «Ніколи так не роби, синку!». І ці слова, брати і сестри, в нас у серці, у душі нашій і в розумі зберігаються, бо сказані вони із силою любові до нас, грішних і не достойних цієї любові.
Як треба молитися?
Нині, брати і сестри, стоячи в цьому храмі, ми маємо пам’ятати: не тривалість і не короткість молитви робить її почутою.
Ми, брати і сестри, повинні мати живе серце, покаянний настрій, самопоглиблений у схованки своєї душі розум, рішучість не виправдовувати гріх, а розуміти його як беззаконня перед Богом і порушення закону любові до Бога. Тому що Господь сказав: «Хто любить Мене, той заповіді Мої виконуватиме» (див. Ін. 14:21–24).
І саме в такому, живому, стані душі, серця і розуму нашого ми, брати та сестри, сьогодні молимося Відраді і Утішанню, молимося усіх скорботних Радості, молимося Заступниці старанній роду християнського, радіємо разом з Нею. А чому сьогодні Божа Мати радіє? Вона радіє, що діти приїхали до Неї, в Її дім в гості. І Вона кожного з нас сьогодні зустрічає в обителі з радістю, готова виконувати те, що ми попросимо. Головне — аби те, що ми проситимемо, було згідно з Божою волею, щоб воно не ображало чистоту і велич Божої Матері, було корисним для спасіння нашої безсмертної душі. Щоб воно не було проханням від безумства нашого, але було сповнене християнської мудрості та розсудливості.
Про життя після смерті
Сьогодні, брати і сестри, будемо просити вічного у Бозі спасіння. Ми можемо просити про щось тимчасове, але, в цей день втішаючись благодаттю Божою в храмах Цариці Небесної і безліччю наповнюючи їх, ми повинні розуміти, що найбільша втіха — це у вічності бачити Божу Матір, це в нескінченному бутті бути з Її Сином, це насолоджуватися розчуленими молитвами з усіма святими, це радіти зустрічі з нашими спочилими родичами по плоті, які пожили в благочесті та вимолені нами на заупокійних молитвах.
Ми маємо прагнути, брати і сестри, живучи тут, на землі, до тієї сповненої великого блага та втіхи радості нескінченної, неперервної, яка буде у вічності. Досягнення тієї радості і є сенсом існування нашого земного. Адже усі ми знаємо, що ми тут не вічні, що наше земне життя — а це труди, хвороби, скорботи, старість із її немічами — закінчується смертю. А за смертю — вічність нескінченна і буття нескінченне. Тому що Бог, одного разу дарувавши людині життя, ніколи цього життя вже у неї не забирає. І смерть — це лише перехід в інше життя.
Однак яке це життя буде у вічності, залежить від нас із вами. Тому що від нас залежить, чи то ми, засліплені безумством, творитимемо що попало і житимемо абияк, забуваючи Бога і совість свою… Або ми, брати і сестри, будемо навіть із самого дна падіння підійматися та йти назустріч Богові. Не тікати від Бога, а бігти назустріч Богу, щоб Він захистив, допоміг, зберіг, уберіг нас від ворогів видимих і невидимих.
Життя — запорука Божої любові
Ми, брати і сестри, маємо розуміти, що саме наше життя, яке нам Господь дав прожити, — тут, зараз ми живемо це життя! — це запорука Божої любові до нас. Тому що якщо Господь дав нам з’явитися на світ, дарував нам життя — значить, Він любить нас і хоче, щоб ми жили з Ним у вічності. Отже, ми повинні і постаратися не зрадити довіру Божу до нас і надію Цариці Небесної на нас як на Своїх розумних дітей, слухняних дітей.
І ми сьогодні, молячись Божій Матері, просимо Її материнського заступництва, Її материнського напоумлення, Її любові нескінченної по відношенню до нас, грішних і недостойних, які навіть серед гріха й усвідомлення своєї недостойності зодягаємося в надію на Її материнську любов, на Її материнське заступництво та на Її Покров, який сьогодні особливо покриває нас від усякого зла, захищаючи нас від ворогів видимих і невидимих, наставляючи нас на всяку чесноту. Як Матів Божа, Вона має силу і владу дарувати нам благодать від Бога, і сьогодні Вона сугубо подає нам цю благодать, силу Божу для боротьби з нашою гріховною людиною, для нашого духовного відродження, для зростання нас як дітей Божих і дітей Цариці Небесної. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian