Святитель Миколай живий

Як потрібно просити святого Миколая про допомогу? Хто або що зробило його великим угодником Божим? Про це розповів намісник Свято-Успенської Святогірської Лаври митрополит Святогірський Арсеній у день пам’яті святителя Миколая Чудотворця, 19 грудня 2018 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні, брати і сестри, в Церкві Православній торжество віри. Сьогодні ми з вами, може й не зовсім ясно це розуміючи, але святкуємо воскресіння мертвих і життя майбутнього віку, сповідуємо вічне буття душі людської.

А інакше чому б ми цього буднього, не недільного, дня у великій кількості зібралися в храмах Божих? Не тільки наш Успенський собор, а й усі храми: чи то кафедральний собор, чи то храм монастиря, чи то міський храм, чи то простий сільський парафіяльний невеличкий храмик, — усі вони сьогодні наповнені народом. А святкуємо ми день кончини однієї людини, яка жила на землі 1700 років тому.

Ця людина — святитель Миколай Чудотворець, архієпископ Мир Лікійських. Великий строк минув з того часу, коли він жив тут, на землі, але чому ж ми сьогодні, брати і сестри, храми наповнюємо? Та тому, що він живий за словом Христовим і по сьогоднішній день. Немає у Бога мертвих, у Бога всі живі (див. Лк. 20:38).

Святий Миколай є для нас заступником, старателем і молитовником. І ми про це знаємо не з прочитаних книжок та не за чиїмись свідченнями, а з власного молитовного досвіду, бо зверталися до нього в молитві й отримували допомогу.

Уже 1700 років народ у дні свята цього угодника Божого збирається в храмах, щоб поставити йому свічку, прикластися до його образу, попросити його про свої духовні й земні справи. До порожнього колодязя по воду не ходять. Про те, що святитель Миколай живий, говорить безліч чудес, які він творив і творить.

Дитинство

Святитель Миколай народився в невеликому приморському містечку в Малій Азії, коли Християнська Церква ще не мала свободи віросповідання та була гнана язичницькою державою. Його православні батьки — це сповідники були.

Сім’я жила в достатку, але, як ми пам’ятаємо, не саме по собі багатство є перешкодою для людини в досягненні духовної висоти і Царства Небесного, а неправильне ставлення до багатства. Батьки ж майбутнього святителя були милостиві, убогі та добрі без міри.

Миколай з дитинства вирізнявся особливим благочестям. Адже, розумієте, брати і сестри, нам від батьків передаються не тільки риси зовнішньої схожості, не тільки тембр голосу або якісь особливості нашої поведінки, через що часто кажуть: «Схожий на батька», «Схожа на матір», — нам передаються від батьків і чесноти. Тому святителю Миколаю Чудотворцю, як парості від благочестивого кореня, чесноти були притаманні ще в дитинстві.

Церковне Передання, записавши спогади його мами, каже, що по середах і п’ятницям він до самого вечора не куштував молока від материнських грудей — ще з дитинства був постником.

І згодом благочестя хлопчика проявилося також у його прагненні та старанності до храму Божого, до служби Божої. При тому що у ті часи це було не просто піти на службу і ще й дитину з собою взяти. За це могли кинути у в’язницю, позбавити житла й достатку, піддати мукам, стратити могли. Часи-то були язичницькі. Але я вже говорив, що це була сім’я сповідників. І сповідництвом згодом й сам святитель Миколай сяятиме.

Зростаючи тілесно, отрок зростав і духовно.

Таємний милостивець

Коли померли його старі благочестиві батьки, весь багатий маєток, спадкоємцем якого він був, Миколай роздав бідним і жебракам.

Усі ви знаєте, брати і сестри, історію, як святитель Миколай врятував сім’ю від нечестя.

Один багатий вдівець, який мав трьох доньок, раптово збіднів, так що сім’ї не було у що зодягнутися і що їсти, та вирішив зробити у своєму будинку дім розпусти, а доньок віддати на блуд, щоб з того мати заробіток і так виживати, мати прожиток. У тодішньому язичницькому суспільстві це було нормою життя, і він, хоч й був християнином, задумав так, по-язичницьки. Миколай Чудотворець, почувши про намір батька, занепокоївся за загибель душ цієї родини. Але знаючи, що людині багатій, хоч і збіднілій, принизливо й неприємно буде приймати від когось милостиню, він вирішив подати милостиню таємну. Так він набрав у вузлик золото зі свого спадку і вночі, коли ніхто не бачить, кинув його у вікно будинку цього збіднілого багатія. На ранок той, побачивши несподівану знахідку та переконавшись, що це справжнє золото, зі сльозами дякував Богові: «Господи, дякую Тобі, що Ти не дав моєму божевіллю впасти в нечестя!» І на це золото, давши його в придане, видав заміж старшу дочку.

Святитель Миколай Чудотворець по-особливому прихилився до цього чоловіка, бачачи добре розпорядження отриманими коштами. Так само таємно він і для другої дочки підкинув вузлик із золотом — і другу дочку видали заміж. І радів батько й зі сльозами дякував Богові.

Вдівець, збіднілий багач вже просив у Бога: «Господи, покажи мені цю добру людину, яка, залишаючись незнаною, спасає душі наші заради вічного спасіння, заради того, щоб ми залишилися з Тобою. Покажи мені цього милосердця, покажи цю людину, яка воістину батьком для мене стала турботливим!» І вже не спав він ночами, чекаючи третього приходу невідомого милостивця. І ось вночі він почув, як на підлогу впав мішечок із золотими. Зібравшись з усіма силами, цей старий чоловік вибіг з дому та побачив на вулиці Миколая, якого за благочестя знало все місто.

Він упав до його ніг, цілував його ноги… «Якби не ти, вся наша сім’я вже б загинула, і ми б усі були надбанням пекла!» — плачучи, говорив батько. Але Миколай Чудотворець, піднявши його, втішивши, багато з ним поговоривши, сказав: «Нікому не розповідай про те, що я тобі зробив». Але з часом не змогли приховати цю добру справу, і вона стала відома багатьом.

А в простому народі пам’ять про цей випадок послужила поширенню такої традиції… Ми звикли з дитячих років, що в нас Дід Мороз подарунки дітям розкладає. А у Франції подарунки діткам розкладає Пер-Ное́ль, що в перекладі означає «отець Миколай», а в англомовних країнах — Санта-Клаус (це в перекладі «святий Миколай»). Тобто традиція вночі тихесенько, потайки підкладати подарунки дітям у різдвяну ніч почалася 1700 років тому, і взірцем для наслідування став Миколай Чудотворець, великий милостивець із серцем, небайдужим до біди ближнього.

Обрання єпископом

Ми сьогодні чули Євангеліє, де перераховувалися заповіді блаженства: «Блаженні убогі духом, бо тих є Царство Небесне…» і далі (див. Мф. 5:3–12; Лк. 6:20–23). Святитель Миколай Чудотворець жив відповідно до цих заповідей. Він був смиренний та кроткий, і убогість духовна, усвідомлення власної негідності були в нього такі, що, за словом заповідей блаженств, стяжали для нього Небесне Царство.

У Мирах Лікійських після смерті архієпископа Іоанна постало питання щодо обрання нового єпископа. І одні хотіли бачити єпископом одного, інші — другого, треті — третього… І ось одному літньому архієрею, який молився до Бога, щоб Господь відкрив Свою волю, кому бути архієреєм на кафедрі Мирлікійській, явився ангел і сказав: «Піди ще вночі до дверей храму. І хто перший зайде до церкви на службу — а ім’я йому Миколай, — той і буде вашим єпископом».

Літній архієрей прийшов ще затемна до церкви Божої. І ось у сутінковій імлі хтось тихенько зайшов до храму: Миколай Чудотворець мав звичай рано приходити до церкви, щоб спокійно, усамітнено помолитися в храмі Богу. І підійшов до нього єпископ та сказав: «Хто ти? Як звати тебе?» Потупивши смиренно погляд, молодий пастир (Миколай вже був тоді священиком) стояв перед ним мовчки. «Як твоє ім’я?» — запитував у нього архієрей. Тоді, поклонившись земно архієрею, молодий пастир сказав: «Миколай моє ім’я. Я раб твій, владико». З цієї кроткої відповіді зрозумів архієрей, що великий за смиренням той, хто стоїть перед ним, а значить, і великим за благодаттю буде цей архіпастир Церкви Христової.

Строгий викриватель

Святитель Миколай був кроткий, але водночас твердий у тому, що стосувалося чистоти віри, що стосувалося правди Божої, закону Божого.

Досить згадати тільки два випадки.

Наприклад, коли святий Миколай протиборствував арієвій єресі на I Вселенському соборі. Будучи кротким та смиренним, але не витримуючи хули на Сина Божого Христа Спасителя, яку вивергав зі своїх вуст Арій, святитель Миколай підійшов і дав йому поличника. Таке обурення було в нього, що не міг він терпіти ганьблення імені Христового.

Святі отці Собору визнали неприпустимою таку поведінку єпископа та навіть відлучили його від архієрейства. Але їм було видіння в нічному сні, ніби стояв Миколай Чудотворець, і з одного боку Христос подавав йому Євангеліє, а з іншого Божа Матір подавала йому омофор як знак архієрейського достоїнства. Зустрівшись вранці та в бесіді один з одним дізнавшись, що одне й те саме видіння було багатьом, учасники Собору зрозуміли, що ревність святителя Миколи Чудотворця прийнята Богом, що він не через озлоблення зробив це, але ревнуючи за Бога Вседержителя і люблячи Бога. Так, як якби ми ревнували за честь своїх батьків.

Адже якби хтось ображав нашу матір при нас, ми б це витримали? Або батька нашого якби хтось принижував при нас, ми б стерпіли таке? Так і святитель Миколай, люблячи Бога, свою ревність показав такою дією.

Згадайте ще один випадок. Градоправитель був підкуплений і незаконно засудив на страту двох людей. Святитель Миколай Чудотворець був у той час у від’їзді, і коли він повернувся, йому в порту розповіли, що ось, двох невинних чоловіків засудили і вже повели за місто на страту. Святитель Миколай, вже будучи в літньому віці, поспішив через усе місто. Він прибув до місця страти в той момент, коли кат вже заніс меч над одним із засуджених. Святитель Миколай підбіг до ката, сміливо вирвав з його рук меч і відкинув далеко вбік. Ставши перед градоначальником, він при всіх став викривати того в незаконному суді, погрожуючи йому судом Божим й покаранням у вічності. При всіх городянах стояв присоромлений градоначальник та, бачачи правду святителя Миколая, просив прощення. А мужі ці були позбавлені від меча.

Святий Миколай являвся і цареві уві сні, погрожуючи йому за несправедливий суд над воєводами, які були свідком цього дива.

Святитель Миколай Чудотворець вгамовував народні заколоти, стаючи перед шаленим натовпом, що громив усе.

Люблячий пастир і наша любов до нього

Святитель Миколай Чудотворець усе життя присвятив служінню людям. Він не залишив богословських творів, як ми читаємо багато богословських творів, наприклад, святителя Іоанна Златоуста, що в десятки томів зібрані, або Василія Великого, або інших подібних святителів. Але він залишив нам приклад життя. Приклад життя, сповненого любові, милосердя, співчуттям, бажанням допомагати людям у їхній біді. Тому святителю Миколаю Чудотворцю завжди молилися й моляться, завжди до нього притікають у будь-яких випадках. Навіть найбільші угодники Божі часом направляють людей до нього, кажуть, щоб вони молилися святому Миколаю.

Колись один раб Божий молився чесному і славному пророку Іоанну Предтечі, благаючи Предтечу допомогти йому в скрутному життєвому становищі, в якому він не мав ради. І явився йому Хреститель Іоанн, великий Предтеча, та сказав: «Ну що ти мене просиш про життєві справи? Я все життя прожив у пустелі й не надто знаюся на справах мирських. Про мирські справи все знає Миколай Чудотворець. Йому ти про них молися». Іоанн Предтеча радить молитися святителю Миколаю Чудотворцю.

Недарма схиархімандрит Серафим (Мірчук) розповідав, як свого часу (тоді він був ще молодим ієромонахом, і в мантії до схими його звали Валерій) у бесіді з преподобним Кукшею Одеським сказав: «Батюшка, ось я в чернецтві Валерій, а в схимі так би хотів, щоб мене назвали Серафимом, на честь Серафима Саровського! Я дуже цього угодника Божого шаную». А преподобний Кукша усміхнувся та пожартував: «А я Миколая Чудотворця шаную. Він гроші посилає!»

І в нашій Вітчизні була така добра традиція, брати і сестри: якщо якась скрута траплялася, то брали на себе подвиг протягом 40 днів щоденно читати акафіст святителю Миколаю Чудотворцю. І я знаю багато прикладів, коли люди, чинячи так, отримували прохане у часом дуже скрутних ситуаціях, коли, здавалося б, ну і не можна було очікувати виконання того, про що просять.

Любов до святителя Миколая в нашому народі була така… Я згадую, брати і сестри, рабу Божу Анну, парафіянку Покровського храму міста Лісок, з якою я був знайомий ще з дитинства. І ось одного разу вона прийшла по пораду. У сім’ї її доньки були негаразди, і Анна попросила молитов й поради: «Як підкажете, батюшка, молитися? Кого попросити, щоб усе владналося в родині?» І я добру таку, перевірену досвідом пораду вирішив їй дати: «Анно, — кажу, — є така добра традиція: протягом 40 днів читають акафіст Миколаю Чудотворцю». Вона усміхнулася і сказала: «Мені це не важко. Цей акафіст я знаю напам’ять та читаю його щодня 20 років поспіль уже».

Ось така любов до святителя Миколая була в нашому благочестивому народі. Була і є! І ваша присутність сьогодні в храмі свідчить про те, що любов до святителя Миколая Чудотворця передалася нам від наших бабусь і дідусів, від наших отців, мам, від наших благочестивих пастирів.

Але що ж пробудило цю любов у наших часом охололих, егоїстичних серцях? Пробудила цю любов у наших серцях, оживила наші душі, змусила сьогодні нас у храм прийти любов самого святителя Миколая Чудотворця до нас. Адже навіть невіруючі люди, нецерковні, які зрідка, тільки у великі свята, бувають у храмі, прийшовши, беруть свічки й ідуть шукати ікону святителя Миколая Чудотворця, запитуючи: «А де тут ікона Миколая Чудотворця?»

Чому вони так роблять? Здавалося б, люди нецерковні… Напевно, тому що в глибині душі вони вважають себе негідними безпосередньо Бога просити, тому що Бог — це велич, святість… І думає, напевно, людина підсвідомо: «Ну, як я, грішний, буду про щось напряму в Бога просити? А вже Миколай Чудотворець, напевно, мене послухає і за мене Богу помолиться».

Тому й шукають святителя Миколая Чудотворця та просять його помолитися біля Престолу Вседержителя.

Швидкий поратівник

Як оповідає один народний апокриф, один боголюбець, потрапивши в рай, шукав там святителя Миколая серед святих та не міг знайти. І питав він у Бога: «Господи! Усіх угодників Твоїх бачив, баченням усіх утішився. Але Миколая Чудотворця немає. Де ж він?» І шукали святителя Миколая в раю і ніяк не могли знайти. Тоді покликав Господь Свого угодника. І прийшов той у простих полотняних ризах, які всі були в бруді. І запитав Господь: «Миколаю Угоднику, ну де ж ти був?» Смиренно, потупивши погляд, святитель Миколай сказав: «То там у селянина кінь з возом у багнюці застрягли, то я витягати допомагав».

У цій простій народній оповіді виражена вся любов та вся простота Миколая Чудотворця по відношенню до всіх нас. Немає такої потреби, з якою б ми соромилися притікти до святителя Миколая Чудотворця: просимо і у великому, просимо його і в малому.

Мало, напевно, в якому домі, брати і сестри, немає ікони святителя Миколая Чудотворця. Я навіть не знаю, хто не знає святителя Миколая Чудотворця. Запитайте людей малоцерковних за когось іншого зі святих — не кожен може сказати, що він його знає. Але святителя Миколая Чудотворця знають усі. І його шанують не тільки християни на Сході й на Заході, його шанують і мусульмани, і китайці, і японці… Недарма навіть кафедральний православний собор у Токіо зветься Ніколай-До, або як японці вимовляють (у них звуку «л» немає): «Нікорай-до».

Угодник Божий допомагав і допомагає всім, хто просить його допомоги. Так, у дореволюційних описах збереглося свідчення, як один китаєць, переходячи річку, провалився під лід. Відчуваючи, що течія затягує його під лід, він згадав, що на вокзалі в Харбіні є шанована ікона святителя Миколая Чудотворця. Мабуть, багато разів цей китаєць був свідком, як люди православні, вирушаючи в ту чи ту подорож, просили Миколая як покровителя тих, хто подорожує, на вокзалі біля цієї ікони.

Не знаючи, як покликати святителя Миколая Чудотворця, цей китаєць став кричати: «Дід вокзалу, помагай!» І йому явився святитель Миколай, узяв його за руку, витягнув з ополонки і, перенісши його, поставив на березі. І цей китаєць прийшов на вокзал, упав перед іконою святителя Миколая та ридма плакав, дякуючи йому.

Кроткий наставник

Будемо пам’ятати, брати і сестри, що святому Миколаю, як архіпастирю Церкви Христової, дорого, щоб ми прагнули жити за заповідями Божими, зберігати свою душу від гріха, щоб ми берегли святе Православ’я, щоб ми чистоту віри нашої не порушували. Йому це дорого. І тоді святитель Миколай Чудотворець сугубо за нас буде молитися.

Він чує і готовий допомогти кожному з нас. Але часом готовий він і виправити наше нечестя. І наставити нас у благочесті, відвернувши від усякої неправди.

Пам’ятаєте, брати і сестри, це оповідання — я його часто згадую на свято святителя Миколая — про одного крадія, який перед тим, як іти на справу, ставив свічку Миколаю Чудотворцю, щоб він допомагав йому? До певного часу цьому злодієві з рук усе сходило, але одного разу його майже зловили. І погоня погналася за ним. Біг цей крадій, уже й кинувши награбоване… Але погоня його наздоганяла. І ось злодій вскочив до лісу, думаючи там сховатися, але ліс виявився вузькою смугою — він швидко опинився на краю широкого поля, де не можна вже ніяк сховатися. А погоня наздоганяла… І ось у цьому лісі лежав труп коня, вже роздутий, смердючий, у якого собаки вже виїли нутрощі. Боячись побоїв, а то й смерті, злодій сховався в нутрі цього коня, що вже смердів. Жити ж хочеться!

Погоня наздогнала. Подивилися скрізь і не змогли його знайти — ніхто ж не міг здогадатися, що людина може знайти такий прихисток! І погоня пішла. Виліз цей чоловік увесь у нестерпному просто смороді… І раптом він побачив перед собою Миколая Чудотворця, який стояв у сяйві небесної слави.

Святий Миколай із докором лагідно дивився на нього і запитав тільки: «Ну що, смердить?» І той сказав: «Ох і смердить, святителю отче Миколаю!» — «Ось так і мені твої свічки!» І святитель Миколай не тільки викрив його, а й наставив, щоб він більше не крав, а працею заробляв собі на життя.

Святитель Миколай його лагідно наставив. Не вразив громом, не дав навіть поличника, як Арію, — цьому грішнику він лагідно сказав, як треба жити по-християнськи. І це слово любові настільки на того злодія, який, може, ніколи доброго слова у своєму житті не чув ні від кого, подіяло, що він виправив своє життя. І, виправившись, до смерті прославляв святителя Миколая, розповідаючи, який він був і який став, як Миколай Чудотворець його закликав до покаяння і виправлення життя.

Церква освячуюча

Ну як, брати і сестри, нам, грішникам, після цього не любити цього угодника Божого? Як йому не молитися, як його не шанувати?

Але пам’ятайте завжди: тримайтеся Церкви Христової і зберігайте чистоту православної віри. Як зберігали її наші діди і прадіди, наші архіпастирі та пастирі. Як зберігав її святитель Миколай Чудотворець. «Господь близько до всіх, хто призиває Його, — говорить Святе Письмо, але тут же є і продовження: — до всіх, хто призиває Його в істині» (Пс. 144:18)!

Таким великим угодником Божим святителя Миколая Чудотворця зробила Церква Христова. Завдяки тому, що жив у Церкві, він став таким для нас. Втішний для кожного з нас приклад, і не просто втішний приклад, але це керівництво для наслідування і ключ до розуміння, брати і сестри, яких людей народжує від купелі хрещення Церква, яких величних угодників Божих, молитовників за рід людський вона виховує та ставить як приклад для кожного з нас.

І не просто приклад: молитви цих угодників допомагають нам виправлятися. А приклади їхнього житія дають змогу нам, брати і сестри, критично подивитися на своє життя, свою поведінку, свої думки, слова. Тому що їхнє житіє — це практичне Євангеліє для кожного з нас, як треба жити, як треба ставитися до Бога і до Церкви, один до одного…

Адже не дарма ж, брати і сестри, скільки століть минуло — а святитель Миколай Чудотворець досі живий. Господь сказав про праведників: «Пам’ять праведникові буде вічна лихих наклепів він не убоїться» (Пс. 111:6–7), «Праведники живуть повік; нагорода їх — у Господі, і піклування про них — у Вишнього» (Прем. 5:15).

Великий керманич

«Пам’ять праведникові буде вічна лихих наклепів він не убоїться». Ми сьогодні, брати і сестри, вшановуючи святителя Миколая Чудотворця, молимося до цього угодника Божого перед його святим образом. Частка його святих мощей стоїть перед нами, частка тружденного тіла, в якому він звершував свої подвиги і в якому було серце, любов’ю своєю готове обійняти весь світ.

Перед нами лежить ікона святителя Миколая Чудотворця. Цю ікону нам передали матінки Миколо-Стрілецького монастиря, які зберегли її. Колись, до революції, ця ікона святителя Миколая Чудотворця стояла в каплиці, яка розташовувалася на вокзалі міста Харкова. У 1920-ті каплицю знесли, але матушки встигли забрати ікону святителя. Вони зберігали її все життя, а коли вже, на старості ставши немічними, до нашої святої обителі переїхали (матінка Арсенія доглядала цих стареньких — схимонахинь, монахинь), то залишили нашій обителі в дар цей образ святителя Миколая Чудотворця, який допомагав спасатися їм. І нинішнього дня ми теж молимося перед ним святителю Миколаю.

Багато хто перед ним молився у каплиці на вокзалі в Харкові, вирушаючи у подорож. І ми, подорожуючи цим земним буттям, бурхливим життєвим морем сучасним, молитимемося святителю Миколаю Чудотворцю, вручаючи і церковний корабель, і наші безсмертні душі йому, керманичу (як його називає Свята Церква) великому, премудрому, «апостолів і пророків рівностоятелю» — тобто рівному апостолам і пророкам. Адже й сам був пророк, а апостольство його було не так у словах, як у прикладах його праведного життя.

Приклад його життя був заразливим для багатьох, і багатьох послідовників він після себе залишив і по сьогодні залишає своїми молитвами, своєю любов’ю, милосердям, простотою, люблячи нас і шкодуючи нас. І ми сьогодні молимося святителю Миколаю Чудотворцю і єдиними вустами й єдиним серцем закликаємо його на допомогу: «Святитель отче наш Миколає, моли Бога за нас!» Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian