Чому святого Миколая так сильно шанує народ? Яке величне диво святителя звершилося на нашій землі? Про що потрібно йому молитися? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця, 22 травня 2009 р. Він також нагадав про деякі дива Чудотворця, які звершилися у Святих Горах. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь владики Арсенія.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Христос Воскрес!
У цей святковий день, брати і сестри, у всіх нас особливий стан, наша душа відчуває торжество свята пам’яті святителя Миколая Чудотворця, архієпископа Мир Лікійських.
Як каже Святе Письмо, «и́на сла́ва со́лнцу, и и́на сла́ва луне́, и и́на сла́ва звезда́м: звезда́ бо от звезды́ ра́знствует во сла́ве» (1 Кор. 15:41). Так і святі угодники Божі. Вони сяють святістю життя кожному з нас — одні яскравіше, інші більш тихим світлом. Але святитель Миколай Чудотворець, як яскрава незахідна зірка, сяє на небосхилі церковному, осяваючи душі наші та пробуджуючи до себе особливе шанування за ті чудеса, ті благодіяння, які він зробив і робить роду людському.
Сьогодні скрізь безліч народу поклоняється й шанує цього угодника Божого. І його знають не тільки ті, хто живе церковним життям, — і малоцерковні люди шанують його як угодника Божого. Часто доводиться чути від людей, які вперше переступають церковний поріг, запитання: «А де тут ікона Миколая Чудотворця? Ми хотіли б йому поставити свічку». Мало того, не тільки православні християни шанують цього угодника Божого — слава про його чудеса пройшла всім світом, тож навіть язичники і мусульмани й ті, чуючи або знаючи про чудеса, які святий творив і творить, з повагою ставляться до нього.
Невичерпне чудес море
Згадуючи житіє святителя Миколая, ми бачимо, що він був благочестивим паростком від благочестивого кореня. Початок його благочестя був у його батьках, які прикладом свого життя і благодатним улаштуванням своїх душ заклали чистоту й благодатність у свого сина. Вони довго чекали його та народили вже в старості, і народивши, не дбали про те, щоб зробити сина багатим, про те, щоб зробити його владним. Вони дбали про його благочестя.
Читаючи житіє цього угодника Божого, бачиш, як він молився, як він ревнував про святиню, відвідуючи Єрусалим і святі місця, як він невтомно трудився, люблячи діяльною любов’ю Матір-Церкву і свою паству. Як він за життя дбав про людей: позбавив міських жителів від голоду; подав вузлики зі златом — придане — трьом дівицям, яким загрожувало нечестя через злидні їхнього батька, і врятував їхні душі від падіння в безодню спокус, пристрастей і лих; явився імператору, щоб захистити несправедливо засуджених; вирвав меч з рук ката, рятуючи обмовлених сановників від смерті. Скільки подібних різних прикладів!
І ми замислимося, брати і сестри. За що народ так шанує цього угодника Божого?
Після святого Миколая не залишилося богословських творів, як після Іоанна Златоуста, духовний спадок якого вміщується в кілька томів. Святий Миколай не складав чернечих уставів, як Василій Великий. Немає в його житії згадок про те, щоб він вів особливу боротьбу з єретиками, як Григорій Богослов. Не розбудовував святий Миколай держав, як імператори. Не будував фортець. Наукових трактатів нам не залишив. Ні лікарським мистецтвом, як земний лікар, він не прославився.
Чому ж таке його шанування в народі? Та з тієї причини, що, хоча він начебто всього цього не робив, але своїми молитвами, своїми настановами, чудотвореннями, напоумленнями тих, хто молився до нього, святитель Миколай і міста будував, і держави захищав, і чудесні зцілення подавав тим, від кого вже лікарі відмовилися. Він і безліч інших див звершив. І богословські творіння багатьох богословів й святих отців Церкви були написані з допомогою святителя Миколая, після живих молитов до нього як до архіпастиря і як до богослова.
Якщо подивитися, скільки він звершив чудес та скільки він подав повчань, то ми зрозуміємо, брати і сестри, що воістину це дивний угодник Божий. І не дарма Церква хоча й всіх святих шанує чудотворцями — адже всі вони мають особливу благодать від Бога і нею здатні творити чудеса, — але для святителя Миколая слово «чудотворець» стало власним ім’ям. І ми його знаємо саме як Миколая Чудотворця.
У якому храмі немає ікони святого Миколая? У якому селищі немає ікон Миколая Чудотворця у домівках християнських? У яких містах не чули про ті чи інші чудеса, які він звершив або сам явившись стражденним, або через свої чудотворні ікони?
Святогірські дива святого Миколая
І ми сьогодні, брати й сестри, стоїмо й хвалимося заступництвом святителя Миколая.
Донині зберігся стовп у печерах у нас, на якому в давнину була явлена чудотворна ікона святителя Миколая.
А в XIX столітті Миколай Чудотворець супроводжував Божу Матір, коли Вона явилася архімандриту Герману. Преподобний Герман сумував від сприйнятого ярма ігуменства, і йому явилася Цариця Небесна. Її супроводжували святий Миколай та святитель Герман, патріарх Константинопольський, — покровитель отця Германа. Богородиця сказала тоді отцю Герману: «Що ти сумуєш, малодушний? Не ти настоятель у цьому монастирі. Я тут Ігуменя. А все, що ти твориш, твориш з Моєї волі, як тростина в Моїй руці». І святитель Миколай був свідком слів Цариці Небесної. А тим, що явився разом з Нею, святий Миколай засвідчив не тільки те, що Божа Матір — Ігуменя Святих Гір, а й те, що він — молитовник, заступник і покровитель цього місця.
Хочеться розповісти, брати і сестри, про ті чудеса, які явив Миколай Чудотворець саме в нашій обителі. У Покровському храмі стоїть його образ стародавнього письма, який свого часу був вивезений до Німеччини. У 1990-ті роки благодійники обителі зі складнощами, але викупили й повернули його звідти назад у нашу Вітчизну. Багато хто з вас пам’ятає, як ми переносили цю ікону Миколая Чудотворця хресним ходом з Маріуполя до Святогірської обителі — з міста до міста, із селища до селища, — а потім урочисто зустрічали її тут.
Напередодні перед цим в однієї раби Божої сталося горе в сім’ї: її онук, маленький хлопчик, обидві свої ніжки обварив окропом. Та так, що мало не зварені суглоби були. І надії на зцілення вже ніякої не було, очікувати лікарської допомоги вже неможливо було через страшні рани, які немовля завдало собі окропом. І ось ця раба Божа приїхала сюди та зі сльозами йшла хресним ходом на зустріч ікони святителя Миколая. Зі сльозами супроводжувала вона ікону, коли ікону зустріли. А наступного дня, саме на травневого святителя Миколая, тут о 6-й ранку розпочалося богослужіння, а там, у селищі, звідки вона була, її хворий онук отримав від святителя Миколая Чудотворця цілковите зцілення і донині має здорові ноги. І вони, ці ноги, зазвичай приводять його на свято святителя Миколая до Святогірської Лаври. Кожного свята святого Миколая уся їхня родина приїжджає сюди, щоб подякувати угоднику Божому.
Інше диво від цього ж образу було таке. У Святі Гори привезли одного хлопчика, у якого внаслідок травми хребта була повна нерухомість рук і ніг, він лежав як колодочка. Навіть дотик до його тіла завдавав дитині болю, тому що був зачеплений якийсь нерв. І ось цього хлопчика привезли в лежачому положенні на каталці, і він пробув службу біля ікони святителя Миколая Чудотворця. Наприкінці служби хлопчик покликав свою маму, сказавши: «Мамо, підійди сюди. Я тобі щось покажу». І коли мама підійшла, він підняв руку й перехрестився. Господь дарував таке чудесне зцілення — по пояс хлопчика відпустило, хоча до цього він був нерухомий: наче колодочка лежав. Після наступного приїзду в обитель хлопчик встав на ноги. Й до сьогодні він здоровий, і щоліта приїжджає на два-три тижні, аби тут, в обителі, потрудитися на славу Божу, беручи участь в розбудові святині Святогірської Лаври на знак подяки за зцілення від образу святителя Миколая Чудотворця.
Багато й інших випадків, брати і сестри, можна розповідати про святителя Миколая. І якщо перераховувати всі чудеса й всі явлення святителя і угодника Божого Миколая, то, напевно, і «весь світ не вмістить написаних книг» (див. Ін. 21:25).
Духовне відродження
Величне чудо святителя Миколая в тому, що незважаючи на атеїстичне виховання, незважаючи на те, що з ясельного віку насаджували дітям безбожництво, наш народ залишився віруючим.
У 1960-ті М. Хрущов говорив: «У 1980 році покажу останнього попа по телевізору». Він говорив, що повмирають бабусі, повмирають «білі хусточки», і храми будуть закриті. Та ось, бабусі померли, але на їхнє місце прийшли їхні діти, прийшли їхні онуки. Прийшли, наставлені прикладом благочестивого життя та молитвами своїх матерів і бабусь. Прийшли тому, що молитви угодників Божих не полишали наш народ.
У простоті своїй повіривши спокусникам, наш благочестивий народ заблукав, але, пізнавши хибний шлях тих, хто вчив його вдаваної рівності, вдаваного братерства, повернувся знову в лоно Православної Церкви. Нехай не всі, нехай не одразу. Нехай важкий шлях був відродження духовності, повернення себе на шлях правди і життя з Богом. І хтось іще шукає цей шлях, хтось іще, може, сумнівається… Але тим не менш, брати і сестри, віра відроджується.
Багато хто в наш час каже: «У чому ж відродження?» Та ви подумайте: скільки було державою вкладено сил, щоб насаджувати атеїзм і в селах, і в містах; і в яслах, і у школах, — і що ми бачимо? Чи не в кожному селі храм Божий, у містах не один, а кілька храмів! До трьохсот монастирів відродилося в Україні, хоча до цього їх було не більше десятка на весь Радянський Союз. І як відроджувалися монастирі? На руїни молодь поприходила, коли храми були зруйновані, коли паломникам не було де зупинитися. І багато з вас, люблячі нашу Святогірську Лавру, пам’ятаєте, в якому стані перебувала обитель. Лише з цього Успенського собору було вивезено 2600 тонн сміття — це 40 вагонів. На Покровському храмі трава і кущі росли — ви пам’ятаєте це? Паломники, оскільки не було готелю, на сіні в сараї спали та на тапчанах у коридорах в братських корпусах.
Однак люди їхали на це місце, підтримували його своїми молитвами, своєю копійчиною. І на свято святителя Миколая Чудотворця наші храми завжди були повні.
Про що молитися святому Миколаю?
І сьогодні, брати і сестри, храм повний. Багато хто з вас доїхали сюди на останні, може, кошти, багато хто з вас останні копійки свої привезли сюди, до святої обителі, тому що час зараз важкий, люди роботу втрачають і зарплати не мають. Час кризи, як кажуть.
Багато хто, перемагаючи свої хвороби і старість, їхав в автобусах, в електричках, щоб помолитися на цьому святому місці. Багато хто, перемагаючи втому й фізичні хвороби, стоять сьогодні в цьому храмі Божому та моляться угоднику Божому, святителю Миколаю Чудотворцю.
Хіба це не відродження віри? Хіба це не жива любов до угодника Божого, до святинь, які з його ім’ям пов’язані?
Це жива любов до Бога й до Миколая Чудотворця, яка не буде забута Богом, брати і сестри, ні в цьому, ні в майбутньому віці.
Маючи цю любов до угодника Божого, брати і сестри, будемо в цей день з дерзновінням, як його чада, як його паства, молитися і просити його… Святий Миколай багато чудес сотворив — попросимо його, перш за все, про відродження нашого духовного життя, про відродження в серцях наших голосу Божого. А слідом за цим і все інше зміниться, адже Господь сказав: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все інше додасться вам» (див. Мф. 6:33).
І ми приїхали шукати цієї правди Божої. Ми приїхали виховувати себе у вірі, в любові, в надії. І ця жива віра, ця жива любов, ця щира надія, брати і сестри, не залишить нас без допомоги Божої та без молитов такого угодника Божого, як святитель Миколай, який і за земного життя мав любов до своєї пастви, і після смерті посилену благодать і любов має до нас, що звуться його чадами, його паствою. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский