Як вже на землі відчути радість, яка буде у вічності? Як не пропустити зустрічі з Богом? Коли починати готуватися до Другого Пришестя Христового? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Вознесіння Господнього, 13 червня 2013 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, у сороковий день після свята Пасхи, Церква Свята прославляє Вознесіння Христа Спасителя.
Ми, брати і сестри, разом зі Святою Церквою переживали Страсну седмицю, згадували Божественні Страсті Христові, розп’яття Господа, Його погребіння, і, нарешті, у день Святої Пасхи прославляли Його Воскресіння.
З давніх часів день Святої Пасхи був і є радісним святом свят і торжеством торжеств. Але, як ми дізнаємося з Євангелія, апостоли не одразу сповнилися радістю про воскреслого Христа Спасителя. У день Воскресіння Христового багато хто з них перебував навіть у сум’ятті, коли не знайшли тіло Христове в гробі, де Його положили. Жони-мироносиці прийшли й сповістили апостолам про Воскресіння Спасителя, але ті їм не повірили — не міг розум простої людини вмістити таємницю воскресіння.
Апостоли Петро та Іоанн приходили до гробу. І один з них «побачив і увірував» (Ін. 20:8), а інший «пішов назад, дивуючись тому, що сталося» (Лк. 24:12). Апостол Лука з Клеопою, коли мандрували до Еммауса і Господь їм явився, міркували про Нього не як про Месію, а як про пророка, сильного словом і ділом, якого розіп’яли, і ось вже третій день після Його розп’яття (див. Лк. 24:19). И потім, коли більшість з найближчих учнів стали свідками явлення воскреслого Христа, Фома все ніяк не вірив та казав: «Допоки не побачу сам, допоки не вкладу руку свою в рану на боці Його, допоки перстом своїм не торкнуся ран Його на руках, доти я не матиму віри» (див. Ін. 20:25). І ось на восьмий день після Свого Воскресіння Господь явився і звернувся до Фоми: «Подай перст твій сюди, подивися на руки Мої, подай руку твою, і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, а вірним». І на всі часи в напоумлення усіх народів Фома вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» (див. Ін. 20:27–28).
Ми згадуємо цю подію через тиждень після Великодня, у Фомину Неділю, або в день Антипасхи (з грецької «замість Пасхи»). Цього дня, через тиждень після славного Воскресіння Господнього, апостоли святкували вже в повноті радості Воскресіння Христове, істинно віруючи у воскреслого Христа Спасителя, бо вони Його бачили, відчували на дотик та знали, що Він воскрес істинно, а не примарно.
***
Зміцнюючи в апостолах цю віру, Господь не одразу вознісся, а протягом сорока днів являвся Своїм учням. Відтоді, брати і сестри, й повелося у віруючих православних від Великодня до самого свята Вознесіння вітати одне одного словами «Христос воскрес!» — «Воістину воскрес!» — в пам’ять про те, що апостоли, протягом сорока днів збираючись і бачачи Христа Спасителя, Який являвся їм, тільки й говорили про це один одному, тільки й вітали один одного цією величною новиною: «Христос воскрес!» — «Воістину Він воскрес!»
І ось на сороковий день після Воскресіння настав час відходити Богу туди, звідки Він прийшов. Істинний сенс цього свята, брати і сестри, нам передає величання, яке співається в це свято у храмах Божих. У його небагатьох словах вкладено великий догматичний сенс: «Велича́ем, велича́ем Тя, Живода́вче Христе́, и почита́ем е́же на Небеса́ с пречи́стою Твое́ю Пло́тию Боже́ственное вознесе́ние».
Господь Іісус Христос не просто був пророком, сильним словом і ділом, як говорили апостоли Лука й Клеопа, коли ще не знали про Його Воскресіння. Він — Істинний Бог, Друга Іпостась Святої Трійці, Бог Слово, Творець світу: «Словом Господнім сотворено небеса» (Пс. 32:6), — каже пророк.
І Він, будучи Вседосконалим Богом, сходить у наш грішний світ, надприродно втілюючись через Пречисту Діву. Божественною Своєю владою зіткавши Собі плоть з пречистої плоті Божої Матері, Він приймає на Себе людську плоть. Навіянням Святого Духа звершується чудесне втілення, і Бог приймає на Себе плоть людську. Ось чому, коли Божа Матір у віфлеємській печері клала Його в ясла, ангели, зійшовши з небес, явилися пастухам та співали: «Слава у вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2:14). Ось чому пастухи після цього ангельського явлення прийшли і поклонилися Йому — вони поклонилися не людині, не маленькому немовляті, а Богу, Який прийняв на Себе людську плоть. Тому й зірка привела волхвів на поклоніння Царю світу, Творцю світу, і ті поклонилися Йому, принісши Йому дари — золото, смирну і ливан. Ось чому, брати і сестри, Симеон Богоприїмець у храмі, взявши Немовля на руки, звертався до Нього як до Бога: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико» (Лк. 2:29), — говорив так Немовляті сорокаденному, називаючи Його Владикою. Ось чому й Анна пророчиця пророкувала (див. Лк. 2:36–38).
Ось чому і пророки передвістили цю подію за сотні, за тисячі років до її звершення. Давид псалмоспівець каже: «Вознесися над небесами, Боже, і по всій землі слава Твоя» (Пс. 56:12).
***
І ось ми святкуємо Вознесіння Його на небо з пречистою Плоттю. Бог, Який прийшов на землю, підносячись на небо, бере із Собою сприйняту Ним і прославлену славним Воскресінням людську плоть. Плоть, незлитно і нероздільно з’єднану з Його Божеством, преображену та прославлену, підносить на небеса і саджає праворуч Отця. Адже Він тому і говорить в одне зі Своїх явлень після Воскресіння: «Іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого» (Ін. 20:17), — немовби розрізняючи, що одні відносини у Нього з Богом, а інші — у людей з Богом. Адже Він Сам є Бог за природою, Який прийняв на Себе плоть людську.
***
Чому ще ми, брати і сестри, святкуємо цю подію? Та тому, що ми співпереживаємо святим апостолам. Адже разом з Христом вони зійшли на гору Єлеонську. Співаючи псалми, вони йшли і згадували ті події, які були ось зовсім ще недавно. Трохи більше сорока днів минуло після того, як Господь з цієї гори Єлеонської спускався до Єрусалима та народ зустрічав Його, вигукуючи «Осанна у вишніх!» (див. Мф. 21:9). Вони згадували і молитву в Гефсиманському саду, коли піт Його капав як краплі крові (див. Лк. 22:44)…
Усе це апостоли згадували, але ще по-земному мислили. І вони запитали Христа: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлю?» (Діян. 1:6). Вони все мріяли про земне панування, про земного царя, який влаштує їм царство влади, почестей, і вони будуть панувати і царювати. Але Господь ухиляється від відповіді, ніби даючи їм можливість самим відповісти на це запитання після того, що вони побачать, і після зішестя Духа Святого.
***
І ось, зійшовши на гору Єлеонську, Господь дещо відступає від апостолів та, благословляючи їх, возноситься самовладно як Бог на небо. Божественну самовладність Господь вже являв учням у момент Свого Преображення, показавши апостолам Свою славу Божества, наскільки вони могли вмістити. Самовладність Свого Божества Він явив і воскресивши Лазаря, коли помолився та голосно промовив: «Лазаре, вийди геть!» — й чотириденний смердючий мрець, вийшов з гробу живим (див. Ін. 11:1–53).
І тепер Він самовладно возноситься на небо. Не поспішаючи. Святі апостоли стоять, у заціпенілому захваті споглядаючи цю дивовижну подію. І ховається від них Господь за світлозарною хмарою, зійшовши на велику висоту і ставши вже невидимим. Але вони все стоять та чекають.
Та ось два ангели, явившись між ними, сказали їм: «Мужі галілейські! Що ви стоїте, дивлячись на небо? Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, таким же чином ще прийде з неба на землю» (див. Діян. 1:11).
Згідно з переданням, тоді апостоли у захваті почуттів заспівали пісню, яку ми співаємо кожного недільного дня і яку ми співали вчора на всенічній після прочитання Євангелія про Вознесіння: «Воскресение Христово видевше, поклонимся Святому Господу Иисусу, единому безгрешному…» Цю пісню заспівали вперше апостоли у день славного Вознесіння Господнього.
***
Господь заповідав учням перебувати в Єрусалимі доти, доки прийде Утішитель, Дух Святий, і вони сповняться силою з неба.
Й апостоли у великій розраді, з радістю і веселістю духовною перебували в Єрусалимі. Велика їхня втіха полягала в тому, що вони були учнями Самого Бога, що вони були Боговидцями, що вони були обрані Богом, сподобилися служити Самому Месії. Що Він сказав, що пришле Духа Утішителя, Який наставить їх на всяку істину. Що Господь вручив їм усю землю, всі народи в їхнє пастирство, сказавши: «Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповів вам. Проповідуйте і в Іудеї, і в Самарії, і аж до краю землі» (див. Мф. 28:19–20, Діян. 1:8).
Про обраність, про те, що вони таку довіру в очах Самого Бога здобули, була їхня радість, була їхня втіха.
За переданням Церкви Христової, разом з ними була ще одна людина, яка раділа великою радістю й великою втіхою. Це була Божа Матір. За переданням, після Свого Воскресіння Господь явився Їй, втішивши скорботу Її материнську. Велика розрада сповнила Її святу душу і при баченні Його Вознесіння. Божа Матір сподобилася бути разом зі святими апостолами й під час зішестя Духа Святого, Утішителя. Вона сприймала втіху за втіхою за ту велику скорботу і за ті муки материнського серця, які Вона зазнала в дні Страстей Христових.
***
Ми сьогодні радіємо разом з апостолами. Чому? Адже ми їхня паства! Ми — плід їхньої проповіді, коли вони, Боговидці, самовидці Самого Бога і Спасителя, пройшли по всьому світу й проповідували Євангеліє нам, а ми його сприйняли в серця наші. Ми послідовники святих апостолів, а це значить, що дану апостолам під час Вознесіння обітницю дано і нам, брати і сестри. Господь ще прийде в цей грішний світ, прийде його судити. І ми будемо Його зустрічати й давати звіт про прожите життя. Кожен за себе.
Зараз ми часто, брати й сестри, все за інших судимо й рядимо: той не такий, та не така, те не так, невістка не така, зять не такий, теща погана, свекруха неправильно поводить себе, політики не такі… А ми чогось кращого варті за гріхами своїми? Давайте всередину себе заглянемо! І заглянувши, ми ж вигукнемо: «Та з гріхами нашими як ще нас Бог терпить?!»
І ми ще інших засуджуємо, а не себе виправляємо! А виправляти себе можна тільки після того, як ти сам себе засудив, коли ти свою провину пошукав. І ось коли цю провину знайдеш, тоді й мир у душі буде, тоді й мир з Богом здобудеш. А коли на Сповідь гріхи свої принесеш та зі скрушним серцем все це викладеш перед Богом, краскою сорому заливаючись перед священиком, який з любов’ю, поклавши руку на голову нашу, прочитає нам відпускну молитву, маючи владу, дану від Христа і святих апостолів, то відчуваєш таке полегшення! Така радість після цього на душі, така розрада, такий мир із совістю та з Богом!
***
Користуйтеся, брати і сестри, цим часом! Є можливість сповідатися, причащатися, є можливість вчитися жити по-Божому. Є ще й приклади благочестиві. А скільки книжок зараз видається! — Читай, насичуй свою душу, розум свій від гріха до доброчестя намагайся перекласти! Адже недаремно ці книжки видаються, адже недаремно дзвін дзвонить, кличе нас до церкви Божої, адже недаремно храми зараз будуються. Усе це милість Божа до нас.
І Господь скаже: «Бачите, люди, скільки Я засобів для вас вжив. І монастирі повідкривав, і храми парафіяльні побудував. І яке книгодрукування було, і скільки людей писали слова душекорисні для вас або переказували слова, святими отцями в давнину сказані. Скільки батюшки вам проповідували. Скільки можливостей у вас було помолитися, попоститися і причаститися, посповідавшись щиро! А ви що ж? Ви за своїх батьків навіть за упокій не молилися. Ви навіть невінчані лишалися, забуваючи слова старців, які говорили, що від вашого вінчання залежить здоров’я вас, ваших дітей і ваших онуків. Ви забували прикладом бути для своїх близьких у справах благочестя, милосердя й добра. Ви перебували у лихослів’ї та осуді одне одного, у неприязних відносинах. Щодо Сповіді говорили: “Ось постарію — тоді й буду ходити до церкви. А зараз ніколи”. А коли постаріли, сказали: “У мене здоров’я немає до церкви ходити, і тому не буду”». І так все відкладалося й відкладалося наше духовне життя до самого дня Другого Пришестя Христового.
І як було Його Воскресіння, як було Його Вознесіння, так буде і Його Друге Пришестя. Але як ми це Пришестя зустрічатимемо, брати і сестри, від кожного з нас залежить. Або ми були Божими, або ми махали на Бога рукою, кажучи: «Усі так живуть», — і жили абияк. Про таке життя можна сказати: що жив, що не жив… Як атеїсти говорили: «Народився, через 70 років помер, і від тебе нічого не залишиться», так? Та ні, не так. Душа залишиться. І душа ще й відповідатиме за те, як вона жила і до чого прагнула. Це треба зрозуміти, брати й сестри, серцем відчути.
***
От ви відчували великодню радість у дні Святої Пасхи? Пам’ятаєте, як батюшка вигукував: «Христос воскрес!» — і у всіх обличчя усмішками світилися: «Воістину воскрес!»? Якби не було Воскресіння Христового, чому було б радіти? Але душа наша знає точно, що Воскресіння Христове було, що Христос воскрес.
Це ми тільки відгомін радості, яка буде у вічності, відчули. Не позбавляйте себе цієї радості і життя вічного!
Ми відчуваємо цей відгомін радості, коли спілкуємося з Богом. Наприклад, коли святою водою нас кроплять у дні Богоявлення або просто на водосвятті. Кропить батюшка святою водою — і всі, як діти, радіють. Це теж спілкування з Богом, з Його благодаттю.
Так не позбавляйте себе цієї радості, не позбавляйте себе цієї благодаті в житті. Не тільки коли водою святою кроплять, цю радість можна відчути, а й коли ближнього пробачиш від щирого серця; коли бідному милостиню подаси від щирого серця, заради Бога, заради того, що я християнин; коли ти змиришся замість того, щоб погордитися і психанути на когось; коли ти покору батькам виявиш; коли батьки дитинку свою чогось доброго наставлять… В усьому цьому можна здобути благодать, розраду і радість спілкування з Богом.
Безліч причин нам втішатися і радіти!
Адже Бог з нами, Він сказав апостолам та всім нам: «Не залишу вас сиротами» (Ін. 14:18). Він перебуває з нами, тільки Бога треба відчувати в житті. Ми іноді по життю так пройдемо — і розминулися з Богом… але ж Він нам на шляху траплявся! Він зустрічався нам на шляху, а ми Його й не помітили! У чому Він зустрічався? Коли ми в церкві стояли і плакали про гріхи свої… Зустрічався з нами Бог, коли в скорботі нас утішав або подавав зцілення в хворобах. Коли до нас по-доброму хтось із оточуючих поставився — у цьому теж ласка і милість Божа до нас була. А ми повз усе це пройшли, Бога в цьому не помітили і забули Йому подякувати.
І подякувати Богові можна не просто словом — можна життям своїм подякувати Йому. Як Бог нас утішає, так і ми Бога можемо утішити правдою, любов’ю по відношенню до Нього.
Я́к Він нас любить, брати і сестри!.. Але ми про Нього забуваємо, про Його любов Божественну…
***
Ми в цей день славимо Його Вознесіння. Дивуємося, що наша плоть людська взята Богом на небо.
Господь явиться ще, так само, як возносився, на Суд усьому світу. Але Він явиться і на зустріч із нами. Тими, які прагнуть жити по-Божому, бути Божими, тими, які бачать Бога у своєму житті… Господь готовий прийти і з нами зустрітися.
Але ви зустрічайте Його вже тут, за земного життя, аби ще більша радість і більша розрада були від зустрічі в Його Друге Пришестя.
І в нинішній день, брати і сестри, справдилися слова пророка і псалмоспівця царя Давида: «Вознесися над небесами, Боже, і по всій землі слава Твоя» (Пс. 56:12).
Сьогодні на всіх континентах, де є святе Православ’я, — і в Європі, і в Азії, і в Америці, і в Африці, і в Австралії (де тільки немає православних храмів і православних християн!) — люди святкують і прославляють Божественне Вознесіння. Справді по всій землі слава Божа!
І дай Боже, брати і сестри, нам, прославляючи Христа Спасителя, Який дарував нам джерело життя на землі, сподобитися прославляти Його й у блаженній вічності, щоб нинішня мала втіха переросла у велику втіху в Небесному Царстві. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский