Що вказує на присутність Бога в Церкві? Чому Святий Дух — Бог, а не якась сила? Як вберегти себе від зла? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді в День Святого Духа, 8 червня 2009 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Другий день свята Святої П’ятидесятниці, свята Святої Трійці, в яке згадується Зішестя на апостолів Духа Святого, ми присвячуємо сугубому святкуванню на честь Третьої Іпостасі, на честь Третьої Особи Святої Трійці — Духа Святого.
Говорячи про Святого Духа, брати і сестри, ми повинні розуміти, що Він — одна з Осіб Святої Трійці, що Він рівночесний Отцю і Сину.
Три Іпостасі — Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий — становлять єдине Божество. Не три бога, але єдиний Бог у Трьох Особах.
Безліч вказівок на рівночесність і співдійність Духа Святого Отцю і Сину ми знаходимо і в Старому Завіті, і в Новому. Так, у книзі Буття, в описі творення світу, говориться: «Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою» (див. Бут. 1:2) — теплотою благодаті Своєї зігріваючи все створене Богом та прикликаючи до життя, вдихаючи саме життя в усе те, що Бог створив. Теплотою віяння благодаті Духа Святого і ми з вами, брати і сестри, живемо.
У Псалтирі читаємо: «Сло́вом Госпо́дним небеса́ утверди́шася, и Ду́хом уст Его́ вся си́ла их» (Пс. 32:6). «Сло́вом Госпо́дним» — це говориться про Другу Іпостась Святої Трійці, про Бога Слово. Говориться про те, що Він такий самий Творець, як і Бог Отець, рівночесний Отцю. І Дух Святий призивається як співучасник творення.
У новозавітній книзі Діянь апостольських описано, як у день зішестя на апостолів Святий Дух являє Себе самовладним: зійшовши у вигляді полум’яних язиків, Він роздає благодатні дарування святим апостолам, а через них — усій Церкві Христовій (див. Діян. 2).
Ми чуємо і слова апостола Петра, котрий звертається до Ананії та Сапфіри, які через лукавство приховали, збрехавши, від першої Церкви, від першої громади християн, виручене від продажі маєтку. І апостол Петро звертається до них зі словами: «Не мені ви збрехали, ви збрехали Духові Святому» (див. Діян. 5:3–4), — говорить про Дух Святий як про Особистість.
Багато сектантів уявляють, що Дух Святий — це сила, яка виходить від Бога, але не Бог. Це неправильно. Згідно з вченням Церкви, яке базується на Святому Письмі, Дух Святий — Особистість, Бог. А сила, яку Дух Святий носить, зветься благодаттю Божою. Ця сила спасительна, оживотворяє всяке створіння, творить усяке добро і чудеса в цьому світі.
***
Ми, брати і сестри, можемо і в наш час бачити безліч прикладів присутності Духа Святого у світі.
Перед Своїм Вознесінням Господь Іісус Христос обіцяв святим апостолам, кажучи: «Не залишу вас сиротами, пошлю вам Духа Утішителя, Який наставить вас на всяку істину» (див. Ін. 14:16; 16:13). Недарма потім догматичні твердження святих Вселенських Соборів починалися словами: «Угодно Духу Святому і нам» (Діян. 15:28).
Дух Святий після зішестя на апостолів, після дня П’ятидесятниці, до сьогодні невідлучно присутній у Церкві Христовій Православній.
Багато хто з вас запитає: «У чому ми можемо бачити присутність Духа Святого і Його благодаті в Церкві Святій, як вона проявляється? Які реальні видимі прояви Його присутності?»
Ми можемо навести безліч прикладів, як Дух Святий наставляє на всяку істину, творить чудеса, є Звершувачем таїнств церковних.
Свого часу апостоли, охрещені Духом Святим, через рукопокладення та через прикликання Святої Трійці передали благодать Духа Святого своїм учням — мужам апостольським, яких вони висвячували й про висвячення яких свідчить і Святе Письмо, і апостольські послання. А через них — і єпископам та священикам.
***
Багато хто з вас запитає: «З чого видно, що священики мають спадкоємно від апостолів благодать Духа Святого?».
Недарма, брати і сестри, сьогодні згідно з уставом Святої Церкви звершується водосвяття. Водосвяття — це богослужіння, до якого ми всі звикли. Під час нього є реальна видима присутність дії Духа Святого.
Архієреї та священики, які нерозривно прийняли спадкоємство від святих апостолів, мають силу творити диво над водою — і звичайна вода, котра, якби ми просто її набрали, то за кілька днів би протухла, після освячення, після занурення в неї хреста та читання священнослужителем відповідних молитов, у яких він закликає Бога на допомогу, ця вода робиться нетлінною. Усі ви знаєте про це. І навіть нецерковні люди йдуть до храму, аби взяти святої водички.
А ті вчені, які кажуть, що це робиться за допомогою срібла, бо хрести срібні, — нехай вони кладуть у воду срібні прикраси або рублі срібні старовинні й роблять воду святою! Ні, чомусь не виходить… Про присутність яких іонів срібла може бути мова, коли хрестом освячується вода в річці Сіверський Донець? Скільки іонів срібла з хреста на цілий Донець може поширитися, щоб зробити воду в ньому нетлінною? Це смішно!
Мало того, свята вода не просто стоїть десятиліттями і не псується — усі знають, що їй також притаманна чудодійна сила в зціленні хвороб, утішенні скорбот, відгнанні всякого зла і чогось недоброго. Тому ми п’ємо святу воду й окроплюємо нею себе та помешкання. Недарма, коли починається в оселях щось недобре, кличуть батюшку, щоб він освятив дім. Священика закликають у таких випадках, а не вченого зі сріблом, щоб він у воду срібло опустив. Ні, закликають священика, просячи його молитов і окроплення приміщень святою водою.
А ми зазвичай не замислюємося, чому священики — хоч вони й люди, і як люди різні бувають за моральністю — мають цей дар освячувати воду. І до того ж не те, що один чи два священики — всі священики за благодаттю Святого Духа мають цей дар. Одразу ж після хіротонії, під час якої на них сходить благодать Святого Духа, вони можуть освячувати воду, і вода ця робиться чудодійною і нетлінною.
Чи це не видима для всіх дія Святого Духа?
Зараз багато розвелося критиків Святої Церкви, що в Церкві нібито те не так, це не так… А я скажу одне: якщо вода святиться в Церкві і Дух Святий співприсутній при молитвослов’ях і водосвяттях, значить Він є у Церкві, значить Він спочиває на священнослужителях, значить Він є на віруючих у Церкві, які з вірою приходять у храми Божі.
І цікава ще одна особливість святої води, брати і сестри (не в іонах срібла — ще раз повторю — тут справа!): після окроплення святою водою люди робляться радісними, забувають про все на світі та бажають тільки одного — дотику крапель цієї життєдайної вологи. Тому що це не просто дотик крапель води, а дотик чогось більшого. Кожна людина це усвідомлює та відчуває — і недарма тягнеться й просить, щоб її ще і ще раз покропили святою водою.
Це теж, брати і сестри, дія Святого Духа.
***
Дії Святого Духа ми бачимо і в таїнствах церковних.
Скільки б ми, брати й сестри, не розповідали близькій, довіреній людині про гріхи свої, ми не отримуємо від цього тієї розради й полегшення, яке отримуємо, коли скажемо про них на Сповіді та почуємо відпускну молитву. Чому? Тому що Сам Дух Святий Утішитель у цей час утішає нас.
Нетління святих мощей, про яке ми всі знаємо, теж свідчить про присутність Духа Святого в Церкві. Нетління мощей — це підтвердження того, що святі за життя були посудинами Духа Святого, посудинами, в яких Бог спочивав благодаттю Своєю і потім зберіг ці посудини, їхні тіла, нетлінними. Усі знають Києво-Печерську Лавру з багатьма мощами святих, які лежать нетлінні з XII, XIII століття, з наступних століть. Багато хто знає про Почаївську Лавру, де з XVII ст. спочиває нетлінними мощами преподобний Іов Почаївський. Багато хто знає Чернігів, де мощі святителя Феодосія спочивають теж із XVII ст., до того ж його мощі не просто нетлінні, але в них збереглася м’якість, як у живої людини, тож коли його мощі несуть на хресній ході, то постійно йому руки поправляють, бо руки роз’їжджаються в нього. … Ми бачимо і нетлінну десницю у нашого преподобного отця Михаїла, схиархімандрита, який спочиває в нашому соборі.
Ми знаємо і про інші нетлінні мощі святих, брати і сестри.
Нещодавно всі ми прикладалися до десниці святителя Спиридона Триміфунтського, яку привозили в Донецьк. Самі мощі святителя знаходяться на острові Керкіра в Греції. З IV ст., протягом 1600 років, він зберігає нетління. Греки, які приїжджали звідти, говорили: «Ми, весь острів, з дитинства виховані на чудесах святителя Спиридона». Отець Єванге́л, який служить у храмі, де знаходяться мощі, говорив, що мощі не просто нетлінні, вони зберегли м’якість, як у живої людини — це через 1600 років! Температура мощей постійно 36.6, як у людини живої! Мало того, отець Євангел сказав: «Святитель похований сидячим на кріслі, мощі сидять на кріслі. І коли ми переоблачаємо його, ми під руки його піднімаємо — і він стоїть сам. І двічі на рік на мощах ми міняємо капці, бо кожні півроку у святителя Спиридона підошви капців протерті до дірок — це свідчить про те, що хоч він видимо мощами і перебуває в храмі, але подорожує по всьому світу, на молитви людей відгукуючись».
А згадаймо про мощі святителя Миколая Чудотворця в Барі́, які виділяють миро по благодаті Духа Святого, яка спочиває на них!..
І безліч таких прикладів.
***
Мало того, дію благодаті Святого Духа ми можемо навіть у простих побутових предметах бачити. Кожен з нас, віруючих православних християн, знає про таке звичне для нас усіх диво, як четвергівські яйця великодні. У Чистий Четвер яйця фарбують, на сам Великдень освячують — і це яйце лежить ціле, нетлінне увесь рік у святому кутку, біля святих ікон, а на наступний Великдень ним розговляються, наче щойно вчора ще звареним. Це яйце зберігає свіжість і вигляд наче вчора звареного яйця, хоча рік воно пролежало після того, як було освячене.
Якщо крапелька святої води, торкнувшись яйця, робить його нетлінним — подумайте, яке благо Духа Святого виливається на людину під час окроплення святою водою. Якщо яйце Господь зберігає нетлінним і водне єство зберігає таким, що воно не псується, то точно так само і душу людську Господь зберігає через благодать Святого Духа нетлінною, далекою від гріха, якщо ми приступаємо до святині святої води, як усі православні християни звикли вранці святу водичку приймати, окроплятися святою водою і окропляти все навколо.
І за старих часів, брати і сестри, була така традиція: першого числа кожного місяця господар обходив з кадильницею весь свій дім й господарство, звершуючи кадіння, та окроплював усе святою водою. Ця традиція забута нами, але ми кожен можемо у своїй родині її відродити. Тим більше, що в наш час стільки бруду, стільки скверни всякої намагається очорнити душу людини, осквернити її всіляко, відторгнути від Бога через причастя до гріха! Скільки всякого бруду намагаються в нас вкласти, щоб через це нас від Бога відірвати!
А ми, брати і сестри, повинні користуватися тими святинями, які Господь дарує в Церкві Своїй Святій.
Це, безсумнівно, таїнства церковні — Сповідь, Причастя та інші таїнства, зокрема Вінчання, яке в наш час чомусь у пригніченні. А у Вінчанні подаються сили від Бога на збереження сім’ї, любові в сім’ї, на продовження роду і виховання дітей. Свого часу моїм батькам, які так само, як усі, прожили радянський час і були не вінчані, один старець сказав: «Вам потрібно повінчатися, тому що від вашого вінчання залежить здоров’я вас, ваших дітей і ваших онуків». А ми так нехтуємо, буває, цим таїнством!
У цьому таїнстві теж дія Святого Духа. Ангел Хранитель подається під час Вінчання сім’ї для її збереження від усякого зла.
Чому ми бачимо зараз непорозуміння в сім’ях? Чому ми бачимо, брати і сестри, скандали між дітьми й батьками, між самими батьками? Діти між собою не миряться… Та все це єпітимія за те, що ми без Бога, лише людськими силами намагаємося сім’ю створити.
***
Наші діди і прадіди казали: «Без Бога не до порога, а з Богом — хоч за край моря». Як наші прадіди ставилися до спілкування з Богом у молитві, особливо до материнської молитви? Вони говорили: «Материнська молитва небеса потрясає і з дна моря дістає». Як наші діди і прадіди цінували молитву! З благословенням усе робили: служили молебень і починали будувати хату; побудувавши, закликали священика для її освячення… І батюшки на Хрещення Господнє ходили всіма населеними пунктами, заходячи в кожну оселю (дотепер у деяких селах ця традиція збереглася) та окроплюючи її святою водою. А на Різдво або в піст ходили, даючи молитви своїм духовним чадам за уставом Церкви. Усе було, брати і сестри, пов’язане з Богом.
Я згадую, як бабуся розповідала, що на Хрестопоклонну седмицю в посту пекли хрести. Ці хлібні хрести освячували в храмах і зберігали вдома у святому кутку до посівної. А коли наставала посівна, виходили на поле з цим хрестом, і глава сім’ї цим хлібним освяченим хрестом осіняв на всі чотири сторони, благословляючи й прикликаючи Бога на допомогу. А потім цей хрест розламували і як святиню споживали перед початком посівних робіт.
А зараз як сіють? Вийдуть, напившись, у поле, матюками покриють у три поверхи, ще й Бога пом’янувши при цьому в поганих своїх словах, і починають. І потім ми бачимо: що посіють, то не зійде; що зійшло, то зібрати не можуть; що зібрали, то зберегти не можуть — погнило все.
І так все, якщо робиться без Бога.
<…>
Від нашого особистого благочестя багато що залежить і в наших сім’ях, і в нашій державі, у нашій Вітчизні багатостраждальній. Гріх кожного з нас є причиною, брати і сестри, викликання духів злоби з пекла, тому що гріх є для них приманкою. На смердючий запах гріха біси з пекла на всю виходять і тоді панують. А причина — наші гріхи, наше беззаконня.
<…>
Без Бога, якщо ми Його відкидаємо, не може бути нічого доброго. Самовпевненість людська призводить завжди до гріха, до беззаконня.
Згадайте, брати і сестри, до чого призвело безбожництво в радянські роки. Ми чули і про пролетарські революції, і про класову боротьбу, а точніше про класову ненависть, про культивування ненависті один до одного, до якого безбожництво призвело.
Недарма святі отці говорили: «Що таке віра в Бога? Це любов до Бога і любов до ближнього. Що таке атеїзм, безбожництво? Це ненависть до Бога, це ненависть до ближнього». Тому що людина через гордість і самолюбство своє потім таке творить, що сама за голову хапається — не розуміє, що вона робить.
Згадайте громадянську війну, згадайте про колективізацію, коли один одного зраджували і на каторгу відправлялися цілими сім’ями. Згадайте голодомори страшні, розстріли 1937-го року… Усе це — плоди безбожництва. А скільки зруйновано храмів, скільки зганьблено святинь було! А це наше національне культурне надбання було. Скільки його знищили через безбожництво!
***
А сьогодні — подивіться: скільки бруду через телевізор, через засоби масової інформації виливається. І найстрашніше: виливається ж не тільки на дорослих — дорослий ще може розсудити, де добре, а де погано, де біле, а де чорне, — а й на дітей, з дошкілля, зі шкільної лави!
<…>
І багато хто з тих, у кого є діти, безвідповідальність виявляють: батько може сім’ю кинути, і навіть мати може дітей своїх кинути, у пияцтво вдарившись, забуваючи про те, що вона Богом покликана їх виховувати!
Це все безбожництво, це все без Бога!
***
І ми в цей день, брати і сестри, нагадуємо собі, що Бог посеред нас. Ми повинні Його відчути. Він не десь на небі — Він тут, серед нас! І реальна Його присутність у таїнствах церковних, у молитві ми з Ним спілкуємося. Ми зараз із вами після служби на Донець підемо воду освячувати, і Бог буде серед нас ходити, освячуючи воду, яку ми принесли, і радістю кожного з нас наділяючи, і зцілення в хворобах подаючи при цьому. Бог буде серед нас — подумайте!
І Він і зараз посеред нас. Тільки як душа наша — відчуває Його чи ні? Якщо так, то як? Ми можемо в стані гріховності своєї з покаянням відчувати присутність Божу. Ми можемо, брати і сестри, в чистоті своїй духовній з радістю відчувати Його присутність і з розрадою. Ми можемо, з особливим благоговінням і трепетом переступаючи поріг храму, відчувати якимось трепетним своїм станом, що не до простої будівлі я прийшов, а до дому Божого, що тут Хтось присутній, — можемо навіть таким почуттям відчувати Бога.
Іноді навіть дорослі чоловіки кажуть: «Я не можу до церкви ходити». — «Чому?» — «Та мені соромно». — «Чому соромно?». — «Я переступаю поріг церковний — і починаю плакати, як мале дитя. Сам не можу зрозуміти, чому». І ухиляється, і ховає свої сльози. А чому він плаче? Душа відчула, що Бог тут присутній.
Дай Боже, нам усім, брати і сестри, відчуття присутності Бога. Дай Боже, нам усім не забувати Бога і Його святі заповіді. І тоді, як на водосвятному молебні радісно нам буває, так усе життя буде нам у радість. Адже, брати і сестри, щастя — це хвилинне дійство, а блаженство — це постійне відчуття радості, яка готова одразу за тих чи інших обставин вилитися на ближніх і на тих, хто нас оточує. Як преподобний Серафим Саровський — пам’ятаєте? — щодня вітав усіх: «Христос воскрес, радість моя!» Для нього Пасха щодня була, тому що він у стані блаженства перебував, а кожна людина для нього була радістю. «Христос воскрес, радість моя!» — він щиро це говорив. Чому? Та тому, що жив з Богом, жив у стані любові. Любов — це властивість, притаманна Богові. Людина, яка живе в любові, живе з Богом і в Бозі, і Бог із цією людиною.
Тому постарайтеся, брати і сестри, Духа Святого, Який присутній серед нас, не ображати гріхами своїми. Пам’ятати завжди про Бога, як наші діди і прадіди пам’ятали. Благословляти і день, що починається, і всяку справу прикликання імені Святої Трійці. Дякувати Богові наприкінці дня за прожитий день, за все, що Господь творив і творить з нами. І просити у Бога спасіння, не якихось благ земних — просити вічного спасіння заради того, щоб жити з Богом. Тому що де Бог, там радість; де Бог, там життя; де Бог, там велика втіха.
І сьогодні, святкуючи спогад про Святу Трійцю і про Духа Святого Утішителя, утішимо ж і ми з вами, брати і сестри, Бога. Щоб не тільки Бог нас утішав, постараємося цього дня і ми Бога утішити якимось добрим ділом, добрим словом, молитовним настроєм, збереженням душі від гріха, жебраколюбством, приділимо сьогодні час сиротам, вдовам, тим, хто потребує допомоги нашої та втішних слів. Постарайтеся в цей день не тільки сприймати від Духа Святого утішання, а й самі бути втіхою для Бога, аби і на небесах ангельські сили раділи за християнський собор, який зібрався сьогодні святкувати день свого Бога. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский