Для чого Господь явив учням Свою Божественну славу? До чого цим Він закликає нас? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Преображення Господнього, 19 серпня 2008 р. Пропонуємо до прочитання фрагмент цієї архівної проповіді.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
У цей день, в який Свята Православна Церква святкує Преображення Господнє на горі Фаворській, ми зібралися в храм Господній, щоб нагадати собі цю євангельську подію, зрозуміти значення цієї події для нас і взяти участь як в ній, так і в преображенні своїх безсмертних душ.
Сьогодні апостол Матфей і вчора на утрені апостол Лука нагадують нам про цю подію.
Господь, подорожуючи зі Своїми учнями по землі Палестини, йде на гору Фавор, аби помолитися там на самоті. Він часто усамітнювався для молитви, для того, щоб вилити Свої молитовні почуття, тим самим показуючи приклад Своїм учням, як потрібно усамітнюватися для спілкування з Богом.
І ось Він піднімається на гору Фавор та бере із Собою трьох учнів. У Господа було 12 найближчих апостолів, 70 малих апостолів. Всі вони були Його учнями, не позбавленими дару чудотворення, усі вони були любимі Ним. Але Господь чомусь бере тільки трьох: апостола Петра, якого потім назвуть первоверховним, апостола Якова й апостола Іоанна, улюбленого Свого учня, юнака, котрий сяяв чистотою і цнотливістю.
Чому Господь бере тільки трьох учнів? Тому що Він провидів, що серед 12-ти вже є один, який зрадить Його на смерть, — Іуда. Іуда не був гідний бачити це велике Божественне явлення. Але взяти всіх і не взяти його означало б озлобити Іуду, а Господь чекав на його покаяння. Взяти всіх і не взяти Іуду означало б викрити його перед усіма апостолами. Тому Спаситель бере тільки трьох учнів Своїх.
І ось вони піднімаються на гору. Учні Христові, через природу людської плоті, втомившись, засинають. І раптом вони прокинулися від якогось відчуття надзвичайного явища та побачили, що на вершині гори стоїть Господь Іісус Христос, лице Його сяє, як сонце, а ризи (одяг) Його не звичайні, а блискучі, як сніг. І по боках від Нього стоять здавна шановані Старозавітною Церквою пророки Мойсей та Ілія і розмовляють із Христом про Його страсті в Єрусалимі, про Його хресні страждання.
Настільки зворушливо було апостолам спостерігати це видіння, що апостол Петро, будучи простим рибалкою і, як його називали, устами апостолів, в простоті серця вигукує: «Го́споди! Добро́ нам зде бы́ти! Залишимося тут! Зробимо одну ку́щу (намет) для Тебе, одну для Мойсея й іншу для Іллі і тут залишимося!». А апостол Петро був сімейною людиною: у нього були дружина і діти; як ми знаємо з Євангелія, Господь зцілив його тещу (Мк. 1:30–31). Але Петро настільки розчулився серцем, споглядаючи Божественне видіння, під дією благодаті Господньої, що сказав: «Добро́ нам зде бы́ти!»
І тоді хмара осінила їх. Зникло видіння пророків Ілії та Мойсея, і залишився тільки Господь Іісус Христос. І прогримів з неба голос: «Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17:5).
Настільки Божественний голос вразив апостолів, що вони впали від страху ниць. А коли підвелися, Господь стояв перед ними в звичайному вигляді та запрошував їх зійти з гори, при цьому кажучи: «Про те, що ви бачили, не кажіть нікому, доки Я з мертвих не воскресну».
Навіщо було потрібно Преображення?
Для чого Господь, преобразившись, явив апостолам Свою Божественну славу? Річ у тім, що учні ставилися до Нього як до простої людини — як до Вчителя, до Пророка, але і як до людини. Вони не розуміли, що Він — Бог, Який прийняв на Себе плоть людську від Приснодіви Марії. Як сонячний промінь проходить через скло, не руйнуючи його і зберігаючи свої властивості світла й тепла, так і Господь, не зруйнувавши цнотливість Пречистої Діви, дивним чином виткав дією Святого Духа плоть для Себе заради спасіння людського роду.
Але Господь явив апостолам Своє Божество не для того, аби збільшити для Себе шанування. Ні! Він знав, що один з учнів — Іуда — зрадить Його, що апостол Петро тричі зречеться Його, кажучи: «Я не знаю Цього Чоловіка», — а потім гірко плакатиме в своєму каятті. Господь знав, що, коли поведуть Його на розп’яття, всі апостоли розбіжаться, тільки один Іоанн Богослов буде стояти на горі Голгофі і дивитися на Його страждання.
І ось для того, щоб учні не зневірилися, щоб вони зберегли в своїх серцях Його слова про Царство Небесне, пам’ять про Його Божественне достоїнство, Він прикровенно, настільки, наскільки вони могли сприйняти своєю людською природою, показує їм Свою Божественну славу. Недарма і в тропарі співається: «…Показа́вый ученико́м Твои́м сла́ву Твою́, я́коже можа́ху». «Я́коже можа́ху» — тобто наскільки вони могли узріти Його Божественну славу і не загинути при цьому, бо як каже Святе Письмо: не може людина побачити Бога і залишитися живою (див. Вих. 33:20). Бо від Божої слави тремтить земля, від Божої слави трепет такий, що душа від тіла розлучається.
Тому Господь з милосердя Свого показує апостолам сяйво Своєї Божественної слави прикровенно.
А з Його слів, звернених до учнів: «Не кажіть нікому про те, що бачили», — зрозуміло, що Спаситель не хотів, щоб Йому віддавали славу або почесті за це.
«Не кажіть нікому, доки Я з мертвих не воскресну». Це Він говорив прикровенно про Свої майбутні страждання в Єрусалимі. Говорив про воскресіння, обнадіюючи апостолів, що Його страждання будуть не просто стражданнями, але за ними буде воскресіння і життя майбутнього віку — не тільки Його, але і всіх, хто в Нього буде вірити та стане Його послідовником, хто буде поклонятися Його стражданням.
Як ми ставимося до Бога?
Господь Іісус Христос, брати і сестри, з милосердя Свого багато навчав апостолів. І Господь Іісус Христос сьогодні преображається, являючи нам Божественну славу Свою.
Сьогодні свято віри. Сьогодні свято апостолів, свято і нас, їхніх послідовників, тому що Господь не просто преображається — Він нам показує, що Він не людина, не пророк, Він — Бог, Який прийняв на Себе людську плоть, аби постраждати за весь світ.
Цим Він ще ніби говорить: «Я є любов» (див. 1 Ін. 4:16).
Ми часто ставимося до Бога як до карателя або тільки як до Судді. Коли намагаємося когось налякати, говоримо: «Бог покарає». Але ми, брати і сестри, повинні пам’ятати, що Господь не тільки Суддя — Він ще й Отець люблячий. І любов Його до нас виразилася в тому, що Він Сам Себе віддав на смерть за весь рід людський.
Як говорив Господь через пророка: «Шукав Я людину, яка б поставила стіну за весь цей світ, а сама б стала в проломі цієї стіни, захищаючи весь світ. Але Я не знайшов такої людини серед людей» (див. Єз. 22:30). Тому Господь з милосердя Сам сходить з неба. Творець світу, Друга Іпостась Святої Трійці приходить сюди, в земний світ, приймає на Себе людську плоть, щоб стати за весь світ, щоб взяти на Себе гріхи всього світу і на всесвітньому жертовнику — на Своєму Хресті — омити Своєю пречистою Кров’ю, принісши Себе в жертву за зло всього світу, за неправду всього світу, за гріхи всього світу.
Для чого дані заповіді?
Господь Іісус Христос сьогодні нагадує нам про Своє Божественне достоїнство, аби ми розуміли: Його заповіді вимовила не людина, а Сам Бог, а значить ми повинні їх виконувати.
Як часто ми вимагаємо, щоб діти нас слухали?.. Керівники вимагають, щоб їх слухали підлеглі. Старший вимагає, щоб його слухали молодші. Але при цьому, брати і сестри, чи слухаємо ми Бога?.. Значить, Бога ми можемо не слухати, заповіді — порушувати?..
А Господь наш Іісус Христос заповідями Своїми радить добре і корисне, те, що для душі нашої потрібно. І послухайте, наскільки співзвучні Його заповіді зі звичайним здоровим глуздом: «Не вбивай», «Не кради», «Не засуджуй», «Не чини перелюбу», «Люби Бога і ближнього свого, як самого себе», «Чого не хочеш собі, іншим не роби»… Це все, брати і сестри, зі здоровим глуздом кожної людини сходиться! Але чомусь ми все це переступаємо і живемо так, як хочеться нашій упалій волі…
Однак Господь неодноразово нагадує, що Він є любов, — для того, щоб ми через покаяння примирялися з Богом, замість відчаю, який маємо через гріхи, віднаходили мир у своїй душі з совістю та намагалися через це бути Божими, виховувати себе для блаженної вічності, нескінченного буття, де чекають нас не тільки Господь, не тільки Пречиста Богоматір, не тільки святі угодники Божі, яких ми любимо і яким поклоняємося, — такі як святитель Миколай, Пантелеймон цілитель, інші угодники Божі… — нас також чекають у вічності наші діди й прадіди, наші батьки і матері, наші родичі, про упокій яких ми молимося. Живучи за заповідями Господніми, ми готуємося до зустрічі з ними. Готуємося для того, щоб жити з ними всю вічність разом, ніколи не розлучаючись, у славі Божественної правди й любові, як кожному з нас цього хочеться… Але як часто ми про це забуваємо!..
Ми повинні виконувати заповіді не заради користі: «Ось, Господи, я Тобі заповідь виконав, а Ти мені здоров’я дай (або ще щось)!» Ми виконуємо заповіді заради любові до Бога — адже Він нас любить, і ми Його любимо. А якщо ми любимо когось, то намагаємося з любові до нього не завдавати йому скорботи.
Давайте і ми, брати й сестри, в цей день зробимо хоч щось добре заради Бога, заради вічності. Хтось посилено помолиться за своїх померлих родичів, спілкуючись з ними в молитовному спілкуванні як з живими — а вони тут присутні на службі, тому що ми своїми молитвами прикликали їхні безсмертні душі сюди молитися разом з нами. Відвідайте вдову, сироту, стару людину… Постарайтеся зробити якесь добро заради Бога. Не заради свого «я», не заради свого високодумства — а просто заради Бога, заради свята, заради Божої правди, про яку ми так часто забуваємо…
Тож давайте сьогодні про неї згадаємо!
<…>
Про що ще сьогодні нагадує нам Господь?
Сьогодні, брати і сестри, нагадуючи нам про Своє Божественне достоїнство, Господь закликає нас пам’ятати, що ми складаємося не тільки з тіла, але ще у нас є душа, невидима частина людини з невидимими властивостями — даром слова, даром розуму, даром любові, співчуття, цнотливості… Як святитель Лука (Войно-Ясенецький), коли його запитували: «Ви професор. Невже Ви вірите, що душа є, Бог є?» — він говорив, усміхаючись: «Я робив операції на мозку, і я там розуму не знайшов — отже, розуму у людини немає? Я робив операції на серці та любові там не побачив — отже, любові немає? А ми знаємо, що є розум, є любов».
Коли душа від тіла відходить, людина лежить у труні вже безмовна, нечутлива, нерухома і без дії розуму. Чому? Тому що з невидимою частиною людини, душею, відійшли невидимі почуття і залишається тільки тіло, з праху земного створене і яке знову стає землею, але в Друге Пришестя Христове воно воскресне, з’єднавшись із безсмертною душею. І ми сьогодні, брати і сестри, готуємося до зустрічі Христа Спасителя.
І як колись апостол Петро сказав: «Го́споди! До́бро нам зде бы́ти!» — так і ми в цей день, кожен з нас, хто стоїть у храмі, з щирим серцем можемо сказати: «Господи! І нам добре тут бути! Добре нам тут бути з Тобою!»
Будемо пам’ятати, що ми віруючі в Христа і прийшли сьогодні до храму заради спасіння своєї душі і душ наших ближніх, за кого ми прийшли помолитися. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский