Як здобути смирення і що воно дає? Що таке рамки смиренномудрості? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято преподобного Іоанна Затворника, в день 20-річчя канонізації цього угодника Божого, 24 серпня 2015 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, брати і сестри, ми з особливим почуттям зібралися в Успенському соборі Святогірської Лаври, аби вшанувати угодника Божого преподобного Іоанна, затворника Святогірського.
Безліч угодників Божих у Царстві Небесному, і, як каже Святе Письмо, «и́на сла́ва со́лнцу, и и́на сла́ва луне́, и и́на сла́ва звезда́м, и звезда́ от звезды́ ра́знствует в сла́ве» (1 Кор. 15:41). Так і угодники Божі: є ті, яких ми шануємо більше, які шануються усім Всесвітом — такі як Миколая Чудотворець або Іоанн Предтеча… Є угодники Божі, до яких ми звертаємося в особливих випадках, як Пантелеймона цілителя. А є Божі угодники, пам’ять яких ми з особливою теплотою святкуємо, — це наші земляки, ті Божі угодники, які подвизалися на тій землі, де ми народилися, де ми живемо, де ми вперше вимовили слово «мама», де навчилися ходити… Ці святі угодники, пов’язані з нашою Батьківщиною, з нашою Матір’ю-Церквою, в якій Господь і нам дарував щастя жити і називатися людьми церковними й православними християнами.
Сьогодні ми, брати і сестри, після завершення Літургії хресним ходом з мощами преподобного Іоанна Затворника та з його святою іконою підемо по території Лаври. І ми повинні пам’ятати, що цими дорогами, якими ми підемо, колись ходив преподобний Іоанн Затворник. Недарма один з описувачів Святих Гір пише, що, коли ходиш у Святих Горах, здається, що кожним своїм кроком топчеш святиню, тому що уся земля тут насичена потом трудівничим, кров’ю мученицькою, сльозами сповідницькими. По цій землі ступали ноги багатьох святих угодників Божих. А саме повітря в Святих Горах вміщає подих святих мужів, молитовний подих.
І ось, брати і сестри, ми сьогодні як до святині нашої вітчизняної приїхали в Святі Гори вшанувати угодника Божого преподобного Іоанна Затворника. І дивуємося: здавалося, простий чернець, який 17 років прожив у затворі, де його ніхто й не бачив, не написав богословських праць, не проголошував якихось особливих проповідей… Але чому ж на день його пам’яті збирається стільки народу? Звичайно, до порожнього колодязя за водою не ходять. І, мабуть, сповнений благодаті Божої колодязь душі преподобного Іоанна Затворника, якщо з року в рік тисячі людей збираються та черпають й черпають благодать Святого Духа, знаходячи в собі сили для боротьби з гріхом і для духовного життя в прикладі життя преподобного Іоанна Затворника.
Багато угодників Божих прославилися тими чи іншими подвигами, але у них є одна спільна для всіх чеснота — це чеснота смирення. Недарма кажуть святі отці: «За словами Іоанна Богослова, Бог є любов (1 Ін. 4:8), але після імені Божого Любов, друге ім’я Бога — це Смирення». Не буває святого без смирення, не буває гордовитих святих. Мало того, навіть зовнішні подвиги — чи то піст, молитва, бдіння, вериги, — якщо вони творяться з гордістю, зарозумілістю, то не тільки не корисні — вони згубні для людини, тому що в іще більшу зарозумілість і самомилування приводять її.
Про подвиги святого Іоанна
Преподобний Іоанн Затворник звершував величезні подвиги… Читаючи його житіє, дивуєшся: оселившись у затворі в печері, він залишався там п’ять років без пічного опалення, спав у труні на соломі, яка перепрівала через два-три тижні. Носив вериги на собі, по 700 земних поклонів щодня клав, молячись за людей і просячи у Бога милості.
Дивишся на цю постійність у подвигах і думаєш: «Звідки людина взяла сили? Адже святий Іоанн вже був не молодим — йому було за сімдесят — та виснажений трудами і подвигами, постом і бдінням… Але де ж взяти сили старцю, щоб робити по 700 поклонів на день?» І відповідь знаходимо в його житії: у нього було величезне смирення, за яке Господь і дарував йому сили. Це смирення проявилося навіть в останні дні його життя. Коли він вже перед смертю захворів, братія боялася, щоб він не помер у затворі, і попросили його перейти до лікарні. Іоанн хотів померти в затворі, але настоятель обителі отець Герман сказав: «Отче Іоанне, свого часу преподобний Арсеній, благословляючи тебе в затвор, назвав одну умову — при першому благословенні настоятеля вийти із затвору». Іоанн Затворник за вісім днів до своєї кончини смиренно підкорився настоятелю та переїхав на лікарняний Охтирський хутір, де зараз знаходиться його могила. Йти він уже сам не міг, тож його на підводі везли в тій труні, в якій подвижник спав у своїй келії, чекаючи на свою кончину як на вивільнення своєї світлої, чистої душі від трудженої плоті та чаючи на життя майбутнього віку.
Усього лише вісім днів він пробув у монастирській лікарні біля Охтирського храму і, причастившись Святих Христових Тайн, в добрій пам’яті, в молитовному, особливому духовному стані віддав свою чисту душу в руки Божі.
І ось ми прийшли з вами, щоб почерпнути з колодязя його душі, як з джерела живильного, чесноти, які він здобув за свого життя. Щаслива була братія, яка, можливо, навіть не усвідомлюючи цього, жила під молитовним покровом преподобного Іоанна Затворника. Але щасливі і ми, брати й сестри, — адже ми маємо нині цього великого молитовника перед Богом. За словом Господнім: «Хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він сотворить, і більше цих сотворить» (Ін. 14:12), — преподобний Іоанн Затворник за нашою вірою може творити великі чудеса у відповідь на наші прохання, наші молитви.
Про цінність смирення
Свого часу преподобному Антонію Великому було явлено, що весь світ обплутаний ворожими сітками. Він вигукнув у розпачі: «Господи, та хто ж уникне цих сіток, раз так все обплутано?!» І голос був Божий: «Цих ворожих сіток уникне смиренний».
І ось преподобний Іоанн Затворник був великий в смиренні, а значить він і великий в благодаті, тому що Господь «го́рдым проти́вится, смире́нным же дае́т благода́ть» (Притч. 3:34; Як. 4:6; 1 Пет. 5:5). І ми сьогодні просимо у преподобного Іоанна Затворника хоча б краплю його смирення. Просимо, щоб він допоміг нам зрозуміти цінність цієї чесноти.
Смирення не треба плутати з малодушністю. Смирення — це чеснота. Божі угодники мали смирення, але вони були й мужні: йшли на великі подвиги, на каторги, на розстріли, на тюремні ув’язнення і на муки.
У наш час люди запитують: «Батюшка, що ж є причиною того, що відбувається сьогодні в нашому суспільстві?» І у відповідь я запитав у одного чоловіка: «А як Ви вважаєте: яка людина краща — горда чи смиренна?» І він мені відповів: «Ну, у ваших церковних колах вважається, що смиренна». Я кажу: «А хіба Ви не церковна людина? Хіба Ви не хрещена православна людина? Хіба у церковних людей одні чесноти, а у решти хрещених інші? Хіба євангельські заповіді у нас різні?..»
І ось ця гордість… Святі отці кажуть, що гордість — мати всіх пороків… Через гордість свого часу і Адам пав, не бажаючи каятися, і був відлучений від спілкування з Богом і райського життя. Через гордість і нерозкаяність й Іуда відпав від лику апостольського. Через гордість і нерозкаяність багато єретиків пішли на загибель і повели за собою людей в єресі та розколи. Через гордість, брати і сестри, руйнуються сім’ї, через гордість у дітей немає поваги до батьків, через людську гордість у суспільстві зростають ненависть, неприязнь, заздрість, злоба. Усе через гордість!
Кажуть святі отці: людина горда є противником Бога, послідовником першого гордія — відпалого від Бога денниці, сатани. Вона вже не Божий слуга і не Божий послідовник, вона послідовник іншого духу, іншого настрою. І уникнути цього стану ми можемо тільки намагаючись свою душу навчити смиренню, поступаючи в житті своєму смиренно.
Але багато хто скаже: «Отче, як навчитися смиренню? Легко сказати „смиряйся!“». Як сказав один послушник: «Вдома не я слухав батьків, а батьки мене слухали. Як же мені тепер навчитися послуху і смиренню?» — А навчитися ставити себе в рамки смиренномудрості!
Що таке рамки смиренномудрості? Це коли у людини немає смирення як благодатного дару, як дару Святого Духа від Бога, але вона бажає його набути, хоче бути подібною, схожою на Бога і намагається ставити себе в рамки смиренномудрості. Всередині там і закипить щось, може, обуриться — але він себе пересилить, першим покладе уклін, попросить вибачення та змусить себе смиритися. Не заради смирення лицемірного, а заради досягнення благодатного смирення.
Про приклади смирення
А наскільки величне смирення, ми бачимо з прикладу земного життя Христа Спасителя. Він, Друга Іпостась Святої Трійці, Бог Слово, Творець світу («Сло́вом Госпо́дним небеса́ утверди́шася», Пс. 32:6), прийняв на Себе земну людську плоть. І Премудрий Творець був у послуху в Своєї Матері Пречистої та у свого вдаваного батька, Іосифа Обручника. Творець світу був у послуху в Своїх творінь, у людей, шануючи їх як батьків, слухаючись їх. Який приклад смирення! Ми знаємо, що Він не тільки був смиренний і слухняний Своєму Небесному Отцю аж до смерті, і смерті хресної (див. Флп. 2:8), — але і земному вдаваному батькові, людині тварній, був слухняний, являючи нам приклади смирення.
І угодники Божі нам показують приклади смирення.
Саме про смирення, брати і сестри, ми й повинні говорити. І коли ми осягнемо необхідність смирення, тоді всі люди здадуться нам ангелами, а себе ми будемо бачити грішниками, негідними милості не тільки Божої, але і від людей.
Людині гордій все не так і всі не такі. Для людини смиренної всі хороші, а вона не така, і вона себе винною відчуває перед усіма.
Тому — заради смирення — ми і у Прощену неділю всі один в одного просимо прощення — сповідуючи смирення. Тому ми і служби, брати і сестри, в храмі звершуємо не як захочемо, а за церковним уставом, виявляючи смирення і послух Матері-Церкві. Тому ми і дотримуємося постів, встановлених святими отцями, виявляючи цим послух їм і апостольському вченню. Тому ми і заповіді Господні шануємо — ми виявляємо смирення і послух Богу та Його послідовникам — святим апостолам, і святим мужам апостольським, і святителям… Тому-то і догмати ми церковні бережемо, — адже вони були прийняті на Соборах, а в соборному розумі проявляється смирення, слухання один одного, і святі отці на Соборах зі смиренням говорили: «Изво́лися Свято́му Ду́ху и нам» (див. Діян. 15:28).
Про уроки смирення
І ось, брати і сестри, в наш час, коли стільки злоби, неприязні, ненависті, Святогірська Лавра — як ікона в особі братії, навіть і в особі преподобного Іоанна Затворника, як треба жити. Ми живемо мирно й людям намагаємося допомагати, з любов’ю служачи їм, і обитель, святиню нашу, намагаємося діяльною любов’ю своєю підтримувати. І так кожен повинен в суспільстві чинити, тому що смирення дає розуміння заповідей Господніх: «Возлюби Бога твого» і «Возлюби ближнього твого, як самого себе» (див. Мк. 12:30–31). І ще сказано в Святому Письмі: «Не роби ближньому того, чого собі не бажаєш» (див. Діян. 15:29).
І в цьому, брати і сестри, нехай допоможе нам Господь Милосердний Своєю благодаттю, бачачи наше смирення та сердечне розкаяння й покаяння, які зі смирення народжуються.
Нехай Господь виправить все в нашому житті. Але в якому випадку буде в нас Бог діяти, брати і сестри? Якщо ми будемо діяти, допомагаючи Богу, тому що милість Божа там, де праведність, і Бог слухає слухняного, смиренного. «На кого́ воззрю́? То́кмо на кро́ткаго и смиренна́го, трепе́щущаго слове́с Мои́х», — говорить Господь (див. Іс. 66:2). А псалмоспівець Давид каже: «Се́рдце сокруше́нно и смире́нно Бог не уничижи́т» (Пс. 50:19). А в третьому місці ми чуємо правдиві слова Христа: «Шукайте спершу Царства Божого і правди Його, і все інше додасться вам» (див. Мф. 6:33).
Дай, Боже, нам шукати Царства Небесного, як шукав його в своєму житті преподобний Іоанн Затворник, який відрікся від усього земного, віддав себе у волю Божу і жив за волею Божою. Дай Боже, брати і сестри, і нам всім жити за Божою волею, бути Божими, бути чутими Богом й називатися синами і дочками Бога, Божої Матері та братами і сестрами угодників Божих. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский