Яку молитву чує Бог? Як потрібно виховувати дітей? Як навчитися жити в радості? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді в день спомину чуда Архістратига Михаїла, що сталося в Хонех, 19 вересня 2010 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні свято, яке показує силу молитви преподобного Архипа паламаря, — чудо Архістратига Михаїла, явлене в Хонех. Історія цього свята така.
Ще за часів апостолів, коли країни навколо тієї місцевості були язичницькими, з проповіддю прийшли у них апостол Іоанн Богослов і апостол Филип зі своєю сестрою Маріамною. Проповідуючи про Христа, вони пророчо передвістили, що тут відкриється джерело чудодійної води, і над ним буде цілюща сила Божа, і сам Архістратиг Михаїл буде, являючись тут, слухати молитви людські.
І відкрилося джерело, і біля нього було безліч зцілень. І зцілювалися не тільки християни, але й язичники, які з усіх кінців стікалися, щоб напитися чудодійної життєдайної води з того джерела.
Так Господь, провидячи його навернення у християнство, послав до одного язичника Михаїла Архангела. Михаїл явився йому в образі світлоносного юнака та сказав: «У тебе вдома біда, у тебе німа від народження дочка. Неси її до джерела біля Ефеса, приклич ім’я Господнє і молитви Архістратига Божого Михаїла, і твоя дочка отримає зцілення».
Язичник, як та жінка хананеянка (див. Мф. 15:21–28; Мк. 7:24–30), взявши на руки свою дочку, прийшов до джерела. І коли він прикликав ім’я Боже і молитви Архістратига Михаїла та, набравши води, влив в уста своєї дочки, раптом вона заговорила. Першими словами її було прославлення Святої Трійці та Михаїла Архангела. Язичник, вражений дивом, прийняв хрещення і на тому місці збудував храм на честь Архістратига Михаїла.
Через 90 років після зведення храму в нього прийшов 10-річний хлопчик, майбутній преподобний Архип. Усе життя, до самої смерті, він прожив при цьому храмі, служачи там паламарем, з часом прийнявши чернечий постриг. Архип у самозреченні, в аскетичних подвигах проводив своє життя, славився як великий молитвеник. Добрим словом своїм дуже багатьох він наставляв у вірі, і багато язичників приймали хрещення, так що жерці язичницькі в навколишніх містах і селищах підбурили проти Архипа народ. І ось озброєний натовп кинувся до храму Архангела Михаїла, щоб побити і вбити преподобного Архипа, а також повернути течію річки, яка текла поблизу, аби води джерела змішалися з водами річки і через це втратили свою чудодійну силу.
Прийшовши до цього місця, половина язичників кинулася до джерела, а половина — до храму, щоб побити преподобного Архипа. Але як тільки вони підступили до преподобного, раптом їхні руки втратили силу і омертвіли. А річка волею Божою не потекла по прокопаному язичниками рову, а змінила свій плин і потекла з правого боку храму, не шкодячи джерелу.
Але язичники не заспокоїлися на цьому. Осоромлені силою і допомогою Божою преподобному Архипу, вони задумали інше. Поруч протікали дві річки, які гірськими потоками спускалися з гори, а біля її підніжжя зливалися в єдиний річковий потік, і ця річка текла в країну Лікійську. Навчені жерцями язичники зібралися в безлічі та прокопали від вівтаря храму величезний рів, щоб з’єднати його з річкою, і води річки направити на храм, і так його зруйнувати. А для того, щоб більше зібралося води, вони запрудили річку. Десять днів трудилися язичники і раділи своїй нечестивій праці, думаючи так розправитися зі святинями та з преподобним Архипом.
Святий же Архип, будучи вже старцем, молився в храмі. Впавши на коліна, він казав: «Господи! Я все життя прослужив при Твоєму святому храмі, бачив багато чудес, що подаються Тобою при джерелі за молитвами Михаїла Архістратига. Я не піду з цього святого місця. Якщо воно буде зруйноване, то нехай і я загину!».
Подумайте, брати і сестри, яка молитва! Преподобний Архип не себе жалів і не за себе молився — за святині молився, щоб вони були збережені Богом. Він розумів, що завдяки цим святиням і чудесам, які звершуються біля них, багато язичників приймають християнство і спасають свої душі для вічності. Любов до Бога, любов до святинь, любов до язичників, навернення і вічного спасіння в Бозі яких він бажав, спонукали Архипа до молитви та до жертовного подвигу.
І ось настав день, коли язичники вирішили вже перекопати тонку стіну між річкою і викопаним ровом, щоб направити води річки на храм. Зруйнувавши греблю, вони з великим тріумфом стали на високому місці, щоб спостерігати, як цей водний потік зараз змете все на своєму шляху.
Вода ринула зі страшним гуркотом і шумом. Преподобний же Архип впав на коліна та, заливаючись сльозами, звернувся до покровителя цього місця — Архістратига Михаїла. І раптом ніби спалахнула блискавка — у сяйві небесної слави явився Михаїл Архангел та сказав: «Іди за мною», — і вивів преподобного Архипа з храму.
Архангел став перед водною стихією, що неслася, і сказав водам: «Повелінням Божим станьте», — і наклав на них хресне знамення. І води встали, набираючись, як стіна, на своєму місці. І тоді Архангел взяв свій посох, та, перехрестивши камінь скелі, яка знаходилася біля вівтаря храму, вдарив по ньому посохом і сказав: «Увійдіть сюди!». Від його удару як грім загримів — стався землетрус, і скеля розсілася, утворивши глибоку ущелину. І водний потік, що нісся на храм, обрушився всією своєю масою в цю ущелину і так потік в землю.
Багато мандрівників з наших земель відвідували це місце та дивилися чуду: дві річки, стікаючи з гори, біля її підніжжя зливаються в одну і течуть у напрямку до храму, а перед вівтарем храму зникають в ущелині. Багато хто бачив та описував це диво природи. Але це не просто диво природи — це диво Боже за молитвами Михаїла Архангела і преподобного Архипа, який молився на цьому місці.
Сила чудес
Бачите, брати і сестри, яка буває молитва! Молитва, що творить дива, жертовна. Людина себе не шкодує заради Бога, заради святині, заради ближніх.
Багато язичників, які збиралися зловтішатися та стояли на високому місці, бачачи явлення Архангела Михаїла і дивне діяння, за яким води поринули в ущелину, стали християнами. І вони прийняли святе хрещення в тому самому храмі, який був врятований силою Божою.
Будь-яке чудо Боже не тільки приносить користь для земного життя, але і зцілює душу людську.
Ось у нас, брати і сестри, приклад такий. Молоде подружжя зробило аборт, і лікарі нашкодили настільки, що сказали: «У вас ніколи не буде дітей». 17 років прожила ця подружня пара, не маючи дітей. Почувши про чудеса біля ікони Божої Матері «Святогірська», вони приїхали сюди, до святої обителі. Вони принесли покаяння за скоєне в молодості, повінчалися та відслужили молебень перед чудотворною іконою Божої Матері. І всупереч усім прогнозам лікарів, всупереч 17-річній бездітності наступного року у них народилася дівчинка Софія. Але вони не тільки отримали втіху від народження дочки — чудо від ікони Божої Матері воцерковило усю сім’ю: і чоловіка, і дружину, і бабусю. Тепер вони час від часу приїжджають сюди в обитель, аби причаститися та причастити свою дочку.
Ось це, брати і сестри, розумна батьківська любов: коли не забувають про батьківську відповідальність, і намагаються дитину з пелюшок виховати в благочесті, моральності, заповідях Божих, і самі подають приклад дитині своїм благочестям й своїм воцерковленням.
Часто можна почути в наш час: «Ось я дітей і годувала, і поїла, і одягала краще за всіх! А вони невдячні, неслухняні, вони заподіюють мені скорботу в старості!». Але хочеться такій матері сказати: «Одягала — це добре. І годувала — добре. І поїла — добре. Але ж діти — це ж не домашня худоба, яку треба тільки годувати і поїти!». Адже дітей треба ще й навчати страху Божого, навчати не тільки словами, а й своїм прикладом. І молитися за них треба! Чи дала мати своїм дітям приклад молитви, посту, любові до Бога і до ближнього? Якщо вона дала такий приклад — це щаслива мати і вона в своїх дітях знайде втіху. Може, вони іноді і будуть якісь скорботи завдавати, але це будуть скорботи швидкоплинні, в яких вони самі будуть приносити покаяння своїй матері і виправлятися.
Як потрібно молитися
Сьогодні, брати і сестри, Господь дає нам приклад молитовності преподобного Архипа. І ми повинні наслідувати такі приклади молитовності та розуміти, що в молитві необхідні терпіння, надія, любов до Бога і смирення перед Богом.
«Се́рдце сокруше́нно и смире́нно Бог не уничижи́т» (Пс. 50:19). «На кого́ воззрю́? То́кмо на кро́ткаго и смире́ннаго, трепе́щущаго слове́с Мои́х», — каже Господь (див. Іс. 66:2). Ось з таким почуттям і намагайтеся молитися. Не будьте як язичники, сподіваючись від Бога відкупитися. Як часто чуєш: «Я сто свічок у храмі поставив, а мені Бог не допоміг». А що ці свічки в порівнянні з тим, що Бог тобі дає! Свічка — це символ нашої любові до Бога, символ нашого горіння в молитві, але не відкуп від Бога. Господь дає нам багато всього: і сонечко на нас світить, і дощик крапає на праведних і на неправедних, і плоди з землі Господь зрощує і годує нас, і воду точить з джерел і напуває нас… І саме життя Він нам дарував, і радість й втіху в житті дарував нам Господь, незважаючи на те, що ми грішні та недостойні!
Якщо уважно подивитися на наше життя: скільки нам Господь дав добра! А ми думаємо, що ми десять або сто свічок поставили — і цим ми все вже зробили. Та ми повинні Богу дякувати своїм життям! А свічка — хай вона і одна і найменша, найдешевша, — але якщо вона поставлена з любов’ю до Бога, з відданістю душі Йому і Його волі, Його заповідям, тоді ця свічка буде величною в очах Божих. І полум’я цієї свічки до Небесного Престолу буде світити та від Небесного Престолу низводитиме на нас милість і благодать Божу.
Тому, брати і сестри, не забувайте, що Господь закликав нас до праведного життя і словами заповіді: «Шесть дней де́лай да сотвори́ши в них вся дела́ твоя́, седмы́й же день — Го́споду Бо́гу твоему́» (див. Вих. 20:9–10), — закликав не забувати Його. Дає Господь нам на суєту шість днів на тиждень, а сьомий просить присвятити Йому. Присвятити не тільки тим, що ми постоїмо на службі дві-три години в храмах Божих, — але й справами благочестя за заповідями Божими. У цей день відвідайте хворих, подайте милостиню жебраку, нагодуйте сиріт, примиріться з ближніми, пробачте тим, хто вас ображає, самі нікого не образьте в цей день.
Постарайтеся почитати щось духовно корисне і зробити щось добре — заради Бога, заради любові до Нього, заради Його любові до нас. Заради того, щоб бути з Богом у вічності нескінченній, щоб успадкувати Царство Небесне, щоб перебувати у вічній радості та втісі з Богом. Причому не тільки самі щоб ми були з Богом, але щоб з нами разом перебували і вимолені нами наші покійні предки і наші родичі, які живі та за яких ми переживаємо й молимося.
Запорука радості
Заради цього, брати і сестри, постарайтеся жити по-Божому — як жили наші діди і прадіди.
Вони свято шанували нинішнє свято — «Михайлове чудо» (як його прозвали в народі). Завжди дуже суворо вершив народ це свято, завжди молився в храмах в цей день. Тому що сьогодні день молитви, день прикладу молитви. Тому народ наш цей день присвячував молитві, відкладаючи усі земні справи заради того, щоб згадати про Бога і про Його любов до нас.
І Господь відповідав Своєю любов’ю нашим дідам і прадідам. Сім’ї були по 20 осіб і жили в саманних хатках на дві-три кімнатки, але яка в сім’ях була слухняність і повага до старших, працьовитість, миролюбність, любов!.. Яка радість була у всіх! До сходу сонця їхали на поле в колгоспах працювати і з заходом сонця поверталися. Туди — здавалося б на каторжну роботу за трудодні, за «палички»! — їхали з піснями і звідти їхали з піснями. Чому? Тому що з Богом жили, а де Бог — там радість, там розрада. І зараз у нас нерозуміння в сім’ях, зневіра в суспільстві не тому, що Бог від нас відмовився, а тому, що ми від Бога відмовилися. Тому ми все це несемо, брати і сестри, і терпимо. А треба всього лише повернутися обличчям до Бога.
І коли Господь поруч, тоді і радість. Приклад навести яскравий — згадайте: коли служать водосвятний молебень, і батюшка бере кропило й кропить всіх святою водою — не простою водою, а освяченою, ця вода наповнена силою, благодаттю Божою! — і ми одразу забуваємо про всі мирські турботи і справи, про всю нашу хворобливість та про втому від стояння на службі. І усі тягнуться до цих крапельок святої води, кажуть: «Батюшка, бризніть ще!». І чи то старенька, чи то дитина, чи то зріла людина (чоловік чи жінка) — у всіх на обличчях усмішки! Адже так це?
А чому? Та тому що в цей момент Бог біля людини, і людина все земне в цей момент забула, і Бог Своєю рукою торкається її та благодать їй дає втішну, і вона змушує людину усміхатися й радіти. І у неї забуття мирських турбот й скорбот, а замість цього — тільки радість і втіха!
Ось так буває, коли з Богом людина живе!
Так і наші діди та прадіди: жили в саманних хатках, і одягалися бідно, і їли не так сито, як ми їмо, і працювали не так, як ми працюємо — більше за нас працювали. Але при цьому при всьому вони були радісні і втішені, втішені Богом, Який був з ними.
Тож ми маємо, брати і сестри, приклад не тільки на житіях святих, але й на нашому недавньому минулому, на житті наших пращурів: ось як треба жити — люблячи Бога, молячись Богу, не забуваючи Бога, виконуючи Його заповіді. Ми повинні зберігати те благочестя, яке заповідане і передано нам нашими дідами, прадідами, матерями, бабусями. І ми повинні зберігати його не як фарисеї, яких викривав Христос Спаситель, а як праведні угодники Божі та наші благочестиві предки.
І будемо пам’ятати, що від нас з вами самих, брати і сестри, залежить, чи будемо ми з Богом і чи з’єднаємося ми з Ним у вічності. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский