У чому велич трьох святителів — Василія Великого, Іоанна Златоуста і Григорія Богослова — та в чому ми можемо їх наслідувати? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді в день пам’яті трьох вселенських учителів і святителів, 12 лютого 2009 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
У цей святковий день, брати і сестри, ми зібралися, щоб похвалити богослужбовими піснеспівами, своєю сердечною участю, своїми похвальними словами, наскільки це дарує нам Господь, трьох великих угодників Божих, яких Церква називає трьома вселенськими учителями і святителями: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.
Понад півтори тисячі років відділяють наше земне життя від їхнього земного буття. Але понад півтори тисячі років слава цих великих святих і проповідників слова Божого поширюється по всьому Всесвіту і прославляються їхні імена, не забуті людським світом.
Святий Прокл, патріарх Константинопольський, учень святителя Іоанна Златоуста, свого часу на проповіді говорив про свого вчителя і попередника: «Які уста, який розум може похвалити цього угодника Божого?!.. Хіба подібний до нього Іоанн повстане і з’явиться, щоб гідно віддати йому хвалу!»
Ці слова ми можемо віднести не тільки до Іоанна Златоуста, але і до Василія Великого та Григорія Богослова, тому що людський розум не може збагнути святості цих угодників Божих і достатньої міри похвали їм. І скільки б ми ні хвалили, — усвідомлюємо, що все це творимо мало гідно їхньої святості.
***
Які чесноти згадати цих угодників Божих, брати і сестри?
Василій Великий. Від святого кореня святий паросток. П’ятеро з родини святителя Василія Великого прославлені Церквою в лику святих. Це його бабуся, мати, два брати і сестра.
Суворість характеру. Суворість не тільки по відношенню до інших, але перш за все — по відношенню до себе. Суворе постницьке, аскетичне життя, великий богословський талант, велика сила молитви, дар прозріння і дар чудотворення ще за життя принесли йому славу, і народ називав його не просто святителем Василієм, а святителем Василієм Великим.
***
Іоанн Златоуст. Історія свідчить, що коли він проповідував у соборі Константинопольському, будучи патріархом царюючого граду, то в Константинополі закривалися лавки, торжища і вулиці пустіли, а храм заповнювався народом вщерть. Люди слухали й ловили кожне слово святителя. А перед амвоном сиділи десятки скорописців, які записували його проповіді.
І одного разу з вуст народу пролунало слово, яке назавжди присвоїлося святителю Іоанну як прізвисько. Одна жінка з натовпу назвала Іоанна Златоустом. «О, Іоанне Златоусте! — звернулася вона до святителя. — Глибокий колодязь твого знання про Бога і твоєї благодаті! Але мотузка нашого розуму занадто коротка, щоб дістати до глибини цього колодязя і почерпнути рятівної вологи!» І святитель Іоанн, почувши слова простої жінки, відтоді проповідував не піднесеною богословською мовою, а простою, доступною і простому народу мовою.
Десятки томів проповідей і слів святителя Іоанна Златоуста збереглися до нашого часу. І це незважаючи на те, що минуло понад півтори тисячі років! Які тільки катаклізми й руйнування не потрясали за цей час світ, скільки книг зникло безслідно, але ми маємо десятки томів богословських творів, які виголосив у IV ст. в своїх проповідях святитель Іоанн Златоуст! Кроткий, милосердний, люблячий серцем і ділами своїми паству свою.
***
Григорій Богослов. Друг, співмолитовник святителя Василія Великого, свого часу також патріарх Константинопольський. Дехто скаже: «Звичайно, вони були патріархами, на якій висоті стояли!..» Але яким було патріаршество Григорія Богослова? На момент його прибуття до Константинополя усе місто відступило від Святого Православ’я, впавши в єресь. Не було храму православного в усьому Константинополі, тільки єретики всюди служили. І тоді святитель Григорій зі своїми всього лише п’ятнадцятьма однодумцями молився в малому домовому храмі на честь святої Анастасії Узорішительниці, просячи Бога про просвітлення народу, про позбавлення від єресі. І проповідями своїми він стяжав весь Константинополь знову у Православ’ї та вірності Христу.
До нього підсилали вбивцю, бо слово Григорія було разючим і діяло на людські серця та уми, навертаючи їх від зла до чесноти. Але він своїм всепрощенням до підісланого вбивці і того зробив православним й своїм духовним чадом.
***
Коли святитель Григорій йшов з Константинопольської кафедри на спокій, відпросившись у імператора, щоб останні дні провести в тиші і молитві в сільському житті, то весь Константинополь вийшов далеко за міські ворота його проводжати.
За святителем Василієм Великим, коли він помер, уся Каппадокія плакала так, що не було чутно і співу церковного.
Мощі святителя Іоанна Златоуста, який через злобу цариці Євдоксії був засланий, вже після її смерті, за її сина, були повернуті з Абхазії, де помер святитель, до Константинополя. І все місто на чолі з імператором й учнем святителя Іоанна патріархом Проклом зі свічками, на колінах зустрічало його мощі, ніби зустрічаючи живого Іоанна Златоуста, що повертався.
За життя Господь сподобив трьох святителів не тільки ганьблень, принижень і скорбот, але й великої слави серед народу Божого.
І після смерті їх продовжили шанувати з великою славою. І такою, що їхні шанувальники розділилися. Одні говорили про святителя Василія Великого: «Цей муж за силою свого слова, суворістю життя і суворістю ставлення до грішників не має собі рівних», — і ставили Іоанна Златоуста й Григорія Богослова нижче за нього.
Інші ж вихваляли проповіді Іоанна Златоуста, його милосердя до грішників, що каялися, велике смирення й терпіння і ставили його вище за інших двох святителів.
Треті ж говорили про ревність Григорія Богослова, про його лагідність, велич, вказуючи, що він був названий Богословом, так само як і учень Христа Іоанн Богослов, — за висоту своєї проповіді й свого слова. І шанували Григорія Богослова вище за двох інших.
І так віруючі розділилися на партії. Одні називали себе васіліанами, інші іоаннітами, треті григоріанами. Тоді, наприкінці XI ст. — на початку XII ст., за імператора Олексія Комніна, жив святим життям митрополит Євхаїтський Іоанн. Він сумував через таке розділення у народі, яке було спричинене нерозумною ревністю послідовників цих трьох великих стовпів Церкви.
Йому спочатку по одному, а потім троє разом явилися святителі. У братській любові, єдиними устами вони сказали: «Немає серед нас ні вищого, ні нижчого. Ми всі рівні перед Богом у славі Його небесній. І якщо щось говорить один з нас, в тому згодні й інші двоє. Ми за життя намагалися встановити мир у Церкві й любов між своїми духовними чадами. Тому сьогодні ми сумуємо через таке нерозумне розділення. Встанови свято нашої спільної пам’яті, аби позбавити Церкву від розділення, і напиши нам службу на цей день».
Вони явилися йому не в сновидінні, а наяву. Цей муж за святість свого життя мав великий авторитет у народі Божому, і його слово сприймалося усіма з глибокою вірою та повагою.
І тоді, оскільки в січні місяці за старим стилем святкуються пам’яті усіх трьох угодників Божих окремо: 1 січня — Василія Великого, 25 січня — Григорія Богослова і 27 січня — Іоанна Златоуста, — то на кінець місяця, на 30 січня за старим стилем, — був встановлений день їхньої спільної пам’яті.
***
І службу на цей день написав святитель Іоанн Євхаїтський. І ось з XI ст. —початку XII ст. донині, вже майже тисячу років, вона в Церкві Христовій звучить на славу цих святих угодників, які не свої чесноти, а мир у Церкві, любов і однодумність поставили понад усе, показавши нам приклад братньої любові й братнього єднання.
Оскільки святителі були ревними захисниками Святого Православ’я, в нашому народі особливо шанували їхню пам’ять. Багато храмів було зведено на їхню честь. І саме їхнє свято набувало особливого значення в очах віруючого народу.
Дивлячись на житія і ревність цих угодників Божих, їхні благочестиві послідовники у всі віки черпали в них приклад для наслідування в житті християнському, у твердості в благочесті.
Так і ми, брати й сестри, сьогодні, сповідуючи єдність і любов один до одного, спільно святкуємо пам’ять цих угодників Божих. І радіємо, брати і сестри, про те, що Господь дарував дією Святого Духа нашій Церкві мудрість — мудрість бути цілою, єдиною, такою, що не відхилилася в розкол. І ми в єдності звершуємо сьогодні богослужіння цим святим, просячи у них допомоги на трезвіння у житті духовному і на любов один до одного й до Церкви Христової.
І ми сьогодні сповідуємо справжню любов, яку явили ці святі угодники до Бога, до Церкви, до пастви своєї та один до одного. І цьому сьогодні повчаючись, ми ревнуємо жити у Святому Православ’ї, щоб не тільки називатися православними християнами, але й намагатися узгодити своє життя з високими заповідями Господніми, що даровані нам заради нашого спасіння. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский