У день пам’яті Трьох святителів пропонуємо до прочитання випадок з житія святителя Василія Великого в переказі митрополита Святогірського Арсенія. Ця історія про те, до яких чудес може привести щире бажання отримати прощення своїх гріхів. Також вона показує святителя Василія, який був, здавалося б, суворим, як доброго пастиря, милостивого до грішників, що каються.
— Дуже цікавий випадок трапився зі святителем Василієм Великим напередодні його смерті.
У місті, де святитель Василій був архієпископом, жила багата вдова. Часи були ще напівязичницькі. І ця жінка, залишившись вдовою і з великим статком, впала в розпусту і всілякі ганебні гріхи. Але одного разу, почувши слова Святого Письма, вона покаялася. І душа її, яка у кожної людини християнка, забажала сповіді. Ця вдова захотіла позбутися того гріховного тягаря, який мучив її совість. І вона написала всі свої гріхи на хартії. Але вона соромилася комусь показати або вголос виговорити свої гріхи, тому що людина багата і знатна все-таки має якусь гординю і зарозумілість, і важко їй визнати себе перед очима іншої людини брудною та негідною. І ось вона згорнула і запечатала цю грамоту. І, коли святитель Василій Великий йшов на службу, ця вдова впала перед ним на коліна, простягнула цю грамоту і каже: «Святителю, я згрішила ганебними і мерзенними гріхами. Я соромлюся сказати їх на сповіді, але ти святий перед Богом, і я вірю, що твоя молитва така, що, навіть хоч ти і не прочитаєш мої гріхи, вона зітре їх всі з моєї хартії і Бог дарує мені прощення!»
Для святителя Василія Великого спасіння єдиної християнської душі було важливою справою. Він сприймав святительство як служіння спасінню людей. Як Господь прийшов у світ спасати все людство і кожна душа дорогоцінна для Бога, так і для святителя Василія Великого була безцінною душа цієї багатої вдовиці, яка каялася.
Він молився всю службу і усю ніч, плачучи за цю жінку, просячи у Бога їй помилування. Вранці віддали запечатану грамоту цій багатій вдові. Вона розгорнула її і побачила, що всі гріхи там були стерті. Тільки один гріх, найганебніший, найогидніший, який найбільше за всі турбував її, залишився записаним у цій хартії.
І вдова прийшла зі сльозами до святителя Василія Великого. Він сказав: «Мабуть, я негідна людина, щоб Господь мене в повноті почув, щоб на моє прохання Він в повноті стер твої гріхи. Іди в пустелю до такого-то самітника. Нехай він вимолить прощення цього твого гріха перед Богом».
І вдова звершила подвиг. Адже уявіть собі: який пошук прощення гріхів і чистоти душі своєї було в цієї вдовиці, що вона, багата і знатна, пішла пішки в пустелю шукати одного тільки — прощення свого ганебного гріха!
Коли вона прийшла до самітника, той сказав: «Якщо вже сам Василій Великий не зміг тебе вимолити, то я, убогий, тим більше не зможу. Повертайся назад і проси його. Як він стер з хартії всі інші твої гріхи, то здатний вимолити перед Богом прощення і цього гріха».
Вдова в сльозах, в такому вже відчаї, йшла назад. Ще більший відчай опанував нею, коли, підходячи до міста, вона побачила похоронну процесію, що виходила з міста. Запитала: «Кого ховають?» — «А хіба ти не знаєш? Помер архієпископ Василій. Це його ховають».
Жінка кинулася до труни через похоронну процесію і в риданні впала на неї, так що процесія зупинилася. І вдова поклала на руки святителя Василія свою хартію з останнім ганебним гріхом і плакала: «Для того ти, святителю Василію, відіслав мене в пустелю, щоб померти спокійно і щоб я тебе не турбувала своєю гріховністю і своїм нерозкаянням?!.. До кого мені тепер йти, де мені знайти надію, що Господь пробачить мене і що мої гріхи будуть стерті?.. Але я вірю, що як за життя, так і після смерті ти молишся за свою паству. Прошу тебе: моли Всемилостивого Бога за мене, упалу грішницю!»
З такими риданнями вона припадала до труни святителя Василія.
Диякон же, який супроводжував похоронну процесію, взяв хартію з рук Василія Великого. Нічого не знаючи, він розгорнув її. Це був чистий аркуш, на якому не було нічого записано. І цей чистий аркуш було віддано тій вдові, яка серцем сприйняла бажання звільнитися від тягаря гріховного та яка понесла подвиги: і самодокір, і смиренність перед святителем Василієм Великим, і труд, коли вона йшла в пустелю до самітника, шукаючи тільки одного — прощення своїх гріхів. І тут її віра простяглася за межі земного світу, коли вона просила вже у небожителя, у святителя Василія Великого, який перейшов з цього земного світу в світ вічності. І ці подвиги її та віра її у воскресіння мертвих і життя майбутнього віку зробили диво: за молитвами святителя Василія Великого всі її гріхи були прощені.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский