Без чого неможлива любов до Бога? Де наш справжній дім? Чим можна порадувати своїх покійних рідних? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді в Троїцьку батьківську суботу, 11 червня 2022 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Усіх вас, всечесні отці, брати й сестри, вітаємо з батьківською суботою. Напередодні Дня Святої Трійці поминаються всі наші родичі, які відійшли у вічність. Наші рідні люди, з якими ми звикли ділити юдоль земного життя і за якими ми сумуємо, розлучаючись з ними, коли вони відходять у життя вічне, бо хотіли б тут, на землі, ще довше спілкуватися з ними…
Але так Господь влаштовує, що кожен у свій час відходить у вічність. І колись туди, у вічність, відійдемо і ми з вами, й там усі разом зустрінемося. І там уже буде спілкування наше, брати і сестри, у Божій любові нескінченним.
Люди віруючі по-особливому сприймають і сам відхід від цього, земного, світу, і слова догмату, який ми щодня читаємо або співаємо в церкві: «Ча́ю воскресе́ния ме́ртвых и жи́зни бу́дущаго ве́ка. Ами́нь» (з Символу віри).
***
Свого часу впливові духовні чада та шанувальники священномученика Ігнатія Богоносця хотіли клопотати перед імператором, щоб святому замінили страту на заслання. Але святий Ігнатій сказав їм: «У жодному разі! Не заважайте мені подвизатися подвигом мученицької смерті та не заважайте моїй зустрічі з Христом, до Якого я прагнув усе життя».
Його розірвали звірі на арені цирку на потіху публіці.
У святого Ігнатія особливе житіє. Чому його прозвали Богоносцем? Тому що, за переданням, він був тим отроком, якого Господь посадив Собі на коліна (див. Мк. 9:36). Потім Ігнатій був найближчим учнем апостола Іоанна Богослова.
І от звідки у нього віра і у Христа, і у вічність, вічне буття! І от звідки у нього любов до Христа і до того, справжнього, життя!
***
Це, наше земне, життя є примарним, тимчасовим, сповненим скорбот, хвороб, старості, немощів наших, тих чи інших перипетій віку цього.
Але є інше життя — вічне, нескінченне — і Царство Небесне, яке і є нашим справжнім домом. Тут ми в гостях, а там ми будемо вже вдома. Колись кожному з нас доведеться туди перейти. Хтось із наших близьких вже перейшов туди. Вони щасливі.
Дехто просить: «Помоліться, щоб здоров’я було!» Я кажу: «А що ж, ти хочеш від свого здоров’я дуріти? Чи хочеш дочекатися антихриста в міцному здоров’ї?» Щасливі ті, хто вже пішов. Вони не зазна́ють тих крайніх випробувань антихристового часу, їхня плоть більше не буде бунтувати, знову й знову втягуючи їх у ті чи інші гріхи або зміцнюючи в них ті пристрасті, які вже були набуті. Померлі щасливі. Вони щасливі не тільки тим, що вони вже там, вдома, — вони щасливі тим, що за них моляться, їх поминають.
А це велика справа християнської любові. І вона корисна і для них, і для нас. Як сказав Господь: «По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).
***
Любов між нами — це само собою зрозуміле. Але неможливо любити одне одного без любові до Бога. Апостол Іоанн Богослов казав: «Як ти можеш говорити, що любиш Бога, коли ближнього свого, який поруч із тобою, ненавидиш? Спочатку полюби ближнього свого, а вже потім говори про любов до Бога» (див. 1 Ін. 4:20).
Дай нам, Боже, щиру любов до інших, без очікування взаємної любові до нас — її може й не бути.
Пам’ятайте: Господь у Євангелії сказав, аби ми всіх любили, але Він не сказав, щоб нас усі любили.
І намагайтеся жити в цьому світі діяльною любов’ю. І до ближніх своїх, і до Бога нашого.
<…>
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский