Яку молитву чує Богородиця? Що означає бути Христовими? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Покрову Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 2020 р. Також він навів приклади явлень Богородиці у Святих Горах. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Ви чули сьогодні слова Євангелія, брати й сестри, котрі Господь промовляє, звертаючись до жінки, яка вигукнула: «Блажéно чрéво носи́вшее Тя, и сосцá, я́же еси́ ссал». Господь відповідає їй: «Тéмже ýбо блажéни слы́шащии слóво Бóжие и храня́щии е» (Лк. 11:27–28).
Ми, брати й сестри, часто чуємо голос Божий — чи то в молитвах Церкви, у церковних стихирах, ми чуємо голос Божий через Святе Письмо під час читання чи слухання його. Недарма кажуть: коли людина молиться — це вона розмовляє з Богом, а коли людина слухає або читає Євангеліє — то це Бог розмовляє з людиною.
А ми чути ніби й чуємо, брати й сестри, і називаємося християнами, але, буває, те, що ми чуємо, в нашому житті не втілюємо, на жаль.
Святі отці кажуть: «Якою буде ознака останніх часів? Люди знатимуть усе про Христа та про святих і цитуватимуть Святе Письмо, але не житимуть так, як каже Письмо, так, як повчають своїм прикладом святі, так, як наставляють пастирі Церкви, як наставляє нас голос совісті, котрий вклав у кожного з нас Сам Бог як особливе почуття, що веде нас шляхом життя морального, шляхом спасіння».
І аби пробуджувати в нас живе почуття по відношенню до Бога, аби слова Божі не були для нас просто якимись розумними цитатами, котрі ми запам’ятали, Господь дарував нам Свою Пречисту Матір, спогад про Яку та свята на честь Якої ми сприймаємо з особливим сердечним почуттям.
Про видіння у Влахернському храмі
Сьогодні свято Покрову Божої Матері.
Покров Божої Матері — це символ Її Материнського заступництва, це символ Її Материнських молитов за нас із вами.
І хоча видіння Покрову відбулося в глибокій давнині, заступництво Цариці Небесної за рід християнський не припиняється і ніколи не припиниться. Навіть у нинішні часи, коли християнський спосіб життя занепав.
Х століття. Візантійська імперія зазнає лих від ворогів, що довкола. І так сталося, що в місті Константинополі якраз не було великого війська, а до міста підступили варвари…
Підступило до міста військо безжальне: мешканці спостерігали з міських мурів, як розорюються приміські храми та монастирі, бачили, як людей, наче звірів, розстрілюють стрілами заради забави.
Здавалося, місту не варто сподіватися на спасіння.
І ось люди зібралися у Влахернському храмі на всенічне бдіння, щоб просити Господа відвернути лихо від Константинополя. Чому саме у Влахернському храмі? Цей храм з давніх-давен славився тим, що в ньому зберігалися найвеличніші святині, одна з яких — риза Божої Матері. Саме в цьому храмі тої ночі патріарх Константинопольський звершував богослужіння. Історія свідчить, що після завершення богослужіння він узяв ризу Божої Матері з ковчега і, спустившись по міських мурах на берег, з дерзновінням опустив край ризи Цариці Небесної у води протоки Босфор. І сталося диво: раптово розігралася така буря, що розкидала кораблі ворогів, і багато з них потонули.
Але цьому дерзновінню патріарха передувало видіння. Вночі, коли вся церква у сльозах молилася Богу про милість, серед молільників був присутній блаженний Андрій, Христа заради юродивий, Константинопольський. Особливе його житіє. Воно цікаве, зокрема, тим, що Андрій був слов’янином за походженням, подвиг юродства взяв на себе в місті Константинополі й багатьма був шанований.
І ось він молився разом з усіма у Влахернському храмі. Раптом над молільниками розверзлися церковні склепіння. І святий Андрій побачив Божу Матір, Яка стояла біля Престолу Вседержителя і молилася за рід людський. Її оточували Ангельські воїнства, сонми святих угодників Божих молилися разом з Нею. І ось, помолившись, Божа Матір зняла зі Своєї голови Покров і розпростерла його над усіма, хто молився у храмі, ніби покриваючи їх цим знаменням Свого Материнського заступництва, Своєї любові, Своєї молитовної опіки.
Святий Андрій зі страхом стояв та дивився на це видіння. І він запитав свого учня Єпіфанія: «Чадо, чи бачиш це предивне видіння?». А той відповів: «Бачу, отче, і жахаюся».
І слідом за цим звершився чудесний порятунок міста Константинополя від ворогів, що на нього напали.
«Господь і Божа Матір чекають наших молитов»
Божа Матір завжди, брати й сестри, заступалася чи то в якихось життєвих обставинах, чи то в якихось лихах загальнонародних… Завжди була Заступницею, Утішницею й Матір’ю для кожної людини. Молилася і за народи, і за міста, і за всіх нас. Але молилася, напевно, тоді, коли ми зі щирим серцем зверталися до Неї по Материнську допомогу.
Наші батьки, які вже стали літніми, залишилися самі вдома, часто чекають від нас якогось доброго слова та щирої турботи. Нам же якісь сімейні клопоти, турботи, робота не дають зайвого разу згадати і зайвого разу сказати їм добрі слова — чи так, чи по телефону. А батьки чекають.
Ось так само і Господь, ось так само і Божа Матір чекають від нас живого слова, чекають від нас розмови з Ними, наших молитов.
І коли ми, брати й сестри, довго не молимося… А це так часто трапляється, і ми виправдовуємо себе тим, що багато справ, турбот, клопотів і що, мовляв, не вистачає часу на молитву… Але уявіть собі: якщо ми не молилися весь день, то це означає, що Господь і Божа Матір весь день чекали, коли ми з Ними поговоримо, так само, як чекають на розмову з нами наші батьки й матері.
Я вже, брати й сестри, поховав своїх батьків… Пам’ятаю, коли тато вже залишився сам, поховавши маму, то бувало, подзвониш йому, а він мовчить. «Тату, а чого ти мовчиш?» — «Я хочу тебе послухать». Ось так і Господь інколи довготерпеливо мовчить, бажаючи нас слухати, коли ми розмовлятимемо з Ним у молитві.
Адже часто лиха, народні страждання, хвороби, наші особисті скорботи вирішуються дуже легко Божою допомогою… Просто ми забуваємо про це поговорити з Богом, ми забуваємо про це поговорити з Божою Матір’ю, ми сподіваємося на ті чи інші свої дії, на ту чи іншу свою поведінку, на те чи інше своє людське щось, яке, як ми думаємо, може виправити ту чи іншу ситуацію в нашому житті. А треба просто помолитися!
Про Знамення Богородиці
Молитва часто, брати й сестри, приносить чудесну допомогу від Бога.
Пам’ятаєте переказ про явлення у Великому Новгороді ікони Божої Матері «Знамення»? Тоді точилася міжусобна війна між князями, які, розділивши країну на області, часто ворогували між собою, намагаючись здобути більші території, більше поселень і завдяки цьому стати багатшими, впливовішими… І ось 72 удільні князі рушили на Великий Новгород, маючи намір пограбувати це місто… Новгородці зібралися в Софійському соборі й молилися про порятунок від лиха — від розорення, від вбивств, від поневолення…
І ось архієпископ Новгородський Іоанн у сльозах молився перед образом Спасителя й почув від цього образу голос: «Ідіть до церкви Спаса на Ільїній вулиці. Там візьміть ікону Божої Матері „Знамення“, принесіть її до міста. Обнесіть цю ікону по міських мурах і отримаєте порятунок».
Святитель Іоанн спочатку послав своїх служителів. Ті прийшли до названого храму й знайшли ікону. Вона сама невелика, аналойного розміру. Стояла, закріплена на древку, на жердині, як запрестольна ікона вівтарна. Але цю малу ікону його служителі не змогли зрушити з місця. Тоді святитель Іоанн зібрав хресний хід, сам пішов до церкви Спаса на Ільїній вулиці та, взявши ікону, вільно виніс її на міські мури.
А безумні завойовники, побачивши хресний хід, який йшов по мурах, почали пускати в нього стріли. Скільки ж ненависті треба було мати, і жадібності, і жаги до наживи, щоб забути все святе! Адже християнські війська були, хрещені ж були і князі, і воїни. І, мабуть, з іконами йшли в ці походи й молилися теж. Але помутнів їхній розум від цієї злоби, від ненависті, від жадібності…
Одна зі стріл влучила в лик Божої Матері… І з очей Божої Матері раптом хлинули сльози. Святитель Іоанн підставив свої ризи, щоб сльози не падали на землю, і вигукнув: «Божа Матір! Що це за знамення?!..».
А слідом за цим сталося диво: ікона сама собою на древку повернулася ликом від нападників у бік міста; натомість нападницьке військо, яке покладалося на свою силу й уже готувалося взяти місто, раптом повністю осліпло. Багато хто потрапив у полон, дехто втік. І місто не було зруйноване. Місто було збережене.
Але, брати й сестри, замислимося. Адже, як я вже казав, воювали християни з християнами, так? Православні з православними, здавалося б. І ті, що йшли на Новгород, напевно, несли хрести та хоругви на чолі загонів. І ті, що були в Новгороді, хресним ходом обходили місто по мурах. Чому саме молитви новгородців Божа Матір почула і прихилила Своє вухо саме до них?
А знаєте, як молилися новгородці в Софійському соборі перед явленням Знамення Божої Матері, перед тим, як взяти ікону? Святитель Іоанн, будучи праведником і святим, закликав усіх містян молитися такими словами: «Господи, не дай нам пролити братську кров».
Ось яка молитва була почута, брати й сестри. Божа Матір заступилася за тих, хто молився так. Вона залишилася з тими, хто зберіг дух християнський, а не лише зовнішню атрибутику християнства.
Про ненависть
Адже ненависть — це страшне почуття. Преподобний Амвросій Оптинський каже: «З усіх людських пороків і пристрастей найстрашніша — це ненависть».
Ненависть по-різному виникає в людині, їй можуть передувати різні пристрасті.
Буває, що жадібність пробуджує в людині ненависть. Яскраві приклади з життя? Та буває, що сестри й брати ворогують роками аж до самої смерті, якщо, на їхню думку, мама переписала хату не на того. Хоча цю хату в могилу вони ж із собою не заберуть. Будучи найріднішими людьми, вони ненавидять одне одного за те, що ось не їм дісталося, а комусь іншому. А той інший, може, десять років доглядав ту паралізовану маму.
Буває, брати й сестри, що через блудну похіть виникає ненависть, і злоба незрозумілою хвилею захльостує людину та штовхає на якісь дії… Цар Соломон пише: «Парéние пóхоти пременя́ет ум незлóбив» (Прем. 4:12). І таке буває.
Зрада. Святі отці кажуть: «Зрадник завжди озлоблений». Пам’ятаєте Іуду? Яскравий приклад. Здавалося б, чим же цій людині виправдовуватися? Нічим. Адже серед своїх друзів він мав Іоанна Богослова та інших святих апостолів, щодня мав можливість бачити Божу Матір, Сам Христос був його духівником. Але Іуда у собі розвив таку неприязнь і ненависть до свого Вчителя й Господа, що за 30 срібників, як останнього раба, зрадив Його тим, хто Його розіп’яли, а перед розп’яттям знущалися з Нього й принижували Його…
Як правильно молитися?
Чому, брати й сестри, я все це кажу? Тому що молитва у людини буває різною. Про деяку молитву Давид псалмоспівець каже: «Моли́тва моя́ в нéдро моé возврати́тся» (Пс. 34:13). Тобто повертається, як кинутий у небо камінь, що через свою вагу падає назад, не досягаючи небесного простору. І лише крила щирості, крила всепрощення по відношенню до ближнього, любові до Бога й один до одного, крила смирення, і усвідомлення власної гріховності, і бажання блага іншій людині, пам’ятання слів «Не роби іншому того, чого собі не бажаєш» (див. Мф. 7:12), бажання не тільки тобі, але й усьому світу спастися, можуть донести нашу молитву до неба.
«Моли́теся друг за дру́га, я́ко да исцелéете», — каже апостол (Як. 5:16). Він не каже: «Святі, моліться за грішних» або «Здорові, моліться за хворих». Він каже: «Моли́теся друг за дру́га, я́ко да исцелéете»! Тобто і ті хворі, і ті хворі. Але молитися слід один за одного саме з усвідомленням своєї хвороби — духовної й тілесної. І лише тоді відбувається зцілення. І це зцілення буває за молитвою до Бога та чудом Божим звершується над нами.
І предивні моменти заступництва, брати й сестри, Цариці Небесної тоді діють над нами, тоді Божа Матір покриває нас Своїм чесни́м Омофором.
Що означає бути Христовим?
Сьогодні день Покрову Божої Матері. Ми всі стоїмо в цьому храмі, і склепіння цього храму осіняють нас, як Покров Цариці Небесної. Але чи залишимося ми під Її Покровом, чи не зірвемо ми самі Покров Божої Матері своєю зухвалою безумною рукою зі своєї голови — це залежить від кожного з нас.
«Заступниця усердна роду християнського», — так величає Царицю Небесну Церква. Пам’ятаєте, як Божа Матір, явившись преподобному Серафиму Саровському, сказала про нього такі слова: «Цей — з роду Нашого». А що ж означає бути з роду Божої Матері, з роду святих, чад Христових? Бути Христовим, брати й сестри, — це не лише за фактом бути хрещеним. Це ще й у своєму житті намагатися бути Христовим.
«По чому впізнають, що ви Мої учні? Якщо будете мати любов між собою» (див. Ін. 13:35). От якщо ми перебуваємо в такій любові один до одного, до ближніх, у всепрощаючій любові до наших ворогів, коли ми поминаємо і тих, хто нас любить, і тих, хто ненавидить нас, то тоді стаємо з роду Христового, з роду Божої Матері, з роду святих угодників Божих.
Та інакше бути не може! Нам просто треба крапельку це зрозуміти і все це всередині себе відродити. Адже в кожному з нас є гени Адама і Єви, які впали, але покаялися, і були врятовані Христом і виведені з пекла. У кожному з нас є гени праведного Ноя, обраного Богом, єдиного на той час праведника, який разом зі своєю родиною врятувався під час потопу, а потім відродив людство. У кожному з нас, брати й сестри, є гени наших благочестивих предків, які жили до нас, з покоління в покоління сповідуючи християнство. Ми не знаємо, скільки серед наших родичів — близьких і далеких — таких, що врятовані Богом і перебувають у Царстві Небесному, але, безсумнівно, такі є, і ми — їхні спадкоємці, ми — їхній рід. І ми не повинні, брати й сестри, своїм нечестям, своїм безумством відштовхувати від себе рятівну руку Божу, зривати зі своєї голови Покров Божої Матері.
Усе в нашому житті трапляється: і падіння, і вставання; і помилки, і виправлення. І поводимося, буває, безумно, а потім, почувши голос совісті, повертаємося, опам’ятавшись, як блудний син, до свого Отця з покаянням (див. Лк. 15:11–32)…
«Ми відчуваємо на собі Покров Божої Матері»
Дай, Боже, і нам, брати й сестри, у цей день, стоячи в цьому храмі, удостоїтися Материнського Покрову Цариці Небесної, Її люблячого погляду, що спрямований на нас, Її молитовного Покрову над усіма нами.
Адже ви недарма сьогодні зібралися в Божому храмі. Сьогодні будній день у світському календарі, багато хто з вас має мирські обов’язки та сімейні клопоти; багато хто з вас працює, коли, можливо, є лише один вихідний, і хотілося б відпочити певною мірою, чисто по-людськи набратися сил. Дехто з вас приїхав за сотні кілометрів, аби побути цього дня на святі Божої Матері тут. Багато хто з вас три дні постив заради цього свята, заради Цариці Небесної, з любові до Неї та до Її Сина і Бога нашого. Багато хто з вас сьогодні причащатиметься Святих Христових Тайн, щоб через причастя з’єднатися з Богом і бути ближче до Бога, до Цариці Небесної, до угодників Божих, щоб Ангел Хранитель наблизився й став поруч, покриваючи своїми крилами нас і молячись за нас Богові та Божій Матері.
Адже ви не без сенсу сьогодні сюди приїхали. І в Успенському соборі сьогодні служба, і в цьому Покровському храмі, де сьогодні престольне свято. І в селі Богородичному, і в Адамівці, і в Микільському, і в Маяках, і в старому Всіхсвятському храмі міста Святогірська — скрізь братія сьогодні звершує Літургії. І всі храми, брати й сестри, сьогодні не порожні. Сьогодні в них багато людей, бо у свято Покрову Божої Матері серце по-особливому тягне нас до храму. Не куди-небудь, а саме до храму. Чому? Та тому що ми, брати й сестри, відчуваємо Божу любов у цей день. Божу любов, котру привертають до нас молитви та заступництво Цариці Небесної, Яка плаче за нас і молиться. І на підсвідомому рівні ми це відчуваємо. Навіть не те що відчуваємо — ми знаємо, чекаємо на цей Покров Божої Матері — бажаємо його з надією та з вірою глибокою.
І ось ви, брати й сестри, з таким щирим почуттям, залишивши все, подолали сотні кілометрів подорожі до святині Святогірської Лаври, яку документи XVII століття називають «вотчиною Владичиці Пресвятої Богородиці». Це документи XVII століття. А скільки з того часу ще тут було молитвеників, угодників, подвижників!.. Скільки тут було невидимих явлень Божої Матері, як, наприклад, в ХХ столітті у цьому храмі.
Про явлення Богородиці у святогірському Покровському храмі
Адже цей храм теж був позначений Її явленнями. Коли у 1922 р. монастир закрили, а цей Покровський храм розділили перегородками й поселили в ньому червоноармійців із сім’ями, то вони змогли просидіти тут лише дві ночі. Щоночі під склепіннями лунав плач, наче тужать за покійником, голосять над померлим. Ось так жіночий голос цілі ночі голосив через наругу над храмом і через безумство тих, хто в нього, наче в звичайний будинок, сім’ями заселився. Плач лунав під склепіннями храму, а хто плаче, не було видно. Усі зрозуміли, що це Божа Матір. Лише дві ночі просиділи тут у страху червоноармійці з сім’ями й сказали: «Ми тут жити не будемо».
У XIX столітті, коли одного разу братія читала тут акафіст Покрову Божої Матері та півчі зійшлися на сходку, аби співати 13-й кондак, то крізь відкриті Царські врата отець Герман, майбутній настоятель, який разом з півчими стояв у центрі храму, раптом побачив світло, що засяяло у вівтарі. І на горньому місці, оточена легкими хмарками, явилася Божа Матір з молитовно піднесеними руками. Видіння тривало протягом усього співу 13-го кондаку. Отця Германа ударяло то у холодний піт, то — у жар. Потім Божа Матір зникла, лише легкі хмарки кружляли у вівтарі на горньому місці. Отця Германа під руки звели з місця, і згодом він зі сльозами розповів своєму духівнику та настоятелю про те видіння, яке мав у цьому храмі.
Цей храм, брати й сестри, освячений приходом і присутністю Божої Матері. Тут, у храмі, в якому Господь дарує нам щастя молитися, Вона являла не тільки Свій Покров, але й Свою живу присутність.
Вірте, що якщо тоді, коли безбожні червоноармійці дерзнули жити в храмі, наче в будинку, Божа Матір цього храму не залишила, і відвідала, і напоумила їх, то й сьогодні Божа Матір також відвідує цей храм, а отже — кожного з нас, хто тут зібрався. Якщо тоді тих, хто збожеволів у своєму безбожництві, Вона не полишила і плачем Материнським напоумила, то й сьогодні нехай серце кожного розтопить та розум кожного очистить від усякого гріха, наставляючи думати про те, що Боже, і бути Божими, бути з роду Божої Матері.
Покров Цариці Небесної, брати й сестри, нехай буде не тільки над усіма нами, а й над нашою обителлю, над нашою Святою Православною Церквою, над усім світом, над кожною людиною в цьому світі! Адже Божа Матір молиться за кожного й за всіх загалом. І ми будемо наслідувати Її. Як люблячі діти допомагають своїй мамі в якихось земних справах, так і ми допоможемо сьогодні Божій Матері в Її молитовному заступництві за Церкву, за Вітчизну, за людей і за весь світ, утворюючи, брати й сестри, разом з Нею молитовний собор під Її Материнським Покровом. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский