30 березня Свята Церква шанує пам’ять преподобного Олексія, чоловіка Божого. У Свято-Успенській Святогірській Лаврі день пам’яті цього святого відзначається як престольне свято обителі, оскільки один з її печерних храмів освячений на честь преподобного Олексія.
2017 року день пам’яті святого Олексія припав на Четвер Великого канону, тому служба, яка йому присвячується, переноситься у Святогірській Лаврі на 29 березня. Напередодні святкувань на честь преподобного пропонуємо відновити у пам’яті його богоугодне житіє.
Проповідь єпископа Арсенія у день пам’яті прп. Олексія, чоловіка Божого. 30 березня 2008 р.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Святий євангеліст і апостол Марк сьогодні доносить до наших сердець слова Христові: «Якщо хто хоче йти за Мною, … візьми хрест свій, і йди за Мною» (Мф. 16:24).
І в цей день, брати і сестри, в Неділю Хрестопоклонну, коли кожен з нас сугубо згадує жертву Христову, коли сугубо згадує Заповіді Божі, ніби сугубо повчаючи нас, Церква Свята святкує день преподобного і богоносного отця нашого Олексія, чоловіка Божого. Ставлячи нам його житіє як приклад для наслідування, свого часу один старець сказав: «Якщо помисли тебе бентежать марнославством, зарозумілістю про якісь гадані молитовні або духовні подвиги, то ти порівнюй себе не з гіршими, а з кращими». Саме знання житій святих угодників Божих дає нам правильний настрій і ставить нас на своє місце. Часто через свій гордовитий марнославний помисел в нас у душі якась зарозумілість про власний подвиг, благочестя і труди. Але вчитуючись у сторінки житій святих, ми розуміємо, наскільки далеко відстоїмо від тих ідеалів християнського життя, від тієї висоти християнського життя, які показали нам угодники Божі.
Багато хто з нас з дитинства знає житіє святого Олексія, чоловіка Божого. В народі його ласкаво називають «теплим Олексієм» і з особливим благоговінням вчитуються або вслухаються в слова його святого житія, спантеличений розум свій повергаючи перед висотою його життя.
***
Звернімося, брати і сестри, до житія преподобного Олексія, чоловіка Божого. Однак для того щоб його глибше зрозуміти, зрозуміти сенс його подвигу, подивимося на історію тогочасного світу і на традиції тогочасного життя. Кінець IV – початок V століття. Рим вже християнський, ним керує християнський імператор Гонорій, який був вихованцем преподобного Арсенія Великого. Вже є єпископ Римський, уже повсюдно церкви, богослужіння, народ називає себе християнами, але водночас, поряд з цим, брати і сестри, у Римі — незжите язичництво з його традиціями, з його правилами і способом життя. Цей спосіб життя, як іржа, в’ївся в тіло римського народу та в усьому був згубний і порочний. Був різкий поділ населення на багатих, які, як правило, на обіди свої витрачали цілий статок, та на бідняків, які не мали й шматка хліба. Народ весь час вимагав якихось видовищ. Недарма навіть склалася така приказка, яка дійшла до нашого часу, — про вимогу хліба і видовищ. Ось це якраз було притаманне тодішньому римському народу.
Яскраву картину тогочасного римського життя може, брати й сестри, розкрити такий випадок. Незважаючи на те, що місто було християнським, у ньому досі проводилися гладіаторські бої, де люди вбивали одне одного за гроші для розваги публіки. І публіка, звана «християнами», сиділа і дивилася як на розвагу, як одна людина шалено вбивала іншу заради грошей і заради потіхи. І ось в один з боїв, коли в безумстві гладіатори вбивали один одного, раптом на арену цирку вибіг чернець одного з римських монастирів. Піднявши руки до неба, він заволав: «Люди римські, що ви робите? Навіщо ви заохочуєте жорстоке вбивство, кидаючи і душі цих убивць, і свої в геєну вогненну?» Він плакав і закликав народ римський стати розсудливим, прийти до розуму, відійти від згубного шляху.
Зупинився гладіаторський бій. Натовп на трибунах цирку Колізею завмер, не очікуючи такого повороту подій. Глибоке мовчання охопило весь натовп. Але яка реакція була після цього? Після хвилинного замішання і остовпіння трибуни в цирку заревіли обуреними голосами. Народ кинувся на арену цирку і розірвав, розтоптав цього ченця, який завадив їм розважатися. Ось такий стан тогочасного римського суспільства був, тому недарма незабаром і було попущено Богом розорення Риму і його знищення варварськими племенами.
Ось у цей самий час у Римі жив зі своєю дружиною Аглаїдою Євфиміан. Він був дуже багатим сенатором. Переказ Римської Церкви говорить, що у нього і рабів було, і слуг до трьох тисяч. Однак будучи християнином не за словом, а за самим життям, сам він жив благочестиво і дбав про своїх слуг, як про своїх братів, так що слуги його і раби його ходили в шовковому одязі. Щонеділі Євфиміан причащався Святих Христових Тайн. Він був жебраколюбний. Три трапези щодня накривав він для жебраків, сиріт, вдів, а сам споживав їжу тільки після третьої години дня. І їжу цю, якщо мало було жебраків за його трапезою за столами, він часто змішував зі сльозами, кажучи, що сьогоднішній день я прожив марно, «не послуживши через жебраків Богу моєму». Він жив тихо, благочестиво зі своєю благочестивою дружиною. Але у них була одна скорбота: у них довго не було дітей. Вони молилися та просили Бога про дарування їм дитяти. І нарешті Господь їх почув. У них народився хлопчик, якого нарекли у Святому Хрещенні Олексієм.
Батьки не могли натішитися своїм дитям. Вони намагалися прищепити йому все найкраще зі своїх моральних якостей, наставляючи його в читанні Божественних Писань, вивченні тогочасних наук, в яких хлопчик досягав помітних успіхів. Виріс красивим, розумним і благочестивим, він часто відвідував храм Божий, вслухаючись у слова Христові в Євангелії. Він чув ті слова Євангелія, які ми сьогодні чуємо під час читання на божественних службах, але ці слова він приймав у серце своє та складав у серці своєму. І він бачив, наскільки відстоїть життя сучасного йому Риму від вчення Христового й від Заповідей Христових. Не приваблювала його ні майбутня кар’єра сенатора — одного з найбагатших людей Риму, ані земне багатство, ані земне благополуччя, яке часто пов’язане було з пороками. Виконання Заповідей Божих, чернечий настрій, бажання послужити Богові життям своїм були з юності йому притаманні.
***
Олексій дійшов повних літ, і батьки вирішили одружити його з благочестивою дівицею. Марцелла, майбутня його дружина, теж була благочестивою. Подальше її життя, її очікування Олексія покаже це, коли вона, будучи незаміжньою і водночас не вдовою, зберігала вірність своєму чоловікові, живучи в будинку його батьків. Ось після весілля, після бенкету, після радості родичів батько благословив молодих зачинитися в покоях. Але Олексій, підійшовши до своєї нареченої, зняв із себе пояс, зняв із себе перстень, загорнув усе це в шовкове покривало, бачачи, що ніяк вже неможливо уникнути звичного для всіх способу життя, якого прагнули і на який як на бажаний дивилися всі жителі Риму, наважується на наступний подвиг. Віддавши це все нареченій зі словами, щоб вона берегла своє дівоцтво заради Бога, пішов до своєї кімнати, де переодягнувся у жебрацьке лахміття, і після цього непомітно зник з дому свого батька-сенатора.
Він пішов на пристань і сів на корабель, який вирушав до Малої Азії. Невелику кількість взяв він коштів для проїзду на кораблі, а те, що залишилося, він роздав, прибувши в Малу Азію, жебракам. А сам оселився біля храму Пресвятої Богородиці в місті Ефесі й жив на паперті цієї церкви, на вулиці, не маючи, де голову прихилити. Багатий сенатор Риму, спадкоємець великого багатства добровільно прийняв на себе убозтво.
17 років прожив він просто неба на цій паперті доти, доки одного разу паламареві Ефеського храму Богородиці від ікони Цариці Небесної не пролунав голос: «Введи в Церкву Мою чоловіка Божого. Молитва його підіймається, як фіміам, до Бога. Молитва його дерзновенна перед Богом, а благодать Божа спочиває на ньому, як царський вінець». Збентежений паламар у трепеті запитав: «Хто ця людина?» І голос пролунав: «Це Олексій — жебрак, який живе на паперті».
А він жив, брати й сестри, справді ангельським чином. Ту милостиню, яку йому подавали, Олексій роздавав побратимам жебракам. Навіть хліб, який був у нього, він роздавав жебракам, часто сам залишаючись без їжі, і навіть у воді обмежував себе. Слуги його батька, які були послані на розшуки єдиного сина по всьому світу, були і в Ефесі, але пройшли повз Олексія, не впізнавши його, настільки він був помарнілий. Та й чи думали вони в жебракові побачити свого пана? І вони подали йому милостиню, а Олексій, впізнавши їх, зі сльозами дякував Богові, що Він сподобив його прийняти милостиню від своїх слуг.
Звістка, сказана паламарем, облетіла все місто Ефес. Олексія оточили шанувальники-християни. Але він, уникаючи марнославства, від якого втік з Риму, зарозумілості та гордості, пошани від людей, наважується потайки покинути місто. Він сідає на корабель, бажаючи поплисти в іншу країну, але волею промислу Божого цей корабель після бурі пристає до берегів Італії недалеко від Риму.
***
Вийшовши на берег, 17 років не бувши в рідній домівці, помарнілий, виснажений Олексій вирішив: не буду завдавати нікому праці, піду в дім батьків своїх і буду жити там. Він наближався до будинку, коли з сенату, від імператора йшов його батько, оточений натовпом чудово виряджених слуг. Олексій наблизився до нього, і батько його подав йому милостиню. Олексій же сказав: «Пане, чи не прихистиш ти злиденного мандрівника у себе в домі? Вірю, що Господь за твоє милосердя, якщо є хто в тебе з домашніх у мандрах, поверне його цілим і здоровим». Почувши такі слова, Євфиміан одразу згадав свого сина Олексія та сказав жебраку слідувати за собою. Він надав йому невелике приміщення під сходами біля входу в свій будинок і приставив слугу, який дбав би про цього жебрака, а їжу йому наказав посилати зі свого столу. Так творив Євфиміан милостиню, але не так чинили його слуги.
17 років прожив Олексій у домі свого батька, не відкрившись, хоча бачив щодня своїх батька, матір, свою наречену в скорботі глибокій. Їжу, яку отримував він зі столу свого батька, віддавав жебракам, а сам споживав тільки хліб і воду. Слуги ж, вечірньої пори не знаючи, чим потішитися, розважалися над цим жебраком: то вони його били ляпасами по ланітах, то виливали на голову його помиї, то ображали його, всілякими обзиваючи словами. Але все він терпів з радістю, з прощенням по відношенню до своїх же слуг.
Минуло 17 років. Господь відкрив Олексію час і день смерті. І він попросив одного зі слуг принести йому папір і чорнило, і на хартії написав, хто він, як його звати, до того ж зазначив у цій хартії моменти сімейного життя, про які знали тільки він, батько і мати. Написав також і прощальні слова, які сказав він своїй нареченій, уходячи від неї. Нагадав про вручений їй перстень і пояс.
І ось, в один з днів, коли службу в храмі римському звершував сам єпископ Римський, папа, а на службі був присутній імператор Гонорій, раптом наприкінці служби з вівтаря пролунав голос: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). Громоподібний голос, що пролунав у храмі, повалив у трепеті народ на коліна. Народ упав і волав зі страхом: «Господи, помилуй». Вдруге пролунав голос: «Знайдіть чоловіка Божого і попросіть його молитов за Рим. Молитва його за місто буде місту вельми корисна». Імператор, єпископ, весь народ, запитуючи один одного, не могли зрозуміти, про якого чоловіка Божого йдеться. Кілька днів шукали по всьому Риму таку людину, але не могли знайти.
І тоді в четвер було відслужено Всенічне бдіння. Народ молився зі сльозами, з великою дерзновенністю перед Богом. І просив увесь народ, щоб Господь вказав їм на цього чоловіка. І нарешті пролунав голос: «Шукайте в домі Євфиміана». Євфиміан був присутній на службі. І коли імператор поставив йому запитання, він сказав: «Я не знаю такої людини». Покликали найстаршого слугу. У нього запитали, і він сказав: «Три тисячі слуг у будинку мого пана, але всі живуть неблагочестиво». Зауважте, які слова — з трьох тисяч жоден не сподобився похвали. «Всі живуть неблагочестиво». І тоді той слуга, який був приставлений до Олексія, підійшов і сказав: «Я думаю, що це той жебрак, який живе у нас в будинку. Він увесь час постить, не спить, присвячуючи час постійно молитві та читанню Святого Письма. Він часто сам, будучи жебраком, роздає милостиню іншим жебракам. Ніколи він ні на кого не образився, ні на кого ніколи не поскаржився, хоча його ображали і утискали».
І тоді імператор, єпископ та весь народ пішли на подвір’я Євфиміана. Почули шум натовпу і дружина Аглаїда, і Марцелла, та, спантеличені, дивувалися, чому сам імператор прийшов до них? І ось прибулі підійшли до келії преподобного Олексія. Євфиміан постукав у вікно, але відповіді не було. І коли він зайшов, побачив, що цей жебрак безвісний лежить мертвий, благоліпно склавши руки. Обличчя його було вкрите пеленою, а в руках він тримав згорнуту хартію. Євфиміан, постаравшись взяти хартію, не міг ніяк її взяти. Але коли відкрив обличчя, від лику преподобного засяяли промені благодатного світла.
***
Імператор наказав накрити одр дорогоцінними тканинами, покласти на нього жебрака і винести на середину двору. Так було зроблено. І тоді імператор та єпископ Римський, ставши на коліна, молилися цьому угоднику Божому: «Угоднику Божий, яви нам твоє ім’я! Сподоби нас узяти хартію з рук твоїх, щоб ми дізналися про твій подвиг». І безперешкодно імператор з рук узяв грамоту. Було покликано читця церкви соборної, і при народі, який затамував подих, за глибокої тиші почав читатися заповіт Олексія, чоловіка Божого. І коли читання заповіту дійшло до слів, де він розповідає, хто він, хто його батьки, розповідає про батьків і про свою дружину, яку залишив, раптом цю тишу розірвав крик Євфиміана: «Сину мій, що ти зробив зі мною? Я чекав розради від зустрічі з тобою, а тепер ти поселяєш скорботу. Я бачу тебе мертвим і невпізнанно прожитим стільки років у моєму домі!»
Натовп у трепеті й розчуленні дивився на плач батька, котрий припав до ніг свого сина, якого 34 роки він шукав й не бачив і який 17 років жив у його домі. Мати, дізнавшись причину крику чоловіка, вийшла з дому в роздертому одязі, терзаючи на собі розпущене волосся і піднявши очі свої, повні сліз, до неба. Піднявши руки, вона говорила натовпу: «Розступіться, дайте мені пройти до сина свого, аби я могла побачити того, кого 34 роки бажала бачити і не бачила». Плакала і наречена Олексія, яка стільки років зберігала йому вірність.
Звістка про це рознеслася по всьому Риму. Імператор наказав нести одр з преподобним Олексієм на міську площу. Одр принесли і поставили посеред площі на помості. Безліч народу стеклося на цю площу. І сталося безліч чудес: сліпі прозрівали, паралізовані і розслаблені вставали здоровими і неушкодженими, прокажені очищалися, безліч біснуватих отримували зцілення. Народу стовпилося безліч, і всі хотіли доторкнутися до одра Олексія, чоловіка Божого. І тоді імператор наказав нести його мощі в соборну церкву, але через натовп народу і тисняву не могли пронести. Тоді імператор наказав кидати в натовп золото, щоб народ, кидаючись за грошима, розступився. Але народ топтав золото ногами, а сам тягнувся до мощів Олексія, чоловіка Божого, бажаючи доторкнутися.
Подумайте: одна людина зробила перелом в усьому Римі! Рим, який ідеалом життя бачив багатство, розкіш, славу, пошану, людиноугодництво, — увесь Рим почав битися, щоб бачити це диво — людину, яка відкинула всі ці земні уподобання і цілком присвятила себе Богові, була далека від усілякої земної слави, багатства. Народ тіснився, щоб дивитися, як на диво, на святі мощі Олексія.
Мощі принесли в соборну церкву. Цілий тиждень стояли вони в храмі, і весь цей тиждень сиділи, плачучи, батько, мати і дружина Олексія біля його святих мощей. А через тиждень було звершено чесне поховання. Імператор наказав для нього зробити гробницю з мармуру і прикрасити її золотом й смарагдами. А коли поклали мощі Олексія в цю гробницю, то вона наповнилася миром, помазуючись від якого безліч хворих отримували зцілення.
І відтоді, брати й сестри, святі мощі преподобного Олексія, чоловіка Божого, перебувають у Римі. А частину цих святих мощей, до яких весь Рим прагнув і до яких з імператором уклінно, з благоговінням торкалися, благочестиво вшановуючи як святиню, — частину цих мощей ми маємо в іконі преподобного Олексія, яка лежить на аналої у нас в храмі. Це частина його багатостраждального тіла, в якому він звершував свій подвиг, від цих святих мощей відбувалися дивні й чудові зцілення. І ми маємо, брати і сестри, щастя споглядати на святій іконі та цілувати частку його пречистого тіла.
***
Ми, брати і сестри, в цей день замислюємося про подвиг преподобного Олексія, чоловіка Божого. Батько хотів йому багатства — яке багатство може бути більшим за багатство чистого сумління і багатство благодаті Божої? Батько хотів йому здоров’я і довгих років життя — Господь дарував йому вічне життя і нескінченне буття. Батько його провіщав синові почесті серед слуг імператорських, але він став чоловіком Божим, слугою Царя Христа, про якого Сам Господь свідчив і Божа Матір свідчила як про людину Божу. Він хотів честі й слави своєму синові — яка слава ще потрібна: вже близько півтори тисячі років минуло, а народ його шанує — якої більше честі потрібно? Сам імператор на коліна ставав перед його святими мощами. Господь виконав бажання Євфиміана, як людини віруючої, знаючи, що він здатний понести таку волю Божу про його сина, як людина благочестивого, святого і праведного життя. Євфиміан хотів бачити в ньому спадкоємця, який подбає про нього в дні старості, — увесь Рим дбав разом з імператором про Євфиміана як про батька Олексія, чоловіка Божого.
І мало того, преподобний Олексій став дерзновенним заступником за батьків своїх і за всіх нас, тут присутніх. Передання ж Римської Церкви говорить про ще одну чесноту, яка часто не згадується в житіях Олексія, чоловіка Божого. Преподобний Олексій помер у 411 році, в нинішній день. А в 410-му на Рим була навала Аттіли, який разом зі своїми воїнами розграбував і зруйнував Рим. Однак передання Римської Церкви говорить, що цей жебрак, Олексій, вийшовши з воріт будинку свого батька, силою своєї благодаті й владним словом своїм зупинив воїнів варварів-грабіжників і не дав їм розграбувати дім батька, і захистив свого батька й матір, й слуг від убивства та розграбування будинку. Це говорить Римська Церква, а ми бачимо, що це не безсердечна була людина Олексій, він дбав про своїх батьків. Але він бажав і спасти свою душу, уникнути спокус, яких безліч було на кожному кроці в Римі і які могли вловити, осквернити і погубити його душу.
***
Ми в цей день, брати і сестри, стоячи в храмі Божому, ще й утішаємося від того, що преподобний Олексій, чоловік Божий, є покровителем нашої обителі.
Печерний храм преподобного Олексія, чоловіка Божого, в якому сьогодні звершувалася рання Літургія, в цьому храмі, брати і сестри, викопаному руками братії святогірської у вільний від послуху час — і старцями, і юними послушниками — втілилася братська любов до спочилого свого настоятеля, архімандрита Арсенія (Митрофанова), який у миру був Олексієм.
Він є покровителем і молитовником за братію, за святу обитель. Ми з XIX століття, брати й сестри, маємо як дорогоцінний скарб оповідь про явлення в нашій обителі Олексія, чоловіка Божого. А саме: в нашій обителі подвизався ієродиякон Полієвкт, який був життя благочестивого, трудівник, був на доброму рахунку у старшини монастирської. Відспівавши на лівому криласі баритоном всенічне бдіння напередодні свята Олексія, чоловіка Божого, прийшов у келію до себе і присів перепочити в крісло.
Раптом відчинилися двері. У сяйві небесної слави, у сорочці до колін в двері увійшов преподобний Олексій, чоловік Божий. Він помолився на ікони і сказав: «Отче Полієвкте, я преподобний Олексій, пам’ять якого сьогодні святкується. Я прийшов тебе попередити: ти не доживеш до ранку. Подбай про перехід у вічність». І вклонившись, він зник. Отець Полієвкт, будучи вражений видінням і відчуваючи ослаблення сил, постукав через стінку в сусідню келію отця Вассіана, попросив покликати братнього духівника Паїсія, щоб той його напутив. Отець Паїсій, почувши про таке прохання отця Полієвкта, здивувався, бо щойно бачив, як він у доброму здоров’ї співав на криласі на всенічному бдінні. Та коли прийшов, побачив його дещо ослабілим. Він поспішив його посповідати. Отець Полієвкт сповідався зі сльозами. Отець Паїсій, духівник монастирський, причастив його Святих Христових Тайн, пособорував і почав читати молитву на відхід душі. Під час читання цієї молитви ієродиякон Полієвкт мирно спочив на руках у духівника вічним сном. І на ранок звістка про це рознеслася всією обителлю — про чудесного небесного посланця, преподобного Олексія, який явився отцю Полієвкту, дбаючи про його вічне життя.
***
І ми, брати і сестри, сьогодні стоїмо в цьому ж храмі, в якому молився отець Полієвкт, стоїмо перед іконою зі святими мощами преподобного Олексія, чоловіка Божого. Братія на лівому криласі стоять на місці, де стояли ноги отця Полієвкта, і кожен з нас сьогодні може сподобитися молитов преподобного Олексія, чоловіка Божого. Він — покровитель святої обителі. Він якщо в XIX столітті молився за братію, то і в наш час обитель не залишив і не залишає. Він молиться за нас, і ми щасливі тим, що сьогодні зібралися під покров його святих молитов. І якщо було сказано народу римському, що попросіть його святих молитов, і вони будуть корисними для міста, то і нам, християнам останніх часів, ці молитви угодника Божого, чоловіка Божого, корисні й необхідні.
І ми молимося сьогодні преподобному Олексію, щоб він сподобив нас не тільки за іменем бути християнами, як римляни тоді, в стародавньому Римі, але понести хрест життя християнського у Христі, за Святими Христовими Заповідями. Ми не можемо досягти такої висоти, як преподобний Олексій, чоловік Божий, але в міру сил можемо наслідувати його благочестя, його чесноти — жебраколюбство, постування, любов до Церкви Божої, любов до ближнього, всепрощення, коли він прощав усіх, хто ображав його. І коли ми будемо з живим серцем, з живою вірою звершувати, брати й сестри, в земному житті несення свого життєвого хреста, то Господь, як колись був милосердним до людей, так і сьогодні, і в наступні дні за молитвами угодників Божих, серед яких яскравою зіркою сяє преподобний Олексій, чоловік Божий, покриє, захистить і наставить нас на всяку користь, на всяку доброчесність у житті. Амінь.
Проповідь єпископа Арсенія у день пам’яті прп. Олексія, чоловіка Божого. 30 березня 2008 р.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский