Усікновення глави Іоанна Предтечі

11 вересня Свята Церква молитовно згадує мученицьку кончину найвеличнішого з праведників — Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Пропонуємо Вашій увазі проповідь митрополита Святогірського Арсенія, присвячену цьому дню.

Проповідь архієпископа Арсенія у день Усікновіння глави святого Іоанна Предтечі, 11 вересня 2011 року

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні, брати й сестри, священнослужителі зодягають червоні ризи. Не тільки з тієї простої причини, що кожна неділя — це мала Пасха (у 2011 р. свято Усікновення глави святого Іоанна Предтечі припало на неділю. — Ред.) і ми святкуємо, згадуємо Воскресіння Христове. Ні. Сьогодні священнослужителі зодягають червоні ризи ще й для того, щоб самим кольором риз нагадувати про мученицьку смерть, страту найвеличнішого з угодників Божих і праведників в історії людства.

Ще до народження Іоанна Предтечі Ангел, явившись, сказав про нього, що «він буде великий перед Господом» (Лк. 1:15). А найбільше похвалив його Сам Христос, Який, будучи Господом Серцевідцем, всевидящими очима Своїми бачив усе людство і весь світ, сказав: «З народжених жінками не повставав більший за Іоанна Хрестителя» (Мф. 11:11).

У чому ж велич цього праведника? Безліч вінців у нього. Хто знає житіє цього угодника Божого, той знає, що він був пустельником, дівичем, і Церква називає його «проро́ков преде́л и нача́ло апо́столов», «пе́рвый во благода́ти му́чениче» (зі служби Різдва святого Іоанна Предтечі).

Безліч чеснот притаманна Іоанну Предтечі. І одна з них — коли він, подібно до пророка Ілії, та навіть вище за пророка Ілію, ревнував за Богом; немов грім з неба, з благодаті Божої гримів, проповідуючи людям шлях покаяння та повстаючи проти гріха. Непримиренним до гріха був цей праведник Божий, вихований Ангелом у пустелі, і ані одяг фарисеїв та садукеїв, ані царська порфіра не могли приховати від його проникливого погляду сутність душі тієї чи іншої людини та почорніле від гріхів серце.

Учитель покаяння

Багато князів, багато сильних тоді в Палестині, яка була поневолена Римською імперією, бачачи це зовнішнє рабство загарбникам, усю мету своєї проповіді, свого вчення спрямовували на те, що вони чекають Месію, Який визволить їх від римлян, дасть їм земне панування та насолоду земного життя, коли вони купатимуться у мирських благах.

Іоанн Предтеча бачив не це рабство. Він бачив, що люди поневолені гріхом. І через те, що грішать, вони є противниками Самого Бога. І тому з ними трапляються біди, зокрема сталося їхнє поневолення іншою державою.

І в основі, у корені такого загального морального, духовного стану народу лежить гріх кожної особистості, кожної окремої людини.

Ось Іоанн і заклика́в усіх на берег Йордану — для того, щоб люди, сповідавши свої гріхи, омивалися у водах йорданських і через це отримували очищення своєї совісті. І цим самим він готував шлях до проповіді Христа Спасителя: аби на сповідані, на покаяні серця, на скрушні душі лягало слово Боже, адже «се́рдце сокруше́нно и смире́нно» (Пс. 50:19) схильне слухати заповіді Божі, глаголи про смирення, глаголи про покаяння.

Крім того, Іоанн Предтеча мав учнів, які, бачачи його праведність, слухали його проповіді й були близькі до нього. Такими учнями Іоанна були й ті, хто згодом стали Христовими апостолами, — Андрій та Іоанн Богослов, улюблений учень Христа.

Чим ми схожі на царя Ірода?

Святий Іоанн Предтеча проповідував не тільки на берегах Йордану, а й у самого царя. Цар Ірод приклика́в його до палацу і, як каже Святе Письмо, «в сла́дость его́ послу́шаше» (Мк. 6:20). Ми можемо здивуватися: як же так? Чому цар, який приклика́в до себе праведника, щоб з насолодою його слухати, жив беззаконно, у перелюбі, а саме: ще за життя свого брата Филипа узяв собі за дружину його жінку Іродіаду?

Та ми, брати й сестри, можемо навіть на власному прикладі побачити те саме. Як часто в наш час ми читаємо в засобах масової інформації або слухаємо з екранів телевізорів проповіді Блаженнішого Митрополита Володимира, інші проповіді, в яких нас закликають на шлях покаяння, закликають жити за Божими заповідями, морально, чисто, творячи добро… І ми справді з насолодою слухаємо ці проповіді — вмикаємо телевізори, завмираємо: «Ох, як добре сказав Блаженніший!» — і одразу ж, розвертаючись, робимо те саме, що й завжди, махаючи рукою: «Та всі так живуть, і я так житиму!». І ні найменшого покаяння в нас не виникає, і виходить, що слово це святе, у крайньому разі, лише до нашого розуму дійшло й наш розум здивувало, а серце — як було сповнене гріхом, так і залишилося, як була невиправлена душа, так і залишилася невиправленою.

Ось так приблизно й Ірод слухав святого Іоанна Предтечу. І ми засуджуємо сьогодні Ірода, але разом з Іродом засуджуємо й себе — а чи ми кращі? Адже ми розпинаємо Христа гріхами своїми, відступаючи від Його заповідей, від Його святого вчення. Ми оскверняємо звання, високе звання, яке носимо, — «християнин» — своїми гріхами та своїми беззаконнями. І ми чинимо перелюб, коли слухаємо сектантів, звертаємося до них, зневажаючи святу Православну віру, яку залишили нам діди й прадіди у спадок, йдучи за неї на каторгу, на розстріли, у в’язниці. А ми, нехтуючи нею, слухаємо сектантів — а може, щось корисне вони нам скажуть…

Що можуть сказати корисного вороги Церкви, вороги Божої Матері та Божих угодників, які навіть не визнають Христа Богом, Другою Іпостассю Святої Трійці, а кажуть, що Він — лише Боже творіння?!..

Ось так, брати й сестри, було й у ті часи. Недалеко ми від них відійшли.

І ось Іоанн Предтеча, за словами псалмоспівця: «…перед царями буду говорити про свідчення Твої і не посоромлюся» (Пс. 118:46), — увійшовши до царського палацу, з порогу викрив царя: «Не годиться тобі мати Іродіаду, жінку Филипа, брата твого». Іоанн закликав Ірода до покаяння, бажаючи йому вічного життя, позбавлення від гріха, звільнення від пут гріха смертного.

І за ці слова Ірод арештовує та саджає Іоанна Предтечу в темницю.

Страта пророка

І ось у день свого народження, а саме сьогодні, Ірод зібрав на бенкет князів, фарисеїв, первосвящеників, знатних людей. Вони бенкетували, віддаючись пияцтву та обжерливості. Іродіада, яка за східним звичаєм не могла бути присутньою на бенкеті, послала туди свою дочку Саломію, аби та танцювала перед царем і гостями. Дівиця, забувши про сором, танцювала безсоромно. А розпусна компанія дивилася на цю дівчину хтивими поглядами. І найрозпуснішим з усіх був цар, який страждав на перелюбство; він безсоромним танцем своєї названої дочки милувався.

Хіба може батько милуватися безсоромністю своєї дочки й радіти цьому? Ні! А цей милувався й радів. І настільки розпалився, що вигукнув: «Проси в мене, чого хочеш! Дам тобі хоч півцарства!». Безумець, що він говорив?! Які півцарства, коли він був васалом Римської імперії?.. Та за це тільки його б скинули з трону й заслали, бо він не самовладно володів своєю частиною царства, а лише з дозволу римського імператора. Блаженний Феофілакт Болгарський каже: «Іроде безумний, що ти говориш? А якби ця дівиця попросила у тебе твою власну голову на блюді, чи дав би ти їй?.. А казав: „Проси, чого хочеш“, — і клявся перед присутніми!».

І ось ця дівиця поспішає до своєї беззаконної матері, запитує: «Чого мені просити?». Подумайте: наскільки загрузли в гріху ця мати й дочка, наскільки озлобилися їхні серця й душі, що з холоднокровністю розбійника-головоріза Іродіада каже дочці: «Ось тобі блюдо. Нехай тобі на цьому блюді принесуть главу Іоанна Предтечі», — і дівчина за порадою своєї матері постає перед царем, перед присутніми й просить собі в нагороду за безсоромний танець страту великого праведника.

Ось воно, безумство гріха. Людина, живучи грішно, нікого не шкодує. Ми часто бачимо подібне, брати й сестри. Яскравий приклад — погляньте на п’яниць. Коли людина поглинена гріхом пияцтва й загрузла в ньому, їй нікого не шкода — ані матері, ані дружини, ані дітей… Він є тираном для них. Він б’є їх, мучить їх усе життя. Продаючи майно заради пиятики, він позбавляє своїх дітей останнього. І він вбиває своїх дітей, бо показує їм своєю поведінкою негативний приклад і вони потім можуть наслідувати його страшний приклад — стати такими ж, як батько.

Ось таке безумство людини, ураженої гріхом. Ми часто бачимо це поруч із собою. Ось і в цьому випадку Іродіада, розум і серце якої були уражені гріхом, такий вирок праведнику винесла.

І пише Євангеліє, що «печа́лен бысть царь» (Мф. 14:9). Але яким був його смуток? Звісно, він не хотів, щоб його просили про таке. Але смуток Ірода, як каже блаженний Ієронім, був зовнішнім. Він не торкався ані розуму, ані серця. Тому Ірод прикликає своїх охоронців і каже просто: «Принесіть мені главу того чоловіка».

За що ти вбиваєш цього праведника?! За які гріхи, за які беззаконня? Та за свої гріхи ти маєш бути засуджений на смерть і стертий з лиця землі гнівом Божим! Але Господь довготерпить тебе і милосердує до тебе, чекаючи на твоє покаяння. А що ж ти праведника страчуєш?!

І ось, брати й сестри, до багатьох вінців цьому праведнику ще й мученицький вінець був уготований Богом. Усікають главу Іоанна Предтечі й приносять її на бенкет на блюді. І жах охопив присутніх. А ще більший жах вразив їх, коли відрубана голова раптом відкрила свої вуста і Іоанн Предтеча промовив: «Не годиться тобі, Іроде, мати Іродіаду, жінку Филипа, брата твого».

Страшний жах охопив усіх присутніх. Але не Іродіаду. Коли дочка принесла їй главу, то вона, зловтішаючись і радіючи, взяла голку й поштрикала язик уже мертвого Іоанна Предтечі, а потім наказала закопати главу в нечистому місці.

Тіло ж святого Іоанна учні взяли й погребли в Самарії, де були поховані пророки Єлисей та Авдій. Там воно й спочивало до знайдення.

Доля вбивць

Але Божа відплата не забарилася. Римський імператор, розгнівавшись на Ірода, позбавив його царства і заслав на північ Іспанії разом із його названою дружиною Іродіадою та безумною названою дочкою.

І сталося так, що коли Саломія, бридка танцівниця, взимку переходила замерзлу гірську річку, то провалилася під лід. Намагаючись вирватися з полону крижаної води, вона робила рухи, ніби танцювала, а гострі краї тонкого льоду повільно відрізали їй голову. І так лід відрізав їй голову, а тіло віднесла гірська річка. Іроду з Іродіадою принесли голову їхньої дочки.

А сам Ірод з Іродіадою, як каже передання церковне, під час землетрусу були поглинені розпадиною — земля забрала їх живими.

Така кара для беззаконних.

Ознака здорового стану душі

І ми, брати й сестри, сьогодні чуємо голос пророка покаяння: «Пока́йтеся, прибли́жибося Ца́рствие Небе́сное» (Мф. 3:2).

Чи будемо ми холоднокровно слухати ці слова й лише розумом їх сприймати, чи ж будемо зберігати їх у серці й узгоджувати своє життя з цими словами та з почуттями, які вони викликають?

З любові до людей, з бажання дати нам вічне спасіння Предтеча явився учителем покаяння. Сповідуючи свої гріхи, каючись у них, ми очищаємо свої душі і цим каяттям наближаємо Бога до себе. Смиряючись у своїй негідності, ми Бога до себе наближаємо, тому що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Петр. 5:5).

Усвідомлення власної гріховності, як кажуть святі отці, — це ознака здорового стану людської душі. Бо чим ближче людина наближається до Бога, тим більше вона бачить свою гріховність.

Запаліть сірник у темній кімнаті. Що ви тоді в кімнаті побачите? Великі предмети — шафу, стіл, стільці… Запаліть від цього сірника свічку. Що побачите ви? Ви побачите дрібніші предмети: книги, що лежать на столі, ще якісь дрібні предмети… Увімкніть електричне світло — ви побачите і сміття на підлозі, і, можливо, пил на столі, і павутину в кутку. Але коли яскраве сонячне світло заллє кімнату, то ви навіть найдрібніші пилинки, що літають у повітрі, побачите.

Ось так і чим ближче людина наближається до Бога, тим більше вона бачить свою недосконалість, свою гріховність і ще більше від цього смиряється. Тому, за словами святих отців, бачення своїх гріхів, що перевершують за кількістю морський пісок, — ознака здорового стану душі людської.

І не дай, Боже, нам, брати й сестри, думати: «Ми вже врятовані!». Ні, брати й сестри: Господь і Його угодник Іоанн Предтеча кажуть: «Пока́йтеся, прибли́жибося Ца́рствие Небе́сное» (Мф. 4:17; Мф. 3:2).

І ми маємо розуміти, що сучасний світ, у якому ми живемо і в якому ми оточені гріхом, — це школа для покаяння. І тому сьогодні й безліч книг видається та продається у лавках церковних — щоб ми, читаючи, хоч щось корисне для себе засвоїли, хоч щось у своєму житті виправили.

У гріху живуть не всі!

Цього дня ми відзначаємо свято. Здавалося б, ну яке свято? Адже вбили страшно Іоанна Предтечу, настала його мученицька смерть… — Але ж він перейшов від гіршого до кращого! Він з гонінь, з невизнання в цьому світі перейшов у вічне нескінченне Небесне Царство до Бога, Який назвав його найбільшим з народжених жінками.

І на іконостасі ми бачимо Христа Спасителя, Який сидить на престолі й судитиме усі язики; праворуч від Нього — Божа Матір, а ліворуч стоїть Іоанн Предтеча, молячись за рід людський, аби Господь подовжив нам життя, дарував час на покаяння.

І дай Боже, щоб ми, брати й сестри, не безтямно прожили своє життя. Не безтямно ось ці дні коротали, махаючи рукою й кажучи, що всі так живуть. Не всі так живуть! Божа Матір так не жила. Іоанн Предтеча так не жив. Миколай Чудотворець так не жив. Преподобний Іоанн Затворник так не жив. І багато інших угодників Божих, будучи з роду людського, так не жили. І ще скажу: наші батьки й матері, наші діди й прадіди так не жили — у такому беззаконні, в якому ми живемо.

Подивіться: тоді одна безсоромна танцівниця в палаці Ірода танцювала, а скільки зараз таких танцює на екранах телевізорів, спокушаючи нас як сучасних іродів, що лежать і бенкетують! Проїдьте містами — подивіться на реклами: що на них рекламують? Горілку, пиво, сигарети… У кращому разі — шампунь… Розпусні зображення ми бачимо…

А чого, брати й сестри, дітей у школах почали навчати? Змалку вчителі розповідають їм, як треба вести доросле життя — але не в шлюбі, а в блуді. Хіба вчителі раніше вчили цьому — як треба тим чи іншим користуватися, щоб, як кажуть сучасні, «не залетіти»? Хіба вчителі раніше такого вчили? А зараз, наче безумні: «За програмою нам кажуть це робити». Але ж у вас є голова на плечах.

Та у нас дітей завжди вчили цнотливості, і сім’ї були міцними, і люди боялися образити Бога гріхом своїм. І дітей виховували в страху Божому, і вони слухалися батьків й були трудівниками та помічниками батькам у їхній старості.

А зараз? А зараз усе не так, усе перевернуто з ніг на голову. І ми ніби осліпли й вважаємо, що все так і має бути. Справді — напевно, так і має бути: за нашу таку безтурботність, за нашу байдужість Господь попускає, що наших власних дітей розбещують.

І яке майбутнє ми самі собі цим готуємо, страшно й подумати! Адже за дітей відповідатимуть і батьки, і вчителі, які їх навчали, і всі ми, хто давав їм приклад. Якого життя ми давали їм приклад? Безбожного, у забутті Бога та Його святих заповідей.

Про що молитися святому Іоанну?

Тому сьогодні, брати й сестри, молімося до святого Іоанна Предтечі — великого праведника, великого перед Богом. Молімося, щоб у нас нарешті відкрилися духовні очі. Молімося за своїх дітей, за онуків. Молімося через це й за своє майбутнє, яке нас чекає від них.

І дай Боже, брати й сестри, щоб хоча б якась живинка в чиємусь серці сьогодні ворухнулася. Можливо, хтось сьогодні піде й примириться з тим, з ким був у ворожнечі, — можливо, навіть зі своїми родичами чи сусідами. Може, сьогодні хтось від щирого серця пробачить когось. Може, сьогодні хтось поступиться комусь місцем в автобусі чи в електричці. Може, хтось сьогодні подасть милостиню або відвідає хворих, що лежать у лікарні, — близьких чи знайомих. Може, хтось сьогодні допоможе сиротам, яких зараз і на вокзалах, і всюди безліч, і ми цього вже не помічаємо, а вони потребують чийогось тепла, чийогось доброго слова, чиєїсь турботи. Може, ми сьогодні, брати й сестри, не зайвий раз зі скрушеним серцем зітхнемо, і згадаємо свої гріхи перед Богом, і скажемо: «Господи, прости мене, милосердний!». І це зітхання пройде небеса аж до престолу Божого.

Дай Боже, щоб ми хоча б цей один день прожили не марно, а заради Бога, заради учителя покаяння, Іоанна Предтечі, та сподобилися хоч якогось виправдання перед Богом за молитвами святого Іоанна, який молився і молиться за нас, щоб Господь подовжив нам час для покаяння. Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian