Приклад на віки (відео)

Чому ми маємо навчитися у Божої Матері? Чому потрібно хрестити немовлят? Що таке Церква і життя в ній? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній в проповіді на свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, 4 грудня 2020 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

У сьогоднішній день, брати та сестри, свято і для батьків, і для дітей. Сьогодні день особливого християнського благочестя, день особливого стану людей благочестивих, які живуть живим життям з Богом і, даючи Йому обітниці й намагаючись виконувати їх, знаходять щастя в житті, і знаходять Саме Джерело життя вічного.

Ми знаємо з житійної історії та з оповіді про Різдво Пресвятої Богородиці, як до цієї радості, до цього щастя йшли богоотці Іоаким і Анна. Вони зазнавали скорбот, ганьби й осуду за те, що, досягши старості, не мали дітей, а це вважалося покаранням від Бога за якісь явні або утаєні гріхи. Їх ганьбили навіть відкрито: як пишеться у житії Іоакима й Анни, коли Іоаким прийшов принести жертву в храмі Єрусалимському, то йому відкрито дорікнули: «Чому ти стаєш попереду тих, хто має дітей? Ти не маєш благословення Божого, значить ти людина грішна!»

Однак тривале терпіння скорбот, а також милостині, молитви, життя в благочесті, жива, діяльна любов до Бога звершили диво: вже у літніх батьків народилася Донька, Яку вони назвали Марією. Ще до Її зачаття вони чули від ангела пророцтво, що у Ній благословляться всі земні покоління.

Оскільки ставилися до Бога по-живому, живою душею, Іоаким і Анна у вдячних почуттях до Нього дали обітницю, що віддадуть свою Дитину на виховання в Єрусалимський храм.

Виконання обітниці

І ось Божій Матері виповнилося три рочки. Іоаким і Анна зібрали родичів, зібрали юних дів, роздали всім свічки, одягли свою любу і дорогу, довгоочікувану Дочку в найкраще вбрання. І убілені сивиною, наче два ангели, вивели за руки з дому в Назареті Ту, Яка потім назветься чеснішою від Херувимів і незрівнянно славнішою від Серафимів. Ту, до Якої ми, брати і сестри, з покоління в покоління будемо потім звертатися, просячи Її милості, заступництва і знаючи Її материнську любов по відношенню до нас.

Описувач цієї урочистої події пише, що коли тільки вивели Її на поріг будинку, то всі в радості, у захваті почуттів зустріли вихід Божої Матері на поріг дому батьківського оплесками. І зі співом псалмів, зі священними піснеспівами, юрба родичів, сусідів, близьких або, як коротко висловлюється Давид Псалмоспівець, — щирих людей, яким передували юні діви зі свічками, вирушила, супроводжуючи Божу Матір, до храму Єрусалимського.

«Приведені будуть діви вслід за Нею, щирі Її приведені будуть до Тебе» (Пс. 44:15), — звертається до Бога Давид Псалмоспівець ще за кілька сотень років до цієї події. А про Неї, юну Отроковицю, Давид пише: «Стала Цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44:10).

І ось урочиста хода наблизилася до Єрусалима. Безліч прочан, які прийшли до Єрусалима поклонитися храму Господньому і принести жертви, безліч жителів Єрусалима стікалися, щоб подивитися на цю урочисту і небувалу ходу.

І ось вони увійшли на подвір’я храму Єрусалимського і підійшли до сходин, які вели до храму Господнього. Їх було 15, цих сходин. Дотепер ми в Псалтирі маємо так звані «пісні ступенів» — 15 псалмів, які священики храму Єрусалимського співали, піднімаючись цими сходинами з однієї на іншу. І так 15 псалмів — пісень ступенів досі повідомляють нам про цю особливість служіння в храмі Єрусалимському.

Нагорі біля входу в храм стояв первосвященик Захарія. Він був родичем Божій Матері та Її благочестивим батькам.

Бачачи свого родича, вихована у благочесті, відкрита серцем і душею юна Отроковиця, не боячись ані святині храму, ані натовпу народного, швидко пішла сходами церковними. Вона легко подолала їх, ідучи назустріч первосвященикові Захарії та простягаючи до нього руки, а серцем простягаючись до Бога. Адже до Нього прагнула чиста Її дитяча душа, навчена любові до Бога ще з дитячих пелюшок, та яка ще навіть в утробі матері навчалася їй, любові до Бога, молитвами своїх батьків та їхнім щирим і діяльним благочестям.

Богородиця у храмі

І Захарія, підкоряючись Духу Святому, вводить Її не тільки до храму, але — чого не було ніколи — у Святе святих. У сам храм входили тільки священики. У Святе святих, у потаємну святиню храму Єрусалимського, яка була подобою вівтарів новозавітних храмів, входив один архієрей раз на рік в особливому благоговінні звершити молитви за народ Божий. Але ось Захарія вводить юну Отроковицю у Святе святих і благословляє Її звершувати там молитви, коли Вона захоче.

Не дивно, що Божа Матір була введена у Святе святих храму Єрусалимського, адже там вже зберігалися Ковчег Завіту, скрижалі Мойсеєві, стамна манни, якою харчувався народ ізраїльський, розквітлий жезл Ааронів. Усе це були тільки прообрази Її чистого дівства і втілення через Неї Сина Божого. І якщо ці прообрази, як велика святиня, зберігалися у Святому святих, то тим більше мала право перебувати у Святому святих храму Єрусалимського Та, Яка стане сповненням пророцтв, Та, Яка послужить втіленню Бога Слова, Котрий прийде на землю заради спасіння нас із вами.

По кілька годин на день Божа Матір молилася у відведеному для Неї святому місці. Була така традиція, що багато і вдовиць, і благочестивих дівчат, і назареїв — чоловіків, які давали обітницю дівства, чистоти і цноти, — жили при Єрусалимському храмі, годуючись приношеннями благочестивих прочан й парафіян. І як пишеться, юну Діву Марію старші Її співмолитовниці, наставниці, які також перебували при храмі Єрусалимському, повчали Священному Писанню, навчали Її рукоділлю — потім Вона вміла прясти льон і пряжу, вишивати шовком.

Лише через кілька років після введення Божої Матері в храм у віці 80 років помре святий праведний Іоаким, який походив з царського роду. Після смерті свого чоловіка з Назарета прийде до храму Єрусалимського праведна Анна, яка походила з роду Ааронового. Згідно з церковним переданням, всього лише два роки вона проживе з Божою Матір’ю і помре у віці 79 років. І Божа Матір залишиться в цьому світі одна, залишиться по-людськи сиротою. Але людина віруюча сиротою бути не може. У неї є Отець Небесний, Який втішає Своєю благодаттю в скорботі, Який наставляє у нерозв’язних питаннях, Який дає радість і розраду там, де сучасна людина і не думає знайти радість і розраду. Тож Діва Марія черпала життєві сили від Джерела і Подателя всякого життя — від Бога.

Відірвіться від телефонів!

Ми, брати і сестри, з вами теж ходимо у храми Божі. Та, подібно до Іоакима й Анни, своїх дітей намагаємося привчати змалечку до життя в благочесті. І ми правильно робимо, від самого початку долучаючи їх до Джерела життя, від купелі хрещення, коли вони стають православними християнами. І після Хрещення та Миропомазання дія Духа Святого діє в них. Приводячи дітей до храму, ми вчимо їх жити правильно в цьому світі.

І так точно чинили наші мами, бабусі. Завдяки їм ми вперше приходили на сповідь, вчилися критично ставитися до своїх гріхів, з покаянням переживати їх, сповідати їх як неправду у своєму житті та через це намагатися виправляти своє життя.

Ми в храмах Божих, брати і сестри, єднаємося із Христом у причасті Святих Христових Тайн та, через це відроджуючись, набуваємо нових сил для боротьби з гріхом і для життя в правді Божій.

Сучасна людина, на жаль, нехтує святинею храму, таїнствами церковними, таємничим спілкуванням із Самим Богом. Часто ми говоримо про те, що ніколи, багато турбот, роботи… І за цією суєтою ми на останньому місці залишаємо молитву, участь у таїнствах церковних і життя духовне. Але чи так ми вже зайняті?

Адже наші діди та прадіди були зайняті не менше за нас, вони працювали вдень і вночі не покладаючи рук. І їхню роботу за них ніхто не робив. А згадати важкі часи, коли і голод, і воєнна розруха, коли люди працювали надлюдськими зусиллями, виживаючи… Але водночас вони не забували Церкви, не зраджували Бога, і для молитви в них знаходився час.

Ми зараз зайняті іншим, брати і сестри… Плітками, пересудами, осудженнями, наріканнями, переглядом тих чи тих серіалів, постійним сидінням у телефоні: тому дзвонимо, тим смски відправляємо, від тих приймаємо… Там щось роздивляємося, чи потрібне воно, чи непотрібне… Забуваючи не тільки про Бога, не тільки про молитву — забуваючи одне про одного. Нам за всім цим немає змоги, а може немає вже й бажання взаємного спілкування, яке б свідчило про нашу любов одне до одного, про нашу увагу, про нашу турботу і відсутність у нас самолюбного егоїзму.

Ми, брати і сестри, часто, на собі зациклившись, думаємо, що ми щось тут таке вже непомірне робимо і таке вже велике ми тут звершуємо, що нам ніколи звертати увагу і на інших, і на Бога.

Але сьогоднішній приклад викриває нашу неправду. Це приклад Іоакима і Анни — благочестивих батьків, які у своїй старості не зневірилися, і Господь благословив їхні молитви та прохання самим виконанням цих прохань.

Ми сьогодні бачимо, брати і сестри, Божу Матір, Яка через храм Божий стала Царицею Небесною, чеснішою від Херувимів і незрівнянно славнішою від Серафимів та послужила втіленню Бога Слова.

Чому важливо хрестити немовлят

У нинішній день ми, брати й сестри, маємо розуміти, що без Церкви не існує життя в повному розумінні цього слова.

Подивіться на стіни храмів. Ви побачите зображення Божої Матері, святих, яких ми тою чи тою мірою по-своєму любимо, чи то Миколая Чудотворця, чи то преподобного Іоанна Затворника, Пантелеймона Цілителя, чи то великомучениці Варвари… Та безліч є угодників Божих, рідних, близьких нашому серцю, до яких ми, завжди з теплотою про них згадуючи, молимося. А вони стали такими рідними для нас не без Церкви. І ми з ними поріднилися в Церкві Божій. І ми своїми стали святим і Богу через Церкву Божу.

У наш час деякі богослови кажуть, що не потрібно немовлят хрестити. Мовляв, діти, коли виростуть, самі подумають і вирішать, хреститися їм чи не хреститися. Мовляв, це має бути їхній вільний вибір.

Так можуть говорити тільки ті в лапках богослови, які ніколи не чули зі соромом і сльозами мовлених сповідей людських. Ці «богослови» кажуть: «Нехай людина гріхів нахапається в житті, вкорениться в тій чи тій пристрасті, а потім думає, хреститися їй чи не хреститися…» Та від самого початку, з малечку, брати і сестри, цей маленький паросток, немовля, треба прищепити до Церкви Христової, до сили благодаті Божої, до Джерела життя, Подателя всякого блага і Наставника на всяке благе і добре. І Ангел Хранитель від купелі Хрещення охороняє те немовля, наставляючи його на всяке діло благе і захищаючи його від усякого зла.

Ми бачимо подібні приклади, брати і сестри, з найдавніших часів. Будь то приклад Божої Матері. Будь то приклад мучениць Віри, Надії і Любові, мученика Кирика немовляти, сина Іулити, яких змалечку наставляли їхні батьки в благочесті та які постраждали за Христа, як зрілі, досконалі християни за духом, не зрадивши Його та сяючи вірою в буття вічне з Богом і зі святими.

Джерело життя

Про те, наскільки важливо з дитинства бути Божим і прищепленим до Церкви Христової, ми можемо, брати і сестри, просто зміркувати так.

Можна посадити квітку. Її можна поливати, можна ставити її на добре освітлене місце або, навпаки, прибирати її з сонячної сторони. Але ми не можемо дати цій квітці силу життя. Сила життя дається Богом, Подателем усілякого життя.

Ми не замислюємося про те, якою силою росте рослина. Ми не замислюємося про те, звідки береться сила життя в нас самих… А сила життя дається тільки Богом, Який є Творцем цього світу і Подателем життя, Джерелом життя.

Ось до цього Джерела життя, брати й сестри, і привели батьки Іоаким і Анна свою Преблагословенну Дочку — до Бога привели, змалечку приліпивши Її до Нього і через це давши Їй найвище благо, яке тільки може мати людина на землі.

Ми теж віддаємо своїх дітей до ясел і дитячих садочків, віддаємо вихователям, сподіваючись на їхній професіоналізм, на їхню моральність, на те, що вони поганого не навчать… На те, що вони навчать дітей не тільки чогось практично корисного, а й поваги до старших, спілкування одне з одним, навчать допомагати одне одному за якихось обставин, бавитися, не сварячись між собою. Ми віддаємо своїх дітей до шкіл і не питаємо у вчителя, який він диплом має — на трійки, четвірки чи на п’ятірки він закінчив педінститут. Ми віддаємо своїх дітей з надією, що вчителі не тільки дадуть їм якісь знання з тих чи тих предметів, долучать до культури, до її високих досягнень, а й навчать їх доброго, морального, зокрема послуху старшим…

А тут, брати і сестри, Іоаким і Анна віддавали Захарії свою Дочку, аби він навчив Її послуху Богові, повазі до святині. Навчив не тільки моральності, яка виражалася, зокрема, в працьовитості, а й духовності. І, віддаючи, вони розуміли, що Захарія не навчатиме Її сам, але Господь, священиком Якого він є, братиме участь у вихованні їхньої Дочки. Найдосконалішим вихователям віддавали батьки своє Чадо. Як і ми шукаємо найкращих учителів, вихователів і навіть друзів для своїх дітей та онуків, від когось намагаючись захистити, кажучи: «Синку, та не корисно було б тобі з тими дружити, вони до доброго не доведуть. А ось із тими добре було б», — так і Божу Матір батьки віддали в оточення віруючих людей, які жили в храмі Єрусалимському в цноті, в працьовитості, в молитві, в чистоті. Чи то вдова Анна Фануїлова, яку згадуватимемо на Стрітення, чи то первосвященик Захарія, чи то інші священики, духівники й ті, хто оточували Царицю Небесну на той момент. У той час в Божої Матері були всі можливості, щоб удосконалюватися і морально, і духовно, піднімаючись від сили в силу.

Чи це не відповідальність батьків за свою дитину? Та й згодом після смерті Іоакима свята праведна Анна прийде до своєї Дочки і буде з Нею два роки вже старицею жити та наставляти Її і любов’ю своєю, і молитвою, і материнською ласкою. І я думаю, що такими ж почуттями турботи відповідала їй Божа Матір. І так вони разом ходили та молилися в храмі Єрусалимському, повчаючись одна від одної.

Що таке Церква?

Ми повинні розуміти, брати і сестри, що Церква — це не просто стіни. Церква — це навіть не просто люди, які в ній зібралися. І часом ми, збираючись у храмі, не всі являємо собою ідеал духовності та моральності.

Церква — лікарня, Церква — училище благочестя. Тут ми зцілюємося від своїх духовних хвороб, тут ми повчаємося жити в Бозі. І віддалення від Церкви, ходіння до храму Божого зрідка має такі наслідки для людини, що вона забуває і про духовне життя, і про життя вічне, і про Бога та Його святі заповіді. Людину закручує круговерть, суєта світу, сповненого гріхом, спокусами, неправдами, озлобленістю, осудженнями, наклепами, наріканнями, самовиправданням, і людина махає рукою, кажучи: «Усі так живуть!».

Ні, брати і сестри. Приходячи до Церкви Христової, ми багато прикладів тут бачимо, що так живуть не усі. Ми грішимо, але це не означає, що це є для нас нормою життя. Тому й існують і таїнство Покаяння, і таїнство Соборування. І самі молитви, які ми творимо тут, і спів, і читання псалмів Давидових, які читала й Сама Цариця Небесна, — вони для нас джерело, що робить нашу душу живою. Чому? Тому що в псалмах Давидових і в богослужіннях церковних ми для себе черпаємо і наснагу, і розчулення, і розраду для душі своєї, якщо вона перебуває в скорботі або в якомусь знесиленому стані. У псалмах Давидових ми чуємо викриття гріхів своїх і, погоджуючись із цим викриттям, стаємо на шлях покаяння.

У службах, житіях святих, псалмах Давидових і Святому Письмі ми знаходимо приклади благочестя. І не завжди приклади благочестя людей, які являли собою ідеал в усі дні свого життя. Це і розбійник благорозумний, який раю сподобився. Це і преподобна Марія Єгипетська.

Ми читаємо, брати і сестри, про тих, хто від гріха прийшов до святості, і надихаємося цим. Ми молимося тими ж словами, тими ж молитвами, якими молилися вони. Ми співаємо ті ж самі псалми, Символ віри і молитву Господню, які співали і Миколай Чудотворець, і преподобний Іоанн Затворник… Ми причащаємося тих самих Тіла і Крові Христових, єднаючись із Христом та чуючи втішні слова від Самого Бога: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, наслідує Царство Небесне» (див. Ін. 6:54).

Немає життя без Церкви

Ми, до храму приходячи, себе не відчуваємо сиротами. Тут незрима присутність Божа, тут незриме, але реальне віяння Духа Святого, яке є дієвим і проявляється у своїх діях. Тут любов Отця нашого Небесного, Який піклується про наше спасіння і промишляє про наше земне буття. Тут, брати і сестри, материнською любов’ю сяє з ікони погляд Цариці Небесної, Яка дивиться на кожного з нас як на Свою дитину, як на Своє чадо.

І ми, приходячи в храм, поспішаємо до чудотворного образу Божої Матері, припадаючи до Неї, як дитя до матері. І часто, прикладаючись до ікони, важко приховати або сльози розчулення, або просто вдячну усмішку, що від сердечних почуттів до Божої Матері на нашому обличчі закарбовується в момент доторку до святині чудотворної ікони.

Ми сьогодні, брати і сестри, маємо розуміти, що людині, яка зветься християнином, дуже важливо бути в храмі Божому. Без храму Божого ми перестаємо бути християнами, а з храмом Божим, входячи в нього, молячись у ньому, беручи участь у таїнствах, ми стаємо чадами Божими, спадкоємцями обітниць вічного буття. Тут ми, брати і сестри, стаємо чадами Божої Матері, в Її материнській любові перебуваємо. І яке це щастя! І яка це радість, і яка це втіха! І недарма наші діди, прадіди, батьки, матері, багато наших благочестивих родичів по плоті у віках вважали джерелом усілякої розради, усілякої радості — храм. У храмі покладали джерело повноти життя.

І дай, Боже, кожному з нас через сьогоднішні приклади Іоакима і Анни, Божої Матері усвідомити, які важливі у нашому житті храм Божий та богослужіння, що зв’язує нас із Богом.

Адже недарма говорили святі отці, що одне «Господи, помилуй», з народом у церкві вимовлене, вище за добове молитовне келійне правило, звершене наодинці. Одне «Господи, помилуй» з усіма в храмі вище, ніж якби ми вдома просто самі молилися.

Ми тут не вічні

Храм — місце особливе, місце особливої присутності Божої. Але ж Бог не просто так присутній у храмі, розумієте? Він присутній заради нас із вами. І божевіллям, брати і сестри, було б з нашого боку опинитися поза милістю Божою, відірвати себе від дії благодаті Божої, відчужити себе від вічності. Але я говорю не тільки про нас із вами. Кожен з вас любить своїх дітей, любить своїх онуків, духівники люблять своїх духовних чад. І ось якщо ми їх істинно любимо, якщо любов ця в нас є, то ми повинні всіляко, із самого дитинства прищеплювати їм любов до Церкви Божої.

Така, брати й сестри, дія і така любов батьківська потім будуть вам же на втіху, адже духовні чада, діти, онуки, виростаючи, будуть вам на радість і людям на користь.

І дай, Боже, брати і сестри, щоб ми розуміли, наскільки ми дорогі Богу, що Він тут з нами перебуває і подає нам благодать у таїнствах, і через причастя Тіла і Крові Христових обожнює нас.

Тому завжди цей грішний світ, не розуміючи цього, буде говорити про церковні служби і про молитву церковну як про щось непотрібне в нашому сучасному суспільстві. Сучасний світ буде лити бруд й наклеп і на Церкву, і на святиню, і на пастирів, і на вірян… Сучасний світ буде всіляко ставити нам запитання: «І що ви забули в тій церкві? І що ви туди ходите? Підіть у театр, підіть у клуб, сядьте біля телевізорів, подивіться на велику кількість товарів у супермаркеті. Підіть на стадіон, ще кудись… Чи мало куди сучасній людині можна піти — що ви йдете до церкви?»

Можна піти туди, куди вабить світ… — а сенс? Що ми здобудемо? Ну, крім розтрати гаманця, нічого не здобудемо. І часом, можливо, не стільки набудемо користі духовної, моральної, скільки останню моральність втратимо й останні залишки своєї духовної людини розсіємо, пустивши за вітром.

Але ж нам усім, брати і сестри, на цій землі не вічно жити. Ми сьогодні є тут, а завтра Господь прикличе. Кого коли — ми не знаємо. У Бога немає здорових і хворих, у Бога немає старих і молодих. У Бога є готові, і Він знає, кого коли забрати до Себе у вічність. Але жити в цій вічності давайте будемо починати вже тут, під час земного життя, щоб для нас перехід у вічність був радісним.

«Не судіть, і не будете судимі»

Розповім один такий нюанс, який нещодавно прочитав у святоотцівській літературі. Знаєте, хто не боїться Страшного Суду? Здавалося б, кожен з нас, згрішивши в цьому житті, соромиться і боїться викриття гріхів своїх перед Богом та перед усім світом. Боїться покарання від правосуддя Божого, усвідомлюючи свою гріховність… Але у творіннях святих отців цікавий момент є такий. Вони кажуть, що Страшного Суду не боїться той, хто нікого не осуджував, бо Господь сказав: «Не судіть, і не будете судимі. Не осуджуй, не осуджений будеш» (див. Мф. 7:1; Лк. 6:37).

Усе життя Божої Матері було скорботою, горем, бідністю, часом гонінням, навіть саме Успіння Її викликало негативні емоції у правовірних іудеїв, які хотіли розігнати ходу апостолів і послідовників Христових та перевернути одр з тілом Божої Матері… Усе життя Її тут, на землі, було скорботою, але ми ніде не зустрічаємо слів осудження з вуст Божої Матері.

Підходячи до чудотворної ікони Цариці Небесної, ми ніби в промені любові занурюємося, у хмару материнської ласки. Біля Її ікони ми відчуваємо ту особливу розраду, яку може відчути тільки дитина, поруч із матір’ю перебуваючи. Але ж ми приходимо всякі до Неї, часом грішні, такі, що переступають заповіді Сина Її і Бога, закон духовний та моральний. Але Божа Матір приймає кожного і молитву кожного чує, та незримо, нечутно, але напучує нас.

І ми, брати і сестри, відчуваємо, як цей скорботний, люблячий материнський погляд проникає в душу нашу, проникає світлом особливої любові, любові божественної. Він змушує нас побачити всередині себе те недобре, те худе й нечисте, що, насміхаючись над нами, ворог вклав у нашу душу, розум, серце. І ми, відчуваючи це, прагнемо, висповідавшись у цьому, відстати від цього, не повторювати більше.

Виконаймо і ми свої обіцянки!

Іоаким і Анна виконали обіцянку Богові про свою Дитину, про Царицю Небесну. Ми теж давали обіцянки — і біля купелі Хрещення, та й часом по життю або вголос, або подумки давали обіцянку бути Божими, бути чадами Цариці Небесної, намагатися зберігати звання християнське. І нехай допоможуть нам молитвами своїми богоотці Іоаким і Анна виконати обіцянку, як вони виконали свою. І допоможе нам Цариця Небесна, в Якій після Її народження благословилися всі роди земні, зокрема й ми з вами. Яка стала для нас джерелом невичерпної надії на милосердя Боже, що схиляється до нас по Її люблячим материнським молитвам про кожного з нас.

Вона нікого ніколи не осуджувала. Вона і сьогодні нікого не осуджує. Вона на кожного з нас чекає. Чекає по-материнськи. Чекає, коли ми нарешті схаменемося і в помислах, у серці, у душі своїй посіємо добре насіння. Вона всіляко допомагатиме нам, щоб це насіння зійшло і дало плід у стократ.

Сьогодні день батьків та їхньої відповідальності за дітей своїх. Сьогодні день для дітей у їхньому послуху волі батьківській і наслідуванні батьківському благочестю, настановам і моральності.

Сьогодні день відповідальності і дітей, сьогодні день відповідальності і дорослих. Відповідальності один за одного перед лицем Божим, перед прикладом благочестя святих праведних богоотців Іоакима і Анни та їхньої Пречистої Дочки, Цариці Небесної.

Наведу знову ті слова пророчі псалмоспівця Давида, про які я вже говорив: «Стала Цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена… Приведені будуть діви вслід за Нею, щирі Її приведені будуть до Тебе» (Пс. 44:10, 15). Дай Боже, щоб цими дівами, цими дівичами і цими щирими людьми були ми з вами, та щоб ми привелися слідом за Божою Матір’ю і встали разом з Нею, як Її чада, праворуч Престолу Вседержителя в нескінченному бутті. Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian