Чому вчить житіє святої великомучениці Варвари? З чого ми знаємо, що вона позбавляє тих, хто молиться до неї, раптової смерті й допомагає підготуватися до переходу у вічність? Чому від кожного з нас залежить спасіння багатьох? Про це розповів намісник Свято-Успенської Святогірської Лаври митрополит Святогірський Арсеній у день пам’яті святої великомучениці Варвари, 17 грудня 2010 р.
Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Чи то день недільний, чи то день будній — але коли Свята Церква вшановує пам’ять святої славної та всехвальної великомучениці Варвари, завжди в храмах збирається достатньо народу, який молиться цій угодниці Божій, відповідаючи своєю любов’ю на її любов до нас.
Житіє святої великомучениці Варвари, яке ми згадуємо в день її пам’яті, багато чому вчить нас, християн, послідовників Христових. Часто, читаючи житіє святої великомучениці, ми розуміємо, що не маємо виправдання у своїх гріхах, своїх відступах від заповідей Христових, тому що житіє це викриває наше недбайливе життя і забуття нами Бога.
Народилася свята Варвара у язичницькому місті Іліо́полі, яке славилося особливим шануванням язичницьких богів. Не винятком була і сім’я святої великомучениці: в житії угодниці Божої її батько названий ревним та затятим ідолопоклонником.
Батьківська любов, буває, кидається в крайнощі. Одні батьки через нерозумну свою любов усе дозволяють своїм дітям. А в інших батьків любов буває деспотичною, і вони забороняють дітям що б то не було, намагаючись їх обмежити в усьому. Так і у Діоскора, який втратив свою дружину та мав одну розраду у своїй дочці, була до неї деспотична любов.
Бачачи квітучу юність Варвари і що зі зростанням вона робиться прекрасною — як каже житіє, не було в місті Іліополі дів прекрасніших за великомученицю Варвару, — її батько вирішив, що очі простолюдинів не гідні дивитися на красу його доньки, тим паче, що він був людиною багатою і високопоставленою. Тому Діоскор влаштував особливу вежу, на вершині якої спорудив палати, і в цих палатах поселив свою доньку Варвару, де її оточували тільки служниці. У цих палатах було безліч викуваних із золота, срібла та вирізьблених із дерева ідолів.
Віра
Свята великомучениця Варвара, перебуваючи в такому усамітненні, у такому затворі, використала своє становище на користь своєї душі. Чистотою свого серця, яке не було роздроблене на якісь мирські та гріховні враження, цілісністю своєї душі й цнотливістю вона сяяла, як зірка ранкова, перебуваючи в цьому затворі. І її душу відвідували високі помисли, і самі питання, якими вона задавалася, були не властиві дівчині її віку.
Господь, бачачи чистоту її душі і серця, просвіщав її душу Своєю благодаттю, посіявши сумніви в істинності язичницької релігії.
Милуючись красою світобудови, дивлячись на сонце, місяць, зірки, небо безкрає, красу навколишньої природи, вона часто запитувала служниць: «Хто це створив?» І ті відповідали: «Боги, яких шанує твій батько. Ось вони — із золота, срібла, дерева — стоять у палатах». Але Варвара думала: «Як же так? Золотих і срібних богів створили золотих справ майстри, дерев’яних вирізали різьбярі… — як ці боги можуть створити таку красу й так влаштувати світобудову? На чолі цього стоїть Премудрий Творець, Який поклав закони природи і так благоліпно все прикрасив». Так вона розмірковувала, не знаходячи відповіді на свої внутрішні духовні питання.
Христос Спаситель перед виходом на служіння на сорок днів пішов у пустелю і сорокаденним постом і сорокаденним молитовним усамітненням готував Себе до подвигу спасіння людства. Ми бачимо, брати і сестри, як часто люди, які бажали догодити Богові, намагалися усамітнитися. Так, преподобний Іоанн Затворник, люблячи Бога, обрав усамітнення і 17 років перебував у затворі крейдяної скелі — заради спасіння своєї безсмертної душі та заради спасіння інших людей, які звертаються до нього по допомогу.
Так і тут Господь промислительно улаштував так, що усамітнення послужило для цнотливості, цілісності душі святої великомучениці Варвари, для чистоти її серця. Адже сказано: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). Так і свята великомучениця Варвара побачила своїми внутрішніми очима Небесного Царя і Владику, бачачи плотськими очима Його творіння.
Свого часу до преподобного Антонія Великого в пустелю стікалася вся тогочасна язичницька Олександрія, яка була перенасичена і риторством, і філософією, і всілякими науками, та шанувалася столицею наук древнього язичницького світу. Древня, насичена премудрістю людською Олександрія йшла в пустелю послухати преподобного Антонія, який не вмів читати й писати. І коли в нього запитували: «Отче, звідки ти береш таку премудрість, про яку проповідуєш, таку глибину знань? Звідки ти все це маєш?» — то він вказував однією своєю рукою на небо, а другою на землю, ніби повторюючи слова псалмоспівця царя Давида: «В творінні рук Твоїх повчаюся» (Пс. 142:5).
Адже знання можуть привести людину до віри, але тільки істинна віра дає людині повноту знань. Чому й найвидатніші вчені були глибоко віруючими людьми.
Так і свята великомучениця Варвара завдяки чистоті свого серця насичувалася премудрістю Божою.
Свобода
І ось батько, коли донька вже досягла належного віку, вирішив схилити її до шлюбу. Але Варвара, полюбивши цнотливість і чистоту, відповіла батькові рішучою відмовою. Тоді він, від’їжджаючи на деякий час по справах, вирішив відкрити її затвор, щоб дочка мала спілкування зі своїми ровесницями, а ті, говорячи про женихів, про свої погляди на майбутній шлюб, схилили б і помисли Варвари до цього ж — щоб і Варвара стала просити заміжжя.
Однак, як каже прислів’я: «У святих людей і друзі святі». Це був уже початок IV століття, вже за кілька років християнство має утвердитися в усій Візантійській імперії як державна релігія. Великомучениця Варвара знайшла дівчат-християнок. І ті, відповідаючи на її запитання — не на порожні бесіди, а на запитання, які давно хвилювали її душу, — навчили її основам християнського вчення. І Варвара раділа, що нарешті знайшла відповідь та серце і душа її відгукується на це вчення, яке чула вона з вуст своїх ровесниць-християнок. Пресвітер, який був в Іліополі, здійснив хрещення над святою великомученицею Варварою. І благодать Святого Духа й зовсім дієвою силою стала діяти в серці, душі та розумі святої. Та так, що ця юна отроковиця вже тільки на початку свого християнського становлення творила чудеса.
Це сталося на будівництві лазні, яку зводили за велінням її батька. Будівництво лазень було поширене на півдні і на сході, в Малій Азії при багатих будинках. Діоскор наказав зробити в лазні два вікна. Варвара ж, за відсутності батька, упросила будівельників зробити три вікна — в образ Святої Трійці — Отця, і Сина, і Святого Духа, — щоб видиме світло з цих вікон нагадувало про небесне, благодатне світло, яким просвіщається кожна людина від Триіпостасного Бога.
Коли Варвара сходила в купіль, яка тоді також будувалася при лазні, Господь чудесно зробив так, що на мармурових сходах відобразився слід її стопи. А на східній стіні купальні вона накреслила пальцем на мармурі — мармур розтопився, наче віск, під її пальцем — хрест Христовий. До X століття ще існувала і купальня, і було це накреслення хреста, і відбиток стопи святої великомучениці Варвари зберігався. З цього відбитка чудесно витікала вода. І духовний письменник Х століття Симеон Метафраст пише, що безліч зцілень подавалося від води, яка витікала зі сліду, святою великомученицею Варварою залишеного.
Коли батько повернувся з поїздки, то вимагав звіту в доньки, чому на фасаді лазні три вікна, хоча він залишив наказ зробити два вікна. Вона ж почала говорити батькові про вчення про Святу Трійцю, говорити про Христа, Його втілення, про спасіння всього світу через жертву Христа, Сина Божого. І коли Варвара показала Діоскору накреслений у купальні хрест, батько розлютився. Ревний язичник, який ненавидів християн і все, що пов’язано із Христом, — він навіть не називав Христа на ім’я, говорив, що Варвара увірувала в Розіп’ятого, — вихопивши меч, погнався за своєю донькою.
Муки
Свята великомучениця Варвара, як агниця від лева, намагалася втекти від свого рідного батька. Але не страх гнав її. Просто вона, люблячи свого батька, бажала йому спасіння. Заради цього вона проповідувала йому про Святу Трійцю, заради цього вона й тікала, думаючи, що батько отямиться від цієї тимчасової люті, спалаху цього гніву, любов батьківська візьме гору над ним, тоді він уважно вислухає доньку, і вона спасе його душу. Заради цього вона тікала від батька свого.
Але бачачи, як він, з мечем і озлоблений, вже наздоганяє, й опинившись перед скелею, вона почала благати Бога всією душею й серцем. І чудо Боже сталося: розсілася скеля, і великомучениця піднялася тріщиною на вершину гори й там сховалася у печері.
Батько, не бачачи, куди раптово зникла дочка, почав питати пастухів. Один з них, бачачи його злість і лють, не став видавати великомученицю. Інший же мовчки по-зрадницьки вказав на вхід до печери, де, як бачив, сховалася юна діва. Батько виволік Варвару за волосся з цієї печери і повів у свій дім. Бажаючи насильно змусити доньку поклонятися язичницьким богам, він зачинив її в темному приміщенні, залишивши без води та їжі на тривалий час. І самі двері опечатав своєю печаткою, щоб ніхто не міг зайти.
Однак пробувши тривалий час у спразі й голоді, у сирій холодній темниці, юна діва не зреклася своєї віри. Тоді батько, в ненависті виволікши свою доньку, потяг її через місто за волосся до правителя і, кинувши до його ніг і б’ючи її ногами, сказав: «Забери. Вона мені не дочка, і я їй не батько. Муч її якими хочеш муками, щоб вона поклонилася богам язичницьким».
Правитель, бачачи юність і красу дівиці, спершу намагався схилити її до язичництва ласками й нагадуванням про батьківське багатство, яке дістанеться їй у спадок, якщо вона послухає батька. Але все було марно. Варвара продовжувала твердо сповідувати віру в Христа Спасителя.
Тоді великомученицю наказали бити воловими жилами, оголивши її наготу перед усім народом. А потім її рани стали розтирати гострими черепками. Виснажену, знесилену, напівмертву, її кинули в темницю.
У в’язниці, де, здавалося б, нізвідки було чекати допомоги, святій великомучениці явився Христос Спаситель. Явився, лагідно підбадьорюючи її стояти в твердому подвигу, з мужністю переносити страшні муки та обіцяючи вінець правди і блаженну вічність у незабаром після цих мук.
Учасницею явлення Христа була і свята мучениця Іуліанія. Будучи християнкою, вона, ще стоячи в натовпі й бачачи муки та твердість у сповідуванні віри юної діви Варвари, гірко плакала і співчувала їй душею своєю. Вона ж перебувала біля вікна в’язниці, дивлячись на подвиг цієї юної діви, і бачила явлення Христа Спасителя Варварі.
Коли наступного дня воїни відкрили в’язницю і побачили юну Варвару абсолютно здоровою, так що на ній і сліду не було від вчорашніх побоїв і катувань, то сильно здивувалися. Вони привели її до правителя, і той спершу занімів, побачивши її живою і здоровою. Потім він став знову лестощами спокушати її: «Бачиш, Варваро, як милостиві до тебе мої боги! Хоч ти їх і зневажаєш, вони зцілили тебе від ран!» Але великомучениця сміялася над його словами, сповідуючи віру в Христа Спасителя.
Свята ж мучениця Іуліанія, вийшовши з натовпу і сповідавши себе християнкою, стала викривати мучителя. Тоді двох мучениць — Варвару та Іуліанію — повісили на мучилищному дереві та спочатку гострими залізними кігтями рвали на частини їхні тіла, після чого почали обпалювати їх факелами. Потім, відрізавши їм соски, водили оголеними по місту на ганьбу всьому народу. Але Варвара великомучениця молилася, щоб Господь не давав їй такої ганьби.
Подумайте, брати і сестри, яка цнотливість у цієї діви була! Адже вона не просила Бога позбавити її від мук, а намагалася зберегти цнотливість і чистоту, щоб її наготу не бачили дозвільні глядачі, серед яких вулицями міста її водили. І Господь покрив світлоносною хмарою святих мучениць, й ніхто з жителів не міг бачити їх.
Страта і передсмертна молитва
Не зумівши схилити їх до шанування язичницьких богів, мучитель повелів усікти мечем і великомученицю Варвару, і її подругу по стражданнях мученицю Іуліанію.
Варвару на усічення вів сам її батько Діоскор.
Вона випросила тільки деякий час для молитви. І перед усіченням ця юна діва молилася Богу не за себе, не за свою душу — вона говорила: «Всемилостивий Боже, Який створив небо і землю, повеліває сонцю світити на добрих та злих, проливає дощ на праведних і неправедних! Почуй молитву мене, грішної раби Твоєї! Аби всіх, хто згадуватиме та шануватиме мою пам’ять, оминали важкі хвороби і раптова смерть!»
Вона молилася не за себе, а за своїх шанувальників — за нас із вами. І відтоді віра Святої Церкви говорить, що святій великомучениці за її молитвою даровано рятувати людей від раптової смерті, від важких хвороб. Більше того: тим, хто шанує святу великомученицю Варвару, буває навіть відкритий час смертний, так що людина не тільки знає про наближення смерті, але й сподобляється підготуватися до неї християнським напуттям через Сповідь, Соборування і Причастя Святих Христових Тайн.
Мощі великомучениці
Так трапилося, що честь мати святі мощі святої великомучениці Варвари дісталася нашій Вітчизні. У XII столітті мощі святої Варвари були перенесені з Візантійської імперії до нас. А причиною цього стало те, що правнук рівноапостольного великого князя Володимира князь Святополк взяв своєю дружиною візантійську царівну Варвару. І та, відправляючись у далеку незнайому північну країну, ублагала свого батька, імператора, щоб він, дарував їй мощі її покровительки — святої великомучениці Варвари. І ось майбутня дружина князя Київського привезла із собою до Києва мощі своєї покровительки.
У Батиєву навалу їх сховали під сходами соборного храму Михайлівського Золотоверхого монастиря, в якому вони спочивали. Через багато років мощі були знову знайдені і в дореволюційний час стояли в Михайлівському Золотоверхому монастирі.
На зворотному боці ікони, яка лежить на аналої посеред нашого Успенського собору і перед якою ми сьогодні молимося й звершуємо богослужіння, є напис, що цей образ освячений ієромонахом Філаретом у Михайлівському Золотоверхому монастирі в 1913 році на мощах святої великомучениці Варвари.
А в присвяченому імені святої великомучениці боковому вівтарі є її ікона, в яку вкладено частку її святих мощей.
«У любові нема страху»
Ми, брати і сестри, в цей день молимося святій угодниці і великомучениці, дивуючись її подвигам, її твердості.
Апостол Іоанн Богослов говорить, що «у любові нема страху, а досконала любов проганяє страх» (1 Ін. 4:18). І ми бачимо підтвердження цьому навіть на простих прикладах.
Пам’ятаєте, як наші батьки й діди йшли на війну і часто беззбройними кидалися на ворога, з якоюсь трьохлінійкою-гвинтівкою у руках кидалися на німецькі ДОТи й ДЗОТи, захищаючи своїх дружин, дітей, матерів… Бо вони їх любили, і любов проганяла страх навіть перед смертю, перед небезпекою бути пораненим й лишитися калікою.
Згадайте, брати і сестри, як навіть мала пташка, бачачи наближення небезпеки для гнізда, починає вдавати, наче в неї перебите крило, і цвірінькати, і стрибати перед самим носом хижака, відводячи його далі й далі від гнізда. Вона не боїться, бо захищає своїх дитинчат.
Будь-яка любляча мати готова своє життя віддати, щоб тільки дитина була живою та здоровою. І матері це знають.
Любов проганяє страх перед муками і навіть перед самою смертю.
Так і свята великомучениця Варвара, в чистоті свого серця сприйнявши цей небесний дар любові до Бога, до ближніх — а ми з вами, її шанувальники, — її ближні! — завдяки цій любові винесла величезний подвиг страждань. І нині Церква величає її святою великомученицею.
Зазнавши великих мук, вона через свою любов має нині безліч послідовників. Ми відповідаємо своєю любов’ю до неї за її жертовну любов і за її молитву любові по відношенню до нас, грішних.
Приклади допомоги святої Варвари
Однак ми не тільки віримо у допомогу цієї угодниці Божої, а й знаємо у своїй історії приклади допомоги святих її молитов перед Богом за нас, грішних.
Михайлівський Золотоверхий монастир кілька разів позбавляла свята великомучениця Варвара від страшних лих. Коли 1710 року в Києві спалахнула чума, у Михайлівському Золотоверхому монастирі не захворіла і не померла жодна людина, хоча в Києві народ помирав тисячами та ворота монастиря не були зачиненими — тисячі людей йшли по допомогу до мощів великомучениці, просячи її допомоги. І хто просив її допомоги, ті залишалися живі.
Це спонукало митрополита Київського Іоасафа написати акафіст святій великомучениці Варварі. Ще у XVIII столітті написаний цей акафіст, який ми сьогодні слухали під час водосвятного молебню. На знак подяки за допомогу святій великомучениці було складено цей піснеспів митрополитом Київським.
Такий самий мор був 1770 року. І знову в Михайлівському Золотоверхому монастирі не захворіла і не померла жодна людина.
Під час холерних епідемій, які у 1830-ті роки вперше обрушилися на нашу Вітчизну, великомучениця також позбавляла від хвороби й смерті всіх, хто до неї притікав.
І безліч інших прикладів, брати і сестри, ми маємо, коли свята великомучениця Варвара, маючи за своєю молитвою дар позбавляти від важких хвороб, що ведуть до смерті, допомагала людям.
Але найголовніше її обдарування полягає в тому, що ті, хто її шанують, мають час смертний у великій радості.
Здавалося б, час смерті, день смерті для людини — це страх, відчай. Ні! Коли людина помирає, посповідавшись, пособоровавшись, причастившись, усвідомлюючи, куди вона йде, і йдучи у всеозброєнні таїнств церковних, для неї час смерті стає радісним. І цю радість часто людині дарує свята великомучениця Варвара, до якої людина звертається в молитвах.
Коли я служив на парафії, мені як священику багато разів доводилося бачити час кончини людей, які шанували святу великомученицю, — вони відходили у вічність у всеозброєнні таїнств церковних і Святого Причастя.
Як можна допомогти спасінню інших
Із самого дитинства, брати і сестри, у моїй душі залишається особливе шанування великомучениці Варвари. Сестра мого прадіда разом з моєю бабусею (своєю хрещеницею) свого часу ходили пішки до Києво-Печерської Лаври. Відвідували вони в Києві й Михайлівський Золотоверхий монастир. І сестра мого прадіда, Феодосія, принесла з Києва маленьку літографічну іконку святої великомучениці Варвари, яку приклала до її святих мощей. Ця ікона донині зберігається в нашому роду, ще з дореволюційного часу. Вона по-простому, по-селянськи, обкладена у фольгу — як прості люди прикрашали свої ікони.
І часто я в дитинстві чув розповіді бабусі своєї про житіє святої великомучениці Варвари. Вона розповідала його простою народною мовою, але з таким благоговінням, з такою любов’ю, з такою старанністю й співчуттям! Вона говорила: «Це ж треба, бідненька! Сам рідний батько на неї руку підняв і голову рубав! Жодної рідної людини в момент смерті її не було поруч! Таке, бідна, терпіла!» Таке співчуття відкритої православної душі було до святої великомучениці.
І з дитинства житіє цієї угодниці Божої запало в моє серце.
Дай Боже, щоб у житті кожного з нас, брати і сестри, була світла, свята, добра душа, яка могла б посіяти в наших серцях, у наших умах крапельки доброти й святості. Адже більшість з нас стоїмо в храмах Божих тому, що нас вимолили чи то наші матері, чи то бабусі, або тому, що мали приклад благочестивих батьків і дідів чи благочестивих християн, які жили поряд з нами й добрим словом, щирим, словом віруючої людини дарували й нам честь бути віруючими у Христа Спасителя, спадкоємцями Його святих угодників та їхньої святої пам’яті.
Дай Боже, щоб ми, кожен у своїй сім’ї, були такими добрими наставниками, які щирим прикладом шанування угодників Божих запалювали живий вогник віри і в наших дітях, у наших онуках. І своєю молитвою утверджували цей вогник, а прикладом свого життя дарували б приклад, як треба жити по-християнськи.
Від кожного з нас, брати і сестри, залежить спасіння багатьох. Часто читання житія або допомога того чи того угодника Божого в нашому земному житті навертає людину до Бога і робить її душу здатною до вічного спасіння у Христі Спасителі. Так і ми, брати й сестри, можемо послужити для спасіння одне одного. Для цього і даються нам житія святих — щоб ми, читаючи ці житія, намагалися пам’ятати їх і якомога більше наслідувати угодників Божих, молитвами яких нехай сподобить і нас Господь вічного Небесного Царства зі святою великомученицею Варварою, з усіма святими угодниками. Щоб ми були у вічності нескінченній та блаженній, уготованій нам від створення світу Самим Творцем цього світу.
Ми блаженні тим, що маємо не тільки видиму проповідь творіння Божого, з якої можемо усвідомлювати велич Творця і Його премудрість, — ми маємо ще й писаний закон Божий — Святе Євангеліє, якого дай нам, Боже, триматися, яке дай нам, Боже, зберігати в серцях своїх та проповідувати і словом, і життям своїм, щоб сіяти це насіння проповіді Христової і за словами Святого Євангелія, і за словом старців. Як говорив преподобний Амвросій: «Сій скрізь: і на камінь, і поміж тернів, і при дорозі, і на добру землю… (див. Лк. 8:5–15). Сій скрізь — либонь що і зійде!»
Так і ми, брати і сестри, будемо намагатися сіяти в цьому світі і словом, і ділами своїми добру звістку Євангельського благовістя, закликаючи цей світ від гріха, неправди, боговідступництва до правди, чистоти, божественної премудрості, нескінченного буття в невечірньому світлі Небесного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский