Чого нас вчить святий Іоанн Предтеча? Як навчитися сповідатися? Як позбутися зарозумілості? Про це та про багато іншого розповів намісник Святогірської Лаври митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Різдва Іоанна Предтечі, 7 липня 2022 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Усіх вас, всечесні отці, брати і сестри, вітаємо зі святом Різдва Іоанна Предтечі!
Свята Церква, як правило, святкує пам’яті святих у дні їхнього відходу з цього світу у світ вічності, тобто ми зазвичай відзначаємо їхнє народження у вічність. І тільки три земні різдва, як появи в цьому світі, святкуються Церквою: Різдво Спасителя і Господа нашого Іісуса Христа, Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії та Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.
Втілення Сина Божого і поява у світі Цариці Небесної, Божої Матері, та Іоанна Предтечі є настільки значущими, що дні Їхнього різдва стали святами в Церкві Христовій.
***
Як похваляє Церква Іоанна Предтечу? «Преде́л проро́ков», «нача́ло апо́столов», «пе́рвый во благода́ти му́чениче»… Він передував Господу не тільки тут, у цьому земному світі, а й спустившись у пекло, де до Воскресіння Христового знаходилися праведники, благовістив їм близьке спасіння.
<…>
Чесного Іоанна Предтечу всіляко похваляє Церква, але краще, ніж Христос, хто може похвалити? Господь сказав про нього: «З народжених жінками не повставав більший за Іоанна Хрестителя» (Мф. 11:11). Настільки високо Господь сказав про Іоанна Предтечу!
Ми бачимо, брати і сестри, на іконостасах зображення Спаса в Силах (як зветься іконописний образ), грядущого на Суд світу. З правого боку від Нього стоїть, благаючи Господа про рід людський, Божа Матір. З лівого стоїть Іоанн Предтеча і також благає про спасіння роду людського. За ними — Архангели Михаїл та Гавриїл, які зображають собою лик безплотних Сил Небесних, та інші угодники Божі, які стоять по одному, але уособлюють собою лики святих, котрі благатимуть Бога в день Страшного Суду про спасіння роду людського.
Ми сьогодні в храмі Божому зібралися, щоб святкувати Різдво Іоанна Хрестителя і щоб нагадати собі, що ми охрещені, що ми сподобилися в Христа хреститися і в Христа одягтися (як співає Свята Церква: «Ели́цы во Христа́ крести́стеся, во Христа́ облеко́стеся», див. Гал. 3:27), насіння благодатне життєве прийняти у свою душу в таїнстві Хрещення. Це насіння благодаті буде або зростати в нас, або, будучи затоптуваним нами, применшуватися в нас — це залежить від нас. Тому що життя з Богом, життя в Церкві, звершення молитов, ходіння на богослужіння, участь у сповіді — це не якась просто гра або красива казка, щось, що просто нам подобається, задовольняє нашу потребу в захваті, викликає приязні почуття. Ні. Це наші живі відносини з реально існуючим світом вічності, з Богом і святими угодниками Божими.
Ми повинні розуміти, і сам нинішній час нам якнайкраще нагадує, що наш світ тимчасовий і що ми самі тут перебуваємо тимчасово. І що в будь-який момент Господь може прикликати до Себе нашу душу. Він знає, кого і коли прикликати. У Нього немає старих і молодих, хворих і здорових — у Нього є готові, тому що Господь знає, коли нам корисно перейти у вічне нескінченне буття.
Тому кожен день ми маємо давати звіт перед Богом і перед своєю совістю за свою безсмертну душу. Адже чи будемо ми з Богом і з Його святими угодниками, чи ні, залежить від нашої живої сердечної участі і в молитвах, і в службах… І, тим паче в ці дні, потрібно прагнути якомога частіше брати участь у таїнстві Покаяння, Сповіді. Тому що якщо ми частіше будемо притікати на це таїнство, то наша сповідь з поверхневої переросте у сповідь глибинного пізнання стану своєї душі.
***
Колись преподобний Сисой, провівши праведне життя і в присутності братії відходячи у світ вічності, обличчям сяяв світлом божественним. Братія, з плачем споглядаючи його близький відхід, говорили йому: «Отче, навчи нас покаянню». І той каже: «Чада, не знаю я, чи поклав я початок покаянню». Це говорив той угодник Божий, який мав дар прозріння, який стяжав дари чудотворення, розсудливості й духовного наставництва. І він говорив це щиро, бо що більше благодать Божа просвіщає нашу душу через таїнства Церкви Христової, то більше ми просвіщаємося світлом божественним і наближаємося до Бога. А коли ми наближаємося до Бога, брати і сестри, то починаємо бачити себе в іншому світлі.
Це подібно до того, як одне бачить людина в темній кімнаті, коли запалить сірник: вона може побачити шафу, стіл, стілець. Коли ж вона запалить свічку, то побачить дрібніші предмети, як-от книжку, що лежить на столі, або свічку, що стоїть на свічнику. Коли запалить світло електричне, то побачить уже й павутину в кутку, і якийсь пил на підлозі, і тріщини на стелі. Але коли яскраве сонячне світло заллє кімнату, то людині стануть помітні міріади пилинок, які літають у повітрі.
Ось так, просвіщаючись світлом божественним, людина починає бачити в собі безліч гріхів.
Однак не всі гріхи однакові.
***
Часто люди, які вперше приходять до церкви, кажуть: «А в чому мені каятися? Що мені говорити на сповіді? Я навіть не знаю». Багато хто з нас пройшов цей шлях. І батюшка схиархімандрит Серафим говорив: «Прийде людина вперше на сповідь, назве два гріхи — і досить, не випитуй, не розпитуй! Це два гріхи, які вона усвідомила. І вона у них приносить покаяння». Тому що покаяння — це не бухгалтерський звіт перед Богом про погане і хороше. Це почуття провини перед Богом, прагнення очиститися від гріхів, які людина усвідомила як провину перед Богом.
«Наступного разу, — батюшка Серафим говорив, — людина 3-4 гріхи назве. На наступній сповіді — ще більше, на наступній — ще більше…» Так людина навчиться бачити себе в гріховному стані, як преподобний Сисой, котрий казав: «Чада, не знаю, чи поклав я початок покаянню».
І такий стан душі нашої дає бачення гріхів наших і потребу в сповіді породжує в душі нашій. Потребу просто!
Уявіть чисте біле простирадло і брудну ганчірку для підлоги, що лежить у кутку. На ганчірку глянеш — та ніби вона й чиста! Але почни її полоскати — і побачиш, що не одну воду треба змінити, аби увесь бруд з цієї ганчірки вийшов. А якщо на чисте біле простирадло маленька смітинка сяде — ту одразу видно і хочеться змахнути, щоб простирадло знову стало білосніжним. Так і наші душі. Коли людина вперше приходить на сповідь, то думає: «Про що мені говорити?» — багато хто з нас через це пройшов, хоча ми подібні до ганчірок, тож потрібно полоскати й полоскати свою душу сльозами покаяння, вимивати й вимивати бруд із неї. І навпаки: коли людина очистила свою душу і серце, то навіть малий гріх уже їй неприємний, від нього людині хочеться одразу очиститися, відстати, не повторювати цей гріх.
І дай Боже, брати і сестри, щоб за молитвами чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна Господь нам дарував прагнення до покаяння, прагнення убілити свою душу.
***
Адже Хреститель Спасів Іоанн — не тільки вчитель покаяння (йому моляться, просячи навчити покаянню), але, як кажуть святі отці, він також позбавляє від впадіння в оману і зарозумілість, які долаються живим покаянням, знову ж таки.
Владика Аліпій (схиархієпископ Краснолиманський Аліпій; 1945–2021 рр. — Ред.) свого часу говорив: «Коли надумаєш із кимось себе порівнювати, то порівнюй себе не з гіршими, а з кращими. І тоді одразу встанеш на своє місце». Кожен з нас — чи то архієрей, чи то священик, чи то диякон, чи то мирянин — має в сонмі угодників Божих святих свого звання. Наприклад: я архієрей, але хіба я можу порівняти себе зі святителем Миколаєм Чудотворцем, хіба можу я себе порівняти зі святителями Феодосієм Чернігівським, Іоасафом Бєлгородським?.. Я не можу поставити себе поруч із ними, порівняти себе з ними!
Так само і кожен чернець може заглибитися в стан своєї душі та зі смиренням усвідомити, що він не може порівнювати себе з преподобним Іоанном Затворником або іншими угодниками Божими, які в смиренні, у простоті й щирості серця, через подвижницьке, аскетичне життя стяжали благодать Духа Святого. А більше навіть — через смирення і через покаяння.
<…>
***
Ми, брати і сестри, маємо жити в простоті, щирості серця по відношенню до Бога і по відношенню до людей.
Адже що спонукає нашу братію дбати про благоустрій монастиря в цей складний час, чому ми приймаємо людей в обитель — простих мирян, дітей, навіть невоцерковлених людей, які далекі, здається, від Церкви та, може, й на служби не ходять?
Просто справа в тому, що, як кажуть святі отці: «Той, хто любить Бога, любить і Його творіння». Любов до Бога спонукає виконувати і другу, не менш важливу, за словами Господніми, з двох головних заповідей. Ось ці заповіді: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм. … Возлюби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки» (Мф. 22:37–40).
Дай Боже, нам не пишатися, не хизуватися своєю церковністю, своїм знанням молитов чи навіть читанням святих отців, іще чимось… Ми маємо бути вдячними Богові — і не на словах, а ділами, втілюючи у своєму житті заповіді, до яких Господь закликав нас. Не бути самі по собі, не жити за принципом «це мене не стосується», а спасати свою душу через діяльну любов до Бога (виконання заповідей, див. Ін. 14:21) і до ближнього (турбота про людей, допомога їм).
І дай Боже, нам усім, брати і сестри, усвідомити це.
Приклад нам — святий Іоанн Предтеча. Адже він жив у пустелі, був пустельником, аскетом, але вийшов на служіння народу. І, як говорить Євангеліє, багато хто врятувався завдяки його проповіді, настановам. У нього були учні. Наприклад, апостоли Андрій Первозванний та Іоанн Богослов були спершу учнями святого Іоанна Предтечі, а потім вже стали апостолами Христовими. Тобто Іоанн узяв на себе тягар учительства, спілкування з учнями, а також спілкування з народом — а приходили до нього і щирі люди, і фарисеї й саддукеї; представники різних верств.
І от які цікаві його настанови, котрі ми читаємо в Євангелії! Коли митарі приходять, яких вважали зрадниками єврейського народу, і питають: «Як нам жити?» — Іоанн сказав їм: «Не беріть більше, ніж скільки вам належить». Коли воїни приходять, каже їм: «Не грабуйте, не творіть насильства, не ображайте нікого — гідно несіть своє військове звання». Хто приходив з нещирим почуттям, чув від нього докір: «Хто навчив вас, породження єхиднині, втікати від майбутнього гніву?» (див. Лк. 3:7–14).
І ось сьогодні святий Іоанн Предтеча наставляє і нас, брати й сестри, — нести хрест християнства, який ми сприйняли від купелі хрещення і який будемо з покаянням нести аж до нашого переходу з цього світу у світ вічний з Божою поміччю та по молитвах Пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна, різдво якого нині світло святкуємо. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский