Божа Матір — милосерда Услишательниця

Про що потрібно пам’ятати в храмі? Що говорить про славу Божої Матері Святе Письмо? До чого може привести примирення з Богом? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Покрову Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 2016 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Як і сьогодні на Літургії, так і вчора на утрені ми, брати і сестри, слухали слова Святого Письма. Вчора це були пророчі слова про славу Божої Матері в Новозавітній Церкві Христовій, які свого часу записав євангеліст Лука.

У наш час, як і в минулі часи, є люди, які не шанують Божу Матір та намагаються виправдати себе і спростувати Її славу в Церкві Христовій, посилаючись на тексти Святого Письма, а більше — на свої обмежені міркування.

Але ми, брати і сестри, читаємо в книзі пророка і псалмоспівця царя Давида: «Предста́ Цари́ца одесну́ю Тебе́, — звертається він до Бога, — в ри́зах позлаще́нных оде́яна преиспещре́на. … Приведу́тся … де́вы вслед Ея́, и́скренния Ея́ приведу́тся Тебе́» (Пс. 44:10, 15).

За сотні років до народження Пресвятої Владичиці нашої Богородиці псалмоспівець цар Давид пророчо написав: «Воскресни́, Го́споди, в поко́й Твой, Ты и Киво́т святы́ни Твоея́» (Пс. 131:8). За тлумаченням святих отців, цей одухотворений Ковчег святині Божества — це Божа Матір, Яка прийняла в лоно Своє Немовля — Христа Спасителя, з плоті Якої дією Духа Святого була виткана плоть для Бога Слова, Духа безтілесного і вседосконалого.

І ось ми чули вчора слова, які записав святий апостол і євангеліст Лука. Слова, здавалося б, про тоді ще не знану світові Отроковицю. Він описує, як Діва Марія після Благовіщення приходить до дому Захарії в нагірній країні, в місті Іудиному, і вітає родичку Свою Єлисавету. І тоді пророчо говорить Єлисавета: «Отку́ду мне сие́, да прии́дет Ма́ти Го́спода моего́ ко мне!» (Лк. 1:43). Та не просто євангеліст Лука передав ці слова — він, перш ніж їх навести, пише: «…испо́лнися Ду́ха Свя́та Елисаве́т … и рече́», — тобто вказує, що Духом Святим були сказані ці слова, а значить вони істинні, пророчі.

І далі Божа Матір говорить слова, які також записує євангеліст Лука, записує для кожного з нас і до уваги, і для повчання. Відповідаючи на таке пророче вітання святої праведної Єлисавети, Богородиця зі смиренням віддає славу Богу: «Вели́чит душа́ Моя́ Го́спода, и возра́довася дух Мой о Бо́зе Спа́се Мое́м, я́ко призре́ на смире́ние Рабы́ Своея́…» — тобто ніби говорить: «Зглянувся на Мою недостойність». І тут же пророчо продовжує: «…се бо, отны́не ублажа́т Мя вси ро́ди…». І знову прославляє Бога, а не Себе: «…я́ко сотвори́ Мне вели́чие Си́льный, и свя́то и́мя Его́» (Лк. 1:46–49).

Ми можемо наводити й багато інших уривків Святого Письма, що говорять про Божу Матір. Можна згадати слова пророка Ісаї: «Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і дадуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (див. Іс. 7:14; Мф. 1:23).

І в книзі Буття ми читаємо, як при вигнанні Адама з раю Бог дає йому обітницю: «Сім’я жінки зітре главу змія» (див. Бут. 3:15). Як свого часу через порушення заповіді Євою прийшов у світ гріх, а разом з ним — відпадіння від Бога, так через нову Єву, Пречисту Божу Матір, Яка чистотою Своєю настільки перевищила людське єство, що Церква зі здивуванням зве Її чеснішою від Херувимів і незрівнянно славнішою від Серафимів, — тобто знову ж таки через жіночий рід — прийшло до нас і спасіння. Так Господь виправляє древній злочин жіночого єства, возвеличивши його в справі спасіння всього людського роду.

Заступниця Старанна

Ми, брати і сестри, дивлячись на історію Церкви, бачимо, якою великою є слава Божої Матері та Її Материнське заступництво всьому роду людському. Ми бачимо, що Божа Матір рятувала іноді цілі народи Своїм заступництвом. Ми бачимо, як Вона захищала міста і селища. Ми бачимо, брати і сестри, як Вона обителі покривала й особливу опіку являла при їхньому становленні. Ми бачимо, що і в справі спасіння кожної людини, тієї чи іншої особистості, Божа Матір являє силу Своїх молитов та силу Своєї Материнської любові.

Адже святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов свого часу був дарований Божій Матері як син, а в його особі, брати і сестри, усиновлені всі віруючі у Христа. Ми з вами, християни, усиновлені Божій Матері.

Вона є нашою Заступницею і Покровителькою. І наш народ мав особливу довіру до Її Материнського заступництва, Материнської молитви. Так, матері благословляли іконою Божої Матері своїх синів на війну, благословляли своїх дітей на створення сім’ї. Іконами Божої Матері осіняються домівки православних християн. І я, брати і сестри, можу сказати, що в старі часи, навіть нещодавні, люди з благоговінням ставилися до батьківських благословінь і до ікон, які стояли в батьківських домівках.

Чому не треба «позбавлятися» старих ікон

На жаль, в наш час люди приносять нам в обитель ікони і кажуть: «Ось у мене мама померла. А після неї залишилися ікони, але вони великі — куди нам? Заберіть їх у монастир». Значить, матері потрібні були ікони, щоб за своїх дітей молитися, а дітям вони стали не потрібні, щоб молитися за своїх дітей і онуків!

У зв’язку з цим мені хочеться навести один з прикладів заступництва Цариці Небесної.

У 1960-ті роки, коли зносили старі будинки, особливо бараки післявоєнної побудови у робочих селищах, і людям видавали квартири, одній родині дали квартиру в новому будинку. І ось, переїжджаючи, батько сім’ї — а сім’я складалася з чоловіка, дружини, 12-річної паралізованої дочки й тещі — сказав: «Ікона занадто велика, ми її не будемо брати. Де її в новій квартирі ставити?». Але теща наполягла: «Ні, ікона мені дорога. Це благословення моєї матері, і я ікону не залишу». Ну що ж? Вже махнули рукою, взяли ікону в нову квартиру. Коли тільки переїхали, образ тимчасово поставили на стілець. Але тут і меблі заносили, і якісь сантехніки приходили, ще хтось… І аби нікому не було видно ікони, ніби соромлячись, що у нього така велика ікона Божої Матері «Казанська» вдома, батько накрив її простирадлом. І так ікона накрита стояла.

Одного разу, коли вдома нікого не було, його паралізована 12-річна дочка, лежачи на ліжку, раптом почула від закритої ікони, що стояла на стільці, голос: «Відкрий Мене!». Дівчинка, почувши, злякалася, але цей голос був наповнений особливою любов’ю, добротою і материнською ласкою, і вона як до живої звернулася до ікони: «Як я зможу це зробити? У мене ніжки не ходять». «А ти спробуй. Встань, підійди і відкрий», — знову пролунав голос від ікони. Дівчинка потихеньку спустила ноги з ліжка, підійшла до ікони та відкрила її. А потім, сіла на ліжку, не знаючи навіть, як молитися, як дякувати Божій Матері, тому що особливо й не навчена була молитві, хоч й хрещена. Вона просто сиділа на ліжку та дивилися на ікону. Коли повернулися батьки, дочка зміцнілими ногами вийшла зустрічати їх.

Чи варто говорити, що з тих пір ікона Божої Матері зайняла почесне місце в цій домівці? А на свято Казанської Божої Матері вся родина завжди ходила до храму вшанувати Царицю Небесну за Її милість та просила батюшку відправити подячний молебень.

І так хочеться сказати, брати і сестри, тим, хто приносить батьківські ікони з дому до храму: «Ви розумієте, чого позбавляєте свої сім’ї?! Ви позбавляєте їх заступництва Божої Матері, ви позбавляєте свої сім’ї джерела благодіяння, а часто — і джерела зцілення!».

Завжди наші діди й прадіди з особливим благоговінням ставилися до ікон Божої Матері. Вони ставили їх у святих кутах, прикрашали святі кути — частіше за все по-простому, по-сільськи, накриваючи образи рушниками, які вишили своїми руками. Теплили лампадку на свята, а якщо сім’я була благочестива, то щодня незгасна лампада перед образами теплилася. Часто робили квіти з паперу і ними образи Господа й Цариці Небесної прикрашали, не маючи можливості живими квітами прикрашати ікони цілий рік.

Що сталося в Х столітті у Влахернському храмі?

Зібравшись сьогодні, брати і сестри, під склепіннями цього храму, присвяченого Покрову Цариці Небесної, ми згадуємо чудо, яке явила Божа Матір у Х ст. Вже сотні років наш народ шанує свято Покрови Пресвятої Богородиці. Вже сотні років славиться ім’я Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії як Заступниці Старанної роду християнського.

Історія, брати і сестри, говорить про те, що тоді Константинополь оточили ворожі війська. У місті не було належної кількості воїнів, щоб його захистити. З міських стін жителі Константинополя бачили, як вороги розоряли їхнє передмістя, як грабували монастирі і храми, які були за міською стіною, вбивали на їхніх очах їхніх співвітчизників, ґвалтували і знущалися над жінками, над черницями, які не встигли сховатися в місті.

Здавалося, не залишилося вже надії на порятунок, і народ зібрався у Влахернському храмі. Що це за храм? Влахернський храм займав особливе місце в Константинополі, тому що в ньому, крім чудотворної ікони Божої Матері, також зберігалася Її риза.

Коли народ стояв на всенічному бдінні і, заливаючись сльозами, молився, в цей час молився з народом і слов’янин за походженням, Христа ради юродивий Андрій зі своїм учнем Єпіфанієм.

І ось, коли вони молилися, раптом преподобний Андрій, Христа ради юродивий, побачив, як розверзнулися склепіння храму, і ось Божа Матір іде по хмарах до Престолу Божого і Христу Спасителю, Який возсідав на ньому. За Нею слідували апостол Іоанн Богослов та інші апостоли, пророки, мученики, преподобні, безліч ангельських воїнств… Цариця Небесна встала біля Престолу Вседержителя і почала молитися за народ. Помолившись ревно з усіма святими, Вона зняла з глави Своєї покривало (або мафорій, чи як ще його називають — омофор) і розпростерла його над усіма, хто молився в храмі, символічно показуючи цим Своє Материнське заступництво, Свій молитовний покров над людьми.

Дізнавшись про це явлення Богородиці, патріарх Фотій дерзновенно узяв ризу Божої Матері, під покровом ночі спустився по стіні міста до вод морських Босфору та з дерзновінням омочив край ризи Божої Матері у водах морських. І сталася на морі страшенна буря, так що багато ворожих кораблів потонуло і з ними безліч воїнів. Вороги просили миру з жителями Константинополя, і мир було укладено.

Як не дивно, ця подія не набула поширення як свято у Візантійській імперії (згодом у Греції), і греки це свято не відзначають. А на Русі воно було вперше відсвятковане у XII ст. І безліч міст і сіл носять ім’я на честь Покрову Божої Матері — села Покровки, Покровські, Новопокровки та ін., — тому що люди, влаштовуючи нові селища, вручали їх Покрову Цариці Небесної. Також безліч храмів і монастирів на честь Покрову Богородиці споруджено в нашій Батьківщині.

Святогірський Покровський храм і його чудо

І ми, брати і сестри, сьогодні стоїмо в храмі на честь Покрову Божої Матері. Цей надбрамний храм з дзвіницею був побудований у 1851 р. на місці святих врат XVII ст.

У ньому молилися багато угодників Божих. У ньому молився преподобний архімандрит Арсеній (Митрофанов), відновлювач нашої обителі, який мав бесіду з преподобним Серафимом Саровським і листування з Оптинскими старцями.

Тут молився і преподобний архімандрит Герман. І йому явилася Божа Матір у цьому храмі: коли братія читали акафіст Цариці Небесній, під час співу 13-го кондака архімандрит Герман стояв разом зі співаками посеред храму, і раптом крізь відкриті Царські врата він побачив, як на горньому місці цієї Покровської церкви встала наяву Божа Матір з піднятими руками, оточена легкими хмарками і сяйвом Небесної слави. Вона стояла і молилася. Отця Германа пробивав холодний піт, і в жар його кидало від споглядання цього. Видіння тривало протягом усього співу 13-го кондака. Коли кондак закінчився, видіння Божої Матері зникло — тільки легкі хмаринки носилися на горньому місці вівтаря цього Покровського храму, в якому ми сьогодні з вами служимо. Божа Матір Своєю присутністю освятила цей храм.

Коли в 1922 р. монастир закрили, і цю Покровську церкву розділили перегородками на окремі кімнати, і поселили в ній червоноармійців з сім’ями, то вони змогли тільки дві ночі тут перебути — не переночувати, а перебути! Тому що під склепіннями храму ночами лунав жіночий плач — такий, як коли сільські жінки тужать-голосять над покійником: Божа Матір плакала про безумство християн, про безумство Своїх дітей, які вчинили наругу церкві. Тільки дві ночі змогли червоноармійці перебути в цьому храмі, а потім сказали: «Ми тут жити не будемо! Тому що невідомо Хто плаче під склепіннями церкви щоночі!».

Потім тут розміщувалася бібліотека санаторію, і атеїстичні гасла та портрети діячів компартії блюзнірськи висіли на стінах храму замість ікон.

Але Господь судив, щоб цей храм знову став вмістилищем благодаті Духа Святого і Покров Божої Матері розпростирався над усіма нами, хто зібрався під склепіннями цієї церкви.

Сьогодні, брати і сестри, ми, дивлячись на історію Церкви, пам’ятаючи, скільки разів Божа Матір заступала й захищала православних християн, і чула їхні молитви, виконуючи їхні прохання на благо, — ввіряємо свої душі, своє життя Божій Матері.

Ми молимося Їй, як дитина з довірою просить про щось свою матір. Вона знає, що мама не відмовить, і просить наполегливо. Просить, докучаючи своїй матері, поки вона не виконає її прохання.

Німа церква

І не дай Бог, брати і сестри, щоб наша церква була німою! Скажете: «Як це?». А є такий переказ під назвою «Німа церква».

Свого часу один праведник був узятий силами ангельськими в Горній Єрусалим. І ось коли ангели возносили його в Небесне Царство, чим вище він піднімався від землі, тим більше затихали шуми свят, танців, захоплені крики, крики сварок і ворожнеч, крики обурення. І ось нарешті затихли крики й шуми суєти земної, і праведник почув рідкісні, але прекрасні звуки. І звернувся він до ангела: «Що це за звуки прекрасні?». І сказав ангел: «Це молитви людей, що линуть до Бога». Тоді праведник здивувався: «А як же так? Адже скільки людей стоїть і молиться в храмах — чому ж ці звуки такі рідкісні?». І ангел відповів: «Кажеш, що багато хто молиться, багато хто стоїть у храмах? Ну що ж, ось під нами чудовий величезний соборний храм. Сьогодні святкова служба. Спустимося з тобою в цей храм».

І спустилися вони невидимі в храм Божий. Церква була вщерть наповнена народом. І став праведник дивитися на людей, що стояли в храмі. Ось він бачить ніби заглиблену в себе жінку. Він каже: «Напевно, вона молиться». Але ангел торкнувся серця цієї жінки, і воно ніби відкрилося перед праведником, і він побачив сердечні помисли жінки. Вона стояла в храмі в задумі і осуджувала свою сусідку, яка стояла поруч з нею: «Вирядилася! Що вона з себе представляє? В самої чоловік п’є, діти непутящі, а вона вирядилася, прийшла і стоїть у церкві на першому місці!».

А ось стояв купець і дивився на іконостасні образи. Здавалося, він був відсторонений від усього, занурений, напевно, в благочестиві думи. І торкнувся ангел його душі — вона відкрилася перед праведником, і виявилося, що купець стояв і думав: «Ну ось, продешевив за товар — тепер збитки! І як тепер викручуватися?..». І стояв він і грандіозні свої плани будував, дивлячись на іконостас, а думками перебуваючи у своїй купецькій справі.

До багатьох людей праведник підходив, і ангел торкався їхніх сердець. Хтось із них тяжився службою, переступаючи з ноги на ногу та думаючи: «Та коли ж вона завершиться?». Хтось поспішав думками додому, плануючи, що там і як там. Хтось влаштовував свій шлюб, розглядаючи дівчат, які стояли в храмі. Хтось дивився на юнаків, обираючи собі чоловіка, будуючи плани на майбутнє, як вона створить сім’ю і як вони щасливо житимуть.

Церква була німою. Праведник бачив, що йде служба — а звуку немає! Пружився диякон, але тільки рот у нього відкривався. Відкривав рот батюшка — а який возглас, не було чутно. Начебто, баси на крилосах трудилися так, що аж червоні обличчя в них були від натуги співу, і у тенорів жили на лобі набрякли — а звуку не було!..

І раптом один голосок у цьому німому храмі почув праведник — один голосок. У кутку церкви перед іконою Божої Матері стояв на колінах у бідному одязі худенький маленький хлопчик. Плачучи навзрид, він просив: «Мамочко Божа! Зціли мою маму — вона тяжко хвора!». Цей голосок лунав у переповненому народом храмі єдиний, і він пронизував небеса, доходив до Божої Матері, доходив до Престолу Вседержителя. І молитва цього хлопчика була в той же момент Богом виконана.

Примирімося з Богом!

Ми з вами, брати і сестри, сьогодні теж стоїмо в храмі Божому, зібравшись на молитву. Але не будемо ж церкву і наше зібрання робити німим! Нехай не тільки уста наші говорять до Бога і Його Матері, але й думки наші та сердечні почуття поєднуються зі словами, які ми вимовляємо. Нехай наші молитви зазвучать у піднебесній височині та досягнуть Престолу Вседержителя. Нехай, брати і сестри, в цей день акордом прекрасних звуків хвалебним зазвучать наші голоси біля Престолу Вседержителя і молитви, які ми підносимо перед чудотворною іконою Божої Матері, дійдуть до Цариці Небесної, і Вона прихилить Своє вухо до нас. Як каже пророк і псалмоспівець цар Давид: «Слы́ши, Дщи, и виждь, и приклони́ у́хо Твое́» (Пс. 44:11). Нехай Божа Матір нас почує і погляне на нас милостивим оком як на дітей Своїх, як на тих, хто хоче жити під Її покровом, виконуючи заповіді Сина Її і Бога нашого.

І вірте, брати і сестри, що як дитяче прохання чує матір (кажуть: «Дитина не плаче — й мати не розуміє»), так і наші сльози, наші сердечні зітхання, наші щирі, неформальні молитви чує і виконує Цариця Небесна. Не просто довіряйте, а вірте, що саме так і буде!

Про що в цей день, брати і сестри, піднесемо молитви? Багато хто скаже: «Про мир», — адже так? Але пам’ятаймо, що зовнішній мир — це, брати і сестри, наслідок внутрішнього миру, який настає, коли людина зі своєю совістю примиряється, а не бореться з нею, чинячи всупереч її голосу; коли людина з Богом через покаяння примиряється, усвідомлюючи свою гріховність і негідність та прагнучи бути Божою.

Адже що таке зовнішній мир? Це дар Божий. А дари Божі присутні там, де Бог. Дари Божі присутні там, де благодать Божа, сила Божа. А Господь і Його благодать — там, брати і сестри, де народ Божий, де народ, який прагне жити з Богом, по-Божому, по совісті своїй.

Не забуваймо Бога! Примирімося зі своєю совістю, примирімося з Богом! І тоді, повірте, багато чого в нашому житті виправиться. І від кожного з нас сьогодні залежить, брати і сестри, чи зійде благодать Божа на Вітчизну нашу і на народ наш.

Сьогодні, брати і сестри, молячись сердечно, зі скрушним серцем і смиренним, ми вручаємо своє життя молитовному заступництву за нас Божої Матері. Чому? Та тому, що як земна мати ні за кого так не молиться і ні за кого так не переживає та не плаче, як за свого сина чи дочку, які потрапили в біду або ступили на слизький, гріховний шлях у житті (як земна мати за нього чи неї переживає!), так само і Божа Матір переживає за всіх нас, по-материнськи жаліє нас, бажаючи нам виправлення, по-материнськи самовіддано молячись день і ніч за рід християнський.

Ми не безрідні сироти — ми діти Божої Матері! І як Її чада, вручаємо своє життя Її Материнському заступництву, Її Материнським молитвам. І до сердечних молитов Цариці Небесної додаємо свою скруху сердечну, покаяння і живе прагнення жити по-Божому. У цьому нехай допоможе нам Цариця Небесна Своїм Материнським наставленням, напоумленням і всепрощенням! Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *