Про що свято Благовіщення? Як набути смирення? Чим відрізняється смиренна людина від гордої? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7 квітня 2021 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогоднішнє Євангеліє починається розповіддю про зачаття святою праведною Єлисаветою Іоанна Предтечі. Євангеліст наголошує на тому, що вже в літньому віці, у старечій порі Захарія та Єлисавета, не вірячи, що буде знято з них ганьблення, що вони стануть батьками в такому престарілому віці, не вірять навіть у зачаття Іоанна Предтечі. Точніше — бояться повірити, і тому Єлисавета приховує це п’ять місяців, п’ять місяців нікому не говорить про те, що вагітна.
У шостий же місяць в Назарет до Божої Матері був посланий архангел Гавриїл. Він привітав Її словами: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою». У замішанні стояла Цариця Небесна перед архангелом. Вона виховувалася у храмі Єрусалимському. І ми знаємо з житійних оповідей, що архангел Гавриїл являвся Їй у Святому святих, наставляючи та годуючи Її. Тому Божа Матір стояла перед ангелом у замішанні не тому, що боялася явлення небожителя. Замішання Її мало місце через Її величезне смирення.
Ми дуже мало знаємо про Божу Матір. За свого життя Вона була мало кому особливо відома. Її ім’я не так часто зустрічається на сторінках Нового Завіту. Святі отці пояснюють це ще й тим, що в I ст. було гоніння на християн, послідовників Христових. Апостоли намагалися захистити Божу Матір від переслідувань й гонінь, і тому згадували про Неї в Євангеліях коротко і трохи, а в деяких місцях і прикровенно, називаючи Її «інша Марія», як читаємо в Євангелії від Матфея: «прии́де Мари́я Магдали́на и друга́я Мари́я» (див. Мф. 28:1). Під «іншою Марією» тут мається на увазі Божа Матір.
І ось явився Їй архангел зі словами привітання «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою» і сповіщає Їй велику таємницю, що від Неї народиться Месія, очікуваний народом Ізраїльським та всім світом. «І наречеш ім’я Йому Іісус», — сказав архангел. Іісус і означає «Спаситель» у перекладі.
Божа Матір в замішанні стояла, не розуміючи. Знаючи, що Вона дала обітницю збереження дівства, Марія відповіла архангелу: «Ка́ко бу́дет сие́, иде́же му́жа не зна́ю?» — «Дух Святы́й на́йдет на Тя, и си́ла Вы́шняго осени́т Тя, те́мже и ражда́емое Свя́то нарече́тся Сын Бо́жий» (див. Лк. 1:34–35).
***
За переданням Єрусалимської Церкви, архангел Гавриїл являвся Божій Матері двічі. Вперше — біля джерела у Назареті, коли Вона черпала воду. Вдруге — коли Вона, прочитавши в книзі пророка Ісаї слова: «Се, Де́ва во чре́ве прии́мет и роди́т Сы́на, и нареку́т и́мя Ему́ Эмману́ил, е́же есть сказа́емо „с на́ми Бог“» (див. Іс. 7:14, Мф. 1:23), — сиділа, пряла і розмірковувала над цими словами пророка. Вона думала так: «Господи! Яка велич тієї Діви, Яка народить Сина Божого, Месію, Спасителя світу! От би Мені хоча б останньою служницею бути у Неї!..». Тому на стародавніх іконах Благовіщення Божа Матір зображується з куделею та ниткою з веретеном (як іконописці та мистецтвознавці називають цей іконописний сюжет — «Божа Матір Прядуча»). На іконах західного зразка Богородицю часто зображують з розкритою книгою перед Нею, акцентуючи увагу на тому, що Вона щойно читала книгу пророка Ісаї і тепер розмірковувала над прочитаними словами.
***
Якщо задуматися, брати й сестри, тут смирення зустрілося зі смиренням. І смирення навіть не в особі архангела Гавриїла — Боже смирення зустрічається з людським смиренням.
Смирення — це одна з Божих рис. Смирення — це одна з найвищих чеснот християнина.
Тут Господь, будучи Любов’ю, — а, як кажуть святі отці, друге ім’я Бога після імені Любов — це смирення, — зі смиренням просить дозволу у Божої Матері втілитися для спасіння світу! Бог просить у людини дозволу прийти у світ і взяти на Себе людську плоть! Божа Матір могла б відмовити, злякавшись такої відповідальності та висоти такого покликання. Але ми чуємо з вуст Божої Матері слова: «Се, раба́ Госпо́дня. Бу́ди Ми по словеси́ твоему́» (див. Лк. 1:38).
«Дух Святы́й на́йдет на Тя, и си́ла Вы́шняго осени́т Тя, те́мже и ражда́емое Свя́то нарече́тся Сын Бо́жий».
У храмі ми чуємо такі слова: «Иде́же бо хо́щет Бог, побежда́ется естества́ чин» (з догматика 7-го гласу), — тобто закони природи. Так і в цьому випадку Діва чиста, цнотлива, смиренна дією Святого Духа, Однієї з Осіб Святої Трійці, зі Своєї пречистої плоті починає, як тканину, ткати плоть для Того, Хто весь Всесвіт тримає в долоні.
Як сонячний промінь проходить крізь чисте скло, не руйнуючи його і зберігаючи свої властивості тепла й світла, так і Божество незбагненним і ангелам невідомим способом увійшло в утробу Пречистої Діви. І як немовля зачався Той, про Кого потім говоритимуть у всьому світі як про Бога Істинного, Який прийняв на Себе істинне людство.
І щоб Божа Матір упевнилася в його словах, архангел відкриває Їй таємницю: «Ось і родичка Твоя Єлисавета вже шостий місяць, як має в утробі» (див. Лк. 1:36).
***
Єлисавета була літнього віку, і зачаття нею дитини теж було дивом. Тому, як ми знаємо з Євангелія, яке читається на богородичні свята та на молебнах Цариці Небесній перед Її святими іконами, Божа Матір поспішає з Назарету «в го́рняя со тща́нием, во град Иу́дов, и вни́де в дом Заха́риин, и целова́ Елисаве́т» (Лк. 1:39–40), — тобто вітає її.
І Єлисавета, почувши привітання Божої Матері, вигукує слова, які запише євангеліст Лука, назавжди показуючи істинність і правду сповідання Діви Марії Богородицею в нашому православному світі та на викриття всіх сектантів, усіх, хто не визнає Божу Матір істинною Богородицею.
«Егда́ услы́ша Елисаве́т целова́ние Мари́ино, — пише євангеліст, — … испо́лнися Ду́ха Свя́та Елисаве́т, — тобто Духом Святим було відкрито їй. — И возопи́ гла́сом ве́лиим, и рече́: и отку́ду мне сие́, да прии́де Ма́ти Го́спода моего́ ко мне? Се бо, я́ко бысть глас целова́ния Твоего́ во у́шию мое́ю, взыгра́ся младе́нец ра́дощами во чре́ве мое́м» (див. Лк. 1:41–44).
Єлисавета першій відкриває Божій Матері свою таємницю, що носить в утробі Іоанна Хрестителя: «Взыгра́ся младе́нец ра́дощами во чре́ве мое́м». І далі ніби Саму Божу Матір утверджує у вірі, говорячи Їй про те, що збудеться, здійсниться те, що обіцяно Їй від Бога (див. Лк. 1:45). А тут теж видно, що Єлисавета не знала нічого про явлення архангела. Це перші її слова при зустрічі, а вона говорить про те, що «бу́дет соверше́ние глаго́ланным Ей от Го́спода».
І Божа Матір, чуючи такі слова від святої праведної Єлисавети, від Своєї родички, яка величає Її як Божу Матір, яка повторює обітницю архангела, відповідає Єлисаветі: «Вели́чит душа́ Моя́ Го́спода, и возра́довася дух Мой о Бо́зе Спа́се Мое́м…» — ніби говорить: «Не Мені честь, не Мені велич, не Мені слава — Господу». І ці слова не просто сказані Нею — вони сказані у світлі смирення Її душі та чесноти смирення. «Я́ко призре́ на смире́ние рабы́ Своея́», — усвідомлюючи й кажучи про Своє недостоїнство, ніби каже: «Хто я така…» І тут же пророчо говорить те, що Духом Святим і Їй відкрито: «Се бо, отны́не ублажа́т Мя вси роди́». І ніби виправдовуючись, знову ж таки каже: «Я́ко сотвори́ Мне вели́чие Си́льный», — тобто: «Це не Моя святість, не Моя праведність — це все Він, Бог, Промислитель, Податель усяких благ, Бог, Який кого хоче мертвить, кого хоче оживляє». «И свя́то и́мя Его́», — каже далі Божа Матір.
Далі в Євангелії сказано: «Пребы́сть же Мариа́м с не́ю я́ко три ме́сяцы, и возврати́ся в дом Свой» (Лк. 1:56). Тобто протягом дев’яти місяців вагітності Єлисавети Божа Матір перебувала в домі святої праведної Єлисавети, і вони бесідували одна з одною, повчаючись, проводячи час разом у молитвах — мати Іоанна Предтечі та Матір Господа нашого. Повчаються високою, піднесеною бесідою одна з одною, будучи обраницями Божими.
***
Божа Матір піде раніше народження Іоанна Предтечі, тому що євангеліст пише: «Пребы́сть же Мариа́м с не́ю я́ко три ме́сяцы, и возврати́ся в дом Свой», — і тільки потім описує події, пов’язані з різдвом Іоанна Предтечі.
У Назареті, як ми знаємо, Божа Матір також пережила скорботу. Іосиф, Її обручник, 80-річний старець, якому було доручено берегти Її дівство, побачив, що Вона вагітна. І він дорікав Їй, бо людині неможливо було осягнути таку таємницю. І, як усі, вважав: якщо жінка має в утробі не від чоловіка, значить вона вагітна через перелюб. Як інакше може мислити земна людина? За іудейським законом жінку, що має в утробі не від чоловіка, побивали камінням. Але Іосиф був праведним і не хотів Її викривати перед усіма й цим піддати її страшній бузувірській смерті побиттям камінням. Він хотів таємно відпустити Діву Марію, щоб Вона пішла, ніхто про це не знав, і він не був би винним у Її смерті.
Але ангел уві сні явився Іосифу і розвіяв його сумніви. Ангел сказав: «Не бійся прийняти Маріам, жону твою, — ніби тим самим кажучи, що Вона тобі вірна і Вона ні в якому разі не змінилася: — Народжене в Ній є від Духа Святого. І наречеш Йому ім’я Іісус» (див. Мф. 1:20–21). Звертається до Іосифа як до батька, бо за традицією саме батько давав імена. Хоч Іосиф був лише названим батьком, але ангел каже йому, що він має дати ім’я, тим самим ще раз підтверджуючи, що все від Бога.
«…наречеш Йому ім’я Іісус, бо Він спасе людей від гріхів їхніх». Народиться Спаситель світу, Месія.
Ось чому Іосиф так потім ревно захищатиме Божу Матір. Коли Ірод повстане і 14 тисяч немовлят у Віфлеємі вб’є, почувши, що народився Цар у Віфлеємі, Іосиф, будучи 80-річним старцем, супроводжуватиме Божу Матір і до Єгипту, де вони житимуть три роки до смерті Ірода. Поки не явиться знову ангел Іосифу і не скаже: «Повертайтеся додому, бо померли ті, хто шукав душу Немовляти». І вони повернуться додому, на свою Батьківщину. Але перед цим три роки проживуть у Єгипті у мандрах, у бідності, у злиднях… Юна Діва з Немовлям Христом на руках та 80-річний старець, який як міг дбав про Них.
<…>
Сьогодні, як я казав, смирення зустрічається зі смиренням. Смиренний Бог зустрічається зі смиренням в особі Божої Матері та просить у Неї дозволу втілитися в цьому світі, щоб спасти світ. І чує смиренні слова відповіді Діви Марії: «Се, ра́ба Госпо́дня. Бу́ди Ми по словеси́ твоему́».
Смирення — це найбільша чеснота, без якої, кажуть святі отці, неможливе спасіння. Преподобний Антоній Великий, єгипетський пустельник, мав видіння: весь світ оповитий бісівською павутиною. І Антоній, дивлячись на це, у такому розпачі сказав: «Господи! Хто ж може уникнути цих сіток, розкинутих дияволом, сіток спокус?» І пролунав голос Господній: «Антонію, цих сіток уникають лише смиренні. Ці сітки не сміють до них доторкнутися».
Без смирення немає спасіння. Жодна чеснота без смирення не спасає. Чи то піст, чи то молитва, чи то наше відвідування храму, чи то милостиня — якщо це робиться з зарозумілістю, з гордістю, з самозамилуванням, то не приносить нам користі. Навіть молитва… А смирення спасає людину вже без інших чеснот, тому що смирення саме по собі є сукупністю чеснот.
Перший засіб для набуття смирення — це неосудження. Саме неосудження призводить до вдивляння в глибини своєї душі та породжує в людині смирення й подальше покаяння, усвідомлення власної негідності. Бо якщо Бог смиренний і якщо людина прагне до смирення, вона близька до Бога, вона близька Богу. А наближення до Бога людину смиряє. Тоді людина бачить свою недосконалість, свою недостатність порівняно з Божою досконалістю. Тому вона й смиряється.
Тому, якщо бачимо смиренну людину, то знайте, що ця людина Богу близька.
І зі смиренною людиною, зі слухняною, лагідною легко скрізь: чи то в монастирі, чи то в родині, чи то на роботі в колективі, чи то в громадському транспорті або в магазині…
Смиренна людина готова поступитися тобі місцем, а себе поставити поруч і радіти тому, що вона звершила добро, уважив іншу людину.
***
Як кажуть святі отці, смирення буває трьох ступенів. Перший ступінь — смирення перед старшими, а з рівними поводження як з рівними. Другий ступінь смирення — смирення перед рівними, а з молодшими поводження як з рівними. Третій ступінь смирення — смирення перед молодшими і визнання себе гіршим за будь-яке творіння. Ось чому святі отці кажуть, що глупий той духівник, який одразу навчає новоначальних, що прийшли до монастиря, аскетизму, молитовному діланню, якимось аскетичним подвигам. Вони кажуть, що новоначального в монастирі треба навчати послуху та повазі до старших. А чому? Та тому що це перший ступінь смирення: смирення перед старшими, а з рівними поводження як з рівними.
Але й тут людина не має зупинятися, а ставити себе й далі у рамки смирення. Як сказано в Святому Письмі, Господь дає молитву тому, хто молиться. Так само дає смирення тому, хто смиряється. Смирення — це дар Святого Духа. Це не те, що ми вичавлюємо з себе зсередини або намагаємося показати. Ні. Смирення — це дар Святого Духа, його треба заслужити, ставлячи себе в рамки смирення й постійно зберігаючи себе в них. Це не смиренництво лицемірне на показ, а саме переламування себе, коли людина ставить себе в рамки смирення задля набування благодатного смирення як дару Святого Духа.
Ось яке воно, смирення, брати і сестри, ось як воно здобувається і що дає людині.
Ми читаємо Євангеліє, однак таке враження, ніби ми його в житті не читали! Адже у Євангелії Господь Своїх учнів і нас просить: «Научи́теся от Мене́, я́ко кро́ток есмь и смире́н се́рдцем» (Мф. 11:29). Не каже: «Навчіться ходити по водах, як Я ходив». Він не каже, щоб ми навчилися творити чудеса. Ні. Він навіть не каже, щоб «постилися так, щоб від вас залишилися лише шкіра й кістки». Нічого такого Господь не каже. Він каже: «Научи́теся от Мене́, я́ко кро́ток есмь и смире́н се́рдцем». І після цього продовжує: «И обря́щете поко́й душа́м ва́шим. И́го бо Мое́ бла́го, и бре́мя Мое́ легко́ есть» (Мф. 11:29–30).
В гордості жити — це мука. У гордовитої людини усі не такі, всі погані. З усіма посвариться людина, і миру в її душі не буде. Навіть якщо хтось і сказав їй образливе слово, — горда людина прийде додому і ще буде цю ситуацію перебирати: треба було йому те сказати, треба було так виказати! чому ж я промовчав?..
І спокою, миру немає в неї. А в людини смиренної — мир, спокій, всі їй добрі, бо вона каже: «Грішна я, гірша за всіх».
***
Я хочу навести приклад смирення, про який я почув у Єгипті і який вразив мене. Вразив! І, думаю, брати й сестри, не менш вражаючою ця історія буде й для вас.
Корінне населення Єгипту — копти. Вони ведуть своє походження з епохи фараонів та потім прийняли віру у Христа.
Треба сказати, що копти зазнали чимало страждань. Адже араби тим, хто розмовляв коптською мовою, а не арабською, відрізали язики. У коптів досі у кожного на зап’ясті витатуйовано хрестик. Ми запитали, чому цей хрестик витатуйовано. Вони відповіли: «Це у нас з давніх-давен. Якщо дитина залишиться сиротою — щоб було ясно, що вона хрещена». В дитинстві хрестили з найдавніших часів. Хрестик легко зняти і сказати, що дитина іншої віри — чи то іудей, чи то мусульманин. А вже витатуйований хрест показував: ні, це християнин. З дитинства наколювали хрест на зап’ясті.
Так от у X ст. халіф каїрський покликав до себе мусульман, іудеїв і християн. І сказав: «Я не збираюся слухати ваші суперечки. Я просто від кожного з вас хочу почути про вашу віру». Іудеї ж сказали: «Тут присутні християни, які визнали Месію Христа. Ми Його не визнаємо, ми ще чекаємо на свого месію. Тому в їхній присутності ми нічого говорити не будемо». І пішли.
Халіф був розгніваний на таку їхню поведінку. І євреї, щоб себе виправдати, вирішили по-своєму підставити християн. Вони прийшли до халіфа і сказали: «У християн в Євангелії від Матфея є такі рядки: „Маєш віру як гірчичне зерно — скажи горі ‚зсунься‘ — і вона зсунеться“. Халіфе, ось у нас цитадельна гора, де стоїть твій палац. А ось навпроти в Каїрі посеред міста є інша гора. Нехай християни зрушать цю гору, якщо їхня віра справжня».
Халіфу сподобалися ці слова. Він покликав патріарха Авраама і сказав: «Даю вам три дні. Робіть, що хочете, але у вас написано, що ви можете гори пересувати силою своєї віри. Ось вам гора. На третій день вона має зрушитися зі свого місця на інше. Якщо цього не станеться, значить ваша віра хибна. І тоді ви обираєте один з трьох способів, як мені з вами вчинити. Перший: ви тоді всі повинні будете прийняти іслам. Другий: ви повинні будете покинути Єгипет. Третій: я повинен буду вас усіх стратити».
Патріарх Авраам зібрав усю свою паству, наклали піст. Народ день і ніч перебував у храмі й плакав. І патріарх був у храмі, молячись разом з народом. Минув день. Гора стояла на місці. Минув другий. Гора стояла на місці… Патріарх у відчаї ридав у храмі разом з народом. І явилася йому Божа Матір і сказала: «Не бійся. Збирай весь народ і йдіть до цієї гори сьогодні вночі. По дорозі вам зустрінеться Симеон-швець. Ви його впізнаєте — у нього немає одного ока. Цей чоловік зрушить гору».
Патріарх з народом пішли з храму до гори. Дорогою їм зустрівся чоловік без одного ока, у бідному одязі. Патріарх зупинив його й запитав: «Ти Симеон-швець?» — «Так, я, Ваша Святосте». — «Розкажи про своє життя. Як ти живеш?» — «Я звичайний швець, живу бідно. Ніяких чеснот у собі не бачу. Вважаю, що я найгрішніша людина у світі. Усі спасуться, а я загину». — «А чому в тебе немає одного ока?» — «Я швець. Одного разу до мене прийшла жінка, щоб полагодити взуття. І підняла поділ сукні. Я, побачивши її ногу, піддався блудним думкам. Але я читав у Євангелії: якщо око твоє спокушає тебе, вирви його й кинь від себе. Я взяв і виколов собі око, щоб не відпасти від Христа через свої гріховні думки».
Тоді патріарх, бачачи Симеона величною, духовною людиною, яка по-дитячому довіряє Христу, взяв його із собою, і вони разом пішли до тієї гори.
І ось усю ніч народ стояв, здійнявши руки й вигукуючи «Кіріє, елейсон» («Господи, помилуй»). На ранок прийшов халіф з військом. Зібралися іудеї, щоб подивитися на ганьбу християн. Гора стояла на місці. Народ же з патріархом й шевцем Симеоном — найсмиреннішим мешканцем міста Каїра — стояв і не переставав молитися Богу. І коли почало сходити сонце, раптом пролунав гуркіт, і гора, відірвавшись від землі, піднялася в повітря. І утворилася щілина між горою та землею, від якої вона відірвалася, і крізь цю щілину сонячні промені осяяли весь простір та світили на людей, що стояли навпроти гори.
І гора, піднявшись, почала рухатися. Християни в радості й сльозах, вигукуючи «Кіріє, елейсон!», йшли за цією горою. І вона летіла 3 кілометри, а потім зупинилася й опустилася. Вона досі стоїть, ця гора. І сучасні геологи, досліджуючи породи та геологічні шари в цій горі, а також шари під горою, кажуть, що вони абсолютно різні, не збігаються. Але геологічні породи гори та того місця, де вона стояла в Каїрі, ідеально збігаються — вони як єдине ціле. Тим більше, глядачів цього дива було — тисячі людей. Усі це бачили, що сталося.
Халіф прийняв християнство.
У тій горі влаштовано храм. Величезна печера йде під гору, у глибині печери — вівтар, і від нього сходи амфітеатром піднімаються аж до самого верху. Гора нависає над ними шаром заввишки не менше ніж 80 метрів. При цьому там дуже пухка порода — або піщаник, або вапняк. І коли ми запитали: «Коли ви тут збираєтеся, не боїтеся, що на вас може обвалитися?» Вони відповіли: «Ми Церква мучеників. Померти в храмі нам не страшно». Минулого року тільки на Вербну неділю в цій печерній церкві причащалося 20 тисяч людей. Так народ шанує це місце й до сьогодні.
Це велике чудо, яке в наші голови, здається, не може вміститися, але яке є в історії Коптської Церкви і зберігається в розписах багатьох єгипетських храмів. А саме зображується, як гора висить, відірвавшись від землі, і сонце під нею променями освітлює простір. Це чудо звершилося, воно було.
І звершила це чудо людина величезного смирення.
Ви розумієте, що таке смирення? Смирення — це не малодушність. Смирення — це не приниження. Смирення — це сила. Смирення — це те, що пов’язує людину з Богом. Смирення — це те, що дає людині сили дерзновенно просити у Бога те, чого вона хоче. І смиренній людині Бог усе виконає.
***
І сьогодні, брати й сестри, ми теж є свідками великого дива, причиною якого стало смирення: Бог, Творець світу, Який тримає Всесвіт у долоні, стає людиною, смиренно просячи на це дозволу в найсмиреннішої з роду людського — Божої Матері. «Се, раба́ Госпо́дня. Бу́ди Ми по словеси́ твоему́».
Намагайтеся, брати і сестри, не тільки читати про смирення. Євангельські слова: «Научи́теся от Мене́, я́ко кро́ток есмь и смире́н се́рдцем», — вкладіть у вуха, в серце своє, у життя! На практиці покажіть це.
Адже Господь же сказав: «И́го бо Мое́ бла́го, и бре́мя Мое́ легко́ есть». Він ніби говорить: «Це не буде важко для вас, бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий. Ти сама, людино, страждаєш від своєї гордості, від своєї норовливості, від непокори своєї».
Я знаю це з власного досвіду, брати і сестри. Я багато разів каявся за те, що не слухав Бога, Його святі заповіді, духівника. Але я жодного разу не каявся у послуху, жодного разу не каявся у смиренні.
Допоможи Господи, брати і сестри, нам усім не тільки слухати Святе Письмо, але й чути. І чути, не стільки розумом розуміючи — серцем! І в цьому нехай допоможе сьогодні Цариця Небесна, Пресвята Владичиця Богородиця.
Сьогодні перед нами дві ікони: Божої Матері — це смирення та послух Божій волі, а поруч — Христос, розіп’ятий на хресті, про Якого скаже апостол: «Був слухняний Своєму Небесному Отцю аж до смерті, і смерті хресної» (див. Флп. 2:8).
Слухняний. Пам’ятаєте слова Христа в молитві в Гефсіманському саду, коли піт, з яким Він молився, як краплі крові падав? Господь говорив, знемагаючи людством: «Отче Мій! Якщо можливо, хай обмине Мене чаша ця». А потім слова: «Втім, не Моя воля, але Твоя воля нехай буде» (див. Мф. 26:39).
Скрізь, брати і сестри, смирення дає нам життя. Без смирення нас би не було. Смирення і любов нерозривні, бо любов жертовна. Людина ставить себе на останнє місце і жертвує собою заради любові до інших, а жертвувати собою неможливо без смирення. У гордовитої людини «я» на першому місці. А у смиренної — усі інші, а «я» — на останньому. Недарма кажуть: «Я — остання літера в алфавіті».
Тож, дітлахи — слухайтеся батьків. Ченці та черниці — слухайтеся своїх духовних отців і матерів. Християни — слухайтеся своїх пастирів і архіпастирів. А пастирі й архіпастирі, дай Боже, щоб слухалися Христа та Його Євангелія Святого, яке для всіх нас є спільним духівником. Для нас духівник — Христос і Його Святе Євангеліє. Якщо хтось скаже, що духівники зараз не такі й духовні матері недостатні — відкривай Євангеліє: там все написано те, про що тобі говорять духовні отці та духовні матері. Слово в слово, думка з думкою, почуття з почуттям. Все одне й те саме. Це ми намагаємося виправдати свою гордість, а її не виправдовувати треба, а ламати! Бо вона нас веде до загибелі. Вона робить нас причетними до бісів, бо їм властива гордість.
Як біс, явившись, каже преподобному: «Ти постишся, а я не їм. Ти пильнуєш, а я не сплю. Ти просиш у Бога: „Господи, примнож у мені віру“, — а я не тільки вірю — я знаю, що Бог є, — сказав біс преподобному і далі продовжив: — Але в одному ти, старче, вищий за мене. Ти маєш смирення і покаяння, а я не маю».
Ось що нас, людей, рабів Божих, відрізняє від бісів — наявність смирення і покаяння, в якому дай, Господи, нам зростати як у чеснотах, які тут, на землі, нам будуть на радість, бо ми знайдемо спокій душам нашим за словом Христовим, і у вічності ворота райські відкриють. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский