Дух Святий може перебувати в людині, але що для цього потрібно з боку людини? З чого починається покаяння? Як не позбавити себе плоду доброї справи? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято П’ятидесятниці (День Святої Трійці), 20 червня 2021 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Ці слова, начебто звичні й часто повторювані в повсякденному житті православного християнина, цього дня стають по-особливому живими, наповнюючи радістю наше серце і душу. Сьогодні ми святкуємо День Святої Трійці — Бога Триєдиного: Отця і Сина і Духа Святого, Який створив весь світ, а отже, і нас; Який вдихнув у нас душу живу, створив нас за образом і за подобою Своєю; Який піклується про життя наше, є для нас Джерелом життя; Який улаштовує нам вічне нескінченне буття у Своєму Царстві і Своєю смертю смерть подолав.
У цей день ми, брати й сестри, згадуємо явлення Духа Святого, Третьої Іпостасі Святої Трійці, Бога Істинного, рівночесного Отцю і Сину.
Утішитель — так назвав Його Спаситель. У прощальній бесіді з учнями Він сказав: «Пошлю вам іншого Утішителя, Який наставить вас на всяку істину, Духа істини, Який від Отця виходить» (див. Ін. 14:16; 15:26; 16:13).
***
І ось це звершилося у день П’ятидесятниці, коли єврейський народ святкував дарування Мойсею старозавітного закону на горі Синай. Згадуючи, що це відбувалося в горах у пустелі, посеред природи, цього дня люди прикрашали свої оселі гілками дерев і квітами, посипали підлоги травою.
Зберігаючи послух Христу Спасителю, Який перед Вознесінням сказав апостолам: «Ви ж не відлучайтесь з Єрусалима» (див. Діян. 1:4), — та чекаючи на Зішестя Утішителя, Духа Святого, учні були у горниці. За переданням, у тій, в якій відбувалася Тайна Вечеря. Єдинодушно перебували й молитовно, бесідуючи один з одним про ті чудеса, що сталися після Воскресіння Христового, і так надихаючи один одного.
І раптом почувся ніби подих бурхливого вітру. Не було вітру, не було урагану, але був шум, як від бурхливого вітру й урагану. У цей час в Єрусалимі з нагоди свята зібралося багато народу. У Діяннях святих апостолів євангеліст Лука, який написав цю книгу, згадує і єгиптян, і лівійців, і тих, хто прибув з Аравійського півострова, і з Риму, і з острова Крит… — багато віруючих у Істинного Бога з усіх країн зібралися на свято в Єрусалимі. А почувши цей небувалий бурхливий шум і помітивши, що він зосереджується біля одного будинку — там, де перебували апостоли, — безліч народу зібралася біля цього будинку.
У самій же прикрашеній зеленню горниці відбувалося таке дійство: раптом, крім шуму наче від бурхливого вітру, з’явились розділені язики, мов вогненні, і почили на апостолах.
Дух Святий явився у вигляді вогненних язиків, просвічуючи розум апостолів та ніби очищаючи їх як сосуди обрані Духа Святого від усякої нечистоти, спалюючи в них усяку скверну.
І їм відкрився дар знання мов. І прості, неписьменні галілейські рибалки, які до цього, у дні після Воскресіння Христового, через малодушність і страх перед юдеями ховалися, боялися гонінь і утисків, раптом виходять до народу з проповіддю. Однак не просто з проповіддю — кожен починає говорити мовами представників народів, які зібралися біля будинку. І замішання сталося в натовпі. Люди говорили між собою: «Чи не всі це рибалки, чи не всі це мужі галілейські? Як ми чуємо з їхніх вуст кожен свою мову, в якій виросли з дитинства?..» Дехто ж, не розуміючи іноземних мов, насміхався — говорив: «Вони зранку напилися солодкого вина».
Тоді апостол Петро звернувся до всіх і сказав: «Ми не п’яні. Нині 3-тя година ранку». Тобто, за сучасним обчисленням, 9-та година ранку. А у свята було прийнято постити до завершення особливих служб у храмі старозавітному.
Я пам’ятаю, брати й сестри, що й наш народ, який зберігав благочестя з покоління в покоління, старий народ, котрий дотримувався давніх традицій, теж так ставився до свят —постив до завершення святкових богослужінь. У моєму селі з 1932 р. не було церкви — її зруйнували. Був лише один храм на район, і не всі могли туди з села потрапити на служби святкові. Але коли бабусю в неділю запрошували снідати, вона завжди казала: «Іще рано, ще люди з церкви не повиходили». І незважаючи на те, що ми снідали раніше, бабуся в недільний святковий день до 11-ї години не сідала снідати, зберігаючи утримання дня недільного та святкового.
І от коли апостол Петро говорив про Христа Спасителя, Якого відкинули й розіп’яли, Який воскрес і вознісся, багато людей, пройнявшись проповіддю апостола, у розгубленості запитали його: «Що нам робити?» І апостол Петро сказав: «Пока́йтеся, и да крести́тся ки́йждо вас» (Діян. 2:38). І цього дня, прийнявши проповідь апостольську, охрестилося до трьох тисяч людей. З цього дня почала зростати Церква Христова як Тіло Христове і як спільнота віруючих у Христа. Сьогодні день народження Церкви.
***
Ми можемо пройматися, брати і сестри, радістю свята. Ми можемо дякувати Богові та радіти цій події і тому, що й ми — спадкоємці апостольської проповіді, а отже, єднання з Богом. Але недостатньо лише з боку спостерігати та радіти, дякувати Богові. Треба брати участь у житті з Богом!
Коли преподобного Серафима Саровського запитали, що є метою християнського життя, він відповів: «Набуття Духа Святого». Як купець торгує тим товаром, що приносить прибуток, так і християнин повинен жити так й чинити ті справи, які дарують йому силу Духа Святого.
Дух Святий там, де покаяння, там, де розчулення, там, де молитовне життя і участь у таїнствах церковних. Дух Святий там, де ми творимо християнські чесноти: милосердя, прощення, допомога один одному, співчуття ближньому у скорботі та співрадіння разом з ним у радості — там теж Дух Святий. Дух Святий там, де ми творимо добрі справи. Адже Господь сказав: «Та́ко да просвети́тся свет ваш пред челове́ки, я́ко да ви́дят ва́ша до́брая дела́ и просла́вят Отца́ ва́шего, И́же на небесе́х» (Мф. 5:16).
Але часто, брати і сестри, добрі справи у нас бувають двоїсті. Ми ніби й добрі справи творимо, але в нашій душі бореться праведність і гріховність. Ми нібито розуміємо, що жити треба по-божому, по совісті, в добрі — так батьки наставляли нас з дитинства, — але, набравшись гріховності й часом свідомо чинячи гріхи, ми маємо в душі своїй боротьбу. Начебто і добрі справи творимо, але тут же не проґавимо нагоди зробити той чи інший гріх. І немає у нас горіння Духа Святого у душі, тому що ми ніби й розпалюємо багаття вогню Божественного, але тут же заливаємо його водою гріхів своїх.
Навіть коли стоїмо на молитві — начебто робимо Божу справу, але наш розум відволікається: хтось думає про свої повсякденні справи; хтось зачаровується чиїмось гарним обличчям і відволікається думкою на негодяще; хтось планує, куди піде і що робитиме, коли закінчиться служба…
Це все одно, якби ми запалили свічку і поставили на вітрі — вона горіти не буде.
Так і у нас буває: начебто ми й творимо справи, які мають давати нам горіння, теплоту, осіяння Святого Духа всередині, але ми самі буваємо причиною того, що втрачаємо ці дари.
І зробивши добру справу, замість того щоб подякувати Богові, що Він допоміг нам не в гріхах провести час, а у творенні добра, ми самі себе хвалимо всередині себе, думаємо: який я хороший, який величний, що зробив те-то й те-то!.. І так марнославством, зарозумілістю губимо плід доброї справи…
***
Дух Святий може бути в людині. А де починається присутність Духа Святого? Вона там, де покаяння. Адже недарма Господь закликає до покаяння у Своїй проповіді, недарма святий Іоанн Предтеча, виходячи на проповідь на Йордан з пустелі, також закликає своїх слухачів до покаяння. Навіть апостол Петро в цей день, день Зішестя Святого Духа, на запитання людей «Що нам робити?» відповідає: «Пока́йтеся, и да крести́тся ки́йждо вас… и прии́мете благода́ть Свята́го Ду́ха» (див. Діян. 2:38).
Початок прийняття Святого Духа — це покаяння, усвідомлення власної гріховності, невиправленості, критичне ставлення до свого внутрішнього стану. І для цього треба пробудити голос совісті в собі, подивитися на ікони угодників Божих, і згадати їхні житія, і порівняти своє життя з їхнім високим духовним життєвим подвигом. Згадати заповіді євангельські та порівняти свої вчинки з ними. Згадати доброчесних людей, які оточують нас, та побачити, наскільки ми навіть у порівнянні з ними недосконалі.
З цього починається покаяння, з цього починається світло всередині душі людини. Світло, яке допомагає нам просвічувати наш внутрішній духовний склад і очищати його від усякої скверни. Бо у світлі Духа Святого «вся́ка душа́ живи́тся». «Святы́м Ду́хом вся́ка душа́ живи́тся и чистото́ю возвыша́ется», — так ми чуємо в антифонах.
***
Без покаяння, брати й сестри, ми наче в темній кімнаті, де немає жодного джерела світла. Заходиш у темну кімнату — нічого не видно, можна й вдаритися, й спіткнутися об щось та впасти. Але увійшовши, ми можемо чиркнути сірником — і побачимо шафу, стіл, стілець — великі предмети. Запалили свічку від цього сірника — вже бачимо книгу, що лежить на столі, та інші дрібніші предмети. Помітили вимикач на стіні — увімкнули електричне світло та побачили павутину в кутку й сміття на підлозі. Розсунули штори — і яскраве сонячне світло залило всю кімнату, і ми бачимо міріади пилинок, що витають у повітрі. Ось так само відбувається з душею людини, коли вона просвітлюється Духом Святим. Спочатку ми бачимо якісь грубі наші гріхи, неправди, вчинки, але з подальшим просвітленням ми бачимо все більше і більше. І навіть до найдрібніших подробиць бачимо гріховність у своїй душі та намагаємося вже не тільки бачити, але й виправляти.
Ось два приклади, брати й сестри: ганчірка для підлоги і чисте простирадло. Подивишся на брудну ганчірку, що лежить у кутку, — начебто вона й небрудна. Наскільки вона брудна, ми побачимо, коли почнемо полоскати її у відрі. Тоді виявляється: ох скільки на ній бруду і скільки треба її полоскати, щоб вона набула більш-менш пристойного вигляду!.. Але уявіть чисте простирадло — на ньому навіть маленька чорна крупинка, волосок видно, і їх хочеться струсити. Так і коли душа очищається все більше й більше, то хочеться навіть найдрібніший гріх струсити з цієї душі.
Ось так і ми, брати та сестри, будучи просвічувані й освячувані Духом Святим, будемо струшувати гріховність з наших душ, здобувати чистоту дією Духа Святого. І сьогоднішні слова, в яких ми прославляємо Духа Святого, Утішителя, надихають нас, бо ми звертаємося до свого Бога: «Царю́ Небе́сный, Уте́шителю, Ду́ше и́стины, И́же везде́ сый и вся исполня́яй, Сокро́вище благи́х и жи́зни Пода́телю, прииди́ и всели́ся в ны, и очи́сти ны от вся́кия скве́рны, и спаси́, Бла́же, ду́ши на́ша». Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский