Без чого неможливе спасіння?

Хіба можна не любити Того, Хто любить нас? Про це сказав митрополит Святогірський Арсеній у проповіді в День Святого Духа, 8 червня 2020 р. Тоді владика розповів про те, чого більше у світі — добра або зла, чи можливо довести існування Бога, звідки береться мудрість, та про багато іншого.

Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

День святої П’ятидесятниці, спогад про Зішестя Святого Духа на апостолів, розкриття Божества у троїчності Осіб — Отця, Сина і Святого Духа. І в цей день Церква вшановує Третю Іпостась Святої Трійці — Духа Святого.

Бог єдиний, але троїчний в Особах. Син народжується від Отця, і Дух постійно ісходить від Отця, але все це не три окремі Боги, а єдиний Бог у Трьох Особах.

Багато хто скаже: «Як можна це зрозуміти?» Господь, створюючи наш тварний світ, багато в чому поклав ікони Своєї троїчності. Так, ми бачимо сонце, яке являє собою кулю, сонячні промені народжуються від цієї кулі, як безперестанно народжується Син від Отця, і з цієї кулі виходить тепло і з променями, через промені приноситься й оживляє все на землі. «Святы́м Ду́хом вся́ка душа́ живи́тся и чистото́ю возвыша́ется» (з 1-го степенного антифону 4-го гласу).

Сонячна куля, тепло, що виходить від неї, світло — це різні речі, але всі разом вони складають єдине сонце. Господь створив сонце як ікону Свого Божества.

І кожен з нас складається з духу, душі й тіла.

Ми, брати і сестри, ще можемо наводити різні приклади, де Господь показав і заклав ікону троїчності Свого Божества.

І з вчення Святої Церкви, з вчення євангельського ми знаємо, що Дух Святий — це не сила. Це самовладний Бог. Чому ми до Нього в молитві звертаємося: «Царю́ Небе́сный, Уте́шителю, Ду́ше и́стины»! І так звертаючись до Нього, одразу називаємо властивості, притаманні Божеству: «…И́же везде́ сый и вся исполня́яй, Сокро́вище благи́х и жи́зни Пода́телю».

Податель життя, Джерело життя Бог для кожного з нас.

Живучи без Бога, ми, брати й сестри, позбавляємося цього Джерела життєвого.

Зараз дуже багато можна почути таких міркувань, що, мовляв, як же Бог дивиться на існуюче у світі зло, чому Господь допустив, що воно діє у світі. Як кажуть святі отці, добра у світі більше, ніж зла. За словами афонських старців, добра у світі 99%, а зла — всього лише 1%, просто воно краще організоване, зазвичай воно намагається випнутись, виставити себе на передній план, думаючи, що воно керує життям.

Мудрий студент

Мало того, зла як такого, як сутності не існує. Багато хто скаже: «Ну як це? Адже ми бачимо прояви зла в цьому світі!» Один професор на лекції теж говорив, що зло існує у світі і що Бог його допускає… Він ледь не доводив, що Бог нібито є злом та що Його не існує як добра і як любові. І тоді встав один студент й запитав у професора: «Чи існує темрява?» Професор сказав: «Звичайно. І ми бачимо темряву та словом позначаємо її». Але студент відповів: «Ні. Темряви не існує. Темрява — це просто відсутність світла, яку людина назвала темрявою». І запитав ще у професора: «Чи існує холод?» Той: «Ну, звичайно. І ми його відчуваємо». Тоді студент сказав: «Ні. І холоду не існує. Холод — це відсутність тепла. І ми просто назвали відсутність тепла словом „холод“. Але як такого його не існує. Так само не існує і зла. Зло — це відсутність Божественного світла і добра Божественного. Зло — це відсутність Бога».

Коли ми починаємо жити без Бога, брати й сестри, тоді в нас проявляється і злоба, і холодність, і темрява огортає нашу душу. Але варто нам захотіти наблизитися до світла вічного, до тепла любові Божественної, варто нам тільки захотіти відійти від зла й творити добро — й одразу все це зникає, бо і ми наближаємося до Бога, і Бог наближається до нас.

До речі, студент, який ставив запитання професору, — це не якась вигадана «церковною пропагандою» особа. Цим студентом був Альберт Ейнштейн. Це він, ставлячи професору запитання, відстоював буття Боже.

Хлопчик і море

І ось, брати й сестри, ми сьогодні, прославляючи Бога в Трійці, особливо прославляємо Святого Духа, Третю Іпостась Святої Трійці.

Багато святих отців намагалися, як два на два чотири, довести існування Бога. І один з них, бажаючи дати відсіч аріанам, ходив по берегу моря та розмірковував про таїнство буття Святої Трійці, єдиного Бога, але троїчного в Особах. Розмірковував, як це таїнство богословськи, по-людськи, просто пояснити людям. І тут побачив малого хлопчика, який, викопавши ямку на березі моря, носив жменями воду і вливав у цю ямку. Підійшов до нього старець і запитав: «Що ти робиш?» — «Та ось намагаюся море в мою ямку помістити». Усміхнувся старець і сказав: «Це неможливо». І тоді цей хлопчик встав і, поглянувши на нього ясним поглядом, сказав: «Швидше я море вміщу в мою ямку, аніж ти своїм людським розумом заглибишся та пізнаєш буття Святої Трійці».

У тому-то й річ, що довести існування Бога неможливо. Якби ми довели, що Бог існує, і все розклали на молекули й атоми, все словесно просто довели, це означало б, що Бог є проекцією людської думки на вічність. Вийшло б так: раз людина може своїм розумом осягнути буття Боже, то це вона Його вигадала.

Саме те, що ми не можемо осягнути буття Святої Трійці, є ще одним з доказів існування та самобутності Бога, Творця світу нашого.

«…Изчита́яй мно́жество звезд, и всем им имена́ нарица́яй»

Часто творіння, брати й сестри, забуває, що багато чого в цьому світі пізнати розумом неможливо.

«Вкажи початок і кінець руху вітру. Зваж полум’я вогню. Поверни вчорашній день», — говорив Архангел Уриїл, явившись свого часу і показуючи, що ми речі, з якими стикаємося щодня, не можемо пояснити, виміряти (див. 3 Єздр. 4:5). То що вже говорити про Бога та Його премудрість!

Вказуючи на премудрість й велич Творця і Создателя Всесвіту, Святе Письмо говорить про Нього: «…изчита́яй мно́жество звезд, и всем им имена́ нарица́яй» (Пс. 146:4).

Тільки Господь знає повнотою Своєї премудрості та Божественного розуму всі таємниці Всесвіту. А людина лише певною мірою торкається цих таємниць, відкриває, як прийнято казати, закони природи. Часто ті чи інші вчені, відкриваючи закони природи, отримують за це нобелівські та інші премії, звання докторів, професорів… Але вибачте. Вони лише відкрили ці закони, а ті ще до них існували. Хто ж цей Премудрий Творець, Який заклав усі ці закони в нашому тварному світі?

Звідки береться мудрість?

Адже й сама мудрість, брати й сестри, дається людині Богом. Святі отці кажуть, що над розумом стоїть мудрість, над мудрістю — премудрість, а над премудрістю — свята простота. Не просто простота — свята простота, доброчесна, чиста, і вона здатна дати людині вищу премудрість як дар від Бога.

Свого часу до преподобного Антонія Великого, єгипетського пустельника IV ст., який не вмів читати й писати, йшла за порадою вся освічена Олександрія. Олександрія, в якій була знаменита бібліотека та всі технічні досягнення того часу.

І ось два філософи-ритори подумали: «Чого може навчити людей цей неписьменний старий? Та ми двома-трьома запитаннями можемо його поставити на місце і показати всю „глибину“ його знань!» І з такою гордою самовпевненою думкою вони пішли до Антонія Великого.

Той же, духом передбачивши їхній прихід, вийшов філософам назустріч. Вклонився зі смиренням і сказав: «Вчені мужі, філософи, я, убогий, вітаю ваш прихід до мене, грішника, в пустелю. Але перш ніж ви будете ставити мені запитання, я задам запитання вам. Ви люди мудрі, прошу — дайте мені на них відповіді». Філософи, з відчуттям власної значущості, звичайно, милостиво погодилися на те, щоб неписьменний пустельник поставив їм запитання.

Антоній Великий сказав: «Задам вам перше запитання: що з’явилося раніше — розум людини чи літери?» Філософи відповіли: «Звісно, розум первинний. Розум вигадав літери, з літер склалися книги». — «Задам і друге запитання, — продовжив святий Антоній. — Якщо розум первинний, а книги вторинні, то чи означає це, що премудрість не походить від книжкового навчання, а дається Творцем світу як Божий дар людині за її чисте, богоугодне життя?» Філософи стояли, наче вражені громом. Усе своє подальше життя вони були учнями Антонія Великого.

Що дає істинне знання?

Святі отці пишуть: «Знання, певні пізнання, вченість можуть привести людину до віри, але повноту знань, повноту відання дає лише віра».

Але яка віра?

Віра — одна з властивостей, дарованих Богом людині, вона їй притаманна, вона є в кожного.

Взагалі найбільш віруючі люди — знаєте хто? Це атеїсти. Вони вірять, що походять від мавпи. Вірити в таке — це яку віру треба мати!.. А згадайте наші «віри», що звуться забобонами. З порожніми відрами нам дорогу перейшли, чорна кішка дорогу перебігла… Дивовижно, але у це вірять навіть професори й академіки.

Так от, брати й сестри, істинне знання, і розуміння, і розсудливість в цьому світі дає лише віра й довіра до Бога. Як це було у преподобного Антонія Великого за його віру в Бога й чистоту.

Що таке страх Господній?

Премудрий Соломон каже: «Початок мудрості — страх Господній» (Притч. 1:7). Що таке страх Господній? Це не тваринний страх покарання від Бога, це не трепет беззахисного створіння перед Всемогутнім Творцем. Ні. Він тому й називається не просто страхом, а страхом Божим. Це коли людина любить свого Творця, Создателя, вірить у Нього, довіряє Йому і боїться образити Його гріхом своїм — з любові до Творця. З любові боязнь образити неправдою своєю люблячого Бога — ось це і є страх Божий. Страх образити любу Істоту, Яка обдарувала нас багатьма благодіяннями. Господь виточив воду з джерел для нас, Його премудрістю на нас — добрих і злих — світить сонце, дощик капає на праведних й неправедних, земля зрощує їжу для нас… І повітря розлито, яким ми дихаємо. Це все творіння і премудрість Божа.

Ми бачимо, як весна змінюється літом, а літо — осінню, і осінь — зимою… І так з року в рік, у свій певний час… Хто ж встановив цю періодичність і Хто Той, Кого слухає природа, підкоряючись Його слову? Це Бог, Творець світу.

Чому Святий Дух зійшов на апостолів не одразу після Вознесіння Господнього?

І ось сьогодні ми, брати й сестри, згадуючи з вдячністю Творця і Создателя свого, прославляючи Його у Святій Трійці, особливо прославляємо Одну з Іпостасей — Духа Святого, Утішителя — як назвав Його Христос і як називаємо Його ми, практично на собі відчуваючи утішання від Святого Духа.

Не одразу після Вознесіння Господнього Дух зійшов на апостолів. Вони мали, за словом Христа Спасителя, залишатися в Єрусалимі, перебуваючи в єдності духу, в єдності думок… Навіщо це було потрібно?

Якщо після розп’яття Господнього апостоли розбіглися й розійшлися в усі боки, і кожен почав займатися своїми справами, і не одразу повірили у Воскресіння Спасителя, то тепер, після Вознесіння Господнього, вже неодноразово бачивши Христа Воскреслого, 40 днів з Ним спілкуючись, побачивши чудо Його Вознесіння, вони мали перебувати разом, стверджуючи один одного у вірі та зміцнюючись у вірі в істинність Христа як Месії, як Спасителя, як Бога, Який прийшов у світ.

Адже недарма Давид псалмоспівець каже: «Бог вселя́ет единомы́сленныя в дом, изводя́ окова́нныя му́жеством» (Пс. 67:7). Єдинодушність апостолів та їхні спільні бесіди дарували їм мужність, адже їм належало потім йти з проповіддю по всьому світу, навіть до кінців Всесвіту: «Во всю зе́млю изы́де веща́ние их и в концы́ вселе́нныя глаго́лы их» (Пс. 18:5), — як говорив Давид псалмоспівець за століття до цієї події.

І ось вони очікували на хрещення Духом Святим і вогнем, за словом Іоанна Предтечі, який своїм учням говорив: «Я хрещу вас водою, але йде Сильніший за мене, … Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем» (Лк. 3:16). Вони чекали в Сіонській горниці, протягом десяти днів спілкуючись один з одним, на Зішестя Духа Утішителя, з вірою очікували, бо Господь сказав про прихід Утішителя.

І ось через десять днів після Вознесіння шум, наче від урагану, пронісся над Єрусалимом. Колись, під час вручення Мойсею заповідей, під час заснування Старозавітної Церкви, ураган пронісся над горою Синай і від вогню плавилася гора Синайська. А тут Дух Святий, під звук «дыха́ния бу́рнаго», але без урагану, зійшов у Сіонську горницю. І, хоча й у вогняних язиках, але не палючий Він був, а просвічував розум й почуття сердечні апостолів, удосконалював їх і готував до проповіді по всьому світу.

Як здобути істинну радість?

Через прийняття Духа Святого змінюються на краще і розум, і почуття сердечні, і фізична природа людини — і вона стає чудотворцем, як ми знаємо багатьох святих угодників Божих, які, маючи Святого Духа в собі, творили багато великих чудес. І досі, брати й сестри, ми звертаємося до них по допомогу і цю допомогу отримуємо за нашою вірою. Бо віра дає нам знання.

Оживлення душі, брати й сестри, дає дія Святого Духа, коли ми шукаємо цієї дії Святого Духа. «Святы́м Ду́хом вся́ка душа́ живи́тся и чистото́ю возвыша́ется». Але стає чистішою душа тоді, коли сама вона прагне до чистоти. Коли вона намагається через покаяння передочиститися, аби Дух Святий вселився в неї та очистив без залишку, попаливши в ній усю гріховну скверну і бруд.

«Святы́м Ду́хом вся́ка душа́ живи́тся…». «Вся́ка» — замисліться: ніхто з нас не відкинутий. «…И чистото́ю возвыша́ется». Чи захочемо ми самі цієї чистоти, це залежить від нас.

Преподобний Силуан Афонський каже: «Людина смиряється, молиться, старається творити добрі справи, жити за заповідями — Дух Святий вселяється в неї, і ця людина каже: “ Господь милостивий!» Якщо ж людина гордиться, злісно налаштована, нарікає, засуджує — Дух Святий відходить. Як від смороду ми відвертаємося, відходимо, так і Дух Святий залишає таку людину. І каже людина: «Забув мене Господь!» Та не Господь тебе забув, а ти забув, що треба смирятися, треба любити, треба прощати, треба молитися, треба творити добрі справи! Це не Бог від тебе відійшов, а ти відійшов від Бога».

Нам треба прагнути бути з Богом, аби відчувати цю радість у Дусі Святому. Немає радості в душі, немає миру ані з Богом, ані з ближніми, ані зі своєю совістю, якщо ми, брати й сестри, не живемо з Духом Святим, якщо ми своїми справами і вчинками далекі від Його присутності та Його бажання наповнити нас і дарувати нам радість буття.

Тому ми в молитві «Царю Небесний» і читаємо: «…прииди́ и всели́ся в ны, и очи́сти ны от вся́кия скве́рны, и спаси́, Бла́же, ду́ши на́ша». За відсутності Духа Святого в людині немає й самого спасіння. Тільки коли людина живе в Дусі Святому, з Духом Святим, то ця людина живе спасительним життям, вже тут спасається і здобуває плоди вічності.

Згадайте угодників Божих — їм підкорялися сили природи, за їхнім словом пересувалися гори, вони ходили пішки по воді, зцілювали хворих і воскрешали мертвих. Вони звершили багато дивовижних чудес вже тут, на землі, живучи ніби в Царстві Небесному, бо жили з Духом Святим, а Дух Святий і на небі, і тут, на землі, один й той самий. Якщо ти тут живеш у Дусі Святому, ти вже живеш життям Царства Небесного. Пам’ятаєте, як Господь сказав: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21)? Ось про яке Царство Боже говорив Спаситель: про присутність Святого Духа в нашому житті і всередині нас.

«Жи́зни Пода́телю»

Ми, брати і сестри, можемо бачити багато проявів життєвості в цьому світі. Але що це за сила — життя? Звідки вона походить? Що це за найвеличніший дар, за який за один ми повинні Богові дякувати?

«Святы́м Ду́хом вся́ка душа́ живи́тся». І у молитві «Царю Небесний» ми до Нього звертаємося: «Жи́зни Пода́телю».

Адже ми не замислюємося, чому з промерзлої землі раптом виростає пролісок. І хоча ми знаємо, що сильні морози та холод є згубними для деяких рослин, але тут ми бачимо таку силу життя, що пролісок, пробиваючись навіть крізь товщу снігу, розквітає, і нічні морози не впливають на цю ніжну квітку. Хто дав їй цю силу життя, яка протистоїть смертельному крижаному холоду? Людина може замерзнути, а ця ніжна квітка стоїть і цвіте! Хіба це не чудо Боже, брати й сестри? Хіба це не прояв Божественної сили, яка може змінювати закони природи, бо ці закони встановив Сам Бог і як Законодавець Він може змінювати все, що забажає.

І саме чудо, брати й сестри, є зміною природних властивостей чи то людини, чи то іншого творіння Божого.

Ми бачимо диво, коли маленька комаха усю зиму лежала між холодними рамами вікна і раптом, коли промінь сонячний весняний і тепло торкаються її, вона оживає та живе, наче й не лежала всю зиму як мертва. Хіба це нам не нагадування про воскресіння мертвих?

А як промерзла найтонша гілочка рослини раптом пускає бруньки листя, квіти, приносить плід?.. І кожне дерево приносить свій плід. Посади різні дерева на одній землі й поруч, і вони будуть черпати соки з однієї землі та поливатися однією водою, але кожна рослина виросте зі своїми властивостями. Хто дарував таке розмежування властивостей, і користь, і життєвість цим рослинам, якщо немає Бога, як кажуть атеїсти?..

Нарешті, ми, брати й сестри, живемо, маємо розум, маємо почуття сердечні, дар мови… Ми здатні своїми талантами зводити чудові будівлі, писати прекрасні картини та ікони, створювати такі твори, які вважаються класикою й торкають душі багатьох людей. Ми можемо багато добра творити в цьому світі. Ми можемо залишити після себе слід доброчесного життя, живучи з Богом, за Його заповідями, прагнучи жити морально. Ми можемо відновлювати, брати і сестри, свою впалу природу через покаяння і знову робити її святою.

Але все це можливо тільки тоді, коли ми живемо з Богом, коли ми Бога не забуваємо, коли Бог присутній у нашому житті.

Бог з нами, і Царство Боже вже є

Ви чули сьогодні Євангеліє, коли голосно на всю церкву нам проголошувалося: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них» (Мф. 18:20)? Отець, Син і Святий Дух — Бог, славлений у Трійці, присутній тут з нами, брати і сестри.

Але від стану душі кожного з нас, від наших помислів, від наших прагнень і настроїв залежить, чи з нами Бог, а точніше: чи ми з Богом.

Із ким ми? Чи перебуваємо ми в любові, у світлі, у теплі любові? Чи ми в темряві, у холоді, у злобі, яка є відсутністю Бога в нашому житті? Це залежить від кожного з нас.

І сьогодні, дай Боже, аби думки кожного з вас, настрої, прагнення дарували вам розраду. Розраду буття з Богом уже тут, на землі.

Царство Боже не колись буде — воно вже є, у ньому можна жити! Воно «всередині вас є», сказав Господь (див. Лк. 17:21). «Сину, віддай Мені твоє серце» (див. Притч. 23:26), — слова Господні ми чуємо. Ось це сердечко наше живе, здатне любити наших ближніх, нашу Батьківщину, любити красу Божої світобудови, — як воно може не любити Самого Творця, Який створив і нас самих, дарувавши нам життя, і все навколо нас? Як можна не любити Того, Хто любить нас? Як можна відповідати непослухом на ті заповіді, які Він дав для нашої ж користі? Як можна відштовхувати руку Того, Хто нам благодіє? Як можна забувати у своєму житті Того, Хто нас ні на мить не забуває, але дбає про наше спасіння, живить і як Джерело життя дарує життя кожному з нас?..

Святість пропонується кожному

Дай Боже, брати і сестри, щоб у цей день, День Святого Духа, ми, усвідомлюючи все це, через життя своє пронесли бажання жити з Богом на землі та бути з Ним у вічності. Адже недарма наступна неділя буде Неділею Всіх святих. Святі — це плід співпраці людини і Бога у світі.

Людина — істота особлива… Знаєте, як сказали про людину святі отці: «Людина — це така істота, якій Бог може здивуватися і диявол може вжахнутися». Але це залежить від того, який спосіб буття, який світогляд, до чого прагнення ми оберемо в цьому житті. Це залежить від нас із вами.

Поможи, Господи, нам, брати й сестри, досягти Неділі Всіх святих і, святкуючи її, пам’ятати, що святі — це наші родичі по плоті, бо всі люди походять від Адама і Єви. Ми маємо Сифа праведного у своєму роді, ми маємо Ноя праведника, який врятував людство в дні потопу, у своєму роді… Крім того: ми не знаємо, у кого з нас серед ближчих до нас по роду людей є святі угодники Божі.

Але святість — це, брати й сестри, не завидна доля тих, хто був до нас. Святість кожному з нас пропонується Церквою і в ці дні. І ми повинні захотіти святості, миру, спокою, чистої совісті, жаги молитися та бути з Богом. Ми маємо захотіти всього цього — і тоді, брати й сестри, і наша пам’ять буде святкуватися в Неділю Всіх святих.

У Бога немає мертвих, у Бога всі живі. І не тільки ті, хто відійшов у інший світ, ставши святими, але й ті, хто сьогодні живе серед нас як праведники, — вони теж святі. Мабуть, і до них буде стосуватися те величання, яке співатиме Церква через тиждень.

І ніхто нас не відштовхує від цієї спільноти святих — лише ми самі виводимо себе з неї та прагнемо до якихось прогнилих гріхом спільнот, створюємо собі якісь гріховні картини, і способу мислення набуваємо такого, ніби про Бога не чули, і спосіб життя наш таким стає, ніби живемо тут на землі вічно, — не думаємо відповідати перед Богом ані на тимчасовому суді, ані на Страшному Суді.

Дай Боже, брати і сестри, кожному з нас у цей день відчути дію Духа Святого у світі, а отже, і в кожному з нас.

І сьогодні після Літургії буде відправлятися водосвяття, під час якого теж проявиться дія Святого Духа. І кожен з нас під час кроплення водою, буде прилащений Богом, у Трійці славленим: Отцем, Сином і Духом Святим, — чадами Якого ми є за нашою вірою і, дай Боже, щоб такими були й по життю. Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian