Постараємося бути християнами!

Чого вчить водосвяття? Як позбутися зневіри? Що потрібно, аби життя набуло сенсу? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді на свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього та день мучеників Маккавеїв, 14 серпня 2012 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Щодня, брати й сестри, Свята наша Матір-Церква, як будь-яка любляча мати, наставляє нас на щось добре. Вона наводить нам як приклад ті чи інші євангельські події, пам’яті угодників Божих, ті чи інші події з історії Церкви, які можуть послужити нашому моральному й духовному повчанню.

І ось сьогодні Церква згадує кілька подій.

Вчора було винесення зображення Хреста Господнього та покладення його перед нашими очима на аналоях у храмах Божих. Це давня традиція, яка прийшла ще з Візантійської імперії.

Літня спека часто ставала причиною поширення різних захворювань та епідемій у країнах Близького Сходу та у Візантійській імперії. Тому люди, вірячи у всесильну Божу допомогу, виносили з домового храму імператорського палацу в Константинополі частину Животворящого Хреста Господнього, що там зберігалася. Хресною ходою її проносили вулицями та всюди — на перехрестях, на площах — відправляли водосвятні молебні, окропляли народ святою водою, і цю воду народ розбирав з надією на зцілення та на Божу допомогу.

Завжди Хрест виносили першого дня серпня за старим стилем, а за новим стилем — це 14 серпня.

<…>

Хто такі Маккавеї?

Сьогодні, брати й сестри, відзначається ще й свято мучеників Маккавеїв, їхньої матері Соломонії та їхнього вчителя й духівника Єлеазара. Часто наш народ це свято називає просто «Маковій» і несе до храмів Божих освячувати мак. Церква, дивлячись на таку дитячу простоту народну та віру, не відкидає її й милостиво освячує принесене. Однак слово «Маккавеї» нічого спільного не має зі звичним для нас словом «мак». Маккавеї — це були сім рідних братів. Вони належали ще до Старозавітної Церкви, до якої входили й Божа Матір, і святий Іоанн Предтеча, апостоли, пророк Ілія та багато інших угодників Божих. Вона ще мала благодать, оскільки Господь ще не сказав за гріхи первосвящеників і за те, що вони не прийняли Сина Божого: «Ось, залишається вам дім ваш пустий» (Мф. 23:38).

Брати жили в той час, коли Єрусалим завоювали язичники і їхній цар почав усіляко розбещувати ізраїльський народ. Тож у той час панувало відступництво від істинного Богошанування.

Зараз гарно розповідають про язичництво, показують нам Парфенон, статуї Зевса й Афіни Паллади та кажуть: «Як це гарно! Яка досконалість! Яке мистецтво!» — абсолютно забуваючи, що цим красивим статуям приносили людські жертви, що в язичницьких імперіях старих батьків скидали в прірву, щоб вони не заважали жити. У Спарті, коли народжувалася дитина слабка, квола, то її просто вбивали, а в живих залишали лише здорових дітей. Коли зводили будинок, під поріг закопували живого немовля, аби, мовляв, будинок міцніше стояв і дух немовляти охороняв будинок. А коли будували міста, то в стіни замуровували юнаків і дівчат, приносячи їх у жертву, щоб, як вважалося, міцніше стояли міські стіни.

Про все це сучасні історики чомусь замовчують і показують нам «гарненьке» язичництво, у красивій обгортці, забуваючи про сенси, які воно містило.

Ось такий самий страшний язичницький стан, аморальний, жорстокий, охопив і тодішній ізраїльський народ. Однак багато хто не підкорився законам, які вводив цар, а став на захист благочестя, істини, правди, духовності, істинної Церкви, моральності, свого народу.

І от сім рідних братів відмовилися поклонятися ідолам. І на очах у матері їх усіх по одному закатували страшними муками. А їхня мати, Соломонія, стояла, молилася за них і зміцнювала їх у вірі.

Можуть сказати: «Ну що ж це за таке материнське серце?.. Адже материнська жалість мала б закликати синів: „Ну вже принесіть жертви тим богам — і залишитеся живими. А потім покаєтеся!“». Але це все одно, що мати під час війни, яка була у нас, сказала б: «Ну, зрадь Батьківщину, синку, своїх односельців. Здай їх німцям, щоб тебе не чіпали. Сам будеш жити, причому в достатку, щасті й пошані від нової влади…». Навпаки: багато матерів спонукали своїх дітей на подвиг за Батьківщину, за своїх ближніх, своїх односельців, і вони стали не зрадниками, а героями, часто мученицьки постраждавши.

От уявіть: якщо зрадити Батьківщину і зрадити людину ганебно й соромно, і матері надихали на подвиг стійкості, вірності та любові до ближнього, то як же можна зрадити Самого Бога, Його любов до нас, те почуття віри, яке живе в людині?.. Ось тому наші предки і йшли на каторги, на розстріли, на тюремні ув’язнення, не зрікаючись Церкви, віри та не зраджуючи Бога.

Так чинили віруючі й у старозавітні часи, і в перші віки християнства. Згодом подвиг матері Соломонії, яка померла від розриву серця над тілами своїх синів, повторила премудра мати Софія, яка померла на могилі своїх дочок Віри, Надії та Любові, і інші матері, які подібним чином звершили великий подвиг віри та благочестя, виховавши і дітей своїх у цій вірі та благочесті.

Згодом смерть братів Маккавеїв спричинила повстання народу Ізраїльського проти язичницьких звичаїв, і істина старозавітної релігії була знову відновлена.

Духовним наставником цих юнаків, які зазнали мук, та їхньої матері Соломонії був 90-річний законовчитель Єлеазар. Він також мученицьки постраждав.

І ось Церква сьогодні святкує їхню пам’ять: братів-мучеників Маккавеїв, їхнього духівника Єлеазара та їхньої премудрої матері Соломонії, для якої віра була сенсом життя.

Чому цього дня до храму несли квіти?

На жаль, останнім часом народ потихеньку перестає дотримуватися старих традицій. Це й не дивно, адже часто до Церкви приходять ті, хто ходив у червоних косинках як комсомольці й був далекий від церковної традиції. Радянські часи викорінили в нашому народі багато знань про традиції.

У давнину на це свято завжди йшли до храму з квітами. Не тому, що це пов’язано з маком чи з освяченням квітів — квіти несли для прикрашання Хреста, який напередодні свята покладають посередині храму. Потім ці квіти люди розбирали й з благоговінням несли додому, і вдома зберігали їх як святиню. Часто, коли боліла голова, ці квіти клали в подушку. Їх також заварювали і під час хвороби обливалися цією водою або навіть пили її.

Чому русичі прийняли віру від греків?

Сьогодні ще одне особливе торжество: за переказами нашої Церкви, саме цього дня святий князь Володимир у Києві закликав народ на хрещення.

А люди настільки любили князя Володимира, що пішли не тому, що їх гнали воїни. Ні! З любові до князя Володимира народ сказав: «Якщо наш князь так каже, то хіба ми — вороги князя? Підемо хреститися». І кияни тисячами пішли до притоки Дніпра, річки Почайни, яка була мілководною. І цього дня було звершено хрещення киян.

Сьогодні кияни пішли хреститися, приймати на себе Хрест Христовий, приймати на себе Його святі заповіді, Його моральне й духовне вчення. Вони, наші співвітчизники, сьогодні стали причетними до Хресної Жертви Христової. І цього дня переплітаються тема Хреста Господнього і тема несіння нашим народом хреста від Бога.

Історики часто вбачають якісь політичні, історичні, зрештою естетичні мотиви у прийнятті нашими благочестивими предками християнства. Але ж Володимир дуже обережно вивчав віри. Спочатку він приймав різних проповідників — і мусульман, і іудеїв, і західних християн, і греків-візантійців. І найбільше його вразила проповідь грецького ченця. Але цього було замало. Володимир послав своїх послів до інших держав, щоб вони на місці перевірили, як там служать, які там богослужіння.

І як цікаво посли відповідали князю Володимиру, коли приїхали із Західної Європи! Вони сказали: «Приидо́хом в не́мцы. И ви́дехом слу́жбу творя́ща, но красоты́ не ви́дехом».

А коли вони прибули до Софії Константинопольської, їх вразило православне богослужіння. Служив сам патріарх… Благоліпність Софії Константинопольської, мозаїки, дорогоцінні оправи на святих іконах, прекрасний живопис образів угодників Божих, благоліпний спів… Адже в ті часи, брати й сестри, у Софії Константинопольській хор налічував дві тисячі осіб, а Херувимську співали лише диякони! Сам храм, збудований у VI ст. святим імператором Юстиніаном, був прегарним. А своїми масштабами він вражає і сьогодні. Ось розмір нашого собору — 25 на 25 метрів, а там лише діаметр купола — 40 метрів!

І посли, побувавши там на богослужінні, потім сказали князю Володимиру: «Не знаємо, де ми були: чи то на землі, чи то на небі. Але точно знаємо, що там з людьми перебуває Бог».

Ви знаєте, брати й сестри, мені здається, на це була не лише естетична причина.

Буквально вчора я приїхав зі Святої Гори Афон, де зустрічався зі старцями-греками в Лаврі Афанасія Афонського, в інших монастирях… І ви знаєте, що я там зустрів, брати й сестри? Я зустрів там любов і смиренність. І отцю Никодиму, який возив нас по Афону, по монастирях, а потім проводжав до аеропорту й носив нам валізи, я під час прощання сказав: «Тепер мені стало зрозуміло, чому наш народ прийняв віру від греків». А тому, що наші предки там побачили любов, смиренність, нелицемірну віру в Бога, щирість людей у ставленні один до одного. Ось це торкнулося їхніх сердець і схилило їх до того, щоб прийняти віру від греків.

Чи справді Новгород хрестили «вогнем і мечем»?

У радянські часи часто фальсифікували історію прийняття християнства в нашій Батьківщині. Так, говорили, що Новгород хрестили вогнем і мечем, — вважали, що наш народ не надто освічений у питаннях історії, а тому можна говорити що завгодно — все приймуть на віру, тим більше що для атеїстичної пропаганди підходила будь-яка брехня.

Але справа в тому, що в X ст. у Новгороді вже існувала християнська слобода та християнські храми. І коли до міста наближалися святитель Михаїл, перший митрополит Київський, щоб охрестити новгородців, та разом з ним Добриня, вихователь і дядько князя Володимира, язичницькі волхви налаштували народ, і новгородці пішли нищити християнську слободу — підпалили її, і безліч християн було побито.

Зараз під час розкопок у Новгороді це підтверджується: археологи знаходять обгорілі остови будинків, а серед них — обгорілі останки людей і християнські хрести.

І тоді Добрині довелося придушувати цей заколот, бунт, який загрожував загибеллю всьому місту — адже місто було дерев’яним!

Тож причиною було повстання волхвів-язичників, які боялися втратити свій авторитет і свої доходи серед народу.

Плоди Хрещення Русі

І ми, брати й сестри, в історії ніде не зустрічаємо, аби когось силою заганяли до купелі святого хрещення. Мало того, бабусю князя Володимира, княгиню Ольгу, відспівували в християнській церкві — тобто, коли хрестився Володимир, християнство вже було в Києві, русичі з християнством вже були знайомі.

Але ми зустрічаємо в історії такий вражаючий факт: князь Володимир приймає християнство, а через якісь тридцять років, за часів його сина, князя Ярослава Мудрого, у Києві налічується 400 церков і вісім ринків. Хіба, хрестячи насильно, можна змусити людей будувати храми й відвідувати їх? Ні, саме добровільна воля людей вплинула на те, що зводилося стільки храмів і вони не стояли порожніми — люди в них молилися.

Прочитайте заповіт святого князя Володимира Мономаха, який пише своїм синам: «Коли їдете — чи то в похід, чи то об’їжджаєте своє князівство, — не будьте марнослівними, а читайте Іісусову молитву».

І інші благовірні князі прославилися саме в часи раннього Середньовіччя, одразу після Хрещення Русі. І безліч угодників Божих з’явилося тоді…

А у Києво-Печерській Лаврі — погляньте — хіба там греки лежать нетлінними мощами? Там лежать з XI, XII, XIII ст. наші співвітчизники, які просяяли святістю у своєму житті, великі чудотворці, які й донині мають дар чудотворення.

Адже у Києво-Печерській Лаврі були й братія, які ще пам’ятали Хрещення Русі, і преподобний Нестор Літописець з їхніх слів записував у літопис, який отримав назву «Повість временних літ» і який найважливіші факти нашої історії містить.

Чого вчить водосвяття?

Сьогодні, брати й сестри, ми згадуємо Хрещення Русі. Сьогодні — день хрещення нашої Батьківщини, наших співвітчизників.

Це вже потім наші благочестиві предки передали нам цю дорогоцінність віри християнської, що й донині існує в нашому народі.

І ми, брати й сестри, сьогодні також будемо освячувати воду й окроплювати нею всіх нас, хто зібрався тут, а також мед, який багато хто з вас приніс для освячення.

І от водосвяття допомагає нам зрозуміти, брати й сестри, що таке життя з Богом. Життя з Богом — це не зневіра. Це радість.

Коли окроплюють святою водою, чи бачили ви хоч одну людину, яка при цьому була б пригніченою чи роздратованою? У всіх — радість! Навіть взимку всі тягнуться й кричать: «Отче, ще бризни!». А кому мало — ще й в ополонку лізуть купатися після освячення води. Але що ж при цьому рухає людьми? Ось це бажання ще раз відчути ту радість, яку дарує доторк крапельок святої води, адже в них, у цих крапельках, міститься сила Господня і благодать Божа, і Господь нас через них благословляє. Адже Він у цей час перебуває серед нас. Незважаючи на рівень нашої моральності, нашої духовності — Він кожного торкається і кожному дарує радість, ніби кажучи: «Подивись, як радісно жити зі Мною, як втішно жити зі Мною! І це лише крапелька радості, крапелька Моєї благодаті торкнулася тебе. А коли ти цілком опинишся в благодаті у Царстві Небесному — чи уявляєш, яка це буде радість і втіха?! От зрозумій, чому твої діди й прадіди були віруючими людьми і людьми церковними. Вони в радості жили».

Адже, брати й сестри, смиренність, покаяння, чистота сердечна дарують людині справжню радість.

Як здобувається радість?

Може, ви скажете, що п’янство приносить радість? Ну, може, алкоголіку й приносить, що він нарешті дістався до чарки… А його ближнім? Скільки сліз проливають матері таких синів, скільки дружин мучаться, все життя терплячи таких чоловіків?.. Скільки дітей стають сиротами або моральними потворами через батьків, які пиячать!.. Сумнівна радість.

Може, концерти рок-музики дають людині радість? Теж сумнівно. Бо потім виходять — і розбивають вітрини магазинів, машини, що стоять біля тих концертних залів, і б’ють одне одного, і ґвалтують… Сумнівна радість.

Може, наркотики дають радість, як зараз багато хто (особливо з молоді) старається до них приліпитися? Та ні: передчасна смерть, втрата здоров’я, сльози матері — це що, радість? Ні.

Може, насичення смачними продуктами, об’їдання дають радість? Теж сумнівно: підвищення цукру в крові, розлад здоров’я та втрата працездатності. Та й наша духовність, брати й сестри, при цьому страждає, бо ж сил уже немає не те що фізично працювати, а й молитися, духовно жити.

А часто люди чомусь впадають у це, шукають у цьому радість і розраду.

Може, радість криється у гріховному сластолюбстві? Та й у цьому її немає. Бо потім мучать докори сумління, що вчинив недобре й неправильно. Чоловік зрадить дружину, а потім соромно дивитися їй в очі, і сім’ї розпадаються потім через цю зраду. Так само і коли дружина зраджує чоловіка. Та й якщо діти впадають у блуд, батькам від цього мало радості!

Єдина радість, брати й сестри, — це чиста совість, чисте серце, це життя з Богом!

І наші благочестиві предки так і казали: «Без Бога не до порога, а з Богом хоч за край моря». Навіть на чужині, за краєм моря, є радість і втіха, якщо людина живе з Богом, за совістю, з чистим серцем.

Ось у чому, виявляється, радість. Недарма святі отці кажуть: «Який найкращий відпочинок? — Чиста совість». Подумайте: найкращий відпочинок — чиста совість!..

Тому ми в наш час такі похмурі, втомлені, песимістичні, якісь такі розчаровані, ні в чому радості не бачимо… — тому що немає чистоти сердечної! Немає частої сповіді, коли б ми регулярно вивергали гріховну нечистоту зі своєї душі й намагалися виправити своє життя, аби жити по-Божому, за святими Божими заповідями!

«Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче»

Пам’ятаєте, як жили наші благочестиві предки у повоєнний час? Голод 1947 року жахливий, люди їли траву, ховрахів, їжачків… Біднота, одягнутися не було в що… Але при цьому на поле їхали з піснями до сходу сонця, а після заходу сонця поверталися з поля теж з піснями! Що ж давало їм таку радість у злиднях, у бідності, здавалося б? — У них совість була чиста, тому Господь їх втішав і дарував радість.

А як люди вміли радіти радості інших, пам’ятаєте? Радість однієї людини була радістю всього села.

Я людина сільська, все це пам’ятаю, це на моїх очах відбувалося, коли ще було живе старше покоління, ще не було по 60 програм у телевізорі, який розлучив людей одне від одного. І я пам’ятаю: будував хтось хату — вся вулиця сходилася, щоб хату обмазувати. Звечора заміс робили конями, а потім ми, дітлахи, заскакували зранку й місили ту глину. Чоловіки носили, жінки обмазували. А наприкінці накривали столи й співали пісні до пізнього часу. І п’яних не було, і бійок не було. І так раділи!

Бо добра справа теж дарує радість: люди попрацювали, а потім разом тішилися.

І раділи, що людина збудувала новий дім і що ми їй допомогли. Адже коли допоможеш ближньому — це теж втіха і радість.

Я згадую, брати й сестри, якими були похорони. Родина не дбала ані про поминки, ані про що інше — сусіди збиралися й казали: «Та хіба вам до того? Ми самі за вас усе зробимо. А ви вже посидьте біля труни матері останні хвилинки, поки вона ще видима перед вами».

На похорони збиралося все село. Люди сходилися сотнями. Похорони — це була трагедія для всього села. І коли діти плакали над труною чи то батька, чи то матері, то навколо сусідки стояли й усі теж плакали разом з ними ридма, що така сусідочка від них йде.

Яка любов у народі була! Яке утішання було!

Чому ми все це втрачаємо?

<…>

Як провести Успенський піст?

І ось, брати й сестри, нинішній день — день дуже серйозний. Церква сьогодні наводить нам низку прикладів. Крім того, сьогодні також перший день Успенського посту, присвяченого Божій Матері. А на наших землях завжди любили Царицю Небесну. Нашу Батьківщину називали «Дім Пресвятої Богородиці».

Цей піст строгий: у середу та п’ятницю вживається варена їжа без пісного масла, рибу дозволяється їсти лише 19-го числа, на Преображення Господнє. Крім того, у нашій єпархії рибу дозволяється вживати ще й у день преподобного Іоанна Затворника — 24 серпня.

Цей піст невеликий. Якщо хтось не дотримувався постів — то постарайтеся заради Божої Матері, щоб Вона за вас молилася, щоб була Заступницею для ваших родин, Вихователькою для ваших дітей та онуків.

Постарайтеся дотримуватися цього посту, але не просто постіть — адже Богу потрібен не наш порожній шлунок, а чисте серце. Тому, стримавши ось так свою плоть, обмеживши її, постарайтеся в ці дні щиро посповідатися та причаститися Святих Христових Тайн, з’єднавшись через них із Христом і Богом, і втішившись через це єднання, і подавши приклад своїм дітям та онукам, як треба жити з Богом, приклад своєї моральності, духовності, молитви за них.

Постарайтеся в ці дні відвідати хворих сусідів, якщо такі є. Постарайтеся у ці дні, якщо поруч є сирота, втішити його й хоч чимось допомогти. Якщо поруч із вами живе немічна старенька і потребує, щоб їй, можливо, картоплю на городі викопали — підіть допоможіть.

Постарайтеся в ці дні заради Божої Матері на зло відповідати лише добром, бо ж якщо на зло відповімо злом, від цього зла буде тільки більше, а добра — менше. Але якщо ми на зло відповідатимемо добром, зло згасатиме.

Постарайтеся, брати й сестри, у ці дні змусити себе хоч трохи бути християнами — не за назвою, а за життям. І тоді — повірте: життя набуде зовсім іншого сенсу й стане втішним, і весь світ буде для нас добрим.

Адже причина нашого духовного розладу — наша гріховність, наша нечистота.

Ідеал — святе життя

Я це, брати й сестри, кажу не лише вам. Я це й собі нагадую. Я теж грішна людина та потребую нагадування про те, як треба жити і як правильно носити ім’я «християнин» (або «християнка»).

Тому поможи нам, Господи, за молитвами Божої Матері, за молитвами святих мучеників Маккавеїв, їхньої матері Соломонії та їхнього вчителя й духівника Єлеазара бути щирими християнами. Не бути лицемірами перед Богом, живучи як попало, по-язичницьки, махаючи рукою: «Може, Бог пробачить!». Ні, не доведи, Господи, так жити.

Убережи нас, Господи, силою Чесного й Животворящого Твого Хреста, і збережи нас від усякого зла, і настав на всяку добру справу.

І та благодать, яку Господь дав нашій Батьківщині під час її хрещення завдяки щирій любові нашого простого народу до Нього, нехай залишиться невід’ємною від нашої Святої Матері-Церкви, Яка страждала разом з нами і живе разом з народом.

Нехай ця благодать огортає вас усіх, хто зібрався у Божих храмах. Нехай Божа благодать наставляє ваших дітей та онуків, щоб вони були для вас розрадою та радістю. Нехай у ваших родинах панує мир і вірність подружжя одне одному. А якщо є щось погане, то несіть це якнайшвидше на сповідь, з покаянням викладіть усе це перед Богом і постарайтеся надалі цього не повторювати!

Для наших предків ідеалом було святе життя. Усі прагнули до святості.

Дай Боже, брати й сестри, і нам прагнути до святості та у міру наших сил і за Божою благодаттю хоч трохи пожити по-Божому. Амінь.

Цей запис також доступний на: Russian