Що таке чернецтво і чому стають ченцями? Як пережити нинішні часи? Чому вчили і вчать нас святі? Про це розповів митрополит Святогірський Арсеній у проповіді в день пам’яті преподобного Іоанна Затворника, 24 серпня 2018 р. Пропонуємо до прочитання цю архівну проповідь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Воістину, брати й сестри, розпочинаючи сьогодні проповідь, дивлячись на ваші обличчя, на сонм архієрейського собору та духовенства, які сьогодні служать у Лаврі, так і хочеться, за прикладом преподобного Серафима Саровського, сказати, що заспівають Пасху посеред літа. І хочеться кожного привітати словами «Христос Воскрес!», бо Він воскрес у наших душах.
Ми сьогодні зібралися на цьому святому місці заради пам’яті преподобного Іоанна Затворника, бо в наших душах воскресло те, що Боже. Ми в цьому світі й обмежені, й захоплені якоюсь метушнею й повсякденним життям, але кожен з вас знайшов час і можливість та подолав часом непростий шлях до цієї святої обителі, щоб вклонитися мощам преподобного Іоанна Затворника, прикластися до його святої ікони, попросити його молитов, відчути себе несамотніми в цьому світі — з нами угодники Божі, з нами Господь, з нами Його Пречиста Матір і Ангельські сили. І кожен з нас має Ангела Хранителя як дар, даний Богом кожному з нас від купелі святого хрещення.
Ми сьогодні зібралися, щоб навіть посеред хвороб, скорботи, плачу, труднощів сучасного життя відчути себе щасливими.
Багато хто може сказати: «Як це можливо?». Так, люди бували щасливими й на каторзі, люди бували щасливими й коли жили в бідності, у злиднях та в голоді. Як? — Вони жили з Богом, зберігали свою чисту моральність, прагнули жити в любові до Бога та в любові до ближнього, допомагаючи одне одному. І тоді вони воістину були щасливі.
«Чернецтво — це талант»
Сьогодні, брати й сестри, ми вшановуємо пам’ять нашого преподобного Іоанна Затворника.
Багато хто дивується: як навіть у наш час, сповнений спокус і, здавалося б, усіляких задоволень, які світ пропонує людині, раптом люди йдуть у чернецтво?
Що ж таке чернецтво? Чернецтво — це талант, даний людині від Бога. Не кожен може бути композитором, не кожен може бути поетом, не кожен може бути хорошим сім’янином, не кожен може бути хорошим лікарем. Але є, як кажуть, «лікар від Бога», «вчитель від Бога». Ось так само бувають і ченці від Бога. Коли, відчувши цей талант у своїй душі, людина втілила його в житті, то й вона сама щаслива, проживши своє життя в чернечому званні, і люди навколо сповнені щастя та втіхи від спілкування з цією людиною.
Святі отці кажуть, що чернецтво можна порівняти із сухими кілками, а мирське життя — з живим виноградом, що приносить плід сімейного життя — дітей, онуків. Але чи буде виноград рости й плодоносити, якщо його не підперти сухими кілками? Ні, він буде плестися по землі, по багнюці — і загине виноградна лоза, і ягоди згниють. Його підпирають сухими кілками, щоб він ріс, розвивався, приносив плід. І ось такими сухими кілками є ченці в нашому світі.
Ми знаємо безліч преподобних отців і матерів, які послужили в чернецтві… Багато хто, як ми знаємо, брати й сестри, мали й мають духівників у монастирях. Як ви сьогодні приїхали паломниками до Святих Гір, так і в старі часи багато мирян пішки йшли і до Святогірської пустині, і до Києво-Печерської, до Почаївської Лавр, щоб вклонитися мощам преподобних Печерських або Іова Почаївського…
«Ми не самотні»
Ми сьогодні, наслідуючи приклад наших благочестивих предків, здійснили паломництво до Святих Гір. Ми прийшли сюди, брати й сестри, щоб тут повчитися у преподобного Іоанна Затворника.
Так, преподобні навіть після смерті своєї, лежачи в гробницях мощами, мають здатність наставляти нас — житієм своїм і тою благодаттю, яка виходить від їхніх святих мощей за їхнє святе благочестиве життя, яке вони прожили в Дусі Святому.
Ми, брати й сестри, сьогодні згадуємо преподобного Іоанна Затворника й звертаємо розум свій до багатьох преподобних отців, які і стали захисниками чистоти Православ’я, і для багатьох стали опорою в житті — й нині, і в давнину, коли вони були духівниками та люди прагнули до них у монастирі за духовними порадами.
Сьогодні ми згадуємо преподобного Кукшу Одеського, преподобного Амфілохія Почаївського, преподобного Лаврентія Чернігівського… Сьогодні ми згадуємо й тих старців-духівників, які в наш час подвизалися, — деякі з них ще живі, деякі вже відійшли у вічність. І слово кожного з них було для нас авторитетом.
Я, брати й сестри, хочу сказати словами Оптинських старців, які говорили: «Що таке старецтво? Старецтво — це лик пророків у Новому Завіті». Старцями у Старому Завіті, до Пришестя Христового, були пророки, які зберігали народ в істині Богошанування та берегли духовність і моральність народну. Такими пророками, які часом мали дари прозріння, розсудливості, зцілення, були й наші преподобні отці.
<…>
Святі отці кажуть: «Коли ми читаємо житія святих, ці святі за нас при цьому моляться». Ми не самотні в цьому світі.
Ми стоїмо тут. Подивіться, скільки нас тут зібралося. Сьогодні приїхали сюди і з Києва, і з Рівненської області, і з Чернівецької області… Звідки тільки людей тут не зібралося, брати й сестри! І всі ми стоїмо єдиним серцем, єдиними устами молимося. А згадайте, брати й сестри, нещодавню всеукраїнську хресну ходу, що в Києві напередодні пам’яті святого князя Володимира відбулася. Заради чого туди теж люди з’їжджалися? Та заради того, щоб відчути цю єдність у Бозі, єдність у Дусі Святому, щоб відчути цю однодушність і зміцнитися!
<…>
«Преподобний Іоанн Затворник разом з нами молиться»
Сьогодні, брати й сестри, багато хто з вас вже причастився Святих Христових Тайн на ранковій Літургії, багато хто з вас готується з’єднатися із Христом зараз, коли відкриються Царські врата і Він вийде вам назустріч у Чаші Своїм Тілом і Кров’ю, яку пролив заради нашого спасіння. Вийде, аби з’єднатися з нами й наповнити нашу душу особливим змістом: що ми — Божі, і Бог з нами, і ми Богу потрібні та Богу дорогі.
І сьогодні, брати й сестри, преподобний Іоанн Затворник разом з нами молиться.
Ви скажете: «Ну як це владика так впевнено каже, що святий Іоанн молиться разом з нами?..». Я можу так впевнено сказати. У 1960-ті роки, коли закривали храми, була закрита Києво-Печерська Лавра, під загрозою закриття перебували Почаївська та Троїце-Сергієва Лаври, преподобному ігумену Іоанну (Стрєльцову) говорили: «Батюшко! Що це робиться?.. Сказали, що у 1980 р. останнього попа по телевізору покажуть!..». А він відповідав: «Діточки, не переживайте. Ще Святогірська обитель відкриється, проквітне й прославиться. Дзвони дзвонитимуть такі, що до Красного Лиману їх буде чутно. І хоч ви мене в селі Покровському поховаєте, але потім мощами принесете мене до Святих Гір. Мене принесете, самі приїдете, і будемо разом з вами там Богу молитися».
Так говорив ігумен Іоанн (Стрєльцов). А ще він казав своїм духовним чадам: «Почекайте-но. Як тільки відкриються Святі Гори, так і почне стара братія [тобто братія старого монастиря] збиратися в монастир!». Ігумен Іоанн помер у 1970 р., у 1972 р. тут, у місті Святогірську, помер останній чернець зі старої братії — отець Дорофей. І багато хто думав: «Батюшка казав, що стара братія збиратиметься, повертатиметься до монастиря. Як це буде? Адже усі вже померли». Сенс його слів відкрився тоді, коли ми почали, знаходячи мощі наших преподобних, звідусіль звозити їх до святої обителі. І зараз вони у гробницях перед нами. Повернулася стара братія.
А як ви гадаєте — для чого вони повернулися? Для того, щоб прикладом свого життя спонукати нас до життя духовного. Для того, щоб молитися за нас. Чому? Тому що вони нас люблять. І хоч ми слабкі, немічні, духовно розслаблені, але ми все-таки християни і ми Божі.
І Господь знає про нашу неміч й нашу слабкість… Кожен повинен змінити себе з гіршого на краще, з грішної людини на доброчесну… І дай Боже нам отримати прощення наших гріхів і виправдатися перед Богом у вічності.
Про Божу любов
А про те, як Господь готовий нас виправдати, я наведу такий приклад. У одного простого сільського священика на парафії була благочестива старенька вдова, яка вела благоговійне, тихе й скромне життя, була молитвеницею, котра не пропускала жодної церковної служби. І от Господь, бачачи її таке доброчесне життя, втішив її Своїм явленням. Він явився цій старенькій, і вона в простоті серця батюшці розповіла: «Батюшко! А мені Господь явився, розмовляв зі мною». І батюшка каже: «Слухай, раба Божа. Ну я тебе прошу: якщо Він обіцяв тобі ще являтися, то коли явиться, ти у Нього запитай… Батюшка хоче спастися, успадкувати Царство Боже, але боїться, що в нього є якісь гріхи, які він забув посповідати, а вони можуть стати для нього перешкодою для входу в Царство Небесне… Так от ти попроси Христа, аби Він нагадав, які гріхи мені ще треба посповідати, щоб я не втратив вічність».
І ось через деякий час ця раба Божа знову прийшла до храму, лагідна й смиренна старенька. І на сповіді каже: «Отче, мені ж знову Господь явився!» — «Та що ти! Ти ж у Нього про мене питала?» — «Питала». — «Ну, а як ти питала?» — «Так, як Ви казали. Господи, батюшка переживає, що в нього є якісь невисповідані гріхи, які можуть завадити йому жити з Тобою у вічності, в Царстві Небесному. Так от він просив, щоб Ти йому підказав ці гріхи, які треба посповідати». Батюшка з нетерпінням: «Ну що ж сказав тобі Христос на це запитання?» — «А Христос мені, усміхнувшись, сказав: „А Я його гріхів не пам’ятаю“».
Ось, брати й сестри. Слова Христа з цієї розповіді підтверджують святоотцівську мудрість. Святитель Феофан Затворник каже: «На Страшному Суді Бог шукатиме в нас не гріхи, не беззаконня і не злочини, за які нас слід було б покарати. На Страшному Суді Господь шукатиме в нас чесноти, за які нас можна було б виправдати». У цих словах святителя Феофана немає якогось духовного розслаблення з думкою: «Може, Бог усе пробачить». Ні. У цих словах Феофана Затворника показується, якою є міра Божої любові до нас.
І ми маємо розуміти, що ми повинні бути співпрацівниками Бога у справі свого спасіння. Ми маємо додавати добрі справи до добрих справ, чесноту до чесноти, аби Богу було за що нас виправдовувати.
«Співпрацівник Бога»
Таким співпрацівником Бога був преподобний Іоанн Затворник.
Він у цьому храмі молився, у Покровському храмі молився, він багато чого тут будував своїми руками, бо до затвору був економом монастиря. Він тут, у Святих Горах, подвизався 17 років у затворі печерному. Він тут здобув, брати й сестри, ту святість, яка сьогодні тут зібрала усіх нас.
І нам сьогодні, брати й сестри, щастя стояти разом у цьому храмі. Можливо, певною мірою для нашої тілесної людини й незручно стояти в такій тісноті, у такому натовпі, але для нашої духовної людини скільки від цього втіхи й радості! Адже скільки зібралося людей, які люблять Бога, і вони не просто зібралися — «днесь благода́ть Свята́го Ду́ха нас собра́» (див. текст служби свята Входу Господнього в Єрусалим. — Ред.)!
Кожному з вас Господь за любов’ю Своєю дав думку приїхати сьогодні до Святих Гір. Кожен із вас сьогодні любимий Богом, кожен із вас сьогодні любимий преподобним Іоанном Затворником. І кожен із нас у міру своїх сил нині виявляє любов і до Бога, і до Його святих угодників, і до Матері нашої Святої Церкви, яка виховала цих Божих угодників, і одне до одного.
Як пережити ці часи?
Сьогодні, брати й сестри, після завершення богослужіння ми хресним ходом із мощами преподобного Іоанна Затворника рушимо на монастирську площу. Преподобний Іоанн Затворник, який неодноразово ходив тут цими дорогами, попереду нас, немов ведучи нас за руку до Царства Небесного, піде до пам’ятника Божої Матері «Ігумені» — скульптурного образу Цариці Небесної, Яка назвала Себе Ігуменею цього святого місця.
Сьогодні ми підемо всі разом, брати й сестри, молячись за свої душі, за ближніх своїх, одне за одного, за ворогів… Молячись і за тих, хто нас любить, і за тих, хто нас ненавидить. Молячись за свою багатостраждальну Батьківщину…
І, брати та сестри, молитва кожного з вас — повірте — цього дня буде чута Богом, бо, як я вже казав, сьогодні — день Божої любові до нас і нашої взаємної любові до Бога. А отже, молитва сьогодні особливе дерзновіння перед Богом має.
Немов би з матір’ю своєю розмовляли, немов би з батьком своїм бесідували, так ви сьогодні просіть Бога. Просіть про все — про прощення гріхів, про те, щоб Господь не позбавив вас Царства Небесного, просіть за ближніх своїх, просіть за нашу Батьківщину, просіть, щоб війна закінчилася і щоб ми в радості могли дякувати Богові в той день, коли скажуть: «Мир! Війна закінчилася!». Це буде день великого торжества й великої радості, і ми знову зберемося й будемо тут дякувати Богові зі сльозами. Зі сльозами — тому, що нам довелося пережити цей час.
Але кожен час, брати й сестри, ми можемо по-різному пережити. Головне — щоб, переживаючи цей час, ми не озлобилися, залишилися людьми як образ Божий і здобули в собі й подобу, й преподобність — як Іоанн Затворник називається преподобним і є лик преподобних.
Сьогодні, брати й сестри, день особливий, день благодатний, день відвідування Богом нас, грішних. Це безсумнівно, тому що Він зараз вийде через Царські врата у Святих Пречистих Тайнах, аби з’єднатися з нами.
За братську любов, брати й сестри, за спільну молитву, за радість спільного однодушного спілкування — низький вам уклін! Спаси вас, Господи, за те, що ви Божі! І якщо я, людина грішна, зміг це у вас побачити, то тим більше Господь Серцевідець бачить душу кожного з вас, і ваше живе почуття приймає, і з любов’ю цілує, обіймаючи кожного з вас не як Свого раба, а як друга, як Своє дитя. Як колись Господь говорив апостолам: «Дру́зи Мои́ есте́» (Ін. 15:14). І ще: «Ча́дца Мои́» (див. Ін. 13:33), — тобто «дітки Мої». Так Господь звертається не тільки до апостолів, а й до кожного з нас, хто сьогодні зібрався тут. Амінь.
Цей запис також доступний на: Russian
Ukrainian
Русский